Порівняльно-правовий аналіз проекту Трудового кодексу України і законодавства про працю Російської Федерації

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Порівняльно-правовий аналіз проекту Трудового кодексу України і законодавства про працю Російської Федерації»

 

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ……………………………………………6

1.1.Джерела трудового права України………………………………………………...6

1.2.Загальна характеристика проекту Трудового кодексу України………………..12  

1.3. Джерела трудового права Російської Федерації………………………………..16

Висновки до розділу 1………………………………………………………………...21 

РОЗДІЛ  2. АНАЛІТИЧНЕ  ДОСЛІДЖЕННЯ  РЕГУЛЮВАННЯ  ТРУДОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ  ЗА  ТРУДОВИМ  ЗАКОНОДАВСТВОМ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРО ПРОЕКТУ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ………………23

2.1.Дисциплінарна відповідальність працівника. Загальні питання……………….23

2.2.Регулювання трудової дисципліни проектом Трудового кодексу України…...26

2.3.Регулювання трудової дисципліни Трудовим кодексом Російської                  Федерації………………………………………………………………………………33

Висновки до розділу 2………………………………………………………………...37

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ В УКРАЇНІ

ТА РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ……………………………………………………….39

3.1.Проблеми вдосконалення трудової  дисципліни в Україні та Росії……………39

3.2.Перспективи забезпечення трудової дисципліни за проектом Трудового

кодексу України……………………………………………………………………….47

Висновки до розділу 3………………………………………………………………...50

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...52

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..54

 

ВСТУП

 

У цей час трудове право в промислово розвинених країнах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме в сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних. Від методів правового регулювання праці багато в чому залежить суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами трудових правовідносин. Це сфера, в якій задіяно найбільше число членів суспільства. А тому вона заслуговує на особливо пильну увагу держави.

Актуальність вивчення даного питання пояснюється тим, що трудове право

України є однією з провідних галузей у системі права, яка нарівні з іншими галузями перебуває в стадії реформування під впливом соціально-економічних відносин, що змінюються.

Не випадково в Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджених Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. №1166/97 (Урядовий кур'єр. - 1997. - 30 жовтня) багато уваги приділено питанням ринку праці й зайнятості населення, реформування трудових відносин, вдосконаленню системи оплати праці й доходів населення.

Україна вступила на шлях ринкових перетворень. Нові суспільні відносини потребують нових моделей правового регулювання. Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, необхідність забезпечення захисту трудових прав працівників вимагають прийняття нового Трудового кодексу України.

У сучасний період відносини в сфері праці регулюються великою кількістю нормативно-правових актів. Не всі вони адекватно відображають ринкові процеси, які народжуються і переживають період свого становлення. Останнім часом відмічається зростання порушень трудових прав громадян. Збільшилося число незаконних звільнень працівників, мають місце невчасна виплата заробітної плати і надання працюючим вимушених неоплачуваних відпусток. На багатьох підприємствах недержавної форми власності трудові відносини не оформлюються відповідно до законодавства. Працівники приймаються на роботу без укладення трудового договору та оформлення трудової книжки. Останнім часом ряд комерційних структур замість трудових договорів при прийнятті на роботу використовують цивільно-правові договори (договори підряду), які регламентуються гл. 28 Цивільного кодексу України. Внаслідок цього працівники позбавляються гарантій, передбачених законодавством про працю.

Повсюдне порушення прав працівників примушує їх до самозайнятості, до переміщення праці у тіньову економіку. Все це свідчить про усунення держави, що проголосила себе соціальною (ст. 1 Конституції України), від виконання свого конституційного обов'язку. У даний час склалася ситуація, за якої, з одного боку, гарантії трудових прав, передбачені законодавством, можуть бути реалізовані лише при умові нормально функціонуючої економіки, з другого - економіка не може бути відновлена без належного сучасного правового забезпечення трудових відносин.

В умовах становлення ринкових відносин в Україні назріла необхідність проведення радикальної реформи трудового законодавства. У зв’язку з чим 22.04.2013 року за № 2902 Верховною Радою України зареєстровано Проект Трудового кодексу України. Врешті даний проект Трудового кодексу так і не було прийнято Верховною Радою сьомого скликання. 12.11.2014 на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України було опубліковано новий проект Трудового кодексу.

Метою написання роботи є проведення порівняльно-правового аналізу проекту трудового законодавства України із законодавством Російської Федерації, яка є однією з найбільш розвинених пострадянських країн.

Завданнями дослідження виступають:

- вивчення джерел трудового  права України та Російської  Федерації;

- вивчення норм проекту Трудового  кодексу України;

- дослідження регулювання трудової  дисципліни за трудовим законодавством  Російської Федерації та проекту Трудового кодексу України;

- визначення проблем вдосконалення  трудової дисципліни України  та Росії;

- визначення перспектив забезпечення  трудової дисципліни за проектом  Трудового кодексу України.

Об’єктом дослідження є трудове законодавство Російської Федерації та проект Трудового кодексу України.

Предметом дослідження є регулювання трудової дисципліни за трудовим законодавством Російської Федерації та проекту Трудового кодексу України.

Методи дослідження базуються на застосуванні як загального діалектичного методу так і спеціальних методів і та прийомів  наукового пізнання дійсності: порівняльно-правового, статистичного, теоретико-прагностичного методів.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації базуються на вивченні наукової літератури, матеріалів енциклопедичного характеру, нормативного матеріалу і практики використання законодавства, досвіду зарубіжних країн з питань трудового законодавства.

Ступінь розробленості даної проблеми в літературних джерелах на сьогоднішній день помірна, оскільки дана тема відносно молода і не було часу особливо досліджувати дане питання, багато точок зору авторів, які досліджували дане питання, суперечливі і носять дискусійний характер. Перед наукою трудового права стоїть цілий комплекс нових проблем, породжених новими умовами суспільного розвитку.

У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновку до роботи, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

 

1.1. Джерела трудового права України

 

Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 р., що закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації. Ці положення відображені в статтях 3, 8,19, 21, 22, 23, 24, 36, 43,44, 45, 46, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 64, 68 і деяких інших.

Найважливішим розділом Конституції України, що визначає її демократичні засади, є розділ II "Права і свободи людини і громадянина". Невипадково конституційному закріпленню прав, свобод і гарантій приділяється така велика увага, адже в ст. 3 передбачається, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У Конституції України 1996 року не тільки збережено встановлені колишньою Конституцією УРСР права і свободи громадян, а й значно розширено їх перелік, передусім за рахунок включення прав і свобод, закріплених в міжнародно-правових актах про права людини. Деякі формулювання Загальної декларації прав людини і Міжнародних пактів про громадянські й політичні, економічні, соціальні й культурні права людини буквально відтворені в тексті Основного Закону. Уперше закріплені право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на належні, безпечні й здорові умови праці, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від громадянина обставин і цілий ряд інших. Посилено конституційні гарантії прав і свобод, конкретизовані умови їх здійснення.

Закріплене в ч. 1 ст. 43 право на працю сформульоване відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини. Кожен має "можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". Людина самостійно розпоряджається своїми здібностями до праці й обирає той або інший вид діяльності, рід занять, а може не займатися трудовою діяльністю. Не можна погодитися з тими, хто вважає, що нова Конституція звузила зміст права на працю і не закріпила гарантії цього права. Як слушно зазначає О. Процевський, "право на працю - це природне і об'єктивне право людини, яке виявляє її особисті можливості, здібності до праці". У цьому розумінні змісту права на працю не можна стверджувати про його звуження.

Особливу увагу приділено забезпеченню економічних і соціальних прав. Посилені гарантії прав у разі безробіття, а також у зв'язку з незаконним звільненням. Так, в ч. 2 ст. 43 передбачений обов'язок держави щодо створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантування рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Норма, що міститься в ч. 3 ст. 43 про заборону примусової праці, відповідає ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. У зв'язку з цим змінено порядок переведення на іншу роботу: нині переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, може здійснюватися тільки за згодою працівника за винятком тимчасового переведення на іншу роботу згідно із ч. 2 ст. 33 КЗпП.

Уперше в Конституції в ч. 4 ст. 43 закріплено право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Посилені гарантії трудових прав громадян у галузі оплати праці. У ч. 7 ст. 43 закріплено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Таким чином, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, і право на своєчасне одержання винагороди за працю зведено до рангу конституційних прав.

У ст. 44 Конституції вперше закріплене право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що відповідає ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права. У ч. 2 ст. 44 закріплено, що порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ст. 45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок. Це право проголошене ст. 24 Загальної декларації прав людини і випливає з вимог ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Конституції громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності.

В основу соціального захисту громадян покладено принцип соціальної справедливості, зі змісту ст. 46 випливає, що держава забезпечує соціальний захист тим категоріям громадян, які дійсно в цьому мають потребу. Мова йде про право громадян на соціальний захист у старості, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

Найважливішою юридичною гарантією прав і свобод є судовий захист. У ст. 55 Конституції закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Оскільки вказані права в цей час є конституційними, то змінюється механізм захисту цих прав у разі їх порушення. Конституція надає можливість безпосереднього звернення до суду з питань про захист трудових прав у разі їх порушення. Раніше майже всі індивідуальні трудові спори (за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 КЗпП) спочатку розглядалися в комісіях з трудових спорів.

Ці та інші положення Конституції мають першорядне значення для правового регулювання суспільних відносин у сфері праці. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До джерел трудового права належать ті з них, що містять норми трудового права. Джерелами трудового права є пакти про права людини 1966 р., а також конвенції і рекомендації МОП, ратифіковані Україною. У вітчизняній літературі прийнято вважати, що конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці становлять Міжнародний кодекс праці.