Социальная философия и история философии

1) суб'єктивною  потребою здійснення особистої  свободи через реалізацію суспільної  необхідності, тобто, коли вільна  діяльність особистості є свідомим  вираженням такої необхідності;

2) як роль  особистості в історії визначається  організацією суспільства, так  і організація суспільства визначається  нею; 

3) розумінням  того, що необхідність тієї або  іншої події не означає, що  вона відбудеться поза практичною  реалізацією її історичною особою – явище А повинне наступити, якщо буде існувати сума умов Х, але здійснення цього явища передбачає і діяльність особистості. У цьому сенсі не можна погодитися з Бісмарком, який стверджував, що людина не може творити історію, а повинна чекати, коли історія здійсниться сама;

4) розумінням  того, що особливі причини тих  або інших історичних змін  доповнюються одиничними причинами  окремих людей як прояв їхньої  історичної волі;

5) запобіганням  фаталістичному розумінню історії  як такому, котре виключає реалізацію індивідуального в суспільному;

6) запобіганням  волюнтаристичному розумінню ролі  особистості в історії, що продукує  ілюзії відносно об'єктивної необхідності  дій особи;

7) розумінням  того, що випадковість як форма  прояву історичної необхідності  є вираженням обмеженої свободи особи в історії внаслідок недостатнього розуміння всієї сукупності супутніх моментів і повноти конкретно-історичного змісту цієї необхідності.

Названі принципи розроблені Г. В. Плехановим у роботі “Про роль особистості в історії”.

Роль особистості в сучасній історії ускладнюється онтологічними і соціальними трансформаціями історичного процесу. Але вироблені філософією історії принципи і засади можливості такої ролі зберігають свою значущість.

 

 

41. Основні  типи соціальних прогнозів: пошукові, нормативні та інш.

 

 

 

42. Ієрархія  глобальних проблем, їх природа  та шляхи вирішення

 

Сьогодні перед  людством стоять гострі життєві проблеми, без вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший  соціальний прогрес. Більше того, нехтування ними, на думку багатьох мислителів може спричинити навіть загибель сучасної цивілізації. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи. Будь-які кризи в економіці і політиці в будь-якій країні є проявом загальної кризи існування людства, яка охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину.

Розглянемо  основні глобальні проблеми сучасності.

1. Відвернення  світової термоядерної катастрофи. Світове співтовариство в особі Генеральної Асамблеї ООН кваліфікувало свого часу підготовку і розв'язання термоядерної війни як надзвичайний злочин перед людством. Було прийнято ряд декларацій, мораторій на ядерні випробування, заборону на розповсюдження ядерної зброї. Зокрема, підписано угоди про скорочення стратегічних ядерних арсеналів, умови яких, поки що мовчки, ядерні держави дотримуються, але жодна з них цих угод не ратифікувала, тобто вони не набули статусу законів. Великі держави володіють величезними ядерними запасами. Крім того, спостерігається "розповзання" атомних технологій. Деякі країни Сходу прагнуть заволодіти ядерною зброєю чи виготовляти її. А це може призвести до її локального застосування, яке з невідворотністю викличе світову термоядерну пожежу.

Атомні технології використовуються не лише при виготовленні ядерної зброї. Серйозною небезпекою є загроза технологічних випадковостей  на атомних електростанціях. Свіжою є пам'ять про Чорнобильську  катастрофу. Зараз у світі діють сотні АЕС, їх | кількість збільшується. Але відомо, що будь-яка техніка коли-небудь ламається.

2. Подолання  екологічної кризи. Насувається  екологічна катастрофа, що породжується  неконтрольованим вторгненням людини  в біосферу, забрудненням навколишнього природного середовища.

Вище говорилося про екологічну проблему, її джерела, наслідки, шляхи вирішення. Треба  ще раз наголосити, що ця проблема, проблема відношення "людина – природа", все ще недооцінюється людиною. За своєю  значимістю, небезпечністю вона має бути найнагальнішою і стояти вище повсякденних економічних турбот, політичної метушні та теоретичних дискусій.

Проблема екології має стати пріоритетною щодо політики, економіки, предметом першочергової  уваги ідеології, культури, всієї  системи виховання. Адже очевидно, що ідея оптимізації ставлення людства до навколишнього природного середовища ще не усвідомлена повною мірою політиками й, особливо, масами. Поверхове знання проблеми, а звідси – безвідповідальне ставлення до природи, поступово і невідворотно веде до екологічної катастрофи. Ми, наприклад, могли чути про нестачу води в певних регіонах нашої планети. Це було десь далеко і безпосередньо нас не стосувалося. Але пройшло одне – два десятиліття і з проблемою питної води зіткнулося вже ряд міст України, де вода подається лише декілька годин на добу. Складне становище із забрудненням повітря, виснаженням ґрунтів. Негативні явища спостерігаються внаслідок загального потепління. Діяльність людини призводить до зникнення багатьох видів тварин і рослин.

Першочерговим завданням, на нашу думку, має стати діяльність державних, політичних органів, освітніх закладів, засобів масової інформації, спрямована на усвідомлення всіма верствами населення стану природи і невідкладності заходів, спрямованих на її збереження.

3. Демографічна  проблема. Вона не однозначна, має  дві, здавалося б, протилежні, сторони: з одного боку –  перенаселення планети, з іншого  – вимирання населення.

Перше стосується населення Землі в цілому. Про  це свідчать такі дані. Демографи вважають, що Земля може витримати навантаження максимальної кількості населення не більше 10 млрд осіб. Сьогодні людство досягло 6 млрд, а на початку нашої ери народонаселення світу складало лише 250 млн. Особливо зросли темпи приросту в минулому XX столітті. Якщо у 60-ті роки населення збільшувалося на 8 тис. за годину, у 80-ті – на 10 тис. осіб, то сьогодні приріст досягнув 12 тис. осіб за годину.

За прогнозами, максимально допустимої цифри – 10 млрд осіб – буде досягнуто приблизно  у 30-ті роки нашого століття. Є думки, що цього рівня буде досягнуто значно раніше. Отже, назріла гостра необхідність прийняття глобальних заходів з оптимізації демографічного процесу.

Іншим аспектом демографічної проблеми е вимирання  населення в деяких регіонах. "Демографічний  вибух", про який йшлося вище, спостерігається в малорозвинених країнах. В економічно розвинених країнах Європи відбувається процес прямо протилежний. Зменшується народжуваність, що призводить до неможливості забезпечення простої зміни поколінь.

Катастрофічний  стан спостерігається у країнах колишнього СРСР. Зокрема, в Україні населення за останні роки зменшилося на 4 млн осіб. Сьогодні смертність вдвічі перевищує народжуваність, відбувається масовий виїзд з України за кордон. Демографи прогнозують, що за таких темпів населення України до 30-х років буде налічувати всього 15–20 млн. На цьому фоні так званий геноцид 1932–1933 pp. буде виглядати дитячою забавою.

4. Загроза людському  здоров'ю, людській тілесності. Медики, біологи, генетики б'ють тривогу  відносно загрози руйнування людства як виду, деформації її тілесності. На тілесність ведеться усвідомлений чи неусвідомлений фронтальний наступ. Страшне слово "СНІД" все частіше зустрічається в житті людства. Поширюється наркоманія. Злочинна пропаганда тютюнопаління, вживання алкоголю, їх реклама заполонила майже всі шпальти газет, екрани телевізорів. І це при розумінні їх шкідливості, розумінні того, що все це призводить лише до негативних наслідків, до фізичного і духовного виродження людини. Хто в цьому зацікавлений?

Значну небезпеку, часом непередбачені наслідки { можуть мати діяльність генної інженерії, клонування людини, експерименти над генетичним кодом. Можливість появи мутантів, спотворення еволюційного пристосування людини – ось незначний перелік проблем, що є нагальними вже сьогодні.

Сюди слід додати негативний вплив на людину, на її здоров'я  навколишнього середовища, зокрема, забрудненого повітря, широкого застосування хімії в побуті, харчуванні. Крім того, нестабільність в економіці, політиці викликає стресові стани, руйнує нервову систему, що призводить нерідко до фізичного виродження людини.

Зрозуміло, названі  проблеми не вичерпують всього розмаїття  питань, які змушене вирішувати людство. Деякі з них, наприклад, криза  людської духовності, моральне виродження тощо, висвітлюються в інших параграфах. Досить названих проблем, щоб зрозуміти  надзвичайну важливість позитивного їх вирішення для збереження і подальшого розвитку людини на планеті Земля. Сьогодення поставило перед людиною надзвичайно важливі і складні питання: як відновити рівновагу між суспільством і природою, зокрема біосферою, як гармонізувати екологічні, технологічні та соціальні процеси, як зняти соціальну напругу і звідси – загрозу термоядерної війни, а отже, загибель людської цивілізації. Ці та інші питання вимагають вирішення на рівні планетарного інтелекту. Звідси – необхідність взаєморозуміння, єднання, а не конфронтації всіх позитивних сил для успішного вирішення глобальних проблем, що стоять перед людством.

 

 

43. Місце  науки в системі духовної культури.

 

Наука – це особливий  вид пізнавальної діяльності, спрямованої  на здобуття, об'єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про світ.

Отже, основною функцією науки є розробка та теоретична систематизація об'єктивних знань про  буття. Це система понять про явища  і закони матеріального світу  та духовної діяльності людей, яка дає змогу передбачати і перетворювати дійсність в інтересах суспільства.

Змістом науки  і її результатом є цілеспрямовано зібрані факти, розроблені гіпотези і теорії, прийоми та методи дослідження. Істинність наукових понять перевіряється  і доводиться суспільною практикою. Поняття науки включає в себе як процес вироблення наукових знань, так і всю систему перевірених практикою знань, а остання (система) формує в сукупності наукову картину світу.

Наука як форма  культурної людської діяльності є історичним явищем. Це порівняно пізній продукт культури. Тисячоліттями життєдіяльність людей здійснювалася без науки. Покоління за поколінням використовувало лише емпіричний досвід, сприймаючи світ через призму міфології та релігії. Поступово з'явилися крихти "наукоподібних" знань. Вважається, що наука як сфера культури склалася в Європі лише в епоху пізнього Середньовіччя та початку Нового часу..

Наука дає людству  можливість використовувати сили природи, розвивати матеріальне виробництво, змінювати суспільні відносини. Вона сприяє формуванню наукового світогляду, розширює кругозір людини, звільняє її від забобонів та помилок.

Науки поділяються  на фундаментальні і прикладні. Фундаментальні науки пізнають закони, які управляють поведінкою та взаємодією базових структур природи, суспільства і мислення. Ці закони та структури вивчаються безвідносно до їх практичного використання. Метою ж прикладних наук є застосування результатів фундаментальних наук для розв'язання як пізнавальних, так і соціально-практичних проблем.

Наука як соціальний інститут стала одним з найважливіших факторів соціально-економічного потенціалу, тому політика в галузі науки перетворилася в одну з провідних сфер соціального управління. Якщо на кінець XIX ст. наука виконувала допоміжну роль щодо виробництва, то в умовах науково-технічної революції вона стала її найважливішим компонентом, рушійною силою. Розвиток науки, як правило, випереджає розвиток техніки та виробництва, формується єдина система "наука – техніка – виробництво", в якій наука посідає провідне місце. Для сучасної науки

характерним є  тісний взаємозв'язок з технікою, дедалі чіткіше проявляється тенденція  перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, зростає  та поглиблюється її роль в усіх сферах суспільного життя.

Крім того посилюється тенденція, коли наука із засобу технічного прогресу перетворюється на органічну частину соціального і культурного розвитку, що проявляється не лише в ставленні людини до природи, а й у ставленні до інших людей, до суспільства в цілому. Наука стає органічною складовою культури також в тому розумінні, що вона сприяє розвиткові творчого потенціалу людини.

 

 

44. Наука  як особливий соціальний інститут.

 

Сучасному світі існує велика кількість різних наук. Наука стає практичним перетворювачем світу. Без неї не може успішно розвиватися жодна сфера людського життя. З якого б боку ми не підійшли до оцінки науки — оптимістичного чи песимістичного, ясно одне — науці належить визначити образ майбутнього людства.

Наука — багатогранне суспільне явище. її можна розглядати під різним кутом зору:

• як сукупність знань про світ,

• як основу світогляду,

• як форму суспільної свідомості,

• як форму відображення світу у свідомості,

• як елемент  духовної культури.

Наука — це система  абстрактних знань, створених теоретичним ; шляхом на основі аналізу фактів, явищ і процесів за їх специфічними ознаками, встановлення між ними зв'язків, які обумовлюють їх впорядковане функціонування та розвиток.