Облік в банку

Синергічна ефективність – комбінований

вплив сукупності інновацій на фінансово-економічний  стан суб’єкта господарювання.

Загальна  ефективність виробництва пов’язана з визначенням критерію і відповідної йому системи показників.

Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності можна вважати зростання продуктивності (живої і уречевленої праці).

Максималізація  обсягу чистої продукції – національного  доходу по відношенню до витрат праці (живої і уречевленої праці  персоналу і виробничих фондів підприємства).

На рівні  підприємства максималізація прибутку за умов економічно обґрунтованої системи цін на вироблену продукцію та оплати праці, яка залежить від кінцевих результатів роботи.

Чинники зростання ефективності:

1. Джерела підвищення ефективності:

• зростання прод-сті праці;

• зниження фондомісткості, з/пмісткості, трудомісткості;
• раціональне використання природних ресурсів.

2. Основні напрямки розвитку на вдосконалення:

• врахування досягнень НТП;
• покращення структури виробництва;
• поліпшити організацію праці;
• досягнення конкурентоспроможності послуг;
• планування і мотивація діяльності;
• зовнішньоекономічна діяльність.

70.Економічна безпека фірми – такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам.

Необхідність  постійного дотримання економічної  безпеки зумовлюється об‘єктивною потребою кожного суб‘єкта господарювання у забезпеченні стабільного функціонування і досягнення цілей діяльності. Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать: забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства (організації); забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання; досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством (організацією); досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних НДДкР; мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища; якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства (організації); забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації; ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

Загальна схема  процесу організації економічної безпеки включає такі дії (заходи), що здійснюються послідовно або одночасно: 1) формування необхідних корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, прав, інформації, технології та устаткування); 2) загальностратегічне прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними складовими; 3)стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації); 4) загально тактичне планування ЕК.б.за функціональними складовими; 5)тактичне планування;6)оперативне управління;7)здіснення функціонального аналізу рівня ЕК.б.8)заг.оцінка досягнутого рівня ЕК.б.

Складові: фінансова(досягнення найефективнішого використання корпоративних ресурсів), інтелектуальна (збереження і розвиток інтелектуального потенціалу; ефективне управління персоналом), техніко-технологічна (ступінь відповідності застосовуваних технологій найліпшим світовим аналогам), політико-правова(всебічне правове забезпечення діяльності, дотримання законодавства), інформаційна(ефективне інформаціно-аналітичне забезпечення госп.діяльності підприємства), екологічна (дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забруднення довкілля), силова (забезпечення фіз.безпеки працівників фірми і збереження майна).

Рівень  економічної безпеки підприємства пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію за допомогою зважування й підсумовування окремих функціональних критеріїв, які розраховуються через порівняння (зіставлення) величини загрози економічній безпеці та ефективності заходів для її відвернення. Сукупний критерій економічної безпеки підприємства kсебп=Сума(ki*di), де к. — величина окремого (поодинокого) критерію за і-ю функціональною складовою; д — питома вага значущості і-ї функціональної складової; п — кількість функціональних складових економічної безпеки підприємства.

Оцінка  рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень к_себп із реальними величинами цього показника, одержаними раніше щодо підприємства, а також (коли це можливо) щодо аналогічних суб'єктів господарювання відповідних галузей економіки.

Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну k_себп здійснюється функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки підприємства.

Результати  функціонального аналізу звичайно оформляються у вигляді спеціальної карти. Заповнюючи таку таблицю-карту, негативні явища, що впливають одразу на кілька складових економічної безпеки, ураховують окремо для кожної складової.

78.Санація — це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Процес фінансового оздоровлення починається з

виявлення та аналізу  причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.

За проведення процесу санації необхідно визначити  її цілі та стратегію. На підставі обґрунтованої  стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану. Стратегія — це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень. Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливості залучення капіталу.

Наступним елементом  класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. План фінансового оздоровлення підприємства може бути представлений у формі бізнес-плану санації(загальна характеристика підприємства та його фінстан, основні параметри проекту бізнес-плану, заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної господарської діяльності, ринок і конкуренція, маркетингова діяльність підприємства, план виробництва та його ресурсне забезпечення,  фінансовий план, обґрунтування сценаріїв подолання найбільш імовірних ризиків у процесі проведення фінансового оздоровлення підприємства).

79.під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта під-кої діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом. Причини банкрутства під-в (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому під-ві. Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнарод ні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.До внутрішніх відносяться : утримання зайвих робочих місць, низька якість менеджменту, дефіцит власних оборотних кошстів, недосконалість механізму ціноутворення, технологічна неузгодженість процесу вир-ва. Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності під-ва .До них належать: зменшення обсягів реалізації продукції, спад попиту на продукцію, зниження прибутковості вир-ва, утрата клієнтів та покупців, збільшення обсягу неліквідних оборотних коштів, неритмічність вир-ва, низький рівень використання вир-го потенціалу, збільшення вит-т на вироб-во та реаліз продукції, знпження рівня продуктивності праці, скорочення кількості робочих місць.