Теоретичні основи фінансової політики держави

Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація  й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантій належать: освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні  та комунікаційні системи, соціальне  страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог тощо.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших  функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною  мірою визначають розміри перерозподілу  валового внутрішнього продукту через  бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних  ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього  середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

До принципів фінансової політики також відносять [34]:

· публічний характер;

· розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

· фінансування безпеки держави;

· пріоритетність державних видатків;

· єдність фінансової політики та грошової системи держави;

· міжгалузевий характер;

· самостійність;

· плановість.

Фінансова політика складається з: бюджетної політики, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].

Фінансова політика розглядається  в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].

Монетарна або грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та заходів  у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою  частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальнодержавної фінансової політики. Напрям зміни валютного  курсу національної грошової одиниці  впливає на результати економічної  діяльності та виконання боргових зобов’язань. Завдання валютно-курсової політики держави  є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці стабільного  валютного курсу національної грошової одиниці держави [22].

Фіскальна політика характеризує дії  держави щодо централізації частини  виробленого ВВП та її суспільного  використання. Вона здійснюється шляхом впровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику сферах фондового та страхових ринків та міжнародних фінансів.

Фінансова політика у сферах фондового  та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і  регулювання, створення відповідних  гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є  самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і  на інших суб’єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах  державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

Фінансова політика може бути безперспективною і нереалістичною [12].

Безперспективна фінансова політика не містить в  собі основних концепцій розвитку фінансів, тобто орієнтована на задоволення  поточних потреб.

Нереалістична фінансова політика обмежена тільки виробленням напрямів, концепцій  без підкріплення їх фінансами і  конкретними практичними діями.

 

1.3. Фінансова політика України  на сучасному етапі

 

Сьогодні  фінансово-економічна ситуація в Україні  є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної  політики нині поставлено питання про  збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності  грошової, фінансової і виробничої стабілізації [18].

В процесі  своєї діяльності держава вирішує  досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна  бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є [28]:

1) проведення  заходів щодо остаточного переведення  підприємств, і особливо державних,  до ринкових відносин;

2) оздоровлення  грошово-кредитної системи та  повний вихід з кризового стану  фінансів держави;

3) комплекс  заходів по соціальному захисту  населення.

Отже, головне  завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій  країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально  ці перетворення, але й запобігти  соціальній напрузі в суспільстві  і максимально пом’якшити переходу від однієї системи відносин до іншої [12].

Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального стану окремих  груп населення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу  фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури  економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований  рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення [12].

Вироблення  фінансової політики на даний час  здійснювалося в умовах гострої  необхідності невідкладних заходів  фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною  метою став перехід до економічних  методів регулювання грошового  обігу через:

• підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;
• формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);
• призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;
• поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
• конвертованість грошової одиниці;
• реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних  форм власності, економічної самостійності  підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен  рік затверджує Основні напрями  бюджетної політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи  є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними  напрямами бюджетної політики на 2004 рік є [4]:

• забезпечення соціального спрямування державного бюджету;
• видатки на освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;
• забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;
• державна підтримка енергозберігаючих технологій.

А основною метою грошово-кредитної політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового  переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній  основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних  цілей [5].

Основною  метою фінансової політики України  на сучасному етапі її розвитку є  якнайшвидше підвищення добробуту  населення, про що свідчить Послання Президента України до Верховної  Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України  на 2002-2011 роки”, де сказано, що основне  завдання фінансової політики полягає  в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства – економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної з своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку [3].

Міністерством фінансів України розробляються  податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу. На сьогодні вже є основні  напрями податково-бюджетної стратегії  України, що розроблені з урахуванням  політики формування доходів та розподілу  видатків бюджету на 2005-2007 роки, які  забезпечать послідовність реалізації короткострокових цілей.

Метою середньострокової  податково-бюджетної стратегії є  досягнення довгострокового сталого  розвитку заради підвищення добробуту  населення. Мета розроблення прогнозу починає у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів для  обґрунтування податково-бюджетної  стратегії на 2005-2007 роки. Головним завданням  на середньострокову перспективу є  досягнення сталого економічного зростання  в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесів і структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави. Середньостроковий  прогноз дозволить забезпечити  ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання  бідності і поліпшення якості життя  найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної  політики [36].

Економічні  і соціальні цілі Кабінету Міністрів  України:

• стале економічне зростання;
• зменшення рівня бідності та зміцнення середнього класу;
• всебічний і гармонійний людський розвиток;
• поступова інтеграція до світової економічної та фінансової системи;
• зменшення регіональних дисбалансів.

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є  ефективне управління державними фінансами.

Основними цілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України) [36]:

• розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;
• посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;
• збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;
• оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.

З метою  фінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей Кабінет  Міністрів України визначив такі пріоритети напрямки бюджетних витрат[36]:

• забезпечення соціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;
• охорона здоров’я, освітній та духовний розвиток;
• забезпечення рівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;
• зміцнення екологічної безпеки;
• підтримка суб’єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності;
• гармонізація національного правового поля відповідно до стандартів СОТ та ЄС.

 

РОЗДІЛ 2. Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

2.1. ПРИЗНАЧЕННЯ,  ЗМІСТ І МЕТОДИ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО  СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ

Аналіз  фінансового стану підприємства є обов’язковою і відповідальною частиною фінансового управління на підприємствах. Це пов’язано з тим, що за результатами аналізу фінансового стану підприємства приймаються управлінські рішення, які визначають характер фінансово-господарської роботи на відповідний період часу.