Теоретичні основи фінансової політики держави

ВИСНОВОК

Провівши комплексну характеристику ВАТ «Миргородський хлібозавод» можна зробити такі висновки:

Аналіз і оцінка стану ліквідності  даного підприємства вказує на те, що  майже всі показники не відповідають нормам, але воно здатне погасити всі свої короткострокові зобов’язання протягом звітного періоду, реалізуючи свої поточні (оборотні) активи. Показник чистого обороту  дорівнює від’ємному числу, що є негативним для даного підприємства.

Всі коефіцієнти  ділової активності на досить високому рівні, такі значення даних показників свідчать про високий рівень ділової  активності підприємства.

Провівши аналіз процесів формування і розподілу власного капіталу, можна  сказати, що ВАТ «Миргородський хлібозавод» отримало у 2009 році валовий прибуток в сумі 2922 тис. грн. Сумарні операційні витрати становили 18310 тис. грн.. Операційна діяльність закінчилась з результатами 827 тис. грн. А чистий прибуток склав 426 тис. грн.

Аналізуючи рентабельність даного підприємства, можна сказати, що рентабельність знаходиться на низькому рівні, оскільки коефіцієнт рентабельності активів 0,11 грн./грн.. Це свідчить, що підприємство є рентабельним, але цей показник занизький.

Аналіз і оцінка структури капіталу підприємства відповідає: власний капітал має питому вагу 51%. Це свідчить про те, що підприємство є не досить фінансово стійким, залежить від кредиторів.

При зіставленні показників поточної ліквідності і рентабельності можна  зробити висновок, що ці показники  знаходяться майже на одному рівні. Тобто  підприємство є мало ліквідним  та малорентабельним.

Отже, розрахунки свідчать, що фінансовий стан підприємства є стійким, але його рівень низький.

Для покращення фінансового стану  підприємства  в наступному періоді  слід провести:

• мінімізацію витрат, таких як витрати на збут і матеріальні затрати,
• зменшити рівень витрат на виробництво продукції  тощо.

 А також підприємству слід  проводити ефективну політику пов’язані із зростанням продажу продукції, зниженням собівартості і зростання якості продукції.

Потрібно  розвивати операційну діяльність підприємства і зменшувати витрати фінансової і інвестиційної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВА СУТНІСТЬ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА, ОБГРУНТУВАННЯ НОРМИ І НОРМАТИВУ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПО ЕЛЕМЕНТАМ ТА ПІДПРИЄМСТВУ В ЦІЛОМУ, ВИЗНАЧЕННЯ ЇХ СТРУКТУРИ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ.

Діяльність  суб’єктів господарювання щодо створення  та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність  процесу виробничої та комерційної  діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну  від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому  циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При  цьому одна їхня частина в речовій  формі входить у створений  продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи  свою споживну вартість, у речовій  формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з  одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують  різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів  спрощено трактує їх як «предмети  праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна  натрапити на два визначення оборотних  коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий  капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується  в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому  процесі авансується вартість для  створення продукції: у розмірі  вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата  та пов’язані з нею витрати). Виробнича  стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться  на грошову. Отримання виручки від  реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і  про відтворення авансованих  у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно  є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення  нової вартості відбувається за схемою:

Г — Т ... В ... Т' — Г',

де Г — кошти, що авансуються; Т — предмети праці (товар); В — виробництво; Т' — готова продукція (товар); Г' — кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету  функціонування капіталу буде досягнуто  тоді, коли Г' = Г + DГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше  часу оборотний капітал перебуває  в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний  капітал бере участь у створенні  нової вартості не прямо, а через  оборотні фонди.

Склад і  розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера  послуг (у тім числі фінансових).

 

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Оборотні кошти підприємств  класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно  від участі їх у кругообігу  коштів;

2) за  методами планування, принципами  організації та регулювання; 

3) за  джерелами формування.

Відповідно  до першої ознаки оборотні кошти поділяються  на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані  та ненормовані.

Необхідність  розподілу оборотних коштів на нормовані  й ненормовані випливає з економічної  доцільності досягнення найліпших  результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних  виробничих запасів, розмірів незавершеного  виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному  виробництві та витратах майбутніх  періодів, у залишках готової продукції  на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди  обігу за винятком готової продукції  на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні  та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація  оборотних коштів має важливе  значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний  склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних  коштів. Ця потреба є одним з  об’єктів фінансового планування і  відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює  кожну складову поточних активів, має  відповідати потребам і можливостям  підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім  того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних  господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування  оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво  і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов’язує виробничі  й фінансові показники, створюючи  саме цим умови для успішної комерційної  діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби  в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

-умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

-організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

-умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності  складу, структури й наявності  оборотних коштів запланованому  обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з  мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.