Фінансове забезпечення соціального захисту населення України

Соціально-економічну ефективність заходів щодо поліпшення умов та охорони праці визначають на трьох рівнях:

• макроекономічному (на рівні країни);
• мезоекономічному (на рівні окремої галузі, регіону);
• мікроекономічному (на рівні об'єднання підприємств, окремих підприємств, фірм). Зупинимося на мікроекономічному рівні, оскільки

незадовільний стан охорони праці на окремому підприємстві призводить до гальмування економічного та соціального прогресу країни загалом. Таким чином, визначення економічної ефективності заходів щодо охорони праці є одним з актуальних питань на рівні як держави, так і окремого підприємства, компанії.

Накопичений досвід у працеохоронній сфері свідчить про існування низки методичних підходів до економічної оцінки заходів щодо охорони праці. Найважливіші з них наведено на рис. 4.1.

 

 

Рис.4.1. Методи економічної оцінки заходів щодо охорони праці

 

Метод «АВД» виступає специфічним інструментом, що виявляє економічні наслідки й одночасно досить успішно пристосовується до виробничих робіт. Він зіставляє в грошовому виразі сукупні витрати в області охорони праці з доходами, у ролі яких виступає зниження витрат чи збитків плюс додатковий прибуток. Але цей метод не є ідеальним та має деякі обмеження. Аналіз витрат і доходів доцільно використовувати у тому випадку, коли розподіл вартості на витрати та доходи є чітким, а в області безпеки і гігієни праці виникають певні труднощі при розподілі грошової вартості, особливо в частині доходів.

Аналіз ефективності витрат («АЕВ») - це метод економічної оцінки заходів щодо охорони праці, який передбачає розрахунок балансу між грошовими витратами та результатами заходів.

Два вищеперерахованих методи найбільш успішно застосовуються при зіставленні кількох варіантів вирішення однієї і тієї самої задачі заради вибору оптимальнішого рішення.

Метод «АВЗ» виявляє масштаб проблеми в кількісному вираженні. Аналіз витрат, які пов'язані з виробничим травматизмом та захворюваністю працівників, пристосовується як до фінансових, так і до соціально-економічних витрат залежно від адресата, для якого проводиться розрахунок [4, с. 175-176].

Згідно з методиками оцінки результатів проведення заходів щодо поліпшення умов та охорони праці, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС та ННДІОП України , запропоновано чотири групи показників:

- зміна стану умов і охорони  праці;

- соціальні;

- соціально-економічні;

- економічні.

Перелік цих показників дозволяє майже всебічно оцінити ефективність заходів щодо вдосконалення умов і охорони праці, однак існують деякі труднощі в розмежуванні соціальних і соціально-економічних показників. Досвід нашої країни демонструє існування переліку схожих методик, з визначенням різних факторів, які на думку авторів першочергово впливають на стан охорони праці.

Методика оцінки ефективності заходів щодо покращення умов і охорони праці
Економічна ефективність			Технологічна ефективність			Соціальна ефективність
скорочення витрат робочого часу за рахунок зменшення рівня захворюваності (травматизму) за певний час; зростання продуктивності праці; річна економія зарплати за рахунок зростання продуктивності праці та зменшення рівня захворюваності і травматизму; річна економія на собівартості продукції за рахунок зменшення умовно-постійних витрат; економія за рахунок зменшення коштів на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності; економія від зменшення плинності кадрів; економія фонду заробітної плати у зв'язку з відміною скорочення робочого дня; економія фонду заробітної плати у зв'язку зі скороченням чи повною відміною додаткової відпустки; економія витрат за рахунок скорочення чисельності працівників, які мають право на лікувально-профілактичне харчування; економія витрат у зв'язку зі скороченням кількості працівників, які користуються правом на безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів.			аналіз змін стану умов праці на конкретному робочому місці.			скорочення кількості робочих місць, що не відповідають вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництва; зменшення чисельності зайнятих, які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм; збільшення кількості машин, механізмів та виробничих приміщень, що відповідають вимогам норм охорони праці; зменшення коефіцієнта частоти травматизму; зниження коефіцієнта важкості травматизму; зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови; скорочення коефіцієнта важкості захворювання; зменшення числа випадків виходу на інвалідність внаслідок травматизму чи професійної захворюваності; скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці.

 

Рис.4.2. Методика оцінки ефективності заходів щодо покращення умов і охорони праці

Так проаналізувавши методики розрахунку показників для оцінки соціальної й економічної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці, які запропоновані Гандзюком М. П., можна вважати доцільним використання зображеної на рис.4.2. У ній наявні три групи показників: економічні, технічні, соціальні.

Технічна ефективність передбачає аналіз змін стану умов праці на конкретному робочому місці, вимірюється звичайними фізичними одиницями за допомогою приладів [10, с. 41-43].

Соціально-економічна ефективність визначається для:

3. вибору оптимального напрямку вдосконалення умов і охорони праці;
4. встановлення впливу заходів з удосконалення умов праці на основні показники господарської діяльності підприємства;
5. поліпшення соціально-психологічного клімату як в колективі, так і на підприємстві загалом;
6. обґрунтування збільшення продуктивності праці за рахунок покращення умов праці;
7. поліпшення естетичних показників.

У сфері охорони праці існує значна кількість підходів і методів оцінки економічної й соціальної ефективності заходів щодо покращення умов і охорони праці. Тому виникає питання, яку з методик обрати, чим повинні керуватися фахівці підприємств при виборі того або іншого підходу. Це питання, на які ще повинні дати відповіді вчені, всебічно вивчивши переваги й недоліки традиційних і нових методик. Головним правилом оцінки стану охорони праці на підприємстві залишається те, що всі види ефективності (економічна, технічна, соціальна тощо) повинні визначатися на всіх стадіях розробки й здійснення заходів щодо охорони праці: на стадії планування та після їхньої реалізації.

Досвід розвинутих країн у галузі охорони праці свідчить про те, що поліпшенню умов праці сприяють заходи:

• податкові пільги на засоби, спрямовані на оздоровлення умов праці; диференціювання страхових внесків залежно від частоти й тяжкості травматизму і професійних захворювань;
• впровадження санкцій за бездіяльність власників щодо поліпшення умов охорони праці.

Узагальнюючи досвід розвинутих країн з економічного стимулювання, Європейський фонд поліпшення умов життя і праці (одна з організацій Європейського Союзу) визначає, що більшість існуючих нині систем базується на прецедентах, тобто на інформації про нещасні випадки, що спричиняють виплату компенсації. Подібний підхід сам по собі є доказом того, що вплив економічного стимулювання обмежений. Фонд пропонує інноваційну модель, що містить ряд економічних стимулів, здатних позитивно впливати на поліпшення виробничого середовища.

Запропонована Європейським фондом поліпшення умов життя і праці модель акцентує увагу на ідентифікації майбутніх ризиків, так само як і на існуючих, а також на визначенні зусиль щодо їх зниження. Основними елементами цієї моделі є:

• зменшення страхового внеску в системі обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, особливо завдяки зусиллям зі зниження ризиків порівняно з рівнями, встановленими нормативними актами;
• встановлення повнорозмірного внеску залежно від максимального сукупного ризику (більшість систем страхування розраховує внесок за середнім ризиком) за допомогою трьох елементів:

а) базового компонента, який покриває адміністративні витрати та надто високі виплати компенсацій потерпілим унаслідок нещасних випадків, що іноді мають місце при однакових ризиках;

б) галузевого компонента, пов’язаного з різними ризиками в різних галузях господарства;

в) функціонального компонента, пов’язаного з максимальним ризиком на робочому місці;

• можливість для компаній одержувати бонуси (у вигляді скорочення по- вномасштабних внесків) через вжиття заходів різного характеру щодо поліпшення виробничого середовища, такі як:

а) суб-бонус для підприємств, що докладають більше результативних зусиль у цій галузі порівняно зі своїми конкурентами - скорочує функціональний компонент, пов’язаний з ризиками на робочому місці;

б) суб-бонус за зусилля, пов’язані з вирішенням загальної проблеми для галузі чи виду робіт, - може зменшити компонент галузі або виду виробництва;

в) суб-бонус, що стосується спеціальних проблем підприємства;

• фінансування консультацій з попередження травматизму на малих і середніх підприємствах;
• допомога з інвестиціями (наприклад, під час підписання контракту про значні капітальні вкладення в поліпшення умов та підвищення безпеки праці на робочих місцях);
• видача ярликів (за типом знаків якості продукції) для робочих місць, на яких досягнуто високого рівня умов праці, що може бути корисним у створенні надійного іміджу компанії на ринку.

Основними елементами в розробці нової системи є:

1. розмір стимулу, тобто економічної вигоди порівняно з витратами; ефективність системи з точки зору можливості оцінити і продемонструвати поліпшення в охороні праці та надійності системи стосовно одного підприємства (у найбільш широкому розумінні цього поняття);
2. позитивний вплив системи на поліпшення здоров’я і підвищення безпеки, тобто на зниження ризиків одержання травм чи профзахворювань;
3. величина компенсації у зв’язку з виробничою травмою та її межа; ступінь захисту малих і середніх підприємств від статистичних коливань при оцінці фінансової віддачі стимулюючих виплат;
4. управління системою та його вартість.

Як вихідні пропонуються такі основні умови:

• Підприємець є юридичною особою, що одержує вигоду в результаті економічного стимулювання заходів щодо поліпшення виробничого середовища. Тому він і становить об’єкт, якому пропонуються стимули. Однак запропоновані заходи передбачають використання соціальних ресурсів підприємства. Це визначає необхідність співробітництва між усіма заінтересованими сторонами для вжиття заходів щодо попередження виробничого збитку.
• Економічне стимулювання націлене на таке поліпшення виробничого середовища, яке виходить за межі вимог законодавства, що встановлює норми у цій галузі.

Оскільки поліпшення виробничого середовища понад установлені законами норми є справою дорогою, то для досягнення високих критеріїв існує явна потреба в економічному стимулюванні. Тому економічне стимулювання пропонується не як заміна, а як доповнення до норм законодавства про охорону праці. Однак воно може застосовуватися і на підприємствах, де стан охорони праці не відповідає вимогам законодавства.

Отже, питання охорони праці складне і досить відповідальне. Адже за ним – життя і здоров'я людей, які своєю працею створюють для держави, нації матеріальні блага. Як показує світовий досвід безпека праці є основною гарантією стабільності, якості та ефективності будь-якого виробництва. До того ж відсутність нещасних випадків позначається на професійній активності працюючих, на моральному кліматі в колективі, а отже і на ефективності та продуктивності праці, скорочує витрати на пільги та компенсації за роботу в шкідливих та небезпечних для здоров'я умовах. Таким чином, в умовах сьогодення система управління охороною праці повинна базуватися не тільки на заходах з боку держави, але й на зацікавленості суб'єктів трудових правовідносин у збереженні належного фізичного стану працівника, що нерозривно пов'язано з економічним та соціальним благополуччям роботодавця. Адже сьогодні не викликає сумніву позитивний вплив соціальних та психологічних факторів праці на подальше зростання виробничих потужностей підприємства. 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Посилення уваги до проблем розвитку соціальної сфери в Україні у поточному році є незаперечним позитивним чинником і свідчить про значні зрушення, які сталися в системі державних пріоритетів та громадській свідомості. Проте в соціальній політиці переважають намагання виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за будь-яку ціну, в тому числі - за рахунок посилення фіскального тиску та розмивання інвестиційного потенціалу національної економіки. В стратегічній перспективі це перешкоджає зростанню доходів економічно активного населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій. Соціальна політика не розглядається поки що як провідна складова частина стратегії забезпечення стійкого економічного зростання.