Фінансове забезпечення соціального захисту населення України

Протягом 2012 року професійним навчанням було охоплено 203,3 тис. осіб, що майже на 30% більше, ніж у 2011 році. Навчання проводилося за 300 професіями та спеціальностями, що користуються попитом на ринку праці, перелік яких протягом року постійно оновлювався. Загальні витрати на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації безробітних склали 689,3 млн гривень.

У 2012 р. з метою реінтеграції незайнятих громадян до трудової діяльності та підтримки їх доходів в період пошуку роботи 318,2 тис. осіб було залучено до громадських робіт, що на третину більше, ніж у 2011 році. Видатки Фонду на організацію громадських робіт склали 186,5 млн гривень.

Протягом 2012 шляхом надання дотацій роботодавцям працевлаштовано 53,4 тис. осіб, з яких майже 40% - особи з числа соціально незахищених категорій безробітних. Із загальної чисельності безробітних, працевлаштованих шляхом надання дотацій роботодавцям, на перше робоче місце працевлаштовано 6,1 тис. осіб з числа випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів, в тому числі 2,7 тис. випускників за переліком професій, що визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2012 року №577. Видатки Фонду за цією статтею витрат склали 404,2 млн гривень. [88]

У 2013 р. робочими органами виконавчої дирекції Фонду надано близько 10,2 млн інформаційних, консультаційних та профорієнтаційних послуг понад 3,8 млн незайнятим і зайнятим громадянам. Серед незайнятих громадян 94% отримали різного роду інформаційні та консультаційні послуги.

Проведено майже 110 тис. семінарів, тренінгів з техніки пошуку роботи, профдіагностики та інших інформаційних заходів з незайнятим населенням. Чисельність безробітних, які брали участь у цих заходах, складала понад 1 млн 94 тис. осіб, з яких кожен третій був працевлаштований.

У 2012 році здійснювалась інформаційно-роз’яснювальна робота, зокрема через засоби масової інформації, випуск друкованої продукції, проведення прес-конференцій, брифінгів, інших інформаційних заходів.

Протягом року здійснювалася реалізація Програми державної служби зайнятості – виконавчої дирекції Фонду на 2010-2013 роки щодо професійної орієнтації молоді. Протягом року профорієнтаційні послуги отримали 1,7 млн незайнятих осіб (з них жінки склали 50,4%, молодь у віці до 35 років – 47,1 відсотка), а також 2,1 млн осіб із числа зайнятих (переважно учні загальноосвітніх шкіл). Профорієнтаційними послугами охоплено понад 80% загальноосвітніх навчальних закладів.

Витрати на надання соціальних послуг та матеріальне забезпечення 247,8 тис. безробітним з числа незастрахованих осіб у 2012 році здійснювались за рахунок коштів Фонду та склали 216,4 млн гривень.

 

2.3 Соціальний захист соціально  вразливих верств населення на  ринку праці

 

Аналіз ходу економічних перетворень останніх років свідчить, що соціальні втрати України за ці роки досягли максимального розміру, становище найбільш вразливих верств населення оцінюється як критичне.

Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантної поведінки: алкоголізації, наркоманії, проституції, бродяжництва, жебракування, криміналізації суспільства. Росте кількість тяжких злочинів. Набувають поширення інфекційні та психічні захворювання. Зменшуються можливості молодого покоління в отриманні освіти, надбанні професії.

Інтенсивність процесу розшарування суспільства веде до різкого збільшення частки знедолених та маргіналізованих верств населення при збереженні відносно невеликою долі багатих. Подібні процеси сприяють розмиванню середнього шару населення, що є дуже небезпечним.

У будь-якій країні завжди е найвразливіші соціальні групи, які потребують підвищеної уваги з боку суспільства та держави. Практика розвинених країн свідчить, що захист соціальне вразливого населення повинен бути пріоритетним напрямком соціальної політики держави.

Соціально-вразливі верстви населення - це індивіди або соціальні групи, що мають більшу за інших ймовірність зазнати соціальних збитків від дії економічних, екологічних, техногенних та інших чинників сучасного життя.

До соціально-вразливих категорій населення, потребуючих першочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім'ї з дітьми, діти-сиріти, молодь, жінки, безробітні, постраждалі від Чорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані верстви населення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники) та ін [101; c.83].

Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках - за принципом зайнятості в суспільному виробництві.

Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує: для працездатного населення - створення належних умов праці і робочих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потребують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів - соціальне гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення - розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.

Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціального захисту, є адресна допомога категорій населення, найбільш потребуючих такої підтримки.

В наш час в Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється шляхом таких форм та заходів:

- виплати пенсій за віком, з  інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, за особливі  заслуги перед Україною, соціальних  пенсій; виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);

- виплати адресної соціальної  допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим  сім'ям);

- соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);

- надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливі  заслуги перед Україною [93, c.193].

Протягом останнього десятиріччя в Україні за зменшення наявного населення домінує тенденція зростання інвалідності. На початку 1990-х років загальна чисельність інвалідів в Україні становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн осіб. У 2008 р. загальна чисельність інвалідів приблизно дорівнювала 2,5 млн осіб, або 5,3% усього населення.

Таблиця 2.2.

Чисельність інвалідів в Україні у 2007-2012 рр

Категорія	Роки
	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Інваліди І групи	319,0	334,0	337,7	298,9	278,2	272,4
Інваліди ІІ групи	1229,3	1154,4	1128,4	1105,5	1104,6	1083,3
Інваліди ІІІ групи	900,1	848,5	906,5	959,5	1009,1	1034,9
Діти-інваліди	146,0	125,4	122,6	85,6	50,7	39,5
Всього	2594,4	2462,3	2495,2	2449,5	2442,6	2430,1

 

На 1000 населення у 2008 р. в Україні припадало 53 інваліди. В одинадцяти областях цей показник перевищував середній, особливо в Чернігівській області (на 1000 населення припадав 71 інвалід). Найменше значення показника по країні мала Закарпатська область, де на 1000 населення було 44 інваліди .

Опираючись на «План дій Ради Європи з проблем інвалідів на 2006-2015 роки: Національне впровадження – від політики до практики» в Україні була затверджена Постанова «Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року», в якому зазначається стан інвалідності на Україні та шляхи вирішення багатьох проблем щодо реабілітації, матеріальної допомоги, навчання та працевлаштування інвалідів [26, c.42].

Основними показниками інтеграції інвалідів у суспільство є:

- кількість створених нових робочих місць для інвалідів;

-рівень зайнятості інвалідів.

Невисокий рівень працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населення обумовлений тим, що значна частина поданих вакансій залишається незадоволеною через те, що інвалідам пропонуються робочі місця, які не потребують кваліфікації (наприклад, прибиральниці, охоронці, підсобні робітники), тим часом серед осіб з обмеженими фізичними можливостями багато висококваліфікованих працівників із вищою освітою. Крім того, на цих робочих місцях здебільшого пропонується заробітна плата на рівні мінімальної.

Таким чином, в Україні створено механізм забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємствах, в установах та організаціях, який передбачає встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх соціальну, трудову та професійну реабілітацію, професійне навчання та створення для них робочих місць за кошти адміністративно-господарських санкцій, що сплачуються роботодавцями, які не виконують нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів. Цей механізм доповнюється положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (набрав чинності у березні 2006 року), згідно з яким особам з обмеженими можливостями, що звернулися за допомогою у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, надається статус безробітного.

Важлива роль у працевлаштуванні інвалідів належить державній службі зайнятості України.

Варто зазначити, що державна служба зайнятості послідовно працює над урізноманітненням форм та підвищенням якості соціальних послуг для інвалідів. Їм забезпечено вільний доступ (усі центри зайнятості обладнані пандусами) до джерел інформації: описів професій, відео- та аудіофільмів, листівок, буклетів, довідників, переліків рекомендованих професій і навчальних закладів, медичних протипоказань до опанування певних професій, паспортів підприємств та організацій. Для інвалідів також проводяться цільові ярмарки вакансій та семінари.

У багатьох регіонах України на виконання Указу Президента України «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення на ринку праці» та з метою підвищення рівня зайнятості інвалідів укладено чотирьохсторонню угоду між обласним центром зайнятості, управліннями праці та соціального захисту населення, відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів, центрами професійної реабілітації інвалідів. За цією угодою: до 2011 р. згідно з Державною програмою зайнятості населення очікується збільшення чисельності працюючих осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями до 420 тис. осіб [88].

На кінець 2012 року у складі всього зайнятого населення України інваліди становлять лише 1,5-1,6 відсотки. У структурі загальної чисельності інвалідів лише 15% зайняті економічною діяльністю (це приблизно 396 тис.осіб із 2,64 млн. інвалідів) . Саме тому тема працевлаштування інвалідів на сьогоднішній день є актуальною як ніколи.

На даний час існує низка нормативних документів, розроблених за участю Національної Асамблеї інвалідів України, які роблять більш ефективним процес працевлаштування інвалідів. Більшість з них хотіли б мати місце роботи яке б знаходилось недалеко від місця проживання чи зовсім працювати вдома.

Так, 23 лютого 2006 року до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» були внесені зміни, відповідно до яких інвалід має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Також Верховною Радою України була підтримана законодавча ініціатива Голови НАІУ Валерія Сушкевича щодо встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця та визначення відповідних штрафних санкцій за порушення цієї вимоги.

У Законі України «Про зайнятість населення» ст. 5 вказано що: «У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює 20 осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у цій статті, квота для цих підприємств не встановлюється.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у цій статті (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.»[52, с.17].

Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.