Фінансове забезпечення соціального захисту населення України

 

 

Водночас тільки одних високих рівнів державних витрат на соціальний захист недостатньо для формування ефективних соціальних та економічних стабілізаторів і зменшення масштабів бідності населення та нерівності в суспільстві. В умовах бюджетних обмежень і високого рівня бідності необхідність повної реалізації принципу адресності стає все більш нагальною. Зростання бюджетних видатків на соціальну політику не призводить до симетричного скорочення абсолютної бідності, оскільки виділення ресурсів проводиться на основі приналежності громадян до певної категорії (підтримка статусних груп), а не на основі їхніх реальних потреб. На практиці абсолютно домінує категоріальний підхід до надання соціальної допомоги. Нині зберігаються категоріальні пільговики як головний контингент одержувачів грошових виплат. Пільгоотримувачі переважно сконцентровані в середньодохідних групах населення.

Стан економіки в умовах фінансової кризи зумовлений рядом об'єктивних факторів, пов'язаних із зниженням ефективності господарювання та спадом виробництва, високою інфляцією, внаслідок чого відбувається істотне зниження реальної заробітної плати, пенсій, рівня життя значної частини населення. У таких економічних умовах необхідне посилення заходів, спрямованих на пом'якшення негативних наслідків спаду рівня життя пенсіонерів і на часткову  компенсацію втрат найменш забезпеченим верствам населення, удосконалення механізмів захисту доходів пенсіонерів, інвалідів, одиноких громадян похилого віку. Зокрема, у пенсійному забезпеченні громадян України основними проблемами є:

- низький рівень пенсійного забезпечення;

- майже відсутня диференціація  розмірів пенсій;

- наявність значних переваг та  пільг у пенсійному забезпеченні  окремих

категорій працівників при майже однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення;

- несвоєчасна сплата страхових  внесків до Пенсійного фонду  України, що

зумовлює заборгованість з виплати пенсій.

У пенсійному забезпеченні принцип страхування реалізується не повною мірою і, по суті, воно носить адміністративно-розподільний характер, не забезпечує залежності розміру пенсії від розміру сплачених внесків. За рахунок страхових внесків проводяться окремі види виплат, які не пов'язані з трудовим вкладом, не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення. Не забезпечується взаємозв'язок між трудовою діяльністю працівника і розміром його пенсії, а також відсутня заінтересованість працівника у формуванні пенсійного бюджету.

На стан пенсійного забезпечення громадян України негативно впливають:

- демографічні процеси (старіння населення, зменшення працездатного

населення), наслідками яких є збільшення чисельності отримувачів пенсій та зменшення платників страхових внесків;

- зменшення чисельності зайнятого  населення;

- несприятливе співвідношення тривалості  періоду сплати внесків на пенсійне забезпечення і періоду, протягом якого виплачується пенсія;

- велика кількість різного роду  пільгових і прирівняних до  них категорій пенсіонерів.

Пенсійна система працює в умовах максимального фінансового напруження, не забезпечуючи при цьому достатнього задоволення потреб пенсіонерів, які з виходом на пенсію втрачають половину свого заробітку.

Законодавчо визначено основи запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування, але не встановлено порядок перерахування до неї страхових внесків, не створено її організаційну структуру.

У системі недержавного пенсійного забезпечення від початку діяльності її учасниками стали 407,8 тис. осіб, вартість активів, сформованих пенсійними фондами, становить 404 млн. гривень. Таким чином, можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для вирішення проблем пенсійного забезпечення населення ще не реалізовані.

Реформа пенсійної системи в Україні мала також на меті: забезпечити стабільності пенсійної системи в фінансовому аспекті; заохотити осіб, що в майбутньому будуть отримувати пенсію до заощадження грошей на старість – частина обов’язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді та обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які сплачуватимуть такі внески; процес перерозподілу джерел фінансування пенсій за рахунок внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та обов’язкових і добровільних пенсійних накопичень – кошти на Вашому пенсійному рахунку є Вашою власністю, але в той же час Ви захищені від спокуси використати ці кошти на інші цілі, ніж пенсійне забезпечення. Ваші пенсійні кошти інвестуються і зростають завдяки отриманому на них інвестиційному прибутку, причому як на етапі накопичення, так і впродовж періоду пенсійних виплат, а розмір пенсії, на яку можна розраховувати, залежить від розміру пенсійних внесків, періоду накопичення, професійності їх інвестування та суми заробленого на них інвестиційного прибутку; створення більш ефективної та гнучкішої системи адміністративного управління пенсійного забезпечення.

Однак, проблемним питанням успішної реалізації реформи пенсійної системи в Україні є слабкий зв’язок між Урядом та представниками системи інститутів поза межами державних та комерційних, які забезпечують самоорганізацію та розвиток населення.

Серед самих серйозних негативних наслідків реформування пенсійної системи можна визначити зростання жіночого безробіття. Склалася ситуація коли підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років поставило проблему їх повноцінної зайнятості. На даний момент в Україні немає необхідної кількості робочих місць для жінок, за офіційними даними Держкомстату України сьогодні на одне вільне робоче місце претендує 4- 5 осіб. Однак, якщо зосередити увагу на тому, що в середньому пенсія жінок складає близько 800 грн. і менша майже на 1300 грн. за середню пенсію чоловіків, заходи з підвищення пенсійного віку та страхового стажу є виправданими не лише з точки зору економії бюджету пенсійного фонду, а й для підвищення рівня життя серед жінок в України. До того ж розроблено механізм стимулювання більш пізнього виходу на пенсію.

Деякі аспекти реформування можна назвати не зовсім вірними, а саме норма, що забезпечує право переводу заощаджень з накопичувального фонду в один з недержавних пенсійних фондів вже через два роки участі,особливо якщо врахувати сучасні тенденції та стан пенсійного фонду, недовіру до фінансової системи в цілому, невелику складову активів пенсійного фонду в валовому внутрішньому продукті України.

 

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

 

3.1. Міжнародний досвід реалізації соціальної функції держави та її фіскального забезпечення

 

В економічній літературі здійснено типологію соціального захисту за особливостями національних систем (на прикладі США і країн Європейського Союзу).

1. За механізмами фінансування  соціальних видатків:

• північно-європейський варіант (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування покривається до половини соціальних видатків. Загальна сума відрахувань до фондів в межах 15% ВВП. У Данії та Швеції загальна частка соціальнпіих видатків становить майже 40% ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини — у Швеції. В Ірландії ці показники становлять20%та 33%;
• континентальний (Франція, Німеччина, Бельгія та Нідерланди).

Частка соціальних видатків у ВВП становить близько 30%, дві третини з них покриваються за рахунок систем соціального страхування. Дані щодо пенсійного віку та тарифів на пенсійне страхування у деяких країна світу наведені у дод.13 та 14.

Систему соціального страхування США можна умовно віднести до другого типу за пропорціями видатків між бюджетним та страховим фінансуванням, однак частка соціальних видатків у ВВП значно нижча.

2. За соціальним спрямуванням:

• система соціального страхування США, метою якого є підтримання мінімального життєвого рівня;
• системи країн ЄС, які спрямовані на забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії чинників соціального ризику. Найбільш ранній розвиток соціальне страхування отримало у Німеччині та Франції і набуло таких основних видів, як: пенсійне, медичне, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види (сімейне — у Франції, на випадок піклування та догляду — у Німеччині, Австрії).

Система соціального страхування Нідерландів є найбільш розвинутою в Європі і включає систему державного або національного страхування та систему страхування найманих працівників. Крім цього, виділяється система соціального страхування само-зайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності).

Державному страхуванню підлягає все населення країни. Його джерелами є відрахування з доходів громадян у розмірі 29,4% у 2002 р. Збір страхових внесків здійснюється органами податкової адміністрації. Кошти перераховуються роботодавцями, з якими працівники укладають контракт. Державне страхування здійснюється при настанні старості (пенсійне забезпечення), втраті годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі види захворювання (госпіталізації у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник).

Пенсії призначаються всім громадянам після 65 років незалежно від розміру доходу, який вони отримували до виходу на пенсію. Одинокий пенсіонер отримує 70% від мінімальної заробітної плати, сімейні пенсіонери — 100% [79, с.66].

Пенсії у разі втрати годувальника виплачуються членам сім'ї старше 50 років і в більш молодому віці у випадку, якщо на утриманні знаходяться неповнолітні діти або інші непрацездатні члени сім'ї.

Основним завданням системи соціального страхування у Швеції є соціально-економічний захист в різних ситуаціях і на всіх життєвих етапах. В країні вводиться нова пенсійна система, діє страхування при захворюванні, страхування з вагітності та пологів, страхування від нещасних випадків на робочих місцях.

Соціальне страхування охоплює все населення Швеції та є обов'язковим. Воно базується на спільній суспільній відповідальності за кожного громадянина. Суть страхування полягає в перерозподілі коштів між громадянами, а також перерозподілі доходів особи на різних етапах життя. Соціальне страхування Швеції засноване на взаємній довірі між окремим громадянином і державою, що робить саму систему страхування відкритою, доступною і недорогою.

Соціальне страхування не є безкоштовним, а тому офіційні видатки на підтримку системи повинні оплачуватися державою. Це біля 300 млрд. крон на рік, з них 50 млрд. — компенсації сім'ям з дітьми, 90 млрд. — компенсації хворим та інвалідам, 155 млрд. — пенсії, 5 млрд. — утримання апарату адміністрування системи соціального страхування. З кожних 100 крон, котрі людина витрачає як приватний споживач, приблизно 25 крон вона отримує через систему соціального страхування [74, с.32].

Фінансується соціальне страхування через соціальні відрахування і податки. Так, роботодавці вносять у фонд соціальних відрахувань 33% від фактичного сукупного заробітку найнятих ними робітників, самі робітники платять 6% від свого заробітку в фонд страхування по захворюванню і в пенсійний фонд. Приблизно дві третини вартості соціального страхування покривається за рахунок соціальних відрахувань, а одна третина — фінансується за рахунок загальних податків.

Соціальне страхування США базується на законі про соціальне забезпечення, прийнятому Конгресом у 1935 р. На його основі сформовані програми: підтримки людей похилого віку, соціального захисту у зв'язку з втратою годувальника, страхування на випадок інвалідності (непрацездатності). Головною особливістю загальнонаціональної системи соціального страхування в США є її спрямованість на соціальну підтримку пенсіонерів [63, с.98].

Джерелом доходів програм соціального страхування є внески працівників і роботодавців. Страхові тарифи встановлюються диференційовано за прогресивною шкалою в рівних розмірах для працівника і роботодавця. Ставки встановлюються від 1 % з перших $3000 річної заробітної плати до 6% на основну зарплату $68400, що була верхньою межею, з якої стягувались внески станом на 1999 р. Крім цього, збір у розмірі 1,45% накладається на весь обсяг зарплати без верхнього обмеження. Ця частина коштів спрямовується на фінансування програми страхування здоров'я (медичного) для осіб пенсійного віку.

Вік виходу на пенсію — 62 роки як для чоловіків, так і для жінок, які мають трудовий стаж не менше ніж вісім років і платили внески в фонди державного соціального страхування. При виході на пенсію не в 62, а в 65 років пенсія збільшується на чверть (у США, як і в більшості країн Заходу, розмір пенсії коливається від 50 до 80% від передпенсійного доходу). Пенсіонери мають право працювати. Для осіб, старших за 65 років, немає обмеження на розмір пенсії, якщо заробіток не перевищує 860 доларів на місяць. За кожні 3 долари, зароблені вище цієї суми, розмір пенсії зменшується на долар.

Програмами соціального страхування охоплюється 90% працюючого населення США, враховуючи і осіб, які отримують доход за рахунок ведення приватного бізнесу. Допомогу із соціального страхування отримує більше ніж 15% населення, видатки на ці потреби становлять 23% всіх федеральних витрат, а внески за програмою соціального забезпечення становлять 27% федеральних доходів. Існують інші пенсійні програми (для державних службовців, працівників залізничного транспорту та ветеранів).

Таким чином, особливістю системи соціального страхування США є орієнтація на створення рівних можливостей для її учасників, а країн ЄС — забезпечення соціальних гарантій.

У колишніх країнах соціалістичного табору використовуються різні моделі пенсійного забезпечення. Їх можна згрупувати за такими типами:

1. Пенсійна реформа на зразок чилійської. Цю модель застосував лише Казахстан, де пенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалося, що внески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийняте рішення про створення пенсійного фонду, управлінням яким здійснює держава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадян вибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян переходить до недержавних пенсійних фондів. Упродовж усього часу існування нової пенсійної системи урядом висловлювалися наміри щодо закриття державного фонду.