Шпаргалка по "Финансам"

30.Види і форми державного  кредиту.

В Ук-ні виділяють наступні форми держ. кредиту: 1)держ.позики;2)звернення  ч-ни заощаджень н-ня в держ. позики;3)запозичення  коштів загальнодержавного позикового фонду; 4)казначейські позики;5)гарантовані  позики 1)Держ. позики-є кредитними відносинами  між дер-вою і фіз. та юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів н авизначений строк за встановлену плату. Оформлення держ. позик може здійснюватись двома  видами цін. паперів-облігаціями і  казначейськими зобов’язаннями(векселями). Облігація це цін.папір, що засвідчує  внесення її власником грош. коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цін. паперу в передбачений в ньому строк  з виплатою фіксованого %. Казначейські зобов’язання-це вид цін.паперу на пред’явника ,що розміщується виключно на добровільних засадах серед н-ня, засвідчує його грошовий вклад і  дає право на одержання фіксованого  доходу. Кошти, що поступають від продажу  облігацій, спрямовуються на поповнення бюджету та а ін. цілі. Кошти від  реалізації казначейських зобов’язань  спрямовуються тільки на поновлення держ.бюджету, на відміну від І-ї  форми держ. кредиту, коли юр. і фіз. особи безпосередньо купують  цінні папери за рахунок власних  тимчасово вільних грошових коштів.2)Друга  форма держ. кредиту опосередковується  держ. ощадним банком Ук-ни. Якщо надає  кредит дер-ва за рахунок позикових  коштів без відома і згоди їх реального  власника, що дозволяє виділити ці відносини, як особливу форму держ. кредиту.Це здійснюється через купівлю цим  банком держ облігацій і держ. казначейських  зобов’язань, а також оформлення безоблігаційних коштів. 3)Третя  форма держ. кредиту проявляється в тому ,що НБУ та ін. держ. кредитні установи безпосередньо передають  ч-ну кред.рес-сів на покриття бюдж. видатків і дефіциту держ. бюджету  Ук-ни. 4)Четверта форма держ. кредиту  відображає ідносини надання фін. допомоги підприємств-вам і орг-ціям органами держ. влади за рах. бюдж. коштів на умовах поворотності, платності, терміновості. Вони видаються на пільгових умовах за строками і нормою %. 5)П’ята форма  держ. кредиту-це умовний держ. кредит, коли дер-ва, идаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або несвоєчасності погашення всієї або ч-ни суми позики та % за неї. За гарантованими позиками дер-ва несе відповідальність лише у випадку неплатоспроможності позичальника. Частіше всього дер-ва гарантує позики місцевих органів влади, держ. п-в,  спеціалізованих кредитних установ. Своєрідність держ. гарантій в тому ,що збільшення обсягу гарантій, наданих дер-вою, веде до росту умовної держ. заборгованості, наслідком чого є нагромадження потенційного або прихованого боргу.

31. Державний борг, механізм його формування.

Державний борг-це сума заборгованості дер-ви своїм кредиторам. Розрізняють  поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг це сума заборгованості, що підлягає погашенню  в поточному році й належних до сплати в цей період процентів  з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг-це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг-це заборгованість кредиторам дер-ви в даній країні. Зовнішній борг-це заборгованість кредиторам за межами даної країни. Активна політика держави  як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринку капіталів закономірно  призводить до утворення державного боргу, який поділяється на внутрішній і зовнішній. Держава може здійснювати  запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у  вигляді облігацій, а також продажу  їх на внутрішніх ринках при купівлі  нерезидентами, отримання грантів, субсидій за рахунок науково-технічної  допомоги. Позички міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни позичальника заборгованість перед ними становить державний  борг. З боку держави позичальника здійснюється контроль за втіленням  проектів, що фінансуються міжнародними фінансовими організаціями. Ці функції  виконує уряд. Найбільшу складність для держави як в плані зростання  зовнішнього боргу, так і в  плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних  комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники  щодо ефективності використання. Для  кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди мають свою актуальність. Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово  вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні  папери, як правило, облігації. Вони мають  номінальну вартість, за якою продаються й гасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти. 
Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних осіб.

32.Управління державним  боргом і його обслуговування.

Управління держ. боргом-полягає  в забезпеченні платоспроможності  дер-ви, тобто можливості погашення  боргів. Це стосується як поточного, так  і капітального боргу. Стосовно поточного  боргу необхідно забезпечити  реальні джерела його погашення  Для капітального боргу важливо  встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для  цього джерела. В управлінні зовнішнім  та внутрішнім боргами існують певні  специфічні ознаки. Платоспроможність  за внутр. позиками забезпечується як пр., за рахунок внутр. джерел. Платоспроможність  за зовн. боргом залежить перш за все  від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність  дер-ви і дають змогу тим самим  урегулювати платіжний баланс. В  окремих випадках в результаті зміни  ситуації в ек-ці та на фін. ринку  чи погіршення фін. стану дер-ви вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді дер-ва змушена вносити певні  корективи в свою позикову політику. Такі корективи, як пр., небажані, оскільки підривають довіру до дер-ви Але краще  своєчасно внести певні корективи  і забезпечити реальну платоспроможність  дер-ви, ніж допустити її фін. крах. Існують такі спосои корегування  позикової політики:-конверсія;-консолідація;-уніфікація;-обмін  за регресивним співвідношенням;-відстрочка погашення;-анулювання. Конверсія держ. боргу-це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фін. ринку(напр., рівня облікової ставки центр. банку) чи погіршення фін. стану дер-ви, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід. Консолідація-цепердача зобов’язань за раніше випущеною позикоюна нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої(чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики. Уніфікація-являє собою об’єднання кількох позик в одну . Вона спрощує управління держ.боргом. Уніф-я може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією. Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх пози кпроводиться з метою скорочення держ. боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмова дер-ви від своїх боргів. Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період  перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться. Анулювання боргів означає повну відмову дер-ви від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет дер-ви, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

33. Об'єктивна необхідність страхового захисту і його роль у забезпеченні суспільного відтворення.

Люди цілком природно прагнуть захис-ся від небезпеки, що загрожує їм втратою життя, здоров'я, житла, харчів і т. ін. З огляду на доволі ризиковане функ-ня будь-якого підп-ва і не менш ризиковане прож-ня кожної людини існує  нагальна потреба попереджувати  й відшк-ати збитки, що їх завдають ризик. обставини. Відносини, що складаються  в сусп-ві з цього приводу, мають  об'єктивний характер і у своїй  сукупності формують зміст екон. категорії "страх.захист". Сутність страх. захисту полягає в нагром-ні й витрачанні грош. та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних із ними втрат. Страх. захист як екон. категорія характерна для всіх сусп-екон. формацій. Він пов'язаний з вічною категорією випадку, із ризикованим хар-ом сусп. вир-ва, із дією протиріччя між сусп. вир-ом і руйнівними силами природи. Найхар-шою для даної екон. категорії є ознака надзвичайності, що відображає, з одного боку, наявність певного ризику, тобто можливості настання страхового випадку та його руйнівних наслідків, а з іншого боку - об'єкт-у необхідність відшк-ня завданих надзвичайних збитків, тобто захисних заходів людини від зазначених наслідків випадкових подій. Відповідно до вимог цієї екон. категорії здійснення необхідних заходів стає можливим тільки шляхом формування страх.фонду. Тим самим екон. категорія страх.захисту матер. втілюється в страх.фонді.

34. Особливості фінансових відносин у сфері страх-ня. сутність катег. «страхування», її ознаки. Суб'єкти страх. відносин.

Страхування – це сукупність екон. відносин за яких страхувальник  сплатою страхового внеска забезп-є  собі чи 3й особі в разі настання певної події (обумовленою умовою чи законом) суму страхової виплати. Взаємовідносини  з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних  коштів страхових фондів і отримання  від цього доходів. Отримані доходи розподіляються на дві частини. Одна формує доходи страхових компаній і  становить певну частину їхнього  прибутку. Друга частина спрямовується  безпосередньо на формування страхових  фондів. Вона характеризує здешевлення  страхування для страхувальників  за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів), на фінансовому  ринку. Це важлива складова раціонального  і ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому. Можна  виділити такі основні ознаки страхування: 1)Ймовірний характер страхування (тобто заздалегідь невідомо коли відбувся страховий випадок, яка буде його сила і кого із страховиків він зачепить); 2) Цільовий характер страхування (наявність конкретного страхового ризику) 3) Повернення мобілізованих коштів страхування, тобто вся сума нетто платежів повертається у формі відшкодувань збитків при настанні страхового випадку. Специфічні ознаки: 1. це завжди перерозподільчі відносини; 2. наявність 2 сторін (страховик, страхувальник); 3.замкнутість перерозподільчих відносин; 4.часовий і територіальний розподіл фін-х ресурсів. Страхування – це сукупність екон. відносин за яких страхувальник сплатою страхового внеска забезп-є собі чи 3й особі в разі настання певної події (обумовленою умовою чи законом) суму страхової виплати. У страховій справі страховик, страхувальник, застрахований, співстрахувальник та перестрахувальник — головні суб'єкти. Страховики — юр. особи, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам. Страхувальники— юр. особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу 3ї особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку. Застрахований – юр. або фіз. соба, якій належить страхове відшкодування. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований. Співстрахування— страхування, при якому один і той самий ризик у певних частках страхують два або більше страховики, видаючи при цьому спільний або окремі поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика. Перестрахува́льник — сторона, що передає ризик у перестрахування.

35. Форми створення страхових фондів, їх характеристика.

Створення  страхових  фондів  здійснюватись у 3 формах: 1.фонди самострахування; 2.централізоване страхове забезпечення; 3.колективні страхові фонди. Самострахування засновується на індивід. відпов-ті й полягає в тому, що кожна юр. і фіз.. ос. формує власні страхові фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах сусп-ва вилучення з обігу значних фін-их ресурсів. Централізоване страхове забезпечення засновується на держ. відпов-сті й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодерж. коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Самострахування і централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінансової системи належать страхові відносини в грошовій формі. Створення колективних страхових фондів, тобто страхування, засновується на солідарній відпов-сті учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що форм-ня стр. фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин. Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Раціональна орг-ція страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність центр. коштів дає високі гарантії відшк-ня збитків, з іншого – дозволяє ефективно викор-ти тимчасово вільні кошти на фін-му ринку.

36. Класифікація страхування по об'єктах і за ознакою ризику.

Класифікацію  за об'єктами з виокремленням галузей, підгалу-зей і видів страхування можна вважати класичним підходом у теорії та практиці вітчизняного страхування. Об'єктами страх-ня можуть бути 3 групи майнових інтересів: 1) пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); 2) пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). Крім того виділяють ще страх-ня ризиків. Об'єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економіки, яка пов'язана з безліччю підприємницьких ризиків.

37. Види страхування та їх характеристика.

Класифікація С (страхування) – це система поділу с на сфери  діяльності галузі підгалузі, види і  форми.

За об’єктами та ознакою  ризиків С класифікують так:

Майнове С (пов’язане з  правами володіння, розповсюдження і користування майном його страховим  захистом);

Особисте С (його об’єктом є життя, здоров’я, рацездатність, додаткова  пенсія страхувальника);

Страхування відповідальності (пов’язане з відшкодуванням страх-ником  заподіяної ним шкоди фіз-ній  або юр-ній особі або їх майну);

Страхування підприємницьких  ризиків (його об’єктами є ризики не одержання доходу, або настання збитків). Є дві форми С: обов’язкова  і добровільна. Об’єктом майнового С виступає рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Основною формою є добровільне С. Поступово розширюється майнове С у сфері приватного бізнесу.

Об’єктами особового С виступають життя та здоров громадян. Видами особового С є змішане С життя, С дітей, весільне С і ін. Особисте С виконує дві функції: страхову та нагромаджувальну. Об’єктом відповідальності С висупає зобов’язання страхової особи виплатити відшкодування за завдані збитки тремім особам. Найпоширенішим видом є С громадянської відповідальносі водіїв автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом С виступити професійна відповідальність для осіб окремих професій.

Об’єктом С ризиків є недоотриманий рибуток чи збитки при здійсненні  певних госп. і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, з біржевих угод, з депозитних вкладів юр. і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів і ін.

38. Характеристика   майнового, особистого,   соц.,   медичного, а також страхування відповідальності і фінансових ризиків.

Страхування – це сукупність екон. відносин за яких страхувальник сплатою страхового внеска забезп-є собі чи 3й особі в разі настання певної події (обумовленою умовою чи законом) суму страхової виплати. У майновому страх. об’єктом виступають майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майна. Економічне призначення цього виду страхування – відшкодування збитків, які виникають при настанні страхового випадку. Особисте страх. передбачає, що в якості об’єкта виступають майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією людини. В особистому страхуванні найбільш поширеним є його поділ на: страхування життя і страхування від нещасних випадків. У системі соц. страх. об'єктом страхув. є працездатність та працевлаштування. Страхув. працею-сті здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхув. працевл-ння здійснюється на випадок безробіття. У медичному страхув. об'єктом  є здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі через державні або недержавні структури. Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування. Страх. відповідальності – галузь страх., де об’єктом виступають майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної їм шкоди особі або її майну, а також збитку, нанесеного юридичній особі. Через страхування відповідальності реалізується страховий захист екон. інтересів тих осіб, які можливо заподіють шкоду або призведуть до збитку та втрат. У будь-якому страх. випадку це знаходить свій конкретний грошовий вираз. Тобто, на відміну від особистого страх., що здійснюється на випадок настання певних страх. випадків та майнового страх., де страх. підлягає конкретна власність, в страх. відпов-ті страх. захист здійснюється від можливих заподіювачів шкоди. Об'єктом страхув. фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господ. і фін. операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін.