Управление потенциалом прадприятия

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.4. Квадрат потенціалу підприємства

 

Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (В , де = 1, 2, 3, 4), знаходимо за допомогою формули:

В =

5.Визначивши довжину  вcіх векторів накреслюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки.

Графоаналітичний метод  аналізу «Квадрат потенціалу» має  кілька особливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при  його використанні.

Форма квадрату потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата (тобто вектори, що створюють його (структурні компоненти), є однаковими або наближаються до цього). Таке підприємство має збалансований потенціал, що є запорукою успіху його діяльності. Другий тип має спотворену форму квадрата  з таких причин:  або один вектор розвинутий більше за інші, або всі вектори розвинуті по-різному. Якщо квадрат потенціалу підприємства наближається до другого типу, то підприємницький потенціал потребує негайних перетворень у напрямку поліпшення збалансованості його елементів.

2. Потенціали підприємств  можна класифікувати за розміром  як великі, середні та малі. Великий  потенціал мають підприємства, коли  довжина векторів перебуває в  межах 70 – 100; середній – у  межах 30 – 70; малий – до 30 умовних одиниць.

3. Зовнішній контур  квадрата окреслює можливості  підприємства щодо досягнення  оптимальних параметрів структури  потенціалу.

4. Другий та третій  вектори квадрата потенціалу («Організаційна  структура та менеджмент» і  «Маркетинг»)свідчать про наявність передумов дальшого розвитку потенціалу підприємства.

5. Четвертий вектор  – «Фінанси» є  результативним  і характеризує успішність функціонування  підприємства.

 

 

 

ТЕМА 3. ПАРАДИГМА УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ ЗА ВАРТІСНИМИ КРИТЕРІЯМИ

 

1. Формування системи пріоритетів в управлінні потенціалом підприємства
2. Особливості потенціалу підприємства як об’єкта оцінки.
3. Методичний інструментарій оцінки вартості потенціалу підприємства
4. Основні методи вартісної оцінки вартості потенціалу підприємства

 

Понятійний  апарат: парадигма управління потенціалом; ринкова вартість; неринкова вартість; споживча вартість; інвестиційна вартість; спеціальна вартість; страхова вартість; оподатковувана вартість; вартість заміщення; балансова вартість; утилізаційна вартість; первісна вартість; відновлювана вартість; залишкова вартість; ліквідаційна вартість; вартість заміщення; вартість відтворення; інвестиційна вартість;  складний процент; дисконтування; аннуітет

 

Література: 2,4,8,6.

 

3.1. Формування  системи пріоритетів в управлінні  потенціалом підприємства

 

З метою формування збалансованого, здатного до самозростання потенціалу підприємства необхідно здійснювати  постійний пошук, відбір і опрацювання  найбільш привабливих ідей розвитку підприємства, як по окремих напрямках  його діяльності, так і в цілому з урахуванням інтересів споживача і взаємодіючих з підприємством сторін.

Послідовна і вміла  реалізація пріоритетів розвитку підприємства з обов’язковим врахуванням інтересів  сторін обіцяє у багатьох випадках значний економічний ефект. У  процесі формування пріоритетів в управлінні потенціалом розвитку підприємств важливо враховувати інтереси як держави, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, так і підприємців з метою вироблення взаємоприйнятної політики у сфері обміну результатами праці і їхнього справедливого розподілу.

Одним з найбільш придатних  підходів у вирішенні подібних проблем  є програмно-цільовий підхід, що забезпечує можливість концентрації зусиль на ключових напрямках розвитку, що у свою чергу  сприяє економії ресурсів і їхньому ефективному перерозподілу і досягненню запрограмованих результатів.

При формуванні системи  пріоритетів в управлінні потенціалом  розвитку підприємства доцільно здійснювати  поетапну процедуру їх виявлення. Серед  даних етапів можна виділити наступні:

1) окреслення ідеального  бачення майбутнього і формування  чіткої перспективи розвитку  підприємства із заохоченням  працівників до прояву творчої  ініціативи й активності у  висуванні власних пропозицій;

2) визначення слабких місць підприємства, аналіз можливостей нарощування ресурсного потенціалу, доходів і прибутків, з'ясування потенційних переваг підприємства і дослідження зовнішніх загроз для його розвитку;

3) визначення завдань  підприємства на перспективу  шляхом зміцнення позицій підприємства;

4) формування цілей  підприємства з використанням  схеми SMART, що зосереджує увагу  на їх визначеності (Specіfіc - ), вимірності (Measurable), досяжності (Acheіvable), реалістичності (Realіstіc) і своєчасності (Tіme);

5) формулювання варіантів  стратегічних планів;

6) формування стратегічних  напрямків з окресленням бажаного  іміджу і культурного середовища  підприємства (дані напрямки повинні  послідовно узгоджуватися і працювати  на досягнення бажаного майбутнього,  бути реальними для виконання,  вкладатися в сформований часовий план і відповідати вимогам COST-аналізу);

7) формування тактичного  плану і видача завдань структурним  підрозділам і виконавцям з  використанням RAІSE-моделі  (Responsіbіlіty-Authorіty-Іnformed-Support-Executіon – Відповідальність-Влада-Інформованість-Підтримка-Виконання).

Формування пріоритетів  розвитку підприємства базується на вивченні можливостей здійснення тих  чи інших змін за умов можливості формування як внутрішніх, так і зовнішніх (інституційних) умов. Це дозволяє створити сприятливе середовище для розвитку підприємства.

 

3.2. Особливості  потенціалу підприємства як об’єкта  оцінки.

 

Виробничі, фінансові, ринкові, інтелектуальні, організаційні, інформаційні та інші можливості підприємства формують його положення на ринку і в  остаточному підсумку визначають перспективи подальшого розвитку.

У зв’язку з тим, що рівень реалізації поточних і потенційних  можливостей безпосередньо впливає  на досягнення оперативних, тактичних  і стратегічних цілей діяльності підприємства, виникає об’єктивна необхідність у його визначенні, тобто оцінці потенціалу підприємства.

Вихідною передумовою  вартісної оцінки потенціалу підприємства є те, що підприємство, як об’єкт, що характеризується певним рівнем потенціалу, може бути джерелом доходу і об’єктом ринкової угоди, тобто власник підприємства має право продати його, закласти, застрахувати та ін. Таким чином, підприємство виступає товаром з усіма характерними для нього властивостями:

• корисністю для покупця;
• витратами на створення.

Разом з тим, підприємство, як об’єкт ринкових угод характеризується і низкою специфічних особливостей:

• підприємство – це об’єкт, вкладення в який здійснюються з метою віддачі в майбутньому. Процеси здійснення витрат і одержання доходів роз’єднані в часі, а розмір останніх невідомий і має імовірнісний характер. Якщо майбутні доходи з урахуванням часу їхнього одержання виявляються меншими за витрати на придбання інвестиційного товару (підприємства), він втрачає свою інвестиційну привабливість і потенціал його знецінюється. Таким чином, поточна вартість майбутніх доходів, які може одержати власник, є верхньою межею ринкової ціни з боку покупця;
• підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її підсистеми і елементи. У цьому випадку руйнується його зв’язок з конкретною організаційно-економічною формою, елементи потенціалу підприємства стають основою формування іншої, якісно нової системи. Фактично товаром стає не саме підприємство, а окремі його складові;
• потреба в підприємстві, як товарі, залежить від процесів, що відбуваються як усередині його самого, так і в зовнішньому середовищі. Причому, з одного боку, нестабільність у суспільстві обумовлює нестійке становище підприємства, з іншого боку, нестійкість самого підприємства спричиняє подальше наростання нестабільності й у самому суспільстві. Таким чином, підприємство як об’єкт ринкових угод, потребує регулювання умов купівлі-продажу.

 

3.3. Методичний  інструментарій оцінки вартості  потенціалу підприємства

 

Перш ніж приступити до визначення сутнісних характеристик методичного інструментарію оцінки вартості потенціалу підприємства, необхідно визначитися з мірою, що відповідає цінності об’єкта угоди – тобто сформувати уяву про вартість і її модифікації.

Вартість – це грошовий еквівалент цінності об’єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об’єкт. До того ж варто розмежовувати два поняття: «вартість» і «ціна», оскільки перша – це очікувана ціна як результат прояву конкретних умов, а друга відбиває факт витрат, що відбувся, на покупку аналогічних об’єктів за минулими угодами.

Оскільки уявлення про  цінність об’єкта залежить від конкретних інтересів покупця, то оцінювачу  приходиться визначати різні  види вартості.

У міжнародних стандартах оцінки (МСО-2003) «Загальні поняття  і принципи оцінки», «Нормах професійної оцінної діяльності оцінювача» України, численній навчально-методичній літературі  найчастіше зустрічаються види вартості, класифіковані за такими ознаками:

1. За ступенем  ринковості розрізняють ринкову  та неринкову вартість.

Згідно Міжнародних  стандартів оцінки, прийнятих 39 країнами світу, ринковою вартістю є «розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу; при цьому покладається, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу». В Національному стандарті №1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України  від 10.09.2003 №1440, запропоноване наступне визначення ринкової вартості: «ринкова вартість – це вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем і продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу».

У деяких випадках ринкова  вартість може бути негативною величиною. Наприклад, це може бути у випадку  оцінки застарілих об’єктів нерухомості, сума витрат на знос яких перевищує вартість земельної ділянки.

У тому випадку, коли не виконується  хоча б одна з умов для визначення ринкової вартості, базою оцінки виступають неринкові види вартості, до яких, відповідно з Національним стандартом №1, належать: вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквідаційна вартість та інші види.

За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковувану, утилізаційну вартість.

Споживча вартість (внутрішня, фундаментальна вартість) – еквівалент цінності, яку конкретна власність має для конкретного користувача, без урахування найбільш ефективного використання цієї власності або грошової суми, що могла б бути отриманою від її продажу. Даний вид власності належить до неринкових, тому що корисність об’єкта для конкретного власника може істотно відрізнятися від його цінності з погляду ринку.

Інвестиційна вартість – це вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки. Якісне розходження між ринковою й інвестиційною вартістю полягає в тому, що при визначенні першої оцінювач повинен спиратися на типове уявлення потенційних інвесторів, а при визначенні другої необхідно спиратися на інвестиційні критерії конкретного інвестора або групи інвесторів.

Спеціальна  вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця в об’єкті оцінки.

Страхова вартість  - вартість власності для визначення суми покриття за страховим договором або забезпеченням вимог у зв’язку з втратою або пошкодженням застрахованих активів.

Оподатковувана вартість – вартість майна, що розраховується на базі визначень, які містяться у відповідних нормативних документах, що відносяться до оподаткування власності.

Заставна вартість – вартість активів, яку кредитна установа або інша організація, що займається фінансуванням на основі забезпечення певним майном, сподівається одержати від їх продажу на ринку за умов неплатоспроможності одержувача позики або невиконання ним інших боргових зобов’язань.

Утилізаційна  вартість – вартість об’єкта власності (за винятком земельної ділянки) визначена як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об’єкт, без додаткового ремонту. Утилізаційна вартість  - це, як правило, відображення поточної ціни, яку реально можна одержати за об’єкт за умов його розпродажу на запчастини, припускаючи при цьому, що продане майно може бути перебудоване, перетворене для нового використання або бути джерелом запасних частин для інших об’єктів, термін служби яких ще не закінчився.

Залежно від характеру  аналога відрізняють вартість відтворення і вартість заміщення. Вартість відтворення – це визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки.