Управление потенциалом прадприятия

Визначення взаємозалежностей  між виробничими системами і  їх динаміки дозволяє більш обґрунтовано визначити організаційну структуру виробництва і його потенціалу і перебудовувати їх з урахуванням змін, які відбуваються в економічних процесах.

Якщо розглядається  виробнича система на рівні промислового підприємства і коефіцієнти затрат на виробництво і розподіл продукції  показують, що для відповідних підприємств взаємозв’язки з іншими системами не широкі, хоча можуть бути достатньо концентровані, то для даних систем (підприємств) можуть бути використані принципи формування утворень різних типів на основі подібності виробничих продуктів, сировини, технологічних процесів. Інтеграція таких систем у відповідні утворення як системи однорідних у вищенаведеному сенсі підприємств дозволить більш ефективно формувати і використовувати матеріально-технічний потенціал.

Для підприємств, які  мають високій рівень взаємозв’язків з іншими виробництвами і в силу широти цих зв’язків менш є гнучкими, більш ефективним принципом організації створення відповідних утворень буде організація сумісної роботи, виходячи з послідовності процесу виробництва для випуску агрегованого кінцевого продукту (там, де зв’язок є більш концентрованим) або по територіальним ознакам (як це має місце в лісовій і деревообробній промисловості).

Організація різного  типу об’єднань на основі підприємств, які мають середній ступінь взаємозв’язків може здійснюватись за комбінованим принципом. При цьому необхідно брати до уваги як внутрігалузеві і міжгалузеві зв’язки, так і регіональні і міжрегіональні.

Обґрунтування принципів  організації виробничих систем, виходячи з параметрів ефективності їх матеріально-технічного потенціалу, забезпечує гнучкість організаційної системи виробництва в цілому, швидку її реакцію на зміни в економіці а також дозволяє передбачити структурні зрушення в організації систем різного рівня ієрархії при суттєвих змінах в економічних процесах підприємств під впливом кон’юнктури ринку і науково-технічного прогресу.

З іншої точки зору, дослідження зв’язків при виробництві  і розподілі продукції у всій їх багатогранності не тільки з урахуванням  кількісних і якісних характеристик, але також і часових і просторових з урахуванням відповідних обмежень ресурсного, цільового, регіонального, галузевого характеру відкриває подальші можливості у формуванні організаційних форм виробництва сучасного типу.

Загальні принципи формування організаційних структур виробничих систем дозволяють виділити підприємства, які тісно співпрацюють, використовуючи більш ефективно їх матеріально-технічний потенціал. При цьому є необхідність конкретизувати в рамках виділених підприємств, який тип об’єднання доцільно організовувати, кількість виробництв, які входитимуть в об’єднання, критерії, зміни в структурі матеріально-технічного потенціалу. Наведені особливості щодо формування організаційних структур свідчать про необхідність комплексного вирішення завдань вказаної проблеми.

Сутність сучасного  підходу полягає в наступному.

На основі дослідження  взаємозв’язків між існуючими виробничими  системами, які виникли в процесі  виробництва і споживання продуктів, виділяються види виробництва, які  тяжіють до їх об’єднання на основі тих чи інших принципів формування організаційних структур виробництва.

В межах розглянутих  груп виробництв визначається тип створюваних  підприємств, об’єднань, територіально-промислових  комплексів і т.п., виходячи з цільових завдань щодо підвищення ефективності виробництва. На цьому рівні формування організаційних структур можна виділити наступні етапи.

1) На першому етапі  визначаються орієнтуючі показники  функціонування визначеного об’єднання, комплексу, число виробництв або  підприємств, які входитимуть  в інші можливі напрями переспеціалізації,  технічні можливості виконання вимог щодо ефективності виробництва.

Визначаються основні  напрямки підвищення технічного рівня  виробництва, оскільки в створенні  самого об’єднання, залучених видів  виробництв і в підвищенні їх технічного рівня має місце варіантність, то визначається область можливих ефективних рішень щодо зміни рівня спеціалізації підприємств.

2) На цьому етапі  здійснюється вибір варіантів  інтенсифікації використання ресурсів. Враховуються варіанти ефективності  можливого використання матеріально-технічного  потенціалу, здійснюється вибір варіантів його розвитку (масштабів функціонування). Отже, на цьому етапі уточнюються питання можливої спеціалізації підприємств, підвищення технічного рівня окремих виробництв.

3) Оскільки розрахунки  на другому і третьому етапах передбачається провести для підприємств, як при колишній структурі, так і при проектованій новій структурі, яка визначається внаслідок проведення відповідних розрахунків на першому етапі, то створюється можливість співставлення показників, а також корегування прийняття рішень першого етапу і кінцевого прийняття рішень щодо формування організаційних структур і відповідних виробничо-ресурсних потенціалів.

В змістовному аспекті  завдання стосовно удосконалення організаційних структур і формування матеріально-технічного потенціалу полягає у виборі такого утворення, яке забезпечить підвищення ефективності використання ресурсів підприємств (виробництв). Підвищення ефективності може бути забезпечене за рахунок більш раціонального використання ресурсів, переспеціалізації виробництва, зміни масштабів використання виробничо-ресурсного потенціалу.

 

5.2. Методологічні  засади управління матеріально-технічним   потенціалом

Сучасні промислові підприємства являють собою складні виробничі  комплекси і раціональна організація і управління їх функціонуванням і розвитком з метою досягнення високих показників ефективності виробництва вимагає вирішення завдань методологічного характеру на основі системного підходу до управління процесами виробництва і споживання ресурсів.

Тому матеріально-технічний потенціал підприємства, питання його організації і управління процесами функціонування і відтворення доцільно розглядати як систему ієрархічну, що дозволяє користуватися ідеєю блочної побудови взаємопов’язаного комплексу з відображенням різних його аспектів.

Як відзначалося раніше, під виробничо-ресурсним потенціалом  розуміється організована сукупність виробничих ресурсів, які взаємодіють  в процесі виготовлення продуктів (послуг). Оскільки виробничо-ресурсний  потенціал є підсистемою виробничої системи, то зрозуміло, що виробничо-ресурсний потенціал є керованою підсистемою в системі управління виробництвом.

З іншої сторони, якщо розглядати більш детально питання  функціонування матеріально-технічного потенціалу, то в свою чергу можна  розглядати його як систему управління, виділяючи в ній керовану і керуючу частини. При цьому під керованою підсистемою розуміють комплекс виробничих ресурсів, а під керуючою частиною - комплекс організаційних і технічних засобів управління виробничими ресурсами і виконання ними функцій управління. Функції управління матеріально-технічним потенціалом виконує людина, автоматичні пристрої, обчислювальна техніка і полягають вони в організації виробничого споживання  ресурсів в процесі виробництва, підтримання загального режиму функціонування, задіяння додаткових ресурсів для підвищення ефективності функціонування, визначення можливих напрямків відтворення матеріально-технічного потенціалу за рахунок впровадження інновацій.

Сьогодні широко застосовуються автоматизовані системи управління виробничими комплексами і автоматичні пристрої управління окремими верстатами, групами обладнання і їх комплексами, наприклад, автоматизація всіх основних виробничих операцій на робочому місці, застосування напівавтоматичних  верстатів і автоматів, автоматизація цілих комплексів виробничих процесів.

Менше застосовується автоматизація  в складальному виробництві в  порівнянні з іншими видами виробництва. Ще складніше піддаються автоматизації  виробничі процеси в дрібносерійному  і одиничному виробництвах. Однак, в цих видах виробництва спостерігається прогрес, оскільки створюється і впроваджується в практику обладнання, яке дозволяє застосувати програмну автоматизацію. З впровадженням електронного управління обладнання набуває властивості переналадки без втрат часу, а багатофункціональні, багатоопераційні верстати - здатність до швидкої зміни операцій.

На первинному рівні  здійснюється в основному управління по технічним і технологічним  параметрам, а вищому ступеню виробничої ієрархії підприємства відповідає управління по техніко-економічним параметрам і критеріям.

Таким чином виробничо-ресурсний  потенціал підприємства, який є єдністю  керуючого і керованої підсистем, може бути представлений наступною  схемою:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оскільки матеріально-технічний потенціал є складною системою, то її побудова є ієрархічною і також по ієрархічному принципу будується його керуюча і керовані підсистеми.

Дійсно, на самому високому рівні управління включає розробку організаційно-технологічних схем виробництва в цілому і організацію споживання виробничих ресурсів, охоплює проблему нормалізації виробництва, тобто процеси забезпечення як норми оптимального режиму функціонування з метою задоволення економічних критеріїв.

На більш низьких  рівнях управління матеріально-технічним потенціалом зводиться в основному до розв’язання задач тільки локального характеру і здійснюється переважно з позицій виконання вимог задоволення технічних і технологічних параметрів.

Аналогічно, керована система  також будується за ієрархічним принципом: підприємство-цех-дільниця-робочі місця.

На рис. 5.3 відображена  схема матеріально-технічного потенціалу як ієрархічно організованих керуючих і керованих підсистем різного  рівня.

Можлива також і схема, яка зображена на рис. 5.4. Відмінність  між цими схемами полягає в тому, що в першому випадку управління відповідним процесом або операцією здійснюється тільки елементом управління даного рівня, в другому випадку має місце також і безпосереднє втручання вищестоящого органу управління в роботу об’єкту управління нижчого рівня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасний рівень науково-технічного прогресу  дозволяє застосовувати  різні варіанти виробничих процесів. Так на одному і тому ж обладнанні можна виконувати різні технічні операції і процеси і навпаки, одну і ту ж операцію або процес можна виконувати на різному обладнанні або на одному обладнанні, але різними технологічними способами, отримуючи при цьому різні значення техніко-економічних характеристик - затрат засобів і ресурсів. Сутність цих відмінностей в різній організації виробництва, зокрема його матеріально-технічного потенціалу.

Під організацією виробництва  розуміють розподіл функцій (операцій, процесів, задач) між підрозділами виробництва, підсистемами, елементами. Другими словами, організація виробництва означає відповідну структуру використання ресурсів різної природи.

Оскільки матеріально-технічний  потенціал є частиною виробничої системи, то його організація виробничо-ресурсного потенціалу є складовою організації  виробництва.

Таким чином, під організацією матеріально-технічного потенціалу  (точніше його керованої частини) будемо розуміти розподіл процесів, підпроцесів, операцій  по групах і типам обладнання, тобто диференціацію виробничого  процесу на підпроцесні операції.

Аналогічно під організацією управління матеріально-технічним  потенціалом необхідно розуміти розподіл задач управління між підрозділами, органами і засобами управління. При  цьому система управління характеризується відповідною структурою. В основі формування організаційної структури лежить склад функцій управління.

Організаційну структуру  виробництва не можна розглядати ізольовано від виробничої структури. Необхідно доповнювати їх як деяку  єдність, оскільки вони взаємно впливають  одна на другу через інформаційну складову.

Згідно з загальними положеннями теорії систем структура  керуючої підсистеми є ієрархічною, що дозволяє розподіляти функції  управління по рівнях системи (ієрархія функцій), тобто приймати рішення  щодо різних задач в підрозділах  різного рівня.

Отже, для ефективного  функціонування підприємств і різного  типу утворень необхідним є створення  систем управління їх виробничими комплексами  як багаторівневих ієрархічних систем з розгалуженою схемою взаємозв’язків окремих елементів (дільниць, цехів, підприємств).

Відомо, що не всі ланки  системи управління виробництвом рівнозначні  щодо виконання функцій і міри відповідальності за роботу в цілому - кожний рівень має своє особливе призначення  і свою міру відповідальності.

Багатогалузева структура  управління виробничими процесами володіє всіма ознаками організації, наявністю взаємопов’язаних підсистем, які мають право приймати рішення в межах своєї компетенції і ієрархію цих підсистем. Ієрархія підсистем означає ієрархію їх структур, функцій і цілей.

Мета управління виробництвом в забезпеченні виконання замовлень стосовно виготовлення продукції, досягнення відповідних показників прибутку, рентабельності, ефективності. Вони реалізуються за рахунок раціонального використання матеріально-технічного потенціалу. Маркетингові завдання, які потрібно реалізувати на виробництві, необхідно конкретизувати через ієрархічну множину підрозділів, кожному з яких відповідає своя сукупність елементів, які забезпечують виконання, тобто сукупність елементів утворює структуру, яка визначається взаємозв’язками її елементів при участі в вирішенні одних і тих же завдань.