Аналіз трудової та соціально-трудової сфери філії ПАТ «МетаБанк»

 

 

 

2. РОЗРОБКА ТЕОРЕТИЧНИХ ШЛЯХІВ  ЩОДО МОЖЛИВОСТЕЙ ПОЛІПШЕННЯ ТРУДОВИХ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ПОКАЗНИКІВ  ФІЛІЇ ПАТ«МЕТАБАНК»

Після проведення аналізу трудової та соціально-трудової сфер філії ПАТ "МетаБанк" було виявлено, що підприємство має можливість до поліпшення продуктивності праці.

Роздивимось детальніше теорію продуктивності праці.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність  праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З’ясовуючи економічний зміст  продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
• минулої праці, матеріалізована у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю; машини, споруди тощо — частково).

Продуктивність  праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва  функцією живої конкретної праці  є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої ) праці [21, c.97-98].

Основною проблемою  економічної теорії і господарської  практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних  ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи: 1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати  характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат [19, c.172-173].

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних факторів. Безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного  використання праці показує міру її продуктивного використання і  її тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу, і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і, відповідно, продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу весь він (час) цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивного використання праці [20, c.203-204]

Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме фізіологічні та психічні можливості людського організму. Цей показник трудового процесу має фізіологічний характер, але разом з тим, він відображає й стан соціально-трудових відносин на виробництві. Основна його відмінність від продуктивності праці полягає в такому, що зростання продуктивності праці означає зменшення витрат фізичної й психічної енергії людини на одиницю продукції (ті ж витрати енергії дають можливість виробляти більше товарів). Зростання ж інтенсивності праці залишає без змін витрати енергії на одиницю продукції, хоча в розрахунку на одиницю часу вони збільшуються. Тому зростання інтенсивності роботи фактично рівнозначне продовженню робочого дня. Рівень інтенсивності праці залежить від форм її організації, оплати і нормування; природно-біологічних факторів (стану здоров'я); національно-історичних передумов (зокрема, ставлення людини до праці). За критерій належної інтенсивності праці приймається такий її рівень, який дає змогу рівномірно зберігати нормальну працездатність працівника протягом усієї його трудової діяльності. Тобто нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо [19, c.173-174].

Отже, рівень екстенсивного  використання праці й інтенсивність  праці — це важливі фактори  зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання  продуктивності праці, яке не має  меж, є техніко-технологічне вдосконалення  виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці [20, c.204-205]

Підвищення  продуктивності праці на підприємстві проявляється у вигляді:

• збільшення маси продукції, створюваної в одиницю часу за незмінної її якості,
• підвищення якості продукції при незмінній її масі, створюваній в одиницю часу,
• скорочення витрат праці на одиницю виробленої продукції,
• зменшення частки витрат праці в собівартості продукції,
• скорочення часу виробництва і обігу товарів,
• збільшення маси і норми прибутку.

Велике значення, яке має зростання продуктивності праці для окремих підприємств і всього суспільства, робить необхідним вивчення всіх факторів, що впливають на рівень продуктивності праці, і розкриття резервів її підвищення.

Факторами підвищення продуктивності є об’єктивні умови  виробництва, що визначають її рівень. Вони відносно стабільні і не залежать від трудових зусиль працюючих. До них належать:

• природні умови;
• географічне положення підприємства;
• виробнича потужність;
• характер і глибина галузевого і міжгалузевого поділу та кооперації праці ;
• умови праці;
• технологічне застосування наукових досягнень у виробництві.

Розрізняють також  суб’єктивні фактори виробництва. На продуктивність праці впливають відхилення від середнього сформованого рівня цих факторів. До них належать:

• освітній і культурний рівень працюючих ;
• досвід і професійні навички;
• рівень спецпідготовки та кваліфікація.[9,c.198]

Чинники, що впливають  на продуктивність праці, дуже різноманітні, і тому на макро- і мікрорівні для прогнозування і планування продуктивності праці їх, у вітчизняній економічній літературі, об'єднують в три групи: 
- матеріально-технічні; 
- організаційно-економічні, які характеризують ступінь розвитку організації та управлінняуправління суспільного виробництва; 
- соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили. 
       До матеріально-технічних чинників належать: 
- створення та впровадження у виробництво нової техніки і прогресивних технологій; 
- підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках; 
- проведення комплексної автоматизації та механізації ручних робіт; 
- модернізація наявного обладнання (тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування); 
- застосування прогресивних видів сировини, які дають змогу зменшити матеріаломісткість продукції, впровадження нових методів обробки матеріалів(хімічних, електроерозійних, ультразвукових та ін.), застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів. 
         Матеріально-технічні чинники сприяють економії живої та уречевленої праці як загалом в економіці, так і на окремому виробництві. [6, с. 59] 
Враховуючи вищенаведені шляхи підвищення  продуктивності праці на підприємстві пропонується  застосувати такі заходи як:

• оновити застаріле обладнання;
• підвищити рівень кваліфікація персоналу;
• підвищити рівень трудової дисципліни;
• зменшити втрати в середині робочого дня.

Дисципліна  праці  об'єднує  перераховані вимоги і передбачає добросовісне виконання  працівниками всіх своїх службових  обов'язків. [8, c.102-103]

Деякі автори, визнаючи ті ж фактори росту продуктивності праці, пропонують інше їх групування (класифікацію):

1) чинники зростання  живої  та  опредметненої праці.  Це пов'язано з резервами інтенсифікації праці в рамках її нормальної інтенсивності і з заходами підвищення частки основного капіталу;

2) чинники зростання  продуктивності праці, зумовлені  часом дії. У цій груші розрізняють поточні фактори, пов'язані з організаційно-технічними заходами, які не вимагають значного інвестиційного переоснащення, і перспективні фактори, пов'язані з корінним перетворенням у техніці і технології;

3) фактори, обумовлені роллю і займаним місцем у економіці:

а) народногосподарські;

б) міжгалузеві  та галузеві;

в) внутрішньофірмові;

г) робочого місця.

Класифікація  факторів дозволяє виявити причини, які викликали зміни продуктивності праці. Вивчення факторів зростання  продуктивності необхідно, щоб точніше оцінити вплив кожного, адже дії їх нерівноцінні: одні дають стійке зростання продуктивності праці, а вплив інших є минущим. Окремі фактори вимагають різних зусиль і витрат для приведення їх у дію. Класифікація чинників зростання продуктивності праці створює умови для проведення економічних розрахунків щодо визначення ступеня впливу їх на зміну продуктивності праці.

Резерви зростання  продуктивності праці - це невикористані  можливості економії затрат праці (зниження трудомісткості і збільшення виробітку).

Резерви використовуються і знову виникають під впливом  науково-технічного прогресу. Кількісно  резерви можна визначити як різницю  між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці за певний проміжок часу.

Ступінь використання резервів впливає на рівень продуктивності праці. Кожен вид резервів можна розглядати щодо певного фактора, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації факторів. Це дає можливість при проведенні аналізу виявити основні причини втрат і непродуктивних затрат праці по кожному фактору та намітити шляхи їх усунення.

Але  існують  й інші ознаки за якими проводять  класифікацію резервів (табл. 2.1)

Таблиця 2.1 Класифікація резервів в залежності від класифікаційних ознак.

Фактори підвищення продуктивності праці
1)За рівнем  керованості
ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт управління; організація; трудові відносини; кваліфікація і мотивація персоналу; техніка і технологія; умови праці, інновації; тощо.					ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта політичне становище в країні і в світі; рівень розвитку ринкових відносин; конкуренція; науково-технічний прогрес; загальний рівень економічного розвитку; якість і кількість економічно активного населення країни; культура; моральність; соціальні цінності; наявність природних багатств; розвиток інфраструктури тощо.
2)За змістом
1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;		2) матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;				3) організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.
3) За сферою (джерелом) виникнення і дії
1) внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;	2) галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращання кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства;		3) регіональні — це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);				4) загальнодержавні — це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).
4) За строками  використання
1) поточні резерви: передбачається використовувати протягом місяця, кварталу, року – залежно  від реальних можливостей підприємства				2) перспективні резерви - такі, для реалізації яких найближчим часом у підприємств немає достатніх ресурсів, і їх використання намічається в перспективі через один рік або більшу кількість років.