Організаційні типи виробництва

Стара традиція суперництва виробників з постачальниками  відбилася в практично повній відсутності обміну інформацією  між ними. Але від постачальників простіше домогтися зниження цін, якщо надавати їм інформацію, яка дасть  їм можливість точніше планувати, тримати  менший обсяг запасів і приймати більш зважені рішення про  постачання.

Поліпшенню  інформаційного забезпечення в мережі поставок сприяють такі інформаційні системи, як система електронного обміну даними, яка дає можливість автоматично  повідомляти постачальників про  потреби в їх продукції. Компанія Campbell використовує цю систему, щоб збільшити  точність постачання і позбавити  бакалійні магазини від витрат на підтримку великих запасів її продукції.

Скорочення  терміну поставок по всьому ланцюгу  постачання дозволяє всім учасникам  знизити витрати і підвищити  якість обслуговування.

Тривалість  терміну поставок веде до зростання  невизначеності, збільшенню вартості запасів і пониженню оперативності  реакції на вимоги клієнтів. Скорочення терміну поставок по всьому ланцюгу  уможливлює реалізацію системи «точно в строк», яка допомагає в тій  чи іншій мірі вирішити кожну з  цих проблем. Відмінними рисами системи  «точно в строк» ​​є менші партії поставок, скорочення їх термінів, зменшення  відходів і втрат і більш оперативна реакція на проблеми з якістю. Для  цих систем критично важливі відносини  з постачальниками, тому що компанія не в змозі отримати всі вигоди з системи «точно в строк», якщо її постачальники також не будуть управляти своїм виробництвом і  поставками аналогічним чином.

Інший підхід до скорочення терміну поставок по всьому ланцюгу постачання полягає  в ефективному управлінні виробництвом кожного виду продукції, так щоб  ходові товари вироблялися завчасно, а менш ходові, попит на які відрізняється  нестабільністю, вироблялися по можливості безпосередньо перед постачанням  споживачам. Такий підхід дозволяє поліпшити точність прогнозування  для продукції з підвищеною нестабільністю попиту. Компанія Sport-Obermeyer, виробник приладдя для лижного спорту, використовує саме таку логіку планування - з урахуванням  обмеженості виробничих можливостей  своїх постачальників і для скорочення піку сезонних вимог.

Процеси виготовлення товарів і надання послуг втілюють виробничі можливості фірми. Добре  це чи погано, але саме вони визначають перспективи на майбутнє. Тому вкрай  важливо, щоб поточні виробничі  рішення приймалися з урахуванням  потенційних майбутніх вигод  від накопичуваних компанією  знань, досвіду та розвитку виробничих процесів. Нарощування ключових можливостей  дозволяє успішно реалізовувати  стратегію фірми - всупереч усім невизначеностей  і змін динаміки ринків.

Для нарощування  виробничих можливостей, що забезпечують гнучкість в майбутньому, необхідні  інвестиції.

Якщо менеджери  мають намір боротися за майбутню стратегічну гнучкість своєї  компанії, вони не можуть просто сидіти і чекати, коли з'являться відповідні можливості. Інвестиції в майбутню гнучкість повинні бути ретельно продумані і гармоніювати із загальною  стратегією компанії, щоб вона не змінила  напрямок розвитку і не перетворилася  в те, у що не мала наміру перетворитися. Наприклад, компанія Corning Incorporated вкладає  гроші в багато технології, які  зовсім не потрібні для виробництва  її сьогоднішньої продукції, але  всі ці інвестиції підпорядковані її наміру стати світовим лідером у  виробництві скла і кераміки. Загальна стратегія цієї компанії визначає, які саме інвестиції доречні і  розумні, і вона вкладає дуже значні ресурси для розвитку в обраних  нею областях.

Інвестуючи  в виробничі можливості, що обіцяють стати основою майбутньої гнучкості, фірма робить вибір - процвітати в  майбутньому не всупереч, а завдяки  невизначеності. Коли темне майбутнє стане дійсністю, фірма, яка встигла  вкласти в розвиток власних можливостей, буде в кращому становищі, ніж  ті, хто не здогадався цього зробити. Тому-то завбачливі і наділені творчою  уявою компанії звертають до своєї  вигоди ту невизначеність, від якої страждають інші, менш здогадливі.

3.2.Вплив на організацію виробництва  різних форм його організації  (концентрація, спеціалізація, конвенція,  кооперування, комбінування, диверсифікація).

У нерозривному зв'язку з науково-технічним  прогресом перебуває суспільна  організація промислового виробництва. Вона виступає у таких формах: концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування. Форми суспільної організації виробництва  у промисловості мають істотний вплив на розвиток виробничих зв'язків підприємств і формування галузевих, міжгалузевих та територіальних промислових комплексів.

Однією з важливих форм організації  сучасного промислового виробництва  є його концентрація - зосередження засобів виробництва, робочої сили і випуску продукції на великих  підприємствах. Рівень концентрації виробництва визначається часткою великих підприємств у загальній кількості зайнятих в усій промисловості робітників, часткою їх в основних виробничих фондах усієї промисловості або часткою великих підприємств у випуску товарної продукції всієї промисловості. Переваги концентрації полягають у підвищенні ефективності виробництва: економніше використання робочої сили, сировини, палива, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції.

Розрізняють чотири види концентрації: агрегатну (збільшення одиничної потужності агрегатів), технологічну (зростання  обсягів технологічно однорідних виробництв), заводську (збільшення потужності підприємств), організаційно-господарську (об'єднання  підприємств з метою централізації управління).

Промисловість України характеризується високим рівнем концентрації. Найінтенсивніше  процес концентрації відбувається в  таких галузях промисловості, які  відіграють вирішальну роль у технічному прогресі, - металургії, машинобудуванні, хімічній промисловості. Так, нині на підприємствах  чорної металургії, які мають потужність понад 1 млн т, виплавляється щорічно 97 % чавуну і 96 % сталі. Потужності теплових станцій за останні 30 років зросли майже у п'ять разів, а виробництво  електроенергії - більше як у чотири рази.

Галузева і територіальна концентрація ефективна лише у тих випадках, коли враховуються всі фактори територіальної організації промисловості. Зростання  може обмежуватись тоді, коли різко  підвищується роль транспортного фактора (збільшуються витрати на перевезення  сировини, матеріалів, палива, готової продукції).

Концентрації промисловості сприяють досить широко розвинені комбінування, спеціалізація і кооперування виробництва, розвиток яких, у свою чергу, пов'язаний із концентрацією.

Комбінування - це форма організації  промисловості, за якої на одному підприємстві - комбінаті - поєднуються різні галузі промисловості на основі послідовної  обробки сировини. В результаті з одного виду сировини можна одержати декілька видів готової продукції.

Визначають три види комбінування: послідовна обробка сировини, комплексна переробка сировини і палива, утилізація промислових відходів. Процеси комбінування широко розвинені в чорній і кольоровій металургії, хімічній, лісообробній, текстильній  та інших галузях промисловості. Послідовна обробка сировини має  галузевий і міжгалузевий характер, наприклад поєднання в одному комплексі видобутку і збагачення залізної руди з виробництвом на металургійному комбінаті чавуну, сталі і прокату. В текстильних комбінатах поєднуються  прядіння, ткацтво й обробка. Комплексна переробка сировини і палива характерна для нафтохімічної промисловості (нафтохімічні комбінати), а також  для вугле-газо-сланце-хімічних галузей. Утилізація промислових відходів застосовується в кольоровій металургії, де на їх основі одержують низку цінних хімічних продуктів.

Комбінування знижує капітальні витрати  на будівництво підприємств, сприяє комплексному використанню сировини і  промислових відходів, зменшує транспортні  витрати, скорочує затрати праці. При комбінуванні промислового виробництва створюються нові можливості раціонального розміщення виробництв у локальних промислових комплексах.

Спеціалізація промисловості - це такий  процес суспільного поділу праці, підчас якого відбувається виділення й  відокремлення галузей для виробництва  певного готового продукту або його частини, а також для виконання  окремої технологічної операції.

Розрізняють три види спеціалізації: предметна, подетальна і стадійна (технологічна). У промисловості України, Російської Федерації, Білорусі та інших країн  СНД переважає предметна спеціалізація. Вона певною мірою локалізує промислові підприємства. Так, предметно спеціалізованими є галузі верстатобудування, сільськогосподарського машинобудування, автомобілебудування, локомотивобудування та ін. Найвищого  рівня предметна спеціалізація  досягає в електроенергетиці  й добувних галузях промисловості. Однак відособлення галузей - це лише перший ступінь предметної спеціалізації. При її поглибленні окремі підприємства переходять на випуск виробів лише певних типів (випуск токарних, фрезерних, шліфувальних та інших верстатів у верстатобудуванні).

Подетальна і стадійна спеціалізації  розвинені значно гірше. Але їх подальший  розвиток потрібний для посилення  територіальної комплексності окремих  галузей і комплексного розвитку промисловості великих економічних районів. При подетальній спеціалізації виникає можливість територіального поділу всього процесу виробництва певного виробу на окремі складові. Вона є ефективною в автобудуванні (виробництво радіаторів, поршнів, поршневих кілець, ресор, вимірювальних приладів) на різних підприємствах великого регіону або навіть декількох регіонів.

Стадійна (технологічна) спеціалізація  передбачає певні стадії технологічного процесу - заготівлю і механічну  обробку, складання. Для її подальшого розвитку будують спеціальні ливарні, ковальсько-пресові та інші підприємства, які забезпечують напівфабрикатами велику групу машинобудівних заводів. Це дає змогу заводам уникнути створення на їх виробничій базі невеликих і нерентабельних цехів і посилює комплексність виробництва в певних економічних регіонах. Територіально заготівля орієнтується переважно на джерело сировини, складання машин і устаткування - на споживача, а механічна обробка може розвиватись як в районах сировини, так і в районах споживання.

Проектуючи і прогнозуючи розвиток промислових комплексів, важливо  дотримуватись раціональних критеріїв  розвитку спеціалізації. Один із них - витрати на транспортування сировини і готової продукції. З цією метою  в різних районах створюють однотипні  спеціалізовані підприємства, що мають  певні радіуси вивозу своєї продукції. Однак із розвитком спеціалізації  поступово порушується цілісність виробничого процесу. Тоді виникає  потреба в тісних виробничих зв'язках  між спеціалізованими підприємствами, тобто в кооперуванні виробництва.

Кооперування як система виробничих зв'язків усередині промисловості  розвивається з метою спільної участі у виготовленні готового продукту. Воно сприяє поділу праці у промисловості  та її спеціалізації, що в результаті приводить до раціональнішої територіальної організації виробництва. В системі  взаємопов'язаних виробничим кооперуванням  підприємств розрізняють головне  підприємство і підприємства-суміжники, які виробляють для нього окремі деталі, вузли, напівфабрикати з метою  використання їх при виготовленні і  випуску кінцевої продукції.

Відповідно до трьох видів спеціалізації  розрізняють також три види кооперування: предметне (агрегатне), подетальне і  технологічне. Кооперування розвивається всередині окремих галузей, між  різними галузями, а також усередині  економічних районів та між районами. Особливо ефективне внутрішньорайонне  кооперування, зокрема в системі  промислових районів. Кооперуються переважно підприємства, що розміщені відносно близько одне від одного. В разі далеких кооперативних постачань виникають нераціональні перевезення, що збільшує витрати виробництва і створює труднощі у ритмічному постачанні підприємств.

Кооперування слід розглядати у  нерозривному зв'язку зі спеціалізацією промислового виробництва. Розвиток цих  взаємозалежних форм організації суспільного  виробництва створює нові умови  для раціональної територіальної організації  промисловості. Виокремлення деяких процесів переробки сировини, напівфабрикатів, виготовлення деталей і вузлів у  самостійні спеціалізовані виробництва  дає змогу розмістити їх з урахуванням  усіх факторів розміщення і територіальної організації підприємств. На основі розширення спеціалізації, кооперування і комбінування у промисловості  формуються промислові об'єднання галузевого і міжгалузевого характеру. В  системі таких об'єднань навколо  головного підприємства, яке здійснює загальне керівництво діяльністю всіх інших, групуються суміжники, виникають  комплексні промислові утворення.

Концентрація  — процес побільшення виробництва, зосередження його на великих підприємствах. Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств  у випуску продукції та в загальній  виробничій потужності даної галузі; обсягом продукції та величиною  потужності в середньому на одне підприємство; середнім розміром виробничих фондів, що випадає на одне підприємство. Великі підприємства мають істотні переваги перед підприємствами малих розмірів, бо дають змогу підвищувати економічну ефективність виробництва, мають кращі  умови для впровадження механізації  та автоматизації виробництва.