Організаційні типи виробництва

  Спеціалізація виробництва —  відособлення і створення підприємств  і галузей для випуску однорідної  продукції. Полягає в уніфікації вироблюваної продукції та посиленні технічної однорідності виробництва. Розрізняють три основні форми спеціалізації: предметну, подетальну й технологічну. Предметна є найбільш простою і поширеною. Полягає в зосередженні виробництва окремих видів готової продукції на мінімальній кількості підприємств і галузей промисловості. Скажімо, автомобільні заводи спеціалізуються на виробництві певних видів автомобілів (легкових, вантажних, автобусів). Подетальна спеціалізація виробництва Передбачає, що підприємства виготовляють лише окремі частини, агрегати, вузли або деталі виробів. Технологічна спеціалізація виробництва полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

  Кооперування виробництва — одна  з форм виробничих зв'язків  між підприємствами, які спільно  виготовляють певну продукцію  або зберігають господарську  самостійність. Відповідно до  видів спеціалізації кооперування  буває предметне, подетальне, технологічне. Залежно від підпорядкованості  кооперування виробництва поділяють  на внутрігалузеве й міжгалузеве.  Крім того, розрізняють внутрірайонне  та міжрайонне кооперування виробництва.  На основі кооперування виробництва  виробляється майже вся продукція  сучасного машинобудування, особливо  автомобілі, верстати, судна тощо.

  Комбінування виробництва — форма  концентрації виробництва, заснована  на поєднанні різних галузей  його в межах одного підприємства, в якому продукти одного виробництва  є сировиною, напівфабрикатом  або допоміжним матеріалом для  інших. Комбінування  виробництва найбільш поширене в кольоровій металургії, хімічній, деревообробній, легкій, харчовій промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Воно створює умови для раціонального використання природних багатств, рівномірного розміщення продуктивних сил.

Загальні  форми організації виробництва 

На  різногалузевих підприємствах під  впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі  процеси дальшого усуспільнення  й суспільного поділу праці. Ці процеси  виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації  виробництва. В усьому світі спостерігається  стала тенденція підприємств  різних форм організації виробництва  до об’єднання. До загальних форм організації  виробництва належать концентрація і деконцентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

Концентрація  виробництва означає його усуспільнення  через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої  сили, засобів виробництва й випуску  продукції на все більш великих  підприємствах.

Концентрація  — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через  збільшення обсягів випуску продукції. На розвиток концентрації виробництва  впливають такі чинники, як зростання  потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

Концентрації  виробництва на підприємстві можна  досягти так:

- збільшенням  кількості машин, устаткування, технологічних  ліній попереднього технічного  рівня; 

- застосуванням  машин і устаткування зі збільшеною  одиничною потужністю;

- одночасним  збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня,  так і сучасного. 

У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

• агрегатну — збільшення одиничної  потужності або продуктивності технологічних  установок, агрегатів, устаткування;

• технологічну — укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

• заводську (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань), що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної  концентрації виробництва.

Заведено  розрізняти абсолютний і відносний  рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств  тієї чи іншої галузі народного господарства, другий — часткою великих підприємств  за певним показником.

Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес — деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи  широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають  і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон’юнктури ринку.

Створення і функціонування надміру великих  підприємств є часто недоцільним  не лише з економічних, а й з  екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму  і через це заважає розвитку конкуренції  продуцентів на світовому й національному  ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками і споживачами  більш важливим стає зворотний процес — деконцентрація виробництва. Такий  процес повинен здійснюватись завдяки  утворенню широкої мережі малих  та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Спеціалізація як суспільна форма організації  виробництва — це процес зосередження випуску певних видів продукції  в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в  їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об’єднаннях або галузях.

Ця, добре розвинута в усіх галузях  економіки, суспільна форма організації  виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні  окремих видів робіт.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою  неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення  й розвиток усіх видів спеціалізації  підприємств звичайно супроводжуються  більш широким застосуванням  прогресивної технології і високопродуктивного  спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації  взаємозв'язаних виробничих ланок.

Конверсія як форма організації виробництва  характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції  під впливом докорінної зміни  ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними  програмами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У  конверсійних програмах України  існують такі загальні пріоритети:

• розробка устаткування для виробництва  продуктів харчування;

• створення медичної та іншої техніки  для охорони здоров’я;

• виготовлення товарів масового споживання.

Кооперування  як форма організації виробництва  — це тривалі виробничі взаємозв’язки  підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова  кооперування — широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих  та організаційно відокремлених  виробництв.

Кооперування  є формою виробничих зв'язків між  підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно зв'язане з розвитком  спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю  зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками  відповідних техніко-технологічних  вимог головних підприємств з  випуску готових до споживання виробів.

За  формами спеціалізації у промисловості  розрізняють три форми кооперування:

• подетальну (кілька спеціалізованих  підприємств постачають головному  заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);

• предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);

• технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

Комбінування  як специфічна суспільна форма організації  виробництва — це процес органічного  поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості  чи народного господарства в цілому.

До  характерних ознак комбінованого  підприємства (комбінату) належать:

• об’єднання різнорідних виробництв;

• пропорційність різнорідних виробництв;

• техніко-економічна та організаційна  єдність виробництва;

• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Розрізняють три основні форми комбінування:

- на  основі поєднання послідовних  стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені  стадії переробки сировини) —  характерне для хімічної і  текстильної промисловості, а  також чорної металургії;

- на  основі використання відходів  виробництва — поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях  промисловості; 

- на  основі комплексної переробки  сировини (наявність кількох напрямів  переробки вихідної сировини) —  поширене в галузях переробки  органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля. 

Сучасні комбінати можуть поєднувати дві  або навіть три форми 

комбінування.

На  підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало  основною формою суспільної організації  виробництва. Частка продукції комбінатів сягає 65—90% загального обсягу виробництва в названих галузях.

Диверсифікація  як суспільна форма організації  виробництва означає одночасний розвиток різних, невзаємопов’язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції  в межах одного підприємства. Диверсифікація відображає процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу — це товари й послуги, не пов’язані з його основною діяльністю.

Диверсифікація  будь-якого виробництва є однією з поширених форм його організації  за умов розвиненої ринкової економіки  і гострої конкуренції продуцентів  на ринку. Сутність диверсифікації полягає  в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою  видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство.

Організація виробництва є системою заходів, спрямованих на раціональне поєднання  праці з речовинними елементами виробництва, знаряддями і предметами праці. Ця система заходів, крім того, спрямована на оптимальне поєднання  виробничих процесів між собою в  просторі й часі і на цій основі – на підвищення ефективності виробництва.

Розрізняють форми організації виробництва, типи організації виробництва та методи організації виробничих процесів.

До  форм організації виробництва в  цілому належать концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування.

Концентрація  є процесом зосередження виготовлення продукції на обмеженій кількості  підприємств і в їхніх виробничих підрозділах. Рівень концентрації залежить, передусім, від обсягу випуску продукції, величини одиничної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних  установок, кількості однотипного  устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для вимірювання  рівня концентрації використовуються показники обсягу продукції, чисельності  працівників, а в окремих галузях  – вартості основних фондів.

Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві і в його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної продукції або виконання  окремих стадій технологічного процесу.

Розрізняють технологічну, предметну та подетальну спеціалізацію. Технологічна спеціалізація  – відособлення підприємств, цехів  і ділянок з метою виконання певних операцій або стадій виробничого процесу (наприклад, прядильні, ткацькі і обробні фабрики в текстильній промисловості). Предметна спеціалізація передбачає концентрацію виробництва на підприємстві (в цеху) повністю готових видів продукції (наприклад, мотоциклів, велосипедів, хлібопродуктів тощо). Подетальна спеціалізація є різновидом предметної, заснована на виробництві окремих деталей і частин готової продукції (моторів, підшипників тощо).

У практиці діяльності підприємств часто  поєднуються всі форми спеціалізації: заготівельні цехи і дільниці побудовані за технологічною ознакою, обробні  – за детальною, складальні – за предметною. Для вимірювання рівня  спеціалізації підприємств і  його підрозділів використовуються такі показники: частка основної (профільної) продукції в загальному обсязі виробництва; кількість груп, видів і типів  виробів, які випускаються підприємством; частка спеціалізованого устаткування в загальному його парку; кількість  найменувань деталей, які обробляються на одиниці устаткування; кількість  операцій, що виконуються з розрахунку на одиницю устаткування, тощо. Передумовами підвищення рівня спеціалізації  є стандартизація, уніфікація і типізація  процесів. Стандартизація встановлює суворі норми якості, форми та розміри  деталей, вузлів, готової продукції. Вона створює передумови для обмеження  номенклатури продукції, яка випускається, та збільшення масштабів її виробництва. Уніфікація припускає скорочення існуючого  різноманіття в типах конструкцій, формах, розмірах деталей, заготовок, вузлів, матеріалів і вибір з них найбільш технологічно та економічно доцільних. Типізація процесів полягає в  обмеженні різноманітності виробничих операцій, розробленні типових процесів для груп технологічно однорідних деталей. Проте слід мати на увазі, що реалізація розглянутих передумов спеціалізації  не повинна погіршувати споживчих  властивостей готової продукції, зменшувати попиту на неї. В умовах конкуренції  в ряді випадків привабливішою для  підприємства є диверсифікація виробництва, яка допускає різноманітність сфер діяльності за рахунок розширення номенклатури продукції. Спеціалізація на випуску  обмеженого асортименту продукції, орієнтованого на задоволення чітко  визначених потреб ринку, властива відносно невеликим за розмірами підприємствам.