Шляхи підвищення продуктивності праці

Зміст:

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Теоретичні основи підвищення  продуктивності праці…………...………….5

1.1. Поняття продуктивності праці, значення її підвищення…………….…….5

1.2. Основні показники продуктивності праці………………………………….9

2. Стан сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Красноградського району…..…………………………………………………13

2.1. Розміри сільськогосподарських  підприємств і їх спеціалізація………….13

2.2. Обсяги виробництва продукції  рослинництва і тваринництва…………..18

2.3. Витрати виробництва і ціни реалізації продукції…………………….…...24

2.4. Фінансові результати та ефективність господарювання…………………31

3. Шляхи підвищення продуктивності праці.………………………………….37

3.1.Підвищення родючості землі і врожайності сільськогосподарських 
культур …………………………………………………………….…………….37

3.2. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу …..…………….41

3.3. Впровадження індустріальних методів праці (сучасних технологій, автоматизація виробництва та інші).…………………………………………...46

Висновки і пропозиції…………………………………………………………...51

Список використаних джерел…………………………………………………..53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Для успішного вирішення економічних і соціальних задач нашої держави одним з шляхів є зростання продуктивності праці, підвищення ефективності суспільного виробництва. Важливого значення ці положення набувають в сільському господарстві, де приріст продукції значно залежить від підвищення продуктивності праці.

Високоефективний аграрний сектор - основа матеріального та соціального благополуччя суспільства, без котрого неможливо його стабільний розвиток, це свого роду гарант забезпечення и збереження національної безпеки країни. Не випадково сільське господарство є пріоритетною галуззю в всіх розвинених країнах світу. У ці галузі дуже рідко експериментують, його оберігають та розвивають, використовують нові досягнення науково-технічного прогресу. І потому сільське господарство находиться під державним контролем США, Франції, Германії, Великобританії, Японії, Італії, Швеції та інших країнах світу, у котрих внутрішній національний продукт дорівнює приблизно від 15 до 60%.

Проблемами, які стосуються підвищення продуктивності праці в сільському господарстві, займається багато учених, серед яких Шиян В.Й., Горкавий В.К., Богуцький О.А., Вітвіцький В.В., Дієсперов В.С. та інші.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і економічної сутності продуктивності праці в рослинництві та шляхів її поліпшення на прикладі підприємств Красноградського району Харківської області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних проблем продуктивності праці в рослинництві в аграрних підприємств, аналіз їх структури та ефективності використання на підприємствах.

Об’єктом дослідження являються теоретичні і практичні аспекти економічного розвитку аграрних підприємств Кигичівського району Харківської області.

В рамках поставленої мети були поставлені такі завдання:

1) З’ясувати економічну сутність продуктивності праці в рослинництві;

2) Знайти шляхи вдосконалення продуктивності праці в рослинництві;

3) Розглянути резерви підвищення продуктивності праці.

Для вирішення поставлених завдань в роботі  використовувалися загальні методи наукового пізнання. Зокрема: економічного аналізу, синтезу, порівняння; наукової абстракції - при виділенні найбільш важливих показників використання трудових ресурсів серед наявної в літературних та нормативних джерелах значної їх кількості; групування, узагальнення – в процесі розробки  остаточних висновків на основі отриманих результатів аналітичних досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні основи підвищення продуктивності праці

 

1.1. Поняття продуктивності  праці, значення її підвищення

 

Трудові ресурси в сільському господарстві обмежені, потенціал зростання продуктивності праці в галузі - необмежений. Праця є найважливішим фактором виробництва, а ефективність його використання (продуктивність праці) становить основу прогресу суспільства.

Продуктивність праці – це плодотворність, ефективність суспільної праці в процесі виробництва. Вона заключається у здатності конкретної праці виробляти певну кількість матеріальних благ за одиницю робочого часу [1, с.99]. Продуктивність праці є важливим якісним показником, який характеризує рівень організації сільськогосподарського виробництва і праці, розвиток економіки аграрних підприємств.

В сільському господарстві, як і в інших галузях матеріального виробництва, цей показник вимірюється кількістю або вартістю продукції, що вироблена за рік, день, зміну, годину. Цей показник обчислюють в основному в кінці року, оскільки специфічні особливості сільськогосподарського виробництва, обумовлені грунтово-кліматичними та організаційно-економічними відмінностями в даній галузі, впливають на вимірювання рівня продуктивності праці: робочий період не співпадає з періодом виробництва, окремі види продукції галузі рослинництва надходять практично раз на рік або нерівномірно в тваринництві.

Для характеристики рівня продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему показників [2, с.200]: розмір валової продукції сільського господарства у вартісному виразі за спів ставними цінами в розрахунку на середньорічного працівника, зайнятого в сільському господарстві та в розрахунку на одну людино-годину, відпрацьовану в сільському господарстві; розмір валової продукції галузей сільського господарства (рослинництва, тваринництва) в грошовій оцінці за спів ставними цінами на 1 люд.-год., витрачену в даній галузі; прямі витрати праці, виражені в людино-годинах, на виробництво 1 ц конкретного виду продукції сільського господарства.

До системи показників продуктивності праці в досліджуваній галузі входять показники продуктивності живої праці, показники продуктивності живої та уречевленої праці. Показник продуктивності праці входить до системи результативних виробничо-економічних показників підприємства, які характеризують рівень ефективності суспільного виробництва в цілому по господарству [3, с.14].

Однією з основних умов розширеного відтворення, зниження собівартості та росту нагромаджень є перевищення темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання заробітної плати. Ступінь випередження темпами зростання продуктивності праці темпів зростання середньої зарплати показує коефіцієнт випередження, який розраховується шляхом ділення індексу продуктивності праці на індекс середньої зарплати. Економію або перевитрату по фонду зарплати (Езп) у зв’язку з відмінністю у темпах зростання визначають за формулою [4, с.380-381]:

, (1)

де Фзп –фонд зарплати працівників відповідного періоду, тис. грн.;

Кзп – коефіцієнт відносного рівня витрат по зарплаті на виробництво одиниці продукції.

 Оскільки заробітна плата  є одним з важливіших складових  статей витрат собівартості продукції, зміна витрат зарплати на одиницю продукції відповідно змінює її собівартість. Співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати прямо впливає на собівартість продукції: при зростанні досягнутого перевищення темпів продуктивності праці собівартість знижується та навпаки. Розмір зміни собівартості (Пс) залежно від вище наведеного співвідношення виражають формулою [4, с.381]:

, (2)

де Узп – питома вага зарплати працівників у загальних витратах на виробництво продукції у базовому періоді, %.

Розрізняють індивідуальну продуктивність (продуктивність живої праці) та продуктивність суспільної (сукупної, тобто живої й уречевленої) праці. У першому випадку враховують тільки витрати праці робітників підприємств, виробництв, на яких виготовляється продукція, у другому – враховується також минула праця, затрачена на попередніх стадіях суспільного виробництва й уречевлена в сировині, матеріалах, паливі, енергії, засобах виробництва, спожитих в процесі виробництва даної продукції. Підвищення продуктивності праці проявляється у тому, що жива праця приводить в дію все більшу масу уречевленої праці.

Продуктивність праці характеризує економічну ефективність сукупних витрат праці, що виникали на всіх стадіях виробництва, обчислюється в цілому по народному господарству як відношення національного доходу до середньої річної чисельності працівників сфери матеріального виробництва.

При вивченні продуктивності праці зіставляють, з одного боку, показники продукції, з іншого – показники витрат праці на її виготовлення. Звідси випливає важлива методологічна проблема, пов’язана з різними методами вимірювання продукції і різними одиницями вимірювання витрат робочого часу при моделюванні системи показників продуктивності праці.

Різноманітність методів вимірювання обсягу продукції вимагає застосування відповідно натуральних, трудових і вартісних методів вимірювання продуктивності праці. Якщо на підприємстві виробляють однойменну продукцію, то виробіток визначають у натуральних одиницях (штуках, кілограмах, метрах, літрах і т. д.). Інколи виробляють однойменну продукцію, що розрізняється за деякими ознаками - видами, марками (електромотори – за потужністю, мило - за жирністю). У таких випадках виробіток доцільно вимірювати в умовно-натуральних одиницях, попередньо перерахувавши окремі види продукції в один вид, що взятий за умовний. Натуральний і його різновид – умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці – застосовується, головним чином, на підприємствах галузей видобувної промисловості, а також на окремих робочих місцях, виробничих дільницях підприємств. Натуральні показники найбільш прості і зрозумілі, тому їм слід надавати переваги, де це можливо.

Однак на більшості підприємств виробляється різнойменна продукція, яка не піддається вимірюванню в натуральному виразі. Крім того, при цьому методі вимірювання продуктивності праці не враховується незавершене виробництво, якість продукції. Тому застосовують трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці, які базуються на відповідних методах обліку продукції.

Трудовий метод, що базується на вимірюванні продукції в трудових одиницях, знаходить поки що обмежене застосування. Він використовується в основному на машинобудівних підприємствах, – на окремих дільницях, цехах.

Найпоширеніший у практиці економічних розрахунків вартісний метод, в основі якого лежить вартісний облік продукції. Його універсальність полягає в тому, що різнойменні вироби, а також елементи продукції, що перебувають на різних стадіях готовності, можуть з’єднуватися в одному підсумку. Це відкриває можливості для обчислення узагальнюючих показників продуктивності праці на різних рівнях виробництва. Показниками продуктивності праці у цьому разі є виробіток товарної (валової, нормативної чистої) продукції на одного робітника чи одного працюючого основної діяльності.

Наступним важливим методологічним питанням вимірювання продуктивності праці є вибір одиниці виміру витрат праці, пов’язаних з виробництвом продукції. Витрати робочого часу на виробництво продукції можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях і середньосписковим числом робітників чи працюючих. Діленням обсягу продукції на витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, середньоспискову чисельність) розраховують середньогодинний, середньоденний і середньомісячний (квартальний, річний) виробіток на одного робітника чи працюючого. Вибір одиниці виміру робочого часу залежить від мети дослідження.

Середній годинний виробіток характеризує продуктивність праці за годину чистого робочого часу (без втрат) і обчислюється шляхом ділення виробленої продукції за місяць (чи інший період) на число людино-годин, відпрацьованих робітниками за цей період.

Середній денний виробіток розраховують як частку від ділення виробленої за місяць продукції на кількість відпрацьованих робітниками за цей період людино-днів.

Середньомісячний виробіток робітника розраховується діленням кількості виробленої продукції на середню спискову чисельність робітників. Він залежить від середнього денного виробітку і числа днів роботи, які припадають на одного робітника.

 

1.2. Основні показники  продуктивності праці

 

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. На рис. 1. наведено систему показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах [5].

Рис. 1. Система показників продуктивності праці

Існує два показника продуктивності праці, які використовується в практиці господарювання. Перший з них – виробіток, який являє собою обсяг продукції створеної одним робітником за певний період часу. Він розраховується:

 

,

 

де W – виробіток продукції;

Ч – чисельність працівників

Q – обсяг виробленої продукції.

І другий показник продуктивності праці – трудомісткість, вона визначається, як співвідношення витрат часу до обсягу виготовленої продукції і характеризує скільки часу витрачається на одиницю продукції та розраховується: