Теорії грошей

     Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок  стихійного виділення з безлічі  товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями  виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали  також товарну природу самих  грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом.

     Проте не можна пояснювати товарну природу  грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні  товари. Так, золото, ставши монопольним  носієм грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

     Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні  потреби людини золото набуло загальної  споживної вартості — здатності  задовольняти будь-які людські потреби  внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність — якщо воно застосовується у першій своїй властивості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

     У міру розвитку товарного виробництва  неухильно загострюється ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі  потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися  від використання його як конкретного  товару. У такій ситуації втрачається  особливе значення специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

     Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху  ідеалізації грошей, поступового  переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися, — у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошима-знаками.

     Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота як товару.

     Особливо  відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і як грошей виявляються  в обігу монет. Відомо, що від тривалого  обігу монети стираються і вартість золота, яка реально залишається  в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, що залишилася лише номінально. У такій номінальній вартості, відмінній від реальної, монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні функції, котрі конституюють явище грошей.

     Подібна роздвоєність мінової вартості золотої  монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом  змін умов і технології видобутку  золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася при збереженні протягом певного часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися попередньою мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Однак поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не “наздогнати” або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

     Це  свідчить про те, що гроші в процесі  обігу набувають особливої мінової  вартості, яка може існувати відокремлено і паралельно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Гроші стають абсолютним уособленням мінової вартості, сформованої в обігу, а не запозиченої від грошового товару. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для виникнення грошей, не пов’язаних з будь-якою натурально-речовою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

     Маючи товарну форму, гроші разом з  тим принципово відрізняються від  звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку  потребу людей, попередньо обмінявшись  відповідними благами. Тому ринок сприймає гроші як абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб’єкта, незалежно від його конкретних поточних потреб. Отже, гроші стають абсолютним товаром, який протистоїть  на ринку всім іншим товарам, стає мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі.

     Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам. Історія грошей, по суті, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах. Загальний процес еволюції форм грошей схематично показано на Малюнку 1.2.

     Малюнок 1.2. Схема еволюції форм грошей

     Еволюція  форм грошей відбувалася в напрямі  від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). У сучасний період усі країни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

     Між періодами використання повноцінних  і неповноцінних грошей знаходиться  епоха використання змішаних форм. У цей період в одних країнах  використовували повноцінні гроші, в інших — неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні — білонні — монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам.

     В економічній теорії щодо грошових відносин склався неоднозначний підхід до визначення функцій грошей. Д. Рікардо  віддавав перевагу функції грошей як засобу обігу: "Гроші є товаром,.. .що служить загальним засобом  обміну". К. Маркс аргументував існування  п'яти функцій грошей — міри вартості, засобу обігу, нагромадження і платежу, а також світових грошей. У підручниках  з економіксу вказується, що гроші  виконують функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збереження. Окремі автори визначають гроші як засіб нагромадження.

     Якщо  виходити з того, що гроші за своєю  найглибшою сутністю виступають в обігу  товарів як засіб реалізації вартості цих товарів, то цілком логічною є  теза, що вихідною й водночас центральною  у системі грошових відносин є  функція міри вартості. Вона полягає  у тому, що вартість усіх товарів  виражається в грошах, оскільки у  товарах і грошах втілено абстрактну працю, причому певну її кількість. Тому за допомогою грошей порівнюється вартість різних товарів. Вартість товару, виражена у грошах, є його ціною. Цю функцію гроші виконують як уявні в думках або ідеальні гроші. Інакше кажучи, власник товару перш ніж продати товар прирівнює його до певної кількості золота, тобто визначає ціну. Але це не означає, що гроші роблять товари порівнянними. Основою порівнянності товарів є уречевлена у них суспільна праця.

     Оскільки  на виробництво різних товарів витрачається неоднакова кількість праці, то їх вартість виражається у різних кількостях золота. Вагова кількість металу, прийнятого у певній країні за грошову одиницю, є масштабом цін. Він слугує для  вимірювання різних кількостей золота, його маси, а золото як міра вартості служить для вимірювання вартості всіх інших товарів. Держава юридичним  актом закріплює грошову одиницю. Для зручності вираження цін  різних товарів грошову одиницю  у свою чергу поділяють на рівні  кратні між собою частини. Наприклад, гривня поділяється на 100 копійок, долар  США — на 100 центів, єна — на 100 сенів і т. ін.

     Початкові грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов'язані з певною вагою  благородних металів. Однак з  часом масштаб цін усе більше відривається від справжньої ваги благородного металу у грошовій одиниці. Це зумовлено  тим, що з переходом від срібла до золота як грошового металу і  витіснення золотом срібла у функції  міри вартості стара назва залишилася, хоча вона вже означала не фунт срібла, а значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту  срібла. Також причинами цього  є "псування" монет державною  владою через зменшення їх золотого вмісту, зношування монет та ін.

     Ціна  товару за умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від вартості товару і, по-друге, від вартості золота. Вона перебуває у прямо пропорційній залежності від вартості товару й  обернено пропорційній — від вартості золота.

     Функція грошей як засобу обігу полягає в  тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші, по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні  гроші як засіб обігу весь час  переходять з рук у руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можна використовувати і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування  в обігу монети втрачають частину  своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують  бездоганно функціонувати як засіб  обігу, тобто як повноцінні гроші. З огляду на це в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети. Згодом з'явились паперові гроші.

     Поява прообразу паперових грошей припадає на І тис. до н. е. Тоді у Китаї з'явились  гроші, виготовлені із шкір білих  оленів, усі білі олені перебували тоді у власності імператора. В  XIII ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетвореної на драглі внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання.

     Паперові  гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу й обробки), а тому, як і неповноцінні монети, є символом вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку  і використовує їх як замінник повноцінних  грошей. Оскільки гроші — це такий  особливий товар, на який можна купити будь-який інший, вони стають загальним  втіленням суспільного багатства, що товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

     Гроші виконують також функцію засобу нагромадження, або збереження вартості (утворення скарбів). Золото легко  випадає з обігу, утворюючи скарб  і зберігаючи (консервуючи) свою вартість, і так само легко у разі потреби  повертається в обіг. За умов товарного  виробництва значна частина металевих  грошей, що перебуває у формі скарбу, надходить в обіг, а інша частина—залишає  його. Крім того процес виробництва  зумовлює необхідність нагромадження  грошей і тимчасового вилучення  їх із сфери обігу, адже кожен товаровиробник для придбання засобів і предметів  праці має назбирати достатню суму грошей, а тому тією або іншою  мірою він виступає нагромаджувачем  скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото або срібло, а й  металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і  знецінення грошових знаків щодо благородних  металів наочно демонструють фіктивність  скарбів у формі неповноцінних  грошей.

     У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші  виступають засобом сплати боргового  зобов'язання, виконують функцію  засобу платежу. Продаж товарів у кредит означає відстрочення плати за нього. У такому разі гроші виконують свою роль ідеально, як міра вартості. Продавець стає кредитором, а покупець боржником. Засобом обігу у таких відносинах є вексель, тобто торгове зобов'язання, здатне до настання строку платежу виконувати роль грошей. Вексель виписується на спеціальному вексельному папері, у його тексті зазначається місце і час видачі, кому і ким виданий, термін і сума платежів. Вексель скріплюється іменним підписом векселедавця (боржника), кредитор зветься векселедержателем. Комерційна угода, за якою виникає таке грошове зобов'язання, у векселі не зазначається. Векселі нарівні з грошима використовуються для взаємних розрахунків, виконують функції засобу обігу і засобу платежу. Векселедержатель може розраховуватися із своїм кредитором за допомогою одержаного векселя, поставивши на ньому свій іменний підпис. Векселі переходять з рук у руки і продовжують вексельний обіг. Однак вексель ще не може служити загальним засобом вираження суспільної праці, затраченої на виробництво товарів. Він виражає відносини окремих товаровиробників. Межі вексельного обігу дуже вузькі, оскільки кредит надається лише тим виробникам, платоспроможність яких не викликає сумнівів. Поглиблення суспільного поділу праці і розширення товарних відносин між виробниками передбачає, що кредит може бути надано будь-якій особі. На допомогу приходять банки, які виникли у середньовіччі. Банки скуповують звичайні векселі і розплачуються банківськими векселями, що мають назву банкнот — банківських білетів, тобто кредитних грошей. Тому замість звичайних векселів випускаються банківські, і векселедавцем є не окрема особа, а банк.