Теорії грошей

     Представники  обох напрямів монетаристської теорії погоджуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що легше її попередити, ніж потім перебороти. Тому вони єдині в тому, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги  інфляції вийти з-під контролю. Для  цього центральні банки повинні  мати високий рівень самостійності, а пріоритетом їх діяльності має  стати досягнення довгострокових стратегічних цілей, а не орієнтація на поточні  вимоги економічних суб’єктів чи політичних структур, якими б гострими потребами вони не обґрунтовувалися. Щодо змісту таких стратегічних цілей, то позиції окремих дослідників  розходяться: одні пропонують стабілізацію цін, інші - стабілізацію грошової маси, треті - стабілізацію попиту, четверті - стабілізацію номінального ВНП. Але  такі розходження не зачіпають методологічних засад, є нормальним проявом творчого підходу до розв’язання складної економічної проблеми.

     У зв’язку з визнанням пріоритетності в монетарній політиці довгострокових стратегічних цілей, актуальності набула проблема опрацювання загальних  правил поведінки в грошовій сфері, якими повинні керуватися органи монетарного управління у своїй  оперативній діяльності. Оскільки кейнсіанці більше орієнтуються на проблеми короткотермінового періоду, а монетаристи - довготермінового, розроблення таких правил має  сприяти вирішенню проблем обох періодів. Зокрема, такі правила обмежуватимуть дії монетарної влади щодо надто  вільного повороту "штурвала економічного корабля" під впливом поточних подій, які нерідко оцінюються суто суб’єктивно. Цей "корабель" буде більш прямолінійно рухатися до стратегічних цілей.

     У процесі полеміки щодо необхідності таких правил монетаристи погодилися збільшити їх гнучкість і розширити  межі для того, щоб монетарна влада  мала більше простору для маневру  при оперативному реагуванні на деякі  непередбачувані події. Кейнсіанці, у свою чергу, погодилися з доцільністю  розроблення "загальних правил" у такому трактуванні.

     Більшість економістів сходяться на тому, що визначення стратегічних цілей та чіткого "коридору" руху до них буде заспокійливо діяти на економічних суб’єктів, зменшувати їхні негативні очікування щодо поведінки цін, курсу та процента і цим сприяти досягненню рівноваги  на грошовому ринку.

     Багато  спільного досягнуто вже і  в підходах до використання інструментів монетарного регулювання. Сучасна  монетарна практика базується, власне, на рекомендаціях як кейнсіанців, так  і монетаристів. Так, операції на відкритому ринку, що найбільш безпосередньо впливають  на пропозицію грошей (М), ґрунтуються  на монетаристських рецептах проведення грошово-кредитної політики, а процентна  політика, яка більш тісно пов’язана  з інвестиційними процесами, - на кейнсіанських  рецептах. Проте як одні, так і  другі застосовуються в практичній діяльності центральних банків з  регулювання монетарної сфери. Процентна  політика та операції відкритого ринку  вважаються класичними інструментами  грошово-кредитної політики і в  цьому статусі ввійшли в більшість  публікацій з монетаристської теорії, у тому числі в навчальну літературу.

     Спираючись  на рекомендації, що синтезують ідеї монетаристської  та кейнсіанської шкіл, сучасна регулятивна  практика досить ефективно поєднує  свою прихильність до довгострокових цілей економічного розвитку, що походить з монетаристських ідей, з обережним  застосуванням регулюючих заходів  держави на короткотермінових інтервалах, зокрема в межах економічного циклу. Якраз тому Заходу вдалося  уникнути великих економічних потрясінь  з початку 80-х років ХХ ст.

         

  5.Готівковий обіг в Україні сучасний стан та перспективи розвитку

 

     Протягом  останніх років у всьому світі спостерігається стала тенденція до зростання обсягів готівки в грошовому обігу національних валют. Найвищими темпами обсяги готівки зростали в 2004-2008 рр. Так, за зазначений період вони збільшилися в Англії в 1,3 раза, в Китаї та в країнах Єврозони – в 1,7 раза, в Росії – в 5,3 раза, в Україні – в 4,7 раза .

     Подібна тенденція обумовлена домінуючим становищем готівки у структурі платіжних інструментів,  що використовуються населенням безпосередньо при здійсненні розрахунків за придбані у роздрібній торгівлі товари та надані послуги.  В економічно розвинутих країнах, незважаючи на розвинену систему електронних платежів,  частка готівки залишається дуже високою. Наприклад, у США вона становить біля 75 %, у країнах Європи – 76-86 %,  в Японії –  близько 90 %.  Незалежні експерти прогнозують, що в 2012 р. готівка обслуговуватиме 2/3 роздрібних платежів у світі .

     Пояснюється таке становище низкою переваг здійснення розрахунків готівкою перед проведенням подібних операцій шляхом безготівкових платежів,  сума яких дорівнює або нижча за їх собівартість.  До переваг готівкових розрахунків з упевненістю можна віднести: 

     1) універсальність готівки як засобу  платежу; 

     2) легкість використання; 

     3) обов’язковість до приймання  при здійсненні платежів на  всій території

     держави в будь-який час; 

     4) дотримання анонімності при здійсненні розрахунків тощо .

     Усього  ж у загальному обсязі грошової маси в економічно розвинутих країнах частка готівки не перевищує 3-9 %.  Стосовно грошової системи України,  то в нашій державі готівково-грошовий обіг посідає більш значне місце.  Частка готівки (М0)  у загальній грошовій масі (М3)  у кілька разів перевищує рівень передових країн.

     Починаючи з 2003  р.  в Україні спостерігалося постійне зменшення цього показника. Якщо в 2003 р. ця частка становила 34,8 %, то в 2004 р. – 33,7 %,  у 2005 – 31 %,  у 2006 – 28,7 %,  у 2007 – 28 %,  що свідчить про покращення структури грошової маси.

      Однак уже в 2008 р. частка готівки  становила 30 %, а в 2009 р. – 32,2 %. У цей же час обсяг грошової маси (М3) у 2009 р. скоротився на 28,4 млрд. грн. Через зменшення загальної грошової маси в обігу зросла частка готівки в ньому, хоча обсяг останньої в 2009 р. збільшився тільки на 2,2 п.п., тобто внаслідок фінансової кризи потреба в готівці зменшилася (Графік 5.1.).  
 
 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Графік 5.1.Динаміка готівки  поза касами банків України та її питома вага у загальній  грошовій масі 2001-2009р.

     Така  динаміка пояснюється зниженням  рівня довіри з боку населення до банків, значним рівнем інфляції внаслідок фінансово-економічної кризи, що призводить до осідання готівки на руках у населення.

     Разом з тим високі показники частки готівки в обігу в загальній грошовій масі в Україні існували історично і не випливають повною мірою з такого фактора, як світова фінансово-економічна криза. З 1996 р. цей показник не набував значень нижче 26,4 %,  що є надзвичайно високим значенням навіть порівняно з іншими постсоціалістичними країнами.

     Суттєвий  вплив на збільшення обсягів готівки  в обігу,  як і раніше, спричиняють такі фактори:

     • високий рівень тіньової економіки  та велика кількість неконтрольованих

     стихійних ринків;

     • нерозвиненість фінансових ринків;

     • низький рівень доходів населення;

     • незначна частка безготівкових форм розрахунків населення;

     • економічна та політична нестабільність;

     • девальваційні та інфляційні очікування;

     • нестабільність депозитного та валютного  ринків, внаслідок чого періодично

     спостерігається вилучення вкладниками депозитів,  оскільки населення

     надає перевагу заощадженням у готівці;

     • обмеженість використання безготівкових  форм розрахунків у сільській

     місцевості  та інші.

     Якщо  порівнювати показник питомої ваги готівки в агрегаті М3  в Україні з країнами зарубіжжя, то він найбільше наближається за значенням до аналогічного показника в таких країнах, як Аргентина, Молдова, Росія. 

     Аналіз  свідчить,  що в більшості країн  з економікою,  що розвивається, наслідок загострення кризових явищ спостерігалася дещо схожа ситуація. Так, у країнах з високим рівнем доларизації економіки (Аргентина, Угорщина) під час загострення фінансової кризи відбувалося різке зростання частки готівки у грошовому обігу.  Темпи приросту готівки в цих країнах протягом 2009  р. були вищими, ніж в Україні .

     Рівень  достатності готівки (співвідношення готівки поза касами банків до ВВП)  в Україні в 2008  р.  був достатньо високим і становив 16,3 %. Порівнюючи значення цього показника з іншими країнами, слід зазначити, що максимальний рівень достатності готівки спостерігався в Японії – 17 %, мінімальний – в Канаді – 3,4 % (Графік 5.2.)

       
 
 
 
 
 
 
 
 

     Графік 5.2.Рівень достатності  готівки в економіці  окремих країн  у 2008р.

     На  показник рівня достатності готівки  в економіці впливає низка факторів,  а саме:  відношення до готівки з боку населення;  наявність законодавчо встановлених обмежень на проведення розрахункових операцій готівкою;  використання іноземної валюти;  розвиненість банківської інфраструктури на підприємствах торгівлі та сфери послуг, що дає змогу при здійсненні розрахунків застосовувати платіжні картки.

     Аналіз  даних свідчить, що протягом багатьох років триває незворотний процес зростання обсягів готівки поза банками. Ця готівка, як відомо, крімлегальних видів бертання,  насамперед оплата праці,  надання послуг тощо, значною мірою обслуговує і тіньовий сектор економіки. Якщо в 2001-2004 рр. рівень готівки в позабанківському обігу в Україні зріс у 2,2 раза і на кінець 2004 р. становив 42,3 млрд. грн., то в 2005-2008 рр. він збільшився у 2,6 раза та становив на кінець року 154,8  млрд.  грн.  У 2009  р.,  на відміну від попередніх років,  спостерігалося незначне зростання готівки в обігу (з 154,8  до 157  млрд.  грн.),  що обумовлено зменшенням загальної грошової маси.

     Аналіз  структури надходження готівки  до банків України та її видачі за останні три роки свідчить, що основним джерелом надходження до кас банків залишаються надходження торговельної виручки,  питома вага якої зросла з 35,3 % у 2007 р. до – 38,2 % у 2008 р. Підвищення питомої ваги даної статті надходження готівки обумовлено зростанням цін,  насамперед на продукти харчування, а також високими інфляційними очікуваннями населення.  Традиційно суттєвою залишається частка надходження готівки від усіх видів платних послуг.  Питома вага таких надходжень у загальній їх сумі за 2007-2009 рр. становила, відповідно, 10; 9,5 та 9,7 %.

     За  цей же період зростали надходження  за платіжними картками,  що свідчить про відновлення довіри населення до банківської системи України. Усього ж до кас банків у 2007-2009 рр. надходило, відповідно, 754,5; 1 014,7 і 970,3 млрд. грн. (Додаток А).

     У той же час видача готівки з  кас банків зросла з 790,7 млрд. грн. у 2007 р.  до 972,5  млрд.  грн.  у 2009  р.  Найвагомішими статтями видачі готівки протягом зазначених років були видача за платіжними картками та видача з рахунків за вкладами фізичних осіб,  що є наслідком зростання доходів населення, насамперед заробітної плати, пенсій, допомоги (Додаток Б).

     У зв’язку зі збільшенням готівки  в обігу зростають її надходження  до касс банків,  що призводить до відчутного підвищення навантаження на касових працівників і працівників служби перевезень.  Зокрема,  це стосується територіальних управлінь Національного банку та Центрального сховища. За весь час свого існування Національний банк у повному обсязі безперебійно забезпечує потреби економіки та населення готівковими коштами. Однак, за прогнозними розрахунками фахівців,  внаслідок низки факторів,  які безпосередньо впливають на зростання обсягів готівки поза касами банків, вже у 2012 р. порівняно з 2008 р. отівкова маса збільшиться більше ніж у 2 рази.

     З урахуванням такої перспективи, а також світових тенденцій розвитку готівкового обігу перед Центральним банком України гостро постає  необхідність у докорінній модернізації системи організації роботи з готівкою на принципово новій основі.  Це дозволить у найкоротші терміни створити оптимальну модель правління готівковими потоками,  децентралізувати зберігання резервних фондів,  забезпечити максимальну централізацію оброблення грошових знаків у створених касових центрах, значно скоротити витрати на обслуговування готівково-грошового обігу,  забезпечити якість і захищеність банкнот і монет національної валюти відповідно до світових стандартів .

      З метою підтримання у належному  стані випущених в обіг банкнот  зношена готівка вилучалася з  обігу. За звітний рік з обігу  було вилучено зношених банкнот у  кількості 1.2 млрд. шт. порівняно з 1.0 млрд. шт. у 2009 році. Було утилізовано 1.26 млрд. шт. банкнот.

      За  результатами досліджень, проведених експертами системи Національного  банку України протягом 2010 року, визнано підробленими та вилучено з  обігу 11.4 тис. шт. підроблених банкнот  національної валюти на суму 1.8 млн. грн. -переважно банкноти номіналами 200, 100, 50 і 20 гривень, що становило відповідно 57.8%, 9.3, 12.3 та 12.0% від обсягу виявлених  в обігу підроблених банкнот. Майже всі (99.4%) підроблені банкноти гривні було виготовлено за допомогою  комп'ютерної та копіювальної техніки.