Виды и характеристика хозяйственного права

г) при вступлении решения в законную силу взыскателю для принудительного исполнения выдается приказ, предъявляемый затем в Государственную исполнительную службу, банковское учреждение или иной орган, полномочный исполнять решения суда (в общих судах, как правило, выдается исполнительный лист);

д) в течение 1 месяца после вступления решения в силу заинтересованное лицо имеет право обжаловать данный акт в кассационном порядке в Высший хозяйственный Суд Украины, а при необходимости – в Верховный Суд Украины (в общегражданском производстве схожая процедура имеет срок 2 месяца);

е) основаниями для обжалования в Верховный Суд Украины (повторная кассация) могут быть только основания, установленные ХПК Украины (например, если выявлено различное применение Высшим хозяйственным Судом Украины одного и того же положения закона или иного нормативно-правового акта по аналогичным делам или если ВХСУ применил закон или иной нормативно-правовой акт, противоречащий Конституции Украины). В общегражданском производстве решение кассационной инстанции не подлежит обжалованию;

ж) инициирование процедуры досудебного урегулирования спора со стороны кредитора делает эту процедуру обязательной для должника. За нарушение установленных сроков (1 месяц) для рассмотрения претензии или за оставление ее без ответа (ч.6 ст.222 ХК Украины) на сторону могут быть возложены судебные расходы независимо от результатов рассмотрения дела (ст.49 ХПК).                          

Варіант №29.

1.       Використання у господарський діяльності прав інтелектуальної власності.

2.       Господарсько-договірна правосуб’єктність сторін підприємницьких договорів. Договірні повноваження структурних підрозділів господарських організацій.

1.       Використання у господарський діяльності прав інтелектуальної власності.

Відносини, пов’язані з використання у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються ГК України та іншими законами.

До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими законами.

Об’єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

-          винаходи та корисні моделі;

-          промислові зразки;

-          сорти рослин та породи тварин;

-          торгівельні марки (знаки для товарів і послуг);

-          комерційне (фірмове) найменування;

-          географічне зазначення;

-          комерційна таємниця;

-          комп’ютерні програми;

-          інші об’єкти передбачені законом.

Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок (відповідно до чинного законодавства України) засвідчується патентом .

Відносини суб’єкта господарювання, що є роботодавцем для винахідника (винахідників) або автора (авторів) об’єктів, зазначених у частині 1 цієї статті, щодо прав на одержання патенту і права використання зазначених об’єктів інтелектуальної власності, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законами.

Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:

-          виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання із зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;

-          застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;

-          пропонування для продажу, запровадження у господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється згідно з чинним законодавством

Право інтелектуальної власності на торгівельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Використанням торгівельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів,  у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації пов’язаній з провадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

  Свідоцтво надає право його власнику забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торгівельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торгівельної марки без його дозволу.

Суб’єкти права на торгівельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торгівельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні.

Суб’єкти права на торгівельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торгівельну марку з торгівельною маркою виробника, а також замість його торгівельної марки.

Право інтелектуальної власності на торгівельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб’єкта господарювання.

У разі банкрутства суб’єкта господарювання право на торгівельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта.

Суб’єкт господарювання – юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування.

Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я. 

Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має приоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Правовій охороні підлягає, як повне, так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.

У разі, якщо комерційне найменування суб’єкта господарювання є елементом його торгівельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торгівельної марки.

Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника, зобов’язана припинити таке використання і відшкодувати завданні збитки.

Право на використання географічного зазначення мають лише суб’єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо  яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

Використанням географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування у рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торгівельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше, як на підставі договору.

Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.

Вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках, їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту повинні містити інформацію про країну їх походження.

Інформація про країну походження має знаходитися у доступному місті виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам.

Забороняється використання суб’єктами господарювання напису (клейма) «Виготовлено в Україні» або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження.

Уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону.

Суб’єкт господарювання, що є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист їх незаконного використання цієї інформації третіми особами,  за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона не відома третім особам і до неї не має вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Строк правової охорони  комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині 1 цієї статті умов.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому таким діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

До відносин, пов’язаних з комерційною таємницею не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.

2.       Господарсько-договірна правосуб’єктність сторін підприємницьких договорів.

Договірні повноваження структурних підрозділів господарських організацій.

              Відповідно до ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов’язаннями названо майново-господарські зобов’язання, що виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами – юр. особами на підставі господарських договорів. Отже, із змісту даної статті випливає, що категорія «господарській договір сформульовано виключно за суб’єктним складом. Без використання інших критеріїв.

              Відповідно до ст.55  ГК України самостійним суб’єктом господарювання, на рівні з юр. особами та громадянами, які зареєстровані, відповідно до закону як підприємці, визнано також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій. У зв’язку з цим виникає питання, пов’язане з правосуб’єктністю структурних підрозділів як сторін господарських договорів. Як відомо, в числі обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними, є правоздатність сторін за угодою. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» визначає, що повноваження відособленого підрозділу юр. особи стосовно укладення угод від імені цієї особи, визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юр. особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

              Угода укладена представником юр. особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому, припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юр. особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов’язку перевіряти такі повноваження.   

Варіант №30.

1.       Поняття та особливості укладання договорів за державним замовленням.

2.       Види та форми інвестицій.

1.       Поняття та особливості укладання договорів за державним замовленням.

Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб’єктами господарювання – виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов’язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Держава в особі КМУ виступає гарантом за зобов’язаннями державних замовників.

Укладання сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, з урахуванням особливостей, передбачених чинним законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК України та іншими законами. Спори, пов’язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однією або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов’язку укладення державного контракту на умовах визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

2.       Види та форми інвестицій.