Категорія «інтерес» в державному управлінні: теоретико - правовий аналіз

Сьогодні, на думку В. Сіренка [3, с. 17], практично всі існуючі погляди в науці, що торкаються визначення змісту інтересів, зводяться до трьох основних напрямків:

1) інтерес розглядається  як суб’єктивне явище, як особлива  скерованість свідомості, яка має  об’єктивну зумовленість;

2) інтерес розглядається  як об’єктивне явище. Тут у  розумінні інтересу слід розрізняти  три основні моменти: формування інтересу як об’єктивного явища, відбиття інтересів у свідомості людей, реалізація інтересів у діяльності людей;

3) інтерес становить собою  єдність об’єктивного та суб’єктивного, оскільки, з одного боку, має матеріальну  основу, а з іншого – завжди так чи інакше, більш-менш глибоко, правильно чи неправильно віддзеркалюється в свідомості і формується в ній у вигляді певних цілей.

В. Дубінін, окрім зазначених вище підходів, наводить ще два ряди інтересів: один з них поданий об’єктивними інтересами, а другий – суб’єктивними. І обидва напрямки мають право на існування, оскільки кожний з них містить частку істини. Зрештою, існує безліч побутових відтінків розуміння категорії “інтерес”, які, на мій погляд, повною мірою подані в тлумачному словнику української мови, де інтерес наведено як:

1. Увага до чого-небудь, зацікавлення чимось, кимсь.

2. Вага, значення.

3. Те, що найбільше цікавить  кого-небудь, що становить зміст  чиїхось думок і турбот; прагнення, потреби.

4. Те, що йде на користь  кому-, чому-небудь, відповідає чиїмсь  прагненням, потребам. Користь, вигода, прибуток.[4, с. 53]

Аналіз сучасної наукової літератури з проблеми інтересу свідчить про те, що автори розглядають цю проблему, виходячи з безлічі посилань, найважливішими з яких такі:

1. Інтереси нерозривно  пов’язані: з об’єктивною потребою, із законами суспільного розвитку, з виробничими й іншими суспільними  відносинами в системі суспільного  виробництва; з потребами людей; зі свідомістю і волею, а через  них – і з діяльністю людей; з категорією “можливість”.

2. Розгляд інтересу як  взаємозалежності людей, яка проявляє  себе в тому, що до кожного  суб’єкта (особи, групи, суспільства) висуваються  певні вимоги.

Отже, сутність людини є її “надбіологічна” сфера, тобто сукупність усіх суспільних відносин, що постають як цілісне утворення, характерне для певного рівня розвитку суспільства. Саме через систему суспільних (соціальних) відносин здійснюється, з одного боку, зв’язок суспільства і індивіда, а з іншого – існування і розвиток людини. Таким чином, природна потреба властивостей людської істоти, у якому б відчуженому вигляді вони не виступали, інтерес – це те, що скріплює один з одним членів громадянського суспільства.

У марксистських положеннях міститься ключ до розкриття суті і характеру інтересу. По-перше, потреби як результат історичного розвитку разом з тим є об’єктивною життєвою потребою суб’єкта. По-друге, оскільки в суспільстві привласнення продуктів виробництва, задоволення потреб суб’єкта здійснюється не прямо, не безпосередньо, а опосередковано – через його відносини з іншими людьми, то реалізація об’єктивної потреби задоволення потреб можлива лише за умови цілеспрямованої діяльності індивіда щодо інших людей у той чи інший спосіб, щоб у кінцевому рахунку отримати свою частку того конкретно-предметного чи духовного матеріалу, що може задовольнити чи з допомогою якого суб’єкт може задовольнити свою потребу.

Отже, інтереси з’являються там, де з’являються відносини людей один з одним, а останнє детермінується потребами, що знаходить свою кінцеву основу і закінчення у виробництві.

З огляду на це потреби через суспільні відносини знаходять своє віддзеркалення в інтересах. Звідси випливає, що інтерес ширший від необхідності задоволення потреб – він включає в себе також і спосіб їх задоволення шляхом цілеспрямованої діяльності. У той же час інтерес не може бути поданий як усвідомлення потреби. У реальності лише усвідомлення необхідності задоволення потреб ще не дає розуміння того, яким способом потреби можуть бути задоволені, які можливості їх задоволення. У цьому розумінні ми повністю погоджуємося з В. Сіренком, який пропонує виділити в структурі інтересу такі основні елементи:

а) необхідність задоволення потреби;

б) можливість задоволення потреби (що передбачає наявність умов і засобів її задоволення;

в) цілеспрямовану діяльність (що передбачає усвідомлення необхідності задоволення потреб і можливостей їх задоволення).[3, с. 323]

Окремі елементи інтересів, особливо потреби і можливості їх задоволення, є безпосередньо детермінантами мети. Мета постає формою реалізації інтересу. До того ж реалізація інтересу не може бути здійснена як досягнення лише однієї мети. Цей процес завжди містить перехідні східці, а тому й здійснення сукупності цілей – від найближчої та другорядної до фінішної та головної.

Залежність цілей від інтересів і дій – підкреслював Ф. Енгельс, зазначаючи, що “де немає спільності інтересів, там не може бути єдності цілей, не кажучи вже про єдність дій” [5]. Це положення є принципово важливим для нашого дослідження, оскільки дозволяє розуміти внутрішні причини дій у сфері владних відносин. Будь-яка класифікація становить собою розкриття внутрішнього потрібного зв’язку між групами, класами, родами предметів і явищ, за якими вони розподіляються. При цьому типологія явищ повинна враховувати не лише подібність між ними, але й розбіжність, а також моменти розвитку і переходу між явищами, які класифікуються. Лише за таких умов класифікація може бути вираженням об’єктивних зв’язків і відносин між явищами та виключати штучність і свавілля.

Різноманіття соціальних інтересів ставить проблему їх типології в ряд найгостріших проблем пізнання інтересів, а також теорії та практики управлінських процесів і управлінської діяльності. У соціологічній літературі, включаючи економічну, філософську, психологічну, більшість авторів розділяють інтереси за такими ознаками:

1) за носієм інтересу  – на загальнонародні або суспільні, колективні, особисті;

2) за змістом, сферою дії  і спрямуванням – на матеріальні  і духовні;

3) за соціальною значущістю – на корінні, основні і другорядну, менш значущі;

4) за відношенням окремих  колективних та індивідуальних  інтересів до інтересів суспільного  розвитку – на загальні або  суспільні і приватні;

5) за часом дії –  на постійні, стійкі, тривалі і поточні, тимчасові, нестійкі;

6) за відношенням до  розвитку суспільства в цілому (сприяють чи гальмують суспільний  розвиток) – на прогресивні і  реакційні;

7) за відповідністю природі, тобто дійсною щодо стану самого  суб’єкта, носія інтересів –  на реальні, справжні та видумані чи ілюзорні, помилкові.

Наведений перелік може бути продовжено, оскільки поділ інтересів на підставі різних ознак – як загальних, так і окремих – практично нескінчений.

Однак наведена класифікація найповніше охоплює основні тенденції формування і реалізації інтересів. Розглянутий нами в загальному соціологічному плані перелік інтересів має пряме відношення до сфери державного управління та реалізації влади. Однак специфіка державного управління, потреба більш глибокого проникнення в суть формування і реалізації інтересів саме в цій сфері передбачає необхідність спеціального розгляду видової відмінності інтересів у державному управлінні.

Слід зазначити, що питанням класифікації інтересів у держаному управлінні, як і взагалі проблемі інтересу в цій сфері державної діяльності в юридичній літературі приділено недостатньо уваги. Разом з тим є всі підстави стверджувати, що структурні зміни в сфері організації державного управління, ускладнення взаємозв’язків і взаємозалежностей галузевих і територіальних формувань, інші чинники допоможуть посилити увагу до цієї проблеми як у теоретичному, так і в прикладному напрямку.

За суб’єктами державного управління інтереси поділяються на інтереси органів державного управління, бізнес-структур, громадських організацій і трудових колективів та окремих громадян. За сферою виявлення, виходячи з системи державного управління, вони поділяються на інтереси держави в цілому, галузей, відомств, адміністративно-територіальних утворень, окремих господарюючих суб’єктів і підприємств. Щодо правового регулювання в сфері державного управління інтереси можуть бути законними і незаконними. Щодо виконання владно-організаційних повноважень у процесі управління вони поділяються на інтереси керівників і підлеглих, виходячи з функціональної характеристики управлінської діяльності, організації, координації, контролю і т.д.

Знову ж таки, наведена класифікація не вичерпна, вона дає загальну уяву про видові розбіжності інтересів у державному управлінні. Конкретизація ж видів інтересів за суб’єктами може бути вичерпана лише сторонами організації та діяльності того чи іншого суб’єкта управління, ураховуючи, що кожна зі сторін може слугувати окремою підставою для класифікації.

Інтереси органів державного управління через поділ праці між ними, їх особливостей, ієрархічності тощо не є єдиними. Залежно від видів органів державного управління вони поділяються на інтереси центральних і місцевих органів, вищих і нижчих, органів загальної та спеціальної компетенції, колегіального та єдиноначального управління, держбюджетних і бізнесових структур. Ієрархічність органів державного управління, їх системність певною мірою можна поширити і на інтереси, однак лише в рамках окремої системи органів, а не інтересів усіх видів, оскільки інтереси всього суспільства, наприклад, не можна звести до інтересів вищих органів влади й управління, чи навпаки – інтереси особистості, громадянина не можна обмежити інтересами окремої людини, вони можуть містити й інтереси окремих колективів, груп і суспільства в цілому.

Насамкінець розгляду типології інтересів у державному управлінні слід звернути увагу лише на дві видові розбіжності інтересів, що безпосередньо стосуються всієї сфери державного управління і правового регулювання в цілому – інтереси законні та незаконні.

Отже, на мій погляд, категорію “інтерес” у державному управлінні слід позиціонувати як наявність умов і засобів задоволення усвідомленої потреби шляхом цілеспрямованої діяльності, що передбачає усвідомлення необхідності в задоволенні потреб і можливостей їх задоволення.

Також слід констатувати, що питанням класифікації інтересів у держаному управлінні, як і взагалі проблеми інтересу в цій сфері державної діяльності, у науковій літературі приділено ще недостатньо уваги. Тому є всі підстави стверджувати, що структурні зміни в сфері організації державного управління, ускладнення взаємозв’язків і взаємозалежностей бізнесових, громадських і територіальних формувань, інші чинники допоможуть посилити увагу до цієї проблеми як у теоретичному, так і в прикладному напрямку, що ї буде перспективою подальших наукових досліджень.

 

 

1.2 Категорія інтерес  в державному управлінні та  механізми

формування державних інтересів

 

Держава - це особлива суверенна територіальна організація політичної влади, що володіє спеціальним апаратом переконання і примусу і що регулює відносини, що складаються в суспільстві, за допомогою загальнообов'язкових правил поведінки.

Розглядаючи державу як систему, можна виділити керовану підсистему. За допомогою керованої підсистеми (державний апарат управління) організація (держава) здійснює вплив на об'єкт управління з певною метою і системою цілей, залежно від потреби. Функції держави виражаються через державний інтерес - захист спільних інтересів населення країни. Вони виражаються в:

• стабільності державної системи;
• формування і розвиток громадянського суспільства;
• відповідальність держави перед суспільством;
• Підтримки певного порядку і структури суспільних відносин;
• єдність прав і обов'язків держави і громадянина;
• захищеність усіх суб'єктів соціального спілкування;
• гарантія панування права;
• підтримання доступного рівня життя людини;
• соціальна допомога.

Категорія інтерес в державному управлінні - це сукупність конкретних інтересів суверенної нації чи народу, яка диктується внутрішніми потребами країни і покликана реалізовуватися в зовнішній політиці. Державний інтерес як форма вираження життєвих інтересів суспільства є орієнтиром і ідеєю нації. Як причина діяльності, тобто виконання державою своїх функцій, є певною метою. Державний інтерес відображає взаємозв'язок органів державної влади, заснованих на принципі поділу влади, і народу, суспільства в цілому. Об'єктивний характер державного інтересу виражений у тому, що він формується на основі інтересів, що існують у суспільстві. [6, с. 276]. Ці інтереси виражають специфіку взаємин і життєвих орієнтацій різних соціальних груп, класів, етнічних утворень. Сукупність державних інтересів різних країн становлять міжнародні відносини.

Базове значення для державних інтересів (як і для всяких інших інтересів - суспільних, економічних, особистих та інших) мають потреби. Потреби людей пов'язують, з'єднують в цілісну систему, в існуючі зовнішні суспільні (включаючи політичні, владні) відносини, об'єктивно розвивається історичний процес, з одного боку, і діяльність людини - з іншого. Потреби визначають основні напрямки активності індивідів, сукупних громадських об'єктів політики і держави в різних сферах і їх межі (межі).

Потреби лежать в основі мотивації дій людей, суспільства і держави. Якщо потреба виражає необхідність у задоволенні благами (матеріальними, духовними), то й інтерес - у здійсненні діяльності з їх створення. У цьому сенсі потребу можна охарактеризувати як мета, а інтерес як засіб її досягнення.