Операции на ЖКТ у домашних животных

 

Паравертебральна анестезія (за і. І. Магдою)

Анестезію м'якої черевної стінки досягають  шляхом знеболювання останнього міжреберного, клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів.

При анестезії останнього міжреберного нерва точку уколу голки знаходять  на задньому контурі останнього ребра, на відстані 5 см від медіанної лінії хребта. Голку вколюють перпендикулярно до шкіри й паралельно до остистого відростка грудного хребця. На глибині 7—9,5 см у коня й 6—8 см у великої рогатої худоби кінчик голки доходить до кісткової перепони — реберного горбка. Голку злегка зміщують назад з кістки і просовують ще на 0,5 см в глибину. Ін'єктують 10 мл 3%-ного розчину новокаїну.

Анестезію клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів виконують позаду першого  та другого поперечних відростків поперекових  хребців. Шляхом пальпації визначають положення периферичних вільних країв поперечно-реберних відростків 1-го та 2-го поперекових хребців. Голку уколюють по черзі перпендикулярно до шкіри по задньому краю відростків на відстані 5 см від серединної лінії хребця на глибину 7—9,5 см — у коня і 6—8 см — у великої рогатої худоби до дотику до відростка. Після цього зміщують голку з кістки і просовують її ще в глибину на 0,5 см й ін'єктують розчин.

Анестезія проявляється через 10 хвилин і продовжується в окремих  випадках до 1 години 50 хвилин.

Зона знеболювання охоплює ділянку від останнього ребра до передньої межі стегна, від медіанної лінії хребта до білої лінії.

 

Паралюмбальна анестезія (за І. І. Магдою, С. М. Тильман)

Техніка анестезії. У коня. Виконують три ін'єкції.

Перша ін'єкція — анестезія останнього міжреберного нерва (див. рис. 99). У ділянці попереку позаду останнього ребра шляхом пальпації знаходять вільний кінець поперечнореберного відростка 1-го поперекового хребця.

Голку № 0890 уколюють перпендикулярно  до площини передньозовнішнього кута відростка до моменту дотику її до кістки. Потім кінчик голки зміщують з кістки і просовують на 0,5—0,75 см глибше і повільно ін'єктують 10 мл 3 % розчину новокаїну. Після ін'єкції голку підтягують таким чином, щоб кінчик її залишився під шкірою і в цьому місці вводять ще 5 мл цього ж розчину.

Цією додатковою ін'єкцією знеболюють шкірну гілку дорсального стовбура останнього грудного нерва (див. рис. 76, II, III, с. 89).

Друга ін'єкція — анестезія клубово-підчеревного нерва. Голку вколюють на середині вільного краю поперечнореберного відростка 2-го поперекового хребця, повторюючи ті ж прийоми, що й при першій ін'єкції. При цьому виконують також підшкірну ін'єкцію.

Третя ін'єкція  в коня — анестезія клубово-пахвинного нерва. Точкою ін'єкції є середина вільного краю 3-го поперечнореберного відростка. Техніка ін'єкції описана вище. Перш ніж витягнути голку, додатково ін'єктують 5 мл 3 % розчину новокаїну підшкірно.

У великої рогатої худоби знеболюють ті ж самі нерви, що й в коня. Однак, третю ін'єкцію (анестезію клубово-пахвинного нерва) роблять на вільному кінці поперечнореберного відростка 4-го поперекового хребця (рис. 102, 103).

Зона знеболювання охоплює ділянку від останнього ребра до передньої межі стегна і від медіанної лінії хребта до білої лінії.

 

 

Провідникова анестезія нервів м'якої черевної стінки в свиней (за В. П. Гризловим)

Техніка знеболювання не відрізняється від паравертебральної анестезії, яку застосовують у коней та великої рогатої худоби.

Недоліки цього способу: тривалість періоду настання анестезії (до 20 хв), а також те, що при її виконанні важко визначати кісткові орієнтири.

 

 

Надплевральна блокада за В. В.Мосіним.

Техніка її виконання у тварин всіх видів приблизно однакова. У великих  тварин блокаду краще виконувати у стоячому положенні.

Підготовка поля для ін’єкції. З цією метою волосяний покрив вистригають або вибривають і протирають 70°-ним спиртом або 5 % спиртовим розчином йоду.

Місцем уколу голки є перетин  краніального краю останнього ребра  з латеральним краєм найдовшого м’яза спини.

Шкіру, підшкірну клітковину та м’язи  в місці введення голки бажано інфільтрувати 0,5 % розчином новокаїну, а неспокійним тваринам – нейролептанальгетиками. Після цього під кутом 30–35° до горизонтальної площини вводять голку – паралельно передньому краю ребра до впирання в тіло останнього грудного хребця. Про правильне введення голки свідчить те, що з неї не витікає кров і в плевральну порожнину не всмоктується повітря. Голку фіксують, приєднують шприц із 0,25–0,5 % розчином новокаїну, натискують на поршень шприца і змінюють положення голки, відхиляючи її разом із шприцом на 5–10° до сагітальної площини.

Рівномірно натискуючи на поршень, голку поступово просувають вперед до вільного входження розчину в  надплевральну клітковину. У цей  час слід переконатися у правильності положення голки, для чого слід від’єднати шприц. Якщо розчин з канюлі голки прокапує або коливається синхронно диханню, це свідчить про те, що кінець голки знаходиться в надплевральній клітковині.

Важливим у техніці виконання  блокади є просування голки з  одночасним введенням розчину. Його цівка, відшаровуючи плевру, буде інфільтрувати  клітковину, що оточує черевні нерви  й симпатичний стовбур, і запобігає  проколу плеври.

Техніка виконання блокади в  телят, кіз, свиней, собак, котів, лисиць та інших дрібних тварин аналогічна, але її зручніше проводити на зафіксованих у боковому положенні тваринах.

Коровам та кобилам 0,5 % розчин новокаїну вводять з обох боків із розрахунку загальної дози 1 мл/кг маси тіла; телятам, поросятам, вівцям, козам – по 15–30 мл; лисицям, кролям і котам – по 3–5 мл з кожного боку.

 

 

 

Розділ 3

 

План і техніка операції

 

3.1 Операційний доступ. Лапаротомія

 

Розтин черевної стінки (лапаротомія)

Розріз черевної стінки (лапаротомія, від грец. Іарага — живіт + tome — розріз) дає можливість відкрити оперативний доступ до органів черевної й тазової порожнин при проведенні на них різних операцій. Іноді лапаротомію застосовують з діагностичною метою.

Показання. Найчастіше виконують з лікувальною метою (laparotomia vera), наприклад, для доступу до рубця (румінотомія), при втручаннях на матці та яєчниках (кесарів розтин, оваріоектомія тощо). Інколи лапаротомія може бути діагностичною: уточнюють діагноз і виясняють необхідність оперативного лікування (laparotomia exploativa, s. probatoria). Якщо після діагностичної лапаротомії й уточнення діагнозу виконують оперативне втручання на ураженому органі, в такому разі діагностичну операцію вважають лікувальною. Тому часто діагностичні операції переходять у лікувальні.

Техніка розрізів залежить від топографії органа, до якого виконується доступ, і виду тварини. Розріз черевної стінки у великих тварин виконують якнайближче до ушкодженого органа. При цьому лапаротомію прагнуть зробити якомога вище на черевній стінці (висока лапаротомія), чим попереджують пролапс та евентрацію внутрішніх органів у післяопераційний період. У дрібних тварин, навпаки, роблять більш низькі розрізи (низька лапаротомія), які відкривають доступ одночасно до різних органів черевної й тазової порожнин. Тому існують два основних методи лапаротомії: на вентральній стінці живота й на одній із латеральних.

 

3.1.1 Розтин вентральної  черевної стінки.

Головні вимоги, які ставляться до раціональних розрізів вентральної  черевної стінки (нижньої лапаротомії), зводяться до збереження цілісності нервів (інакше можуть розвинутися атрофічні зміни в мускулах й утворитися травматичні невроми й рубці) і мускулів, особливо прямого й внутрішнього косого черевного.

Лапаротомія вентральної черевної стінки відкриває доступ до шлунка, кишечнику, матки, сечового міхура та ін.

При лапаротомії вентральної ділянки  живота, залежно від мети операції, виконують декілька розрізів: серединний (медіанний), або бокові (парамедіанні). Серед останніх розрізняють такі розрізи:

а) через прямий черевний мускул (трансректальний  розріз);

б) в обхід прямого черевного  мускула з боку білої лінії;

в) рідше використовують косі розрізи ( у ділянці мечоподібного хряща).

Серединний, або медіанний розріз виконують безпосередньо по білій лінії живота. Він може проходити як у передпупковій, так і в позадупупковій її частині, але не в ділянці пупка. Самцям позадупупковий серединний розріз протипоказаний, тому що вимушене зміщення препуція й статевого члена набік ускладнює лапаротомію.

Розріз проводять способом пошарового розтину шкіри, пухкої клітковини, білої  лінії та очеревини. У передпупковій (преумбікальній) ділянці в самців (крім жеребців) роз'єднують розташований під шкірою препуціальний мускул. Очеревину, попередньо захопивши її в складку пінцетом, розтинають на невеликому протязі (роблять віконце) вістрям скальпеля або ножицями, а потім розширюють отвір ножицями під контролем одного або двох пальців, уведених у черевну порожнину.

Після закінчення основної операції рану черевної стінки у великих тварин закривають наглухо багатоповерховим швом: перший поверх — безперервний шов на очеревину, другий — вузловий на білу лінію й третій — на шкіру. У великих тварин шов на шкіру повинен бути комбінованим: таким, що зменшує напруження тканин, і з'єднуючим. У дрібних тварин обмежуються двоповерховим швом: першим захоплюють очеревину й білу лінію, другим — підшкірну клітковину й шкіру.

При зашиванні очеревини старанно уникають включати в стібки стінку кишки; з цією метою використовують різні прийоми:

а) вводять у черевну порожнину палець долонною поверхнею до черевної стінки й відсувають кишку від рани; шви на очеревину в цьому випадку накладають під контролем пальця й зору;

б) вводять у черевну порожнину  плоскі гумові балончики й надувають їх потім повітрям; перед зав'язуванням останнього вузла повітря випускають і витягують балончик через залишену вузеньку щілину;

в) підтягують в кутах рани очеревину  двома гемостатичними пінцетами назовні й з'єднують її швами під контролем зору.

Серединний розріз не вимагає багато часу, забезпечує хороший доступ до органів черевної порожнини, супроводжується  незначною кровотечею й належить до найменш травматичних, тому що при  ньому зберігається цілість нервів, судин і м язів черевної стінки; тканини не розшаровуються й не утворюються кишені, тому що апоневрози зрослися в білу лінію.

Недоліки його такі: порівнюючи повільне зростання країв рани в товщі  фіброзної білої лінії й формування не досить міцного рубця, що може призвести до утворення післяопераційних гриж, пролапсів і навіть евентрацій. А тому у великих тварин, в яких дуже напружена черевна стінка, серединний розріз використовують рідко, так само як і в молодих (наприклад, у підсисних поросят), в яких під час такої операції часто ушкоджується ще неспорожніла пупкова вена або зародкова сечова протока.

Парамедіанний розріз переслідує мету більш швидкого й міцного загоєння операційної рани. Його можна виконати шляхом розтину прямого м'яза живота (трансректальний розріз) або в обхід його.

У свиноматок, сук і кішок паралельно білій лінії розташовані пакети молочної залози. Тому цей розріз слід робити між білою лінією й пакетами молочної залози таким чином, щоб не травмувати останні.

Трансректальний, або розріз через прямий черевний мускул  проводять на відстані 0,5—6 см (залежно від виду й величини тварини) збоку й паралельно білій лінії. Розтинають пошарово шкіру, підшкірну клітковину, зовнішню стінку піхви прямого черевного мускула, прямий м'яз живота, внутрішню стінку піхви, ретроперитонеальну клітковину й очеревину.

Є другий метод цього виду лапаротомії, який використовується в рогатої  худоби й свиней. У великих тварин розріз роблять з латерального або  медіального боку на відстані 8—10 см від підшкірної вени живота, а в  свиней — поблизу рівня клубово-колінної складки або дещо нижче. Взагалі  він повинен пройти поблизу зовнішнього краю прямого м'яза живота.

На рану спочатку накладають безперервний або переривчастий шов на очеревину й внутрішню стінку піхви прямого м'яза живота, потім — такий самий шов на прямий мускул і зовнішню стінку піхви прямого м'яза живота й, накінець, вузловий шов на шкіру.

При цьому розрізі рана загоюється швидше, утворюється більш міцний рубець, тому що вона розміщена в ділянці з добре розвиненою судинною сіткою. Але між розрізом і білою лінією нерідко атрофується розсічена частина прямого черевного мускула внаслідок розрізу сегментальних м'язових нервів і кровоносних судин, розташованих у поперечному напрямі й неминуче пошкоджуваних при поздовжньому роз'єднанні мускула. Під впливом внутрішньочеревного тиску атрофована частина мускула, яка втратила тонус, випинається; з часом у цій слабкій ділянці черевної стінки може утворитися грижа. Іноді на кінцях перетятих нервів розвиваються невроми.

Розріз в обхід прямого  мускула живота. Поздовжній розріз шкіри й клітковини ведуть, відступивши 1,5—2 см (у великих тварин — 4—5 см) від білої лінії живота. Далі обережно, не ушкоджуючи прямого черевного мускула, розрізують зовнішню стінку його піхви й відпрепаровують її від мускула в напрямі до білої лінії на всьому протязі розрізу. Прямий мускул живота рановими гачками обережно відтягують латерально від білої лінії, оголюючи при цьому внутрішню стінку піхви прямого м'яза живота, яку розрізують по лінії шкірного розрізу разом з очеревиною.

По закінченні операції спочатку закривають безперервним швом очеревину й внутрішню  стінку піхви, укладають мускул на місце  і підшивають його кількома вузловими стібками до білої лінії та однойменного мускула протилежного боку; потім з'єднують швом зовнішню стінку піхви. І, нарешті, накладають зовнішній шов на фасцію й шкіру.

При такому розрізі внаслідок збереження кровопостачання та іннервації мускула  цілком усувається небезпека атрофії  прямого черевного мускула й  утворення гриж, а м'язова прокладка  між поверхневими й глибокими  розрізами тканин дає міцну ранову спайку й щільний рубець, тому цей розріз має важливе значення при операціях у великих тварин.