Операции на ЖКТ у домашних животных

Післяопераційний  догляд. Після операції в порожнину рубця вводять 0,5 л соняшникової олії, антибродильні й дезінфікуючі засоби, а при атонії — румінаторні. Якщо в момент операції діагностували перитоніт, внутрішньоаортально вводять антибіотики, сульфаніламідні препарати на 0,5 %  розчині новокаїну, при необхідності через кожні п'ять днів виконують надплевральну новокаїнову блокаду черевних нервів і пограничних симпатичних стовбурів за В. В. Мосіним.

На другий день призначають курс антибіотикотерапії.

Оперовані тварини не потребують спеціального догляду. Після операції їм дають  невелику кількість води й сіна. Перші чотири дні годують тільки сіном, потім поступово переводять на звичайний раціон. У післяопераційний період інколи виникає помірна підшкірна  емфізема, яка через 2—3 дні самостійно зникає. Шви, що були накладені на шкіру, знімають на десятий день.

 

 

3.2.3 Прокол книжки (омазоцентез). 

Показання. Введення рідини в порожнину книжки у великої рогатої худоби з метою розм'якшення ущільнених кормових мас при її завалі.

Фіксація. Пацієнта фіксують у стоячому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, інфільтраційна анестезія в точці пункції.

Техніка операції. Пункцію книжки виконують троакаром для дрібних тварин або кровопускальною голкою Боброва з підігнаним мандреном. Омазоцентез виконують у 9-му міжреберному проміжку. Точка пункції знаходиться попереду 10-го ребра на перетині переднього краю його з горизонтальною лінією, проведеною через плечовий суглоб.

Перед пункцією шкіру зміщують у  бік і різким рухом уколюють перпендикулярно до шкіри інструмент, обмеживши пальцями глибину проколу на 5—7 см. Витягують стилет або мандрен, приєднують шприц і в порожнину книжки вводять розчин калію перманганату 1:1000 або рослинну олію в кількості 0,5—1 л. Після цього в гільзу вставляють стилет або мандрен і витягують інструмент, попередньо притиснувши шкіру до грудної стінки. Рану змащують 5 % спиртовим розчином йоду й покривають плівкоутворюючим препаратом.

 

 

3.2.4 Прокол сичуга (абомазоцентез).

Показання. Виконують з діагностичною метою (взяття й дослідження вмісту сичуга) й лікувальною (введення лікарських засобів при диспепсії в телят).

Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні. Ліву тазову кінцівку прив'язують до заднього стовпа станка. Помічник натискає рукою на холку або спину тварини. Хірург присідає навпочіпки з лівого боку тварини.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, інфільтраційна анестезія в точці пункції.

Техніка операції. Точка пункції знаходиться на межі передньої й середньої третини відстані між мечоподібним хрящем і пупком поряд з білою лінією. Пункцію виконують кровопускальною голкою Боброва з підігнаним мандреном. Змістивши шкіру в бік, швидким й енергійним рухом голку вколюють перпендикулярно до шкіри. У дорослої тварини голку вколюють до самої канюлі.

Якщо вміст самостійно не витікає, голку прочищають мандреном, приєднують шприц і проводять аспірацію, або ж виконують повторний  прокол у точці, розташованій поряд, тому що можливе потрапляння кінчика голки в складку стінки сичуга.

У голку вводять мандрен, шкіру  притискають лівою рукою й  витягують. Рану змащують 5 % спиртовим розчином йоду й покривають плівкоутворюючим препаратом.

 

 

3.2.5 Розтин сичуга (абомазотомія) в овець.

Показання. Абомазотомію виконують для видалення пілобезоарів, фітобезоарів або фітопілобезоарів із сичуга. Вони являють собою щільні кулі з переплетених, збитих рослинних волокон або вовни овець.

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому боковому положенні.

Знеболювання. Виконують наркоз, інфільтраційну анестезію по лінії розрізу, ін'єктують нейролептик. З метою профілактики післяопераційного перитоніту роблять надплевральну новокаїнову блокаду черевних нервів і симпатичних пограничних стовбурів за методом В. В. Мосіна.

Техніка операції. Лапаротомію виконують по білій лінії черева позаду мечоподібного хряща . Довжина розрізу — 10—15 см. Після лапаторомії руку вводять у черевну порожнину й відводять вліво великий сальник. Пальцями захоплюють пілоричну частину сичуга, що запобігає переміщенню дрібних безоарів у дванадцятипалу кишку. Сичуг підтягують назовні й ізолюють серветками, зволоженими антисептичним розчином. Стінку сичуга розрізають зліва на межі великої й малої кривизни, паралельно великій кривизні. Довжина розрізу повинна відповідати розміру найбільшого безоара, видаляють всі безоари. Ранові краї сичуга та його стінки обережно звільняють стерильними тампонами, просоченими фізіологічним розчином, від вмісту й згустків крові.

Стінку сичуга зашивають  двоповерховим швом. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — шов Ламбера або Плахотіна-Садовського.

Післяопераційний  догляд. У перші дні корм згодовують в меншій кількості. Шви знімають на 8—9-й день.

3.2.6 Оперативне лікування корів при зміщенні сичуга вліво.

Показання. Під впливом різних причин, які не до кінця вивчені, сичуг може зміщуватися вліво. Захворювання проявляється тим, що спочатку частина сичуга змінює свою форму, а потім під тиском газів зміщується під вентральний відділ рубця й розташовується між ним і лівою черевною стінкою. Зміщений орган наповнюється газами й відтісняє рубець до середини черевної порожнини. Захворювання діагностують у високопродуктивних корів голштинської, голштино-фризької, чорно-рябої, червоної датської порід.

Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, провідникова паравертебральна або паралюмбальна та інфільтраційна анестезії. Для попередження операційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.

Техніка операції. Для лікування корів із зміщенням сичуга вліво застосовують паліативні (консервативні) і радикальні (оперативні) методи.

При консервативному лікуванні тваринам призначають 24—48-годинну голодну дієту. Потім виконують повал корів на правий бік, перекидають на спину і розхитують тулуб вліво — вправо. Після цього тварин кладуть на лівий бік і підіймають.

Другий метод полягає в тому, що після повалу корову кладуть на спину і роблять нахил тулубу у напівправий бік і в такому положенні витискують сичуг в його анатомічне положення сильним натискуванням на нього через черевну стінку в лівому підребер'ї в напрямку пупка. Підіймають тварину через лівий бік.

Практика показує, що консервативні  методи лікування малоефективні. Через  одну - дві доби після того, як сичуг зайняв своє анатомічне положення, він знову зміщується.

При оперативному лікуванні існує кілька оперативних доступів до сичуга.

Лівосторонній оперативний  доступ, описаний нижче, має ряд переваг перед іншими. Сичуг легко знайти, під час операції не заважає великий сальник і кишечник, легко проконтролювати повне його вправлення. Основний недолік цього доступу — складність фіксації сичуга в його анатомічному положенні.

Правосторонній доступ. При цьому доступі легко фіксувати орган після його вправлення, однак в роботі заважає широкий сальник і петлі кишечнику і важко переконатися в тому, що орган повністю вправлений і займає своє анатомічне положення.

Двосторонній доступ є найбільш простим і найефективнішим, але він надто травматичний і тривалість операції збільшується.

Парамедіанний, або медіанний доступ — найпростіший при виконанні операції, але при цьому доступі тварину необхідно фіксувати в лежачому положенні, а також можливе утворення гриж після операції.

При лівосторонньому оперативному доступі виконують паракостальний розріз черевної стінки довжиною 15—20 см з лівого боку, відступивши 5 см від останнього ребра і 25 см — від поперечнореберних відростків поперекових хребців (Л. А. Тихонюк), хоч рекомендують робити розріз черевної стінки, відступивши від відростків 10 см. У такому випадку у великих корів важко змістити сичуг вправо і фіксувати його.

Після лапаротомії через розріз видно стінку сичуга, виповненого  газами. Гази із сичуга видаляють кровопускальною  голкою, на канюлю якої одягають поліхлорвінілову трубку довжиною 60 см. Прокол стінки сичуга роблять під кутом, а кінець трубки виводять назовні, щоб попередити пневмоперитонеум і попадання рідкого вмісту в черевну порожнину. З трубки виділяються гази з кислим запахом, які після запалювання горять. Навколо голки на серозно-м'язовий шар сичуга тонким кетгутом накладають кисетний шов. Видаливши гази, поступово витягують голку й одночасно затягують лігатуру кисетного шва. Після видалення голки кінці лігатури зав'язують вузлом.

Після цього в черевну порожнину  вводять руку, захоплюють стінку сичуга поблизу пілоруса й виводять її в рану. Серединою довгої лігатури (1 метр) на серозно-м'язовий шар стінки сичуга (по великій кривизні) накладають 5 стібків швацького шва. Мануально попід рубець сичуг переміщають в його анатомічне положення на лівий бік. Один кінець лігатури вправляють у велику пряму голку ("циганську"), якою проколюють черевну стінку з правого боку від білої лінії, відступивши від неї 10 см, і на таку ж відстань каудально від пупка. Так само через черевну стінку проводять і другий кінець лігатури. Відстань між виведеними назовні кінцями лігатури — 2 см. Кінці лігатури пропускають в отвори пластмасової шайби або між ними поміщають валик з гумової трубки й підтягують їх таким чином, щоб стінка сичуга притиснулася до очеревини, й зав'язують їх вузлом.

У черевну порожнину вводять  антибіотики на 0,5 % розчині новокаїну для профілактики перитоніту. Рану черевної стінки закривають триповерховим швом. На перший поверх застосовують швацький шов, яким з'єднують очеревину, поперечну фасцію й поперечний м'яз, на другий — також швацький шов на зовнішній і внутрішній черевні косі м'язи, а на шкіру — вузловий.

Таким чином, при хірургічному лікуванні  сичуг надійно фіксується в своєму анатомічному положенні. У подальшому між стінкою сичуга й очеревиною виникають міцні фіброзні спайки, які не допускають зміщення органа.

Післяопераційний догляд. Тварині згодовують сіно та корми, які вона охоче поїдає, й застосовують загальностимулюючу та антибіотикотерапію. Шви й шайбу знімають через 14 днів.

Другий спосіб. Нині в практику все ширше впроваджуються інвазивні методи лікування. До них належить й цей метод.

Інструменти. Спеціальний троакар, що складається з гільзи діаметром 5 мм, загостреної під гострим кутом; тупого мандрена, що вільно входить у просвіт гільзи; пластикової ручки. Лігатура (яка не розсмоктується), довжиною 35—40 см із Т-подібно закріпленою на її кінці металевою або пластикового ручкою довжиною 3,5 см і діаметром 0,3 см (щоб вільно проходила в гільзу троакара).

Фіксація і передопераційна підготовка. Тварину слід повалити на правий бік, перевести в спинне положення, в якому й зафіксувати. Це сприяє зміщенню сичуга в ділянку мечоподібного хряща. Крім цього, додатково рекомендують кілька разів натиснути коліном на ділянку лівої здухвини і на вентральну черевну стінку попереду вимені. Після таких маніпуляцій сичуг, як правило, буде знаходитися позаду мечоподібного хряща й дещо справа. Проте його локалізацію слід визначати шляхом аускультації з одночасною перкусією за характерним тимпанічним звуком.

Техніка операції. Троакар приводять у робочий стан. Абомазоцинтез виконують позаду мечеподібного відростка на відстані ширини долоні (10— 15 см) і дещо збоку від серединної лінії. Як правило, в цій ділянці тимпанічні звуки сичуга прослуховуються найкраще. В окремих випадках місця проколу можна змінювати, орієнтуючись на ділянку найкращого прослуховування шуму сичуга, проте слід уникати травмування "молочної" вени.

Зразу ж після визначення місця  виконання проколу, різким поштовхом  перфорують троакаром черевну стінку і стінку сичуга, занурюючи гільзу до щитка. З гільзи виймають мандрен, після чого, як правило, з отвору гільзи виділяється газ, а інколи й зелено-коричнева рідина, які знаходяться в порожнині сичуга.

У випадку, коли газ не виділяється, слід повторно ввести мандрен в гільзу, оскільки остання може бути закупорена вмістом сичуга. У тих випадках, коли після цього газ і вміст  не виділяються, троакар слід вийняти, оскільки перфорувати сичуг не вдалося. Абомазоцентез можна виконати знову, орієнтуючись на ділянку найкращого прослуховування органа. В окремих випадках необхідно знову провести маніпуляції, вказані вище, для зміщення сичуга в ділянку мечоподібного хряща.

Після вдалого абомазоцентезу витягують мандрен з гільзи і знімають ручку. Не слід намагатися повністю видаляти газ із сичуга, оскільки це значно ускладнить наступний абомазоцентез. В отвір гільзи вставляють фіксатор лігатури і вводять в порожнину сичуга, проштовхуючи її мандреном . Потрапивши в порожнину сичуга, ручка лігатури займає перпендикулярне положення по відношенню до гільзи троакара й відповідно до лігатури. Вільний кінець лігатури залишається зовні. Виймають троакар, і вільним кінцем лігатури підтягують сичуг, притискаючи його стінку до черева.

Відступивши від місця попереднього проколу на 5 см краніально, виконують другий прокол із уведенням лігатури з ручкою, як було описано вище. При цьому слід максимально видалити гази із сичуга шляхом натискання на черевну стінку в ділянці локалізації сичуга. Кінці обох лігатур необхідно зав'язати у вузол таким чином, щоб останній знаходився на відстані 8—10 см від черевної стінки. Це дозволить зберегти певну рухливість органа в межах ділянки мечоподібного відростка.

Після операції тварину спочатку кладуть  на лівий бік, потім на живіт і  підіймають, якщо вона в змозі встати. У випадку, коли дія нейролептика не закінчилася, тварину слід залишити в лежачому положенні на животі.

Післяопераційний  догляд. Щойно в тварини відновиться апетит, її переводять Кінці лігатур, що лишилися зовні через 6 місяців.

 

 

3.2.7 Оперативне лікування корів при зміщенні сичуга вправо.

Показання. У правій передній ділянці черевної порожнини знаходиться сичуг, печінка, книжка, дванадцятипала кишка та інші органи, а в правій задній — великий сальник, петлі тонкого й товстого відділів кишечнику.

Сичуг лежить безпосередньо на вентральній  черевній стінці, позаду книжки. Його велика кривизна направлена вліво і вентрально, а мала — вправо і дорсально.

Зміщення сичуга характеризується тим, що названий орган розширюється і, відхиляючись від свого звичайного положення, розміщується між правою черевною стінкою і петлями кишечнику. У подальшому поряд із розширенням  зміщеного сичуга інколи виникає і його заворот вліво або вправо. Захворювання у тварин, як правило, перебігає важко і часто закінчується смертельним кінцем.