Операции на ЖКТ у домашних животных

При еюнопексії місце інвагінації підшивають краніально й каудально до черевної стінки. Для пришвидшення утворення спайки між кишковою й черевною стінками, на прилеглих поверхнях роблять надрізи у формі косої клітки, а потім зшивають їх стібками вузлового шва. Відстань між стібками — 1,5—2 см. При цьому лігатурою захоплюють тільки серозно-м'язовий шар стінки кишечнику.

Післяопераційний  догляд. Терапія основної хвороби, яка є причиною стимуляції перистальтики кишечнику.

 

 

3.3.9 Оперативне лікування випадіння прямої кишки.

Показання. Випадінням прямої кишки називають випинання із анального отвору більшої або меншої її частини, з вивертанням її слизової оболонки назовні. Воно може виникнути внаслідок: а) посилення тиску на пряму кишку з боку черева; б) розслаблення зв'язкового апарата й зниження тонусу сфінктера заднього проходу.

Так, посилення тиску на пряму  кишку з боку черева буває при  захворюваннях шлунково-кишкового  тракту, що супроводжуються проносами, запорами, метеоризмом; при родах із тривалими й сильними потугами; може виникнути й при жилуванні під час проведення операцій без знеболювання.

До другої групи причин відносять  хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин: авітамінози, остеомаляція та ін. Випадіння прямої кишки виникає не від дії одного із перерахованих факторів, а від поєднання їх у різних комбінаціях.

У свіжих випадках, якщо немає значних  пошкоджень і некрозу випалої  частини кишки, її необхідно вправити.

 

А) Ушивання ран прямої кишки.

Показання. Дуже часто при випадінні прямої кишки вона травмується і на ній з'являються поодинокі або численні рани. Тому перед вправленням прямої кишки необхідно на рани накласти шви.

Фіксація. Великих тварин фіксують у стоячому положенні, а дрібних — у боковому лежачому.

Знеболювання. Рауш-наркоз, низька сакральна анестезія, а норовистим тваринам додатково ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Слизову оболонку промивають 1—2 % розчином молочної кислоти, калію перманганату, 2,4 % розчином первомуру або водним розчином хлоргексидину біглюконату.

Після цього накладають шви. Невеликі рани закривають одноповерховим серозно-м'язовим швом Ламбера. При його затягуванні анатомічним пінцетом вивертають краї рани в просвіт кишечнику, щоб було повне з'єднання серозних оболонок. Великі рани зашивають двоповерховим швом. Спочатку накладають на серозно-м'язову оболонку швацький шов, а потім на слизову — також швацький. При великих і численних дефектах кишки приступають до резекції прямої кишки.

 

Б)  Вправлення прямої кишки.

Фіксація. Великих тварин фіксують у стоячому, а дрібних — у боковому або спинному положенні. При можливості їм бажано надати таке положення, щоб тазова частина тіла була вище від грудної.

Знеболювання. Можна застосовувати низьку сакральну анестезію або поверхневий наркоз. Норовливим тваринам ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Випалу частину прямої кишки зрошують 1 % холодним розчином калію перманганату або галунами (10 % розчином міді сульфату), що призводить до зменшення об'єму випалої ділянки прямої кишки. Після цього слизову оболонку змазують антисептичною маззю або емульсією і вправляють.

Якщо випала частина прямої кишки  набрякла, то намагаються зменшити її об'єм за допомогою бинтової спіральної пов'язки. Спіральну пов'язку починають  накладати туго, з верхівки випалої  частини в напрямку до ануса. При цьому об'єм кишки стає меншим, що полегшує її вправлення. Під час вправлення випалої частини прямої кишки пов'язку поступово розмотують. Після її повного вправлення, в пряму кишку вводять руку або пальці й розправляють складки, тобто ліквідують усі явища інвагінації.

Після вправлення при сильних  тенезмах у пряму кишку вливають 5 % розчин новокаїну.

Щоб запобігти повторному випадінню  прямої кишки, навколо ануса накладають кисетний шов на відстані 1—2 см від  сфінктера. Для того, щоб калові маси вільно виділялися назовні, шов стягують не дуже сильно. Щоб вірно виконати цю умову, в анус уводять один, два, три або п'ять складених пальців (залежно від виду й розміру тварини), тільки після цього стягують кінці лігатури й зав'язують вузол.

У випадках значних пошкоджень (розриви, гематоми) випалої частини кишки  або її некрозу застосовують радикальний  оперативний метод лікування  — резекцію прямої кишки.

Післяопераційний догляд. Після операції великих тварин бажано поставити на місточок, щоб тазова частина тіла була вищою від грудної. Кисетний шов знімають через 3—6 днів. У перші дні після операції тварині призначають напівголодну дієту. Згодовують бовтанки, рідкі каші й супи. Починаючи з третього дня, тварину поступово починають переводити на звичайний раціон.

 

В) Резекція прямої кишки.

Показання. Часті рецидиви, численні рани й гематоми прямої кишки, некроз випалої частини.

Фіксація. Великих тварин оперують у стоячому положенні, а дрібних — у боковому лежачому.

Знеболювання. Застосовують поверхневий наркоз, низьку сакральну анестезію, ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Спосіб Б. М. Оливкова. Випалу частину прямої кишки старанно миють 1 % розчином калію перманганату. Для проведення операції необхідно мати одну чи дві в'язальні спиці або два довгих мандрени від ін'єкційних голок. Можна використати й безпосередньо ін'єкційні голки.

Випалу частину кишки біля самого анального отвору проколюють хрестоподібно  двома голками (мандренами).

Відступивши від голок на 1—1,5 см, циркулярним розрізом відсікають випалу частину органа. Мандрени відіграють роль фіксаторів, перешкоджаючих роз'єднаним стінкам прямої кишки вправлятися в тазову порожнину. Круглою хірургічною голкою, вколюючи її ззовні всередину, накладають на краї кукси кишки вузлові шви, проколюючи всі шари. Стібки повинні бути на відстані 0,4—0,5 см один від одного. Куксу змазують антисептичною маззю й видаляють мандрени. Після цього кукса кишки самостійно вправляється в тазову порожнину.

При застосуванні цього способу, щоб  зменшити кровотечу, яка в подальшому заважає накладати шви, ми рекомендуємо проводити операцію шляхом відшивання. Для цього ми розсікаємо випалу пряму кишку на довжину 2—3 см і накладаємо на утворену рану вузлові шви так, щоб стібками шва захоплювати кровоточиві судини. Потім знову розсікаємо кишку і накладаємо шви. Так робимо до моменту повної резекції прямої кишки (Л. А. Тихонюк).

Спосіб Міллера—Фріка. Частину прямої кишки, яка випала, трохи підтягують і в межах непошкодженої ділянки прошивають довгими лігатурами в горизонтальному та вертикальному напрямках (хрестоподібно). Відступивши від лігатур 1 см, кишку відсікають. Потім пінцетом, введеним у просвіт кишки, захоплюють лігатури в місці їх перехрещування, витягують назовні й пересікають. Одержують чотири окремі стібки, які зав'язують морським вузлом. За кінці лігатур фіксують куксу прямої кишки. У проміжках між ними додатково накладають вузлові шви. Відстань між стібками — 0,3—0,4 см

Видалення кишки за допомогою  пробірки. Цю операцію виконують у поросят. У випалу частину кишки вводять пробірку так, щоб сліпий її закритий кінець був спрямований всередину. Після цього, відступивши на 1 см назад від анального отвору, розрізають зверху кишку до пробірки на довжину 2—3 см й через одержану рану зразу ж накладають на обидві стінки кишки 1—2 стібки вузлових швів, при цьому одночасно захоплюючи ними кровоточиві судини. Від цього місця продовжують по всьому колу кишки послідовно виконувати невеликі розрізи й накладати такі самі шви з відстанню між стібками 0,3—0,4 см. Таким чином, до повного відрізання кишки її стінка по всьому колу зашивається.

Цей спосіб резекції прямої кишки  має таку перевагу: він простий, легко  виконується; під час операції не забруднюється каловими масами операційне поле та інструменти. Його широко застосовують у хірургічній клініці Білоцерківського державного аграрного університету. Після резекції прямої кишки куксу змазують антисептичною маззю, й вона самостійно вправляється або її вправляють.

Післяопераційний догляд. 48 годин після операції тварину не годують, потім — дієтичний раціон у невеликих дозах із незначною кількістю баластних речовин. Особливу увагу приділяють лікуванню основного захворювання, яке призвело до випадіння прямої кишки.

Якщо розвивається діарея, проводять  відповідне лікування. Призначають антибіотикотерапію протягом одного тижня. Кисетний шов розпускають приблизно через кожні 12 год для спорожнення прямої кишки. Кисетний шов знімають через 2—4 дні, а шви анастомозу — через 10—14 днів (під епідуральною анестезією).

 

 

3.3.10 Створення штучного задньопрохідного отвору.

Показання. Анальний отвір має нормальний вигляд, а пряма кишка, не доходячи до анального отвору, закінчується сліпим кінцем. При дослідженні пальцем через задній прохід інколи можна виявити сліпий кінець прямої кишки, який наповнений твердим меконієм. Проте бувають випадки, коли він далеко від анального отвору і його можна виявити тільки зондуванням. Тварини з такою аномалією непокояться, в них спостерігаються часті позиви до випорожнення, але калові маси не виходять.

Часто такі випадки не діагностують і правильний діагноз ставлять тільки після розтину трупа.

Техніка операції. Через анус уводять палець і знаходять сліпий кінець прямої кишки, захоплюють його пальцями або анатомічним пінцетом й підтягують назовні. У випадках, коли його не вдається знайти, пальцями або браншами зігнутих ножиць якомога глибше розпрепаровують пухку клітковину і в глибині тазової порожнини знаходять його. Після цього захоплюють сліпий кінець прямої кишки анатомічним пінцетом або корнцангом і підтягують його через анальний отвір назовні. Далі в глибині пухкої клітковини знаходять сліпий кінець прямої кишки. Його захоплюють анатомічним пінцетом, підтягують у рану й розтинають. Після цього підшивають стінку кишки до шкіри вузловим швом. Відстань між стібками — 0,3—0,4 см.

Після операції краї рани змащують іхтіоловою маззю або борним вазеліном і  роблять клізму з теплою мильною водою, що сприяє швидкому звільненню переповненої каловими масами прямої кишки.

 

 

 

Висновки

 

1. Отже основними показаннями  до операцій на шлунково-кишковому  тракті є: 

• потрапляння сторонніх тіл у шлунково-кишковий тракт;
• травмування органів шлунково-кишкового тракту;
• з діагностичною метою;
• незаразні хвороби шлунково-кишкового тракту;
• захворювання шлунково-кишкового тракту, що спричинені інфекцією;
• паразитарні хвороби шлунково-кишкового тракту.

2. Основними операціями, які проводять  на шлунково-кишковому тракті  є: руміноцентез, румінотомія, омазоцентез,  абомазоцентез, абомазотомія, гастроцентез, гастротомія, гастропексія, часткова  резекція стінки шлунка, пілороміотомія, ентеротомія, резекція кишки,  цекоцентез, цекотомія, колоноцентез, колонотомія, вправлення прямої  кишки, резекція прямої кишки,  створення штучного задньопрохідного  отвору.

3. Операції на шлунково-кишковому  тракті є необхідними і, найчастіше, єдиним можливим видом лікування,  а отже, є економічно і доцільно  виправданими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Власенко В. М., Тихонюк Л.  А., Рубленко М. В. Оперативна  хірургія, анестезіологія і топографічна  анатомія. – Біла Церква, 2003. –  512 с.

2. Герцен П. П., Аранчий С. В., Скрипник В. И., Мироненко Ю.  Г. Оперативная хирургия в ветеринарной  медицине. – Полтава: НПФ «Компьютерные  технологии» Лтд. –1998.- 392 с.

3. Лукъяновский В. А. Местное  и общее обезболивание животных // Учебное пособие. – Санкт-Петербург, 2004. – 208 с.

4. Общая ветеринарная хирургия: Учебн. пос. для вузов. / Под  ред. А.В. Лебедева, В.А. Лукъяновского,  Б.С. Семенова. – М.: Колос, 2000.

5. Панько І. С., Власенко В.  М., Гамота А. А Спеціальна ветеринарна  хірургія // Підручник. – Біла  Церква: БДАУ, 2003. – 416 с.

6. Паршин А.А., Соболев В.А., «Хирургические  операции у собак и кошек», М.: «Аквариум», 2005 г.

7. Петраков К.А. Оперативная хирургия  с топографической анатомией  сельско-хозяйственных животных  Москва «Колос» 2004 г.212-216.

8. Пламб Д.К., «Фармакологические  препараты в ветеринарной медицине»,  М.: «Аквариум» 2002 г.

9. Семенов Б.С. Ермолаев В.А.  Тимофеев С.В, Практикум по  оперативной хирургии Москва  «Колос» 2003 г.

10.  Семенов Б.С., Стекольников А.А., Высоцкий Д.И. Ветеринарная хирургия, ортопедия и офтальмология. – М., 2003.

11.  Семенов Б.С., Ермолаев В.А., Тимофеев С.В., «Практикум по оперативной  хирургии с основами топографической  анатомии домашних животных»,  М.: «КолосС», 2006 г.

12. Семенов Б.С., Лебедев А.В. Частная  ветеринарная хирургия. – М., 2001.

13. Слесаренко Н.А.  «Анатомия  собаки»,  ‒  Лань, С-Пб 2004 г.

14. Тимофеев С.В., Позябин С.В.  и др.  ‒ Хирургия желудка  и селезенки у собак, М.:Зоомедлит,2009.

15. Хан К., Херд Ч. М. ‒ «Ветеринарная  рентгенография».: Аквариум, 2006.

16.  Хрусталева И.В., «Анатомия домашних животных», М.: «КолосС», 2000 г.

17.  Чандлер Э.А., «Болезни кошек», М.: «Аквариум», 2002 г.

18.  Шебиц Х., Брасс В., «Оперативная  хирургия собак и кошек», М.: «Аквариум», 2001 г.