Шпаргалка по "Истории"

Політика кабінету Н. Чемберлена і Форін офіс після  нацистської анексії Чехословаччини і краху мюнхенської угоди, що склала четвертий етап у розвитку передвоєнної англійської політики в Європі (березень - вересень 1939 р.) була, в своїй основі, спробою створення оборонного Західного союзу, здатного протистояти фашистській загрозі англійським інтересам. Опору подібної політики повинне було скласти відновлення англо-французького оборонного співробітництва, форсування англійських програм переозброєння, а також спроби стимулювати французьке оборонне виробництво.

Зросле після Мюнхена  недовіру зіграло роль у провалі  англо-франко-радянських переговорів, коли англійська дипломатія у нових, вже по суті передвоєнних, умовах шукала шляхи створення антигітлерівського фронту держав. Перехід до політики «гарантій» малих європейських держав в умовах неадекватних темпів озброєння і військової співпраці з Францією вже не зміг запобігти нападу А. Гітлера на Польщу. Укладання радянсько-німецького пакту про ненапад і безплідна спроба організувати при італійській підтримці посередницьку конференцію в Сан-Ремо показали англійської керівництву вичерпаність політичних і дипломатичних засобів стримування агресії, змусивши кабінет Н. Чемберлена першим, раніше Франції, оголосити війну гітлерівської Німеччини, яка почала збройну боротьбу за поневолення Європи.

36. Велика Британія в роки Другої світової війни: «Битва за Англію»

Битва за Британію - битва  за домінування у повітряному просторі Великої Британії, між Люфтваффе Німеччини та між Королівськими Повітряними Силами (КПС) Великобританії. Назва пішла від промови Вінстона Черчиля 18 червня 1940-го року : «Битва за Францію закінчилася. Я очікую, що битва за Британію ось-ось почнеться»

Після поразки Франції  загроза, що нависла над Великою  Британією, сприяла ізоляції мюнхенських  елементів, згуртуванню сил англійського народу. Уряд У.Черчилля, що змінив 10 травня 1940 уряд Н.Чемберлена, приступив до організації ефективної оборони. Особливого значення британський уряд приділяв підтримці США. У липні 1940 почалися таємні переговори військово-повітряних і морських штабів США і Великої Британії, що завершилися підписанням 2 вересня угоди про передачу останній 50 застарілих американських есмінців (для боротьби за атлантичні комунікації) в обмін на британські військові бази у Західній півкулі (були надані США терміном на 99 років).

16 липня 1940 Гітлер видав  директиву про вторгнення до  Великої Британії (операція «Морський лев»). З серпня 1940 гітлерівці почали масовані бомбардування Великої Британії, щоби підірвати її військово-економічний потенціал, деморалізувати населення, підготувати вторгнення і у кінцевому рахунку примусити її до капітуляції. Німецька авіація нанесла значної шкоди багатьмам британським містам, підприємствам, портам, але не зломила спротиву британських ВПС, не змогла встановити панування у повітрі над Ла-Маншем і зазнала тяжких втрат. За підсумками повітряних нальотів, що тривали до травня 1941, гітлерівське керівництво не зуміло примусити Велику Британію капітулювати, не змогло своєчасно забезпечити потрібну кількість засобів десантування, сили флоту були недостатні.

Відразу ж після битви  і очікуваної перемоги Люфтваффе, Гітлер планував розпочати операцію «Морський Лев», в ході якої німецький десант висадився б на територію Великої Британії. Цим німецьке командування хотіло поставити на коліна Британію, змусивши її підписати мирний договір, однак у битві за Британію Люфтваффе зазнав поразки. Деякі історики вважають, що Гітлер програв битву через те, що відтягнув ескадрильї Люфтваффе на схід, для підготовки вторгнення у СРСР. Інші, такі як Дерек Робінсон, не погоджуються з тим, що у Битві за Британію у Німеччини був шанс перемогти; сили КПС Великобританії значно переважали Люфтваффе, тому битва для Німеччини була програна ще до її початку.

37. Участь Великої Британії у військових діях в північній Африці та Середземному морі

Битва на Середземному морі (1940-1943) (англ. Battle of the Mediterranean) — умовне найменування військово-морської кампанії, що тривала протягом Другої світової війни в Середземному морі. Активні бойові дії між протиборчими військово-морськими силами країн Осі та західних союзників велися з 10 червня 1940 до вересня 1943 року, до капітуляції Італії та виходу її з війни. Окремі зіткнення мали місце до кінця Другої світової війни.

Здебільшого, кампанія в  основному велася між італійськими ВМС, підтримані іншими військово-морськими  та військово-повітряними силами країн  Осі й британського Королівського флоту, за підтримки інших союзних військово-морських сил, таких як Австралія, Нідерланди, Польща та Греція. Військово-морські і військово-повітряні сили армії США приєдналися до союзної сторони в 1942 році.

В цілому протягом усієї  кампанії кожна сторона переслідувала три схожі цілі в цій битві. Перша була максимально активно атакувати морські лінії постачання іншої сторони. Друга полягала в тому, щоб тримати захищеними лінії комунікацій власних сухопутних військ в Північній Африці. Третім завданням було зруйнувати здатність військово-морського флоту противника вести активні бойові дії на морі.

10 червня 1940, Королівство  Італія, будучи союзником Нацистської  Німеччини оголошує війну Франції  та Великій Британії. Британські  війська, що розташовувались в Єгипті отримали наказ готуватися до захисту та намагатись не провокувати ворога. Незважаючи на це, вже 11 червня британські війська здійснили серію атак на позиції італійців у Лівії. Після капітуляції Франції 25 червня 1940 року, італійські війська, котрі трималися на кордоні із французьким Тунісом були переведені до італійської Киренаїки для зміцнення 10-ї армії. Зважаючи на це підкріплення, італійський диктатор Беніто Муссоліні видав наказ 10-й армії, розпочати 10 серпня 1940 року вторгнення до Єгипту.

Єгипетська операція - Італійські війська нанесли удар із Лівії в Єгипет і просунулись  вглиб країни на 100 км, проте через  труднощі із забезпеченням військ зупинили наступ біля Сіді-Баррані. Британські війська, поступаючись в чисельності  та не надаючи серйозного опору, відступили до міста Мерса-Матрух. Між воюючими сторонами утворилася «буферна» зона шириною 130 км.

Операція «Компас» - З (9 грудня 1940 по 9 лютого 1941) - збройні  сили Великобританії та її союзників  провели стратегічну військову  операцію проти італійських військ з метою відвоювання Єгипту і розгрому 10-ї італійської армії.

Незважаючи на те, що британські війська значно поступалися в  чисельності італійським, вони змогли вдало провести операцію, повністю розгромити 10-у армію і взяти  велику кількість полонених. Протягом двох місяців британці витіснили італійські війська з Єгипту, відкинули їх більше ніж на 600 миль, завдавши ним загальних втрат 130 000 чоловік та 400 танків, при власних всього 2 000 й готувалися до повного захоплення всієї Лівії.

Перший наступ Роммеля - 27 лютого корпус «Африка» мав перше  бойове зіткнення з англійськими військами у Ель-Агейла (Лівія), де Роммель розбив англійські війська  під командуванням генерала Арчибальда Вейвелла.

24 березня 1941 силами  лише 5-ої легкої дивізії за підтримки 2-х італійських дивізій Роммель розпочав наступ, а 31 березня була проведена успішна атака англійських позицій у Мерса Брега. Командувач об'єднаними німецько-італійськими військами застосував тактику бліцкригу, що дуже добре зарекомендувала себе у Франції й виявилася для англійців в Африці чимось несподіваним, діяв напористо, рішуче та не гаючи часу, завдаючи удари по всіх напрямках та призводячи ворога в сум'яття. Корпус «Африка» продовжував тіснити британські частини, що відступали, на схід, рухаючись на Тобрук, який захищав шлях вглиб країни, до Нілу. Роммель, повністю ігноруючи протести та спроби головнокомандувача італійськими військами в Африці генерала Італо Гарібольді його зупинити, й маючи по суті, лише одну дивізію, без зволікань пройшов від Триполітанії, через Лівію до Киренаїки і захопив Бенгазі. У ході проведеної ним операції Роммель розгромив 2-ю англійську бронетанкову дивізію і блокував у Тобруці до півтори дивізії противника, захопивши велику кількість полонених, зокрема 2 англійських генерали. Проте активні дії англійської авіації і флоту на Середземному морі призвели до гострої нестачі пального та продовольства у військах Роммеля.

Облога Тобрука - 13 квітня 1941 Роммель захопив Бардія і Соллум, остаточно відрізавши війська Британської співдружності в районі Тобруку, а до 15 квітня вийшов до західного кордону Єгипту. Стрімкий наступ Роммеля змусив англійські війська та їх союзників відступити за укріплену лінію оборони навколо Тобрука. Фронт в Північній Африці стабілізувався по лінії лівійсько-єгипетського кордону

Облога німцями Тобрука, з гарнізоном, що складався з австралійської 9-ої дивізії та британських формувань, які опинилися в оточенні, й  в цілому становили 25 000 військових, тривала 240 днів. До середини червня 1941 англійці двічі невдатно зробили спроби деблокувати обложений Тобрук (з 15 травня 1941 — операція «Бревіті» та з 15 червня — операція «Бетлекс»), але щоразу були відкинуті назад німецькими та італійськими військами. У липні 1941 року, створивши значну перевагу в силах, англійці спробували перейти в наступ і знову оволодіти стратегічною ініціативою на ТВД, але знову були розбиті Роммелем.

Операція «Крусейдер» - 18 листопада 1941 англійці, отримавши  сильне підкріплення, почали свій наступ під кодовою назвою «Крусейдер» з метою розгрому угруповання противника в Киренаїці та деблокаді Тобруку. 8-а англійська армія (6 дивізій та 5 бригад) налічувала близько 120 тис. осіб, понад 900 танків і понад 1000 літаків. Роммелю ж довелося протистояти їм, маючи лише 15% від необхідних йому боєприпасів і пального. Під його командуванням було лише 10 дивізій (7 італійських і 3 німецьких) загальною чисельністю близько 100 тис. осіб, більш за 400 танків і 340 літаків.

8-а британська армія  Аллана Каннінгама нанесла удар  відразу по кількох напрямках, й хоча всі атаки противника Роммелю вдалося відбити, через брак власних сил і особливо засобів, він був змушений розпочати відступ. 5 грудня 1941 Роммель зняв облогу Тобрука, яка тривала 8 місяців, а слідом за тим залишив і Кіренаїку. В ході 2-місячних боїв англійські війська просунулися на глибину майже 800 км, але не змогли вирішити своє головне завдання — знищити німецько-італійські війська в Північній Африці. Успішному просуванню 8-ої англійської армії на таку велику глибину значною мірою сприяв британський флот, що забезпечував ній безперебійне постачання всім необхідним і здійснював потужну вогневу підтримку на приморському фланзі. Тилове ж забезпечення військ Роммеля перебувало у вкрай жалюгідному стані.

22 і 23 листопада Роммелю вдалося зупинити просування британців й навіть контратакувати, вийшовши ним в тил, але значного успіху він не зміг досягнути й незабаром, 29 листопада англійські війська прорвалися до обложених частин в місто Тобрук. До 7 грудня 1941 року корпус «Африка» був змушений відступати через Кіренаїку і до 6 січня 1942 відкотився до Ель-Агейли в Лівії, звідки Роммель розпочав свій блискучий наступ.

У середині січня Роммель  перегрупував свої частини і вирішив  провести новий наступ, коли його війська  будуть належним чином екіпіровані і забезпечені.

Другий наступ Роммеля - 21 січня 1942 отримавши підкріплення і перегрупувавши свої сили, Роммель  завдав раптовий контрудар по противникові, знову опанував Бенгазі, відкинув англійські війська на 600 км на схід і вийшов на рубіж Ель-Газала, Бір-Хакейм, де був змушений зупинитися через брак пального та боєприпасів. Випередивши противника з переходом в наступ, Роммель зірвав його план наступу на Триполі. З кінця січня 1942 року на північно-африканському ТВД настало затишшя в бойових діях, що тривало до кінця травня. Обидві сторони здійснювали інтенсивну підготовку до нових битв. Першим удар завдав Роммель, який атакував в ніч на 27 травня 1942 британські війська, незважаючи на їх значну перевагу в силах. У Роммеля було 560 танків (320 німецьких, 50 з яких були застарілими танками Panzer II та 240 італійських танків, які були не краще за танки Panzer II), тоді як британці мали 900 танків, зокрема 200 новітніх танків «Грант», велику кількість бронемашин і полуторну перевагу в артилерії. Співвідношення в авіації було рівним, кожна зі сторін мала по 600 літаків.

Битва в районі Ель-Газала, Бір-Хакейм тривала більше 2 тижнів (27 травня-12 червня 1942 року) і завершилася  повною перемогою Роммеля. 8-а англійська армія була розбита і почала безладний відступ, переслідувана противником. 21 червня війська Роммеля опанували Тобрук, захопивши там 33 тис. полонених, а також великі запаси озброєння, боєприпасів і продовольства.

Британські війська  зазнавали важких втрат, проте резерви  Роммеля були вичерпані повністю.

Наступ Монтгомері - 23 жовтня британці перейшли в наступ, якими командував Монтгомері, почали свій наступ з метою повернути  втрачену територію і знищити  німецько-італійські війська в Північній  Африці. Деякий час, використовуючи недостатню рішучість англійців, Роммелю вдавалося, більш ніж на тиждень утримувати британцыв. Але натиск противника все зростав: він вводив в бій все нові і нові сили. У ніч на 3 листопада Роммель був змушений віддати своїм військам наказ на відступ, оскільки всі можливості для подальшого опору були вже вичерпані.

12 листопада, переслідуючи  розрізнені сили противника, англійці  досягли Тобрука і захопили  його. Ще більше погіршило ситуацію  те, що 8 листопада 1942 року англо-американське  командування розпочало вторгнення в Північно-Західну Африку — операцію «Смолоскип». Англійці продовжили свій наступ і, 19 листопада, знову захопили Бенгазі, а потім, 17 грудня, — Ель-Агейлу.

Друга битва під Ель-Аламейном (23 жовтня — 4 листопада 1942 року) закінчилася  повною поразкою німецько-італійської танкової армії (1 листопада 1942 танкова армія «Африка» була перейменована на німецько-італійську танкову армію). Її втрати склали 55 тис. чоловік, 320 танків і близько 1 тис. гармат. Залишки розгромлених під Ель-Аламейном військ Роммеля уникли повного знищення тільки через те, що британці вели переслідування надто повільно.

Ервін Роммель, через  практично повну відсутність  постачання, не мав можливості ані  обладнати досить потужні оборонні позиції, ані контратакувати, і вирішив  відступити до німецького плацдарму в Тунісі. Цю операцію відступу на тисячу міль Роммель провів з блиском, не втративши жодного солдата. 19 лютого 1943 Роммель почав свій останній наступ у Північній Африці. Наприкінці лютого війська нової групи армій завдали поразки американцям у боях на перевалі Кассерін, але на початку березня самі зазнали серйозну невдачу при Ме-Денін.

Операція «Смолоскип»— британсько-американське вторгнення в  Північну Африку 8 листопада 1942 року. Метою  операції було звільнення Північної  Африки від сил країн Осі, поліпшення контролю над Середземним морем і підготовка вторгнення в Південну Європу в 1943 році.