Шпаргалка по "Истории"

Першою на шлях перебудови вступила Консервативна партія, в  якій ще у 60-і роки молоді інтелектуали на чолі з Е. Гітом, об'єднані у внутрішню  групу "Одна нація", розпочали  дискусію зі "старою гвардією", вимагаючи  ревізії основних програмних положень. Однак справжнє ідеологічне оновлення консервативної концепції розпочалося з 1975 р., коли лідером партії було обрано Марґарет Тетчер. Вона очолила консерваторів у надзвичайно скрутний для них час: чисельність партії зменшувалася, довіра виборців до неї падала, парламентська фракція роздиралася протистоянням декількох угруповань. М. Тетчер розпочала свою діяльність із консолідації партії і оновлення її програми з урахуванням останніх досягнень економічної теорії. Комплекс програмних документів, опрацьованих у 1976 - 1978 рр. ґрунтувався на працях економістів Чиказької, Манчестерської і Лондонської шкіл монетаризму. Теоретики монетаризму доводили, що макроекономічне регулювання виробництва державою не здатне забезпечити надійного економічного піднесення; гарантією його стійкого зростання може бути лише порядок, заснований на конкуренції, ринковій підприємницькій діяльності і виробничій культурі. Основні завдання держави вони зводили до боротьби з інфляцією, яку можна подолати відмовою від дотаційної політики і випереджуючим зростанням доходів. При цьому неоконсерватори наголошували на необхідності відродження соціальної активності кожного британця, визнання пріоритету інтересів конкретної людини, що бореться за поліпшення свого життя і не сподівається на державну допомогу. Значна роль відводилася моральній аргументації, зокрема відродженню і дотриманню традиційних вікторіанських цінностей: поваги до сім'ї, релігії, працьовитості й ощадності. Гасло "Закон і порядок" перетворювалося у стрижневу програмну вимогу неоконсерваторів.

Такі програмні постулати  в поєднанні з економічною  теорією монетаризму створювали цілісну концепцію світоглядного  рівня, теоретичну основу для проведення економічної і соціальної політики.

Новостворений уряд М. Тетчер із самого початку змушений був вирішувати надзвичайно складні завдання економічного та соціального характеру. Наприкінці 1979 р. розпочався спад виробництва, спричинений подвоєнням світових цін на нафту після повалення шахського режиму в Ірані (1979) і початку ірано-іракської війни (1980). Загальне падіння промислового виробництва у 1980 р. складало 12%, а в окремих галузях цей спад був ще більшим. Він супроводжувався стрімким зростанням безробіття і новим витком інфляції. До 1981 р. рівень безробіття перевищив 10% серед активного населення, а серед молоді сягав майже 40%. Вкрай загострилася проблема в містах - традиційних центрах промисловості, яка перебувала в занепаді. Частина великих міст (Лондон, Ліверпуль, Бірмінгем) були охоплені стихійними виступами безробітних, які часто переростали у жорстокі сутички з поліцією. У таких складних умовах уряд неоконсерваторів, виходячи з монетарної концепції, намагався, у першу чергу, досягнути зниження темпів інфляції шляхом збільшення непрямого оподаткування, ( відмови від практики дотації підприємств, підвищенням податку на додану вартість. Такі заходи супроводжувалися активною пропагандистською кампанією необхідності зменшити особисте споживання і жити на чесно зароблені гроші, відповідно до своєї спроможності. Одночасно відбувалося скорочення чисельності державного апарату і зниження витрат на його утримання. У рамках кампанії "економії бюджету" було здійснено демонтаж системи державного

І регулювання економіки, запровадженої лейбористськими  урядами. Важливою складовою частиною антиінфляційної політики уряду була реприватизація державних підприємств, які досі вимагали постійної фінансової підтримки. Реприватизація давала подвійну користь - поповнювала фінансові надходження і одночасно звільняла державний бюджет від дотаційних витрат. Однак при цьому збільшувалося безробіття і зростала соціальна напруга в суспільстві.

В рамках антиінфляційної  політики уряд М. Тетчер вдався до непопулярного  і ризикованого заходу - скоротив на початку 80-х років державні витрати  на комунальне та шляхове господарство, освіту й культуру. Тоді ж парламент ухвалив низку законів про зайнятість, які утруднювали тред-юніонам процедуру проголошення і проведення страйків.

Рішучі анти інфляційні заходи уряду дали позитивні результати. Вже з другої половини 1982 р. з'явилися перші ознаки піднесення, а з 1983 р. розпочалося впевнене зростання виробництва, яке тривало аж до 1990 р. Середні щорічні темпи зростання виробництва складали 3 - 4%. Темпи зростання цін на предмети першої необхідності вдалося знизити з 18% (1980) до 5% (1983).

Важливе значення для  покращення внутрішньополітичної ситуації в країні, зміцнення авторитету уряду  і особисто прем'єр-міністра М. Тетчер відіграв воєнний конфлікт 1982 р. із Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови, в перебігу якого Велика Британія виявила непохитність у відстоюванні своїх інтересів і досягла перемоги. В умовах зростання популярності Консервативної партії уряд оголосив про розпуск парламенту і проведення дострокових виборів, небезпідставно розраховуючи на перемогу. Під час виборів, які відбулися на початку червня 1983 р., консерватори здобули 397 мандатів - найбільшу кількість за всі повоєнні роки. За лейбористів проголосувало лише 28% виборців і вони отримали 209 депутатських місць. Решту мандатів поділили між собою представники Ліберальної, Соціал-демократичної (створеної у 1981 р. внаслідок виходу з Лейбористської партії групи діячів її правого крила) та двох інших малочисельних партій.

У 80 - 90-і  роки XX ст. британська зовнішня політика вийшла за межі "трьох  кіл", визначених доктриною Черчілля - їдена. Одночасно зі зміцненням традиційних відносин із США, Західною Європою і країнами Співдружності вона розширила форми співпраці з державами Азії, Латинської Америки, а з початком падіння тоталітарних режимів - із країнами Східної Європи.

Прихід  до влади М. Тетчер збігся у часі з  новим витком міжнародної  конфронтації, викликаним радянським вторгненням  в Афганістан, розміщенням  в Європі двома  блоками нових  видів ракет і  запровадженням військового  стану в Польщі (1981). Першим випробуванням у виконанні стратегічного плану - відновлення статусу великої держави - для Великої Британії був воєнний конфлікт із Аргентиною в 1982 р. за Фолклендські (Мальвінські) острови.

Розпад  СРСР і утворення  нових національних держав М. Тетчер та її наступник Дж. Мейджор сприйняли без ентузіазму, в основному через призму дезінтеграції ядерної держави з непередбачуваними наслідками.

Перехід від британсько-радянських до британсько-російських відносин уряди неоконсерваторів здійснювали вже  з врахуванням нових реалій. Після кривавих подій 13 січня 1991 р. у Вільнюсі, коли для розгону демонстрації було використано зброю, Дж. Мейджор, на відміну від уряду США, відреагував дуже різко. Він першим із західних лідерів засудив путч "ГКЧП" у серпні цього ж року. Без жодних вагань британський уряд визнав Росію державою-спадкоємцем СРСР, визнавши одночасно суверенітет нових пострадянських держав. Проте британсько-російське співробітництво не набуло широкого розмаху навіть після підписання Договору про принципи відносин між Сполученим Королівством і Росією. Взаємні візити лідерів двох держав і навіть перший офіційний візит королеви Єлизавети II в Росію у 1994 р. не викликали пожвавлення економічних відносин.

44. Зовнішня політика Великої Британії в добу правління консерваторів: 1979-1997 рр.

Наприкінці 70-х років  загострилися фінансово-економічні проблеми країни. Лейбористський уряд Дж. Каллагена  не зміг справитися з ситуацією, і  палата громад 1979 р. винесла йому вотум  недовір’я. Парламент було розпущено, а на нових виборах перемогла Консервативна партія. Прем’єр-міністром уперше в історії Англії стала жінка - Маргарет Тетчер.

Консерватори прийшли  до влади з чіткою програмою дій, метою якої було вивести Британію з соціально-економічного застою. Для  цього М. Тетчер вважала за необхідне: по-перше, зупинити інфляцію, посилення якої розладнувало господарське життя країни; по-друге, знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу збільшити інвестиції в економіку; по-третє, звести до мінімуму державне втручання в господарські та соціальні справи, що досі негативно впливало на розвиток економіки; по-четверте, «приборкати» тред-юніони, які, за переконанням консерваторів, зосередили «надмірну владу», що підривало розвиток бізнесу. Отже, висунута програма передбачала докорінні зміни у соціально-економічній політиці уряду.

Кабінет М. Тетчер неухильно  й послідовно втілював програму в  життя. Він прагнув надати максимальну  свободу приватному підприємництву, сприяти зростанню ролі корпорацій і ринку в регулюванні господарських процесів при обмеженні підприємницької діяльності держави.

Уряд приступив до систематичного скорочення націоналізованого  сектору економіки. У боротьбі з  інфляцією було взято курс на зниження темпів зростання державних видатків, зокрема скорочення соціальних програм. Уряд розгорнув наступ на тредюніони. Прийняті парламентом закони про зайнятість ускладнювали поцедуру оголошення і проведення страйків, передбачали судове переслідування організаторів «незаконних» страйків, утруднювали пікетування підприємств.

Заходи уряду викликали  неоднозначну реакцію. Вони тільки через  певний час почали давати економічні результати, зате відразу зачепили матеріальні інтереси широких верств населення. У 1979-1981 рр. Англію охопила  економічна криза, посилена інфляцією. Значних масштабів набуло безробіття. Становище уряду залишалося складним.

Однак з 1982 р. економічне становище змінилося на краще, а  з 1985 р. почалося його піднесення, яке  тривало аж до 1990 р. Помітно знизилися  темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн 1985 р. до 2,3 млн 1988 р.). Різко зросла продуктивність праці. Успіхи 80-х років у розвитку британської економіки називають «англійським дивом».

Помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів відкриття й розробка родовищ нафти у Північному морі, поблизу Шотландії.

Велика Британія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, що раніше потребувало величезних коштів, а й стала експортером нафти  і нафтопродуктів. Внаслідок цього  значно зменшилася зовнішня заборгованість Англії. Збільшилися золотовалютні резерви. Зріс курс фунта стерлінгів.

Економічні успіхи сприяли  зростанню доходів населення. Щорічні  прибавки до заробітної плати становили 7-8 %. За 80-ті роки кількість акціонерів в Англії потроїлася, перевищивши 8 млн - кожен третій британець став власником акцій; 15 млн родин (60 % загальної кількості) мешкають у власних будинках або квартирах. За цими показниками Англія наблизилася до рівня Сполучених Штатів.

Підвищення матеріального  рівня населення сприяло пом’якшенню соціальних суперечностей. Як і в інших розвинутих країнах, спостерігався різкий спад страйкового руху. Скоротилася чисельність профспілок. Останнім великим виступом робітництва був загальний страйк гірників, що тривав майже рік - з березня 1984 р. до березня 1985 р. У ньому взяли Участь понад 180 тис. шахтарів, що протестували проти рішення влади закрити деякі збиткові шахти, проте досягти успіху Робітники не змогли. Уряд виявив непохитну твердість і на жодні поступки шахтарям не пішов (недаремно М. Тетчер отримала прізвисько «Залізна леді»).

Успіхи, досягнуті в  оздоровленні економіки та фінансів, зміцнювали позиції Консервативної партії, уряду й особист М. Тетчер. Вона стала британським прем’єр-міністром, щ найтриваліший час перебував  при владі у XX ст. Опозиційні сили лівого крила вели завзяту боротьбу проти уряду М. Тетчер, проте виявилися нездатними протиставити будь-яку позитивну програму. Однак на зламі 80-90-х років позиції «Залізної леді» почали слабнути, деякі її конкретні кроки у галузі внутрішньої й зовнішньої політики зазнали гострої критики в керівництві Консервативної партії та в уряді. Наприкінці 1990 р. вона змушена була піти у відставку.

Новим прем’єр-міністром  і лідером Консервативної партії став Джон Мейджор - фахівець у галузі фінансів і банківської справи. Він очолив уряд у несприятливий період: саме тоді економічне піднесення змінилося спадом, який тривав упродовж 1990-1992 рр. Спад, як і в інших розвинутих країнах, був порівняно неглибоким, абсолютне падіння промислового виробництва склало лише кілька відсотків. У цій складній ситуації Дж. Мейджор намагався спрямувати економічну політику уряду на подолання спаду. Не завжди це вдавалось, і становище уряду й самого прем’єра залишалося непевним, хоча Консервативна партія й домоглася четвертої підряд перемоги на парламентських виборах 1992 р.

Лейбористська партія, врахувавши уроки своїх виборчих поразок, пішла  шляхом перегляду своїх соціально-політичних настанов, еволюціонуючи від лівого крила до центру. Цьому поворотові сприяв обраний у 1994 р. новий лідер партії Антоні Блер (1954 р. народження). Від середини 90-х років баланс політичних сил у країні змінювався на користь Лейбористської партії. На парламентських виборах 1997 р. вона здобула перемогу. Прем’єр-міністром став А. Блер. Новий уряд надав більшої автономії Шотландії та Уельсу, створивши там представницькі установи. Уряд доклав зусиль у справі поступової нормалізації становища у Північній Ірландії. У 1998 р. в результаті переговорів представників британського та ірландського урядів і обох ольстерських громад - протестантської й католицької - було підписано договір по Північній Ірландії, який передбачав відновлення статусу політичної автономії цієї провінції. Заново створювався місцевий парламент -національна асамблея, яка мала діяти на основі обопільної згоди двох згаданих громад. Ірландська Республіка відмовлялася від своїх претензій на Ольстер і внесла відповідні поправки до своєї конституції. Однак процес замирення раз у раз потрапляв на перешкоди, зокрема з боку ІРА, яка зволікала виконувати взяті на себе зобов’язання щодо роззброєння.

Діяльність лейбористського  уряду полегшує сприятлива господарська кон’юнктура, що прийшла на зміну  економічному спадові початку 90-х  років. На рубежі ХХ-ХХІ ст. економіка  Великої Британії зберігала стабільні темпи розвитку. Одночасно уряд дбав про подальші соціальні заходи. В результаті на наступних парламентських виборах 2001 р. Лейбористська партія вдруге підряд здобула перемогу, залишивши за собою виконавчу владу в державі.

Протягом останніх десятиліть зросла активність Великої Британії у міжнародних справах. На початку 80-х років виник воєнний конфлікт між Великою Британією й Аргентиною з приводу приналежності Фолклендських (Мальвінських) островів. Конфлікт призвів до розриву англо-аргентинських відносин, проте у 1990 р. вони відновилися. Після розпаду СРСР Британія визнала нові незалежні держави, які утворилися. Зокрема було встановлено дипломатичні відносини з Україною. У лютому 1993 р. в Лондоні між Україною та Великою Британією було підписано Договір про принципи відносин і співробітництва.