Пам'ятки архітектури міста Чернігова

• Чернігівський дитинець (Вал)

• Спаський собор

• Борисоглібський собор

• Колегіум

• Полкова канцелярія

• Катерининська церква

• Красна площа,  П'ятницька церква

• Єлецький монастир

• Чорна могила

• Болдина гора

• Іллінська церква

• Антонієві печери

• Комплекс Троїцького монастиря, Троїцький собор, Введенська церква.

 

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДИТИНЕЦЬ (ВАЛ)

 

 

Дитинцем або Кремлем  називалася внутрішня,найбільш укріплена  частина стародавніх міст Київської  Русі. Назва цієї частини міста,скоріш за все,була утворена словосполученням “дьньшний град”, тобто розташування його всередині міста.

 Це був політико-адміністративний  центр, внутрішнє місто, де  знаходилися княжий 

двір, військова залога, мешкали бояри та церковна влада. Внаслідок цього дитинець був  добре укріплений: земляний вал з

огорожею, рови та ін.

Решта міського населення: ремісники, торговці мешкали в так  званому зовнішньому місті.

Дитинець давнього Чернігова  розташований на мису в місці злиття річки Десни і Стрижня. Знаходячись  на перетині головних природних напрямів, він займає пануюче положення серед оточуючого ландшафту. Саме таке місцерозташування дитинця забезпечувало найбільш сприятливі умови для контроля над округою і візуального зв’язку з нею. Через це в стародавні часи територія дитинця була найзручнішим місцем для оселення людей.

Археологічні дослідження  чернігівського дитинця розпочались  більше ста років тому  (Т.В. Кибальчич, Д.Я. Самоквасов та ін.). За весь час досліджень було розкрито більше 10 тис. кв.м. Розкопками відкриті залишки 4 храмів, терему, 2-х парадних брам, вивчені десятки житлових, виробничих і господарчих будівель, досліджені залишки оборонних споруд, знайдено 7 ювелірних скарбів, зібрана величезна колекція знахідок. На час найбільшого розквіту міста - першій половині ХІІІ ст.,загальна довжина оборонних споруд  дитинця складала 1600 м., а площа-16 га.

Мис у гирлі Стрижня  вперше був згаданий на початку н.е.,що підтверджують знахідки зарубинецької  кераміки. Також це доводять і знахідки римських монет того часу.

Новий етап розвитку приходиться на VІІ-VІІІ ст. Розташоване тут селище займало досить велику площу. Південна його частина була укріплена. Іншу частину мису займали сільськогосподарські угіддя.

Епоха становлення давньоруської  держави (кінець ІХ-Х ст.) представлена на дитинці знахідками загальноруських типів (напівземлянкові житла з глинобитними печами і ранньогончарною керамікою, предметами озброєння, дружинними старожитностями та ін.).У 80-90-х рр. Х ст. чернігівський дитинець, як і більшість давньоруських центрів Середнього Подніпров’я, переживає значну реконструкцію, займаючи, як і раніше, південно-східну частину міста (6 га).За лінією оборонних споруд продовжується міська забудова, в якій вже з’являються елементи садибного планування. На північний захід від городища знаходилося язичницьке капище.

З 1024 р., коли Чернігів став столицею князівства, розпочався новий  етап в розвитку міста. Мстиславом Володимировичем  були закладені княжий двір і Спаський собор, розширена укріплена площа  досягла 10,5 га. У ХІІ ст..навколо  Борисоглібського собору формується єпископський двір, до якого у ХІІІ ст. вела в’їздна брама.

Північно-східна частина  мису, залишаючись довгий час за межами дитинця, ввійшла до його  складу в другій половині ХІІ ст.,коли на берег Стрижня був перенесений  княжий двір. В Х-ХІ ст. тут існувала звичайна міська забудова. З 70-рр. Х ст. місце садиб зайняли храм-усипальня з цвинтарем (Х-ХІІ ст.).

В останній третині ХІІ  ст. на північному схилі виріс новий  княжий двір, формується ще один архітектурний  ансамбль. У 1174 р. тут була закладена Михайлівська, а у 1186 р.- Благовіщенська церкви. На початку ХІІІ ст. в’їзд на княжий двір прикрасила кам’яна брама з церквою.

В ході останніх досліджень були виявлені  декілька господарчих  об’єктів на території княжого двору  ХІІ-ХІІІ ст.- медуша та млинарня.

Значна частина цього  величного історико-культурного  надбання була втрачена в 1239 р., коли Чернігів захопило військо монголів, очолюване  ханом Менгу. Після тижневих боїв монголи прорвалися до міста, знищили  багато городян, зруйнували житлові  та культові споруди.

Деякий час Чернігів переживав період занепаду та втрати колишньої військової та економічної  могутності, якій мав як центр найбільшого  князівства в часи Київської Русі. Згодом стратегічне розташування Чернігово-Сіверщини  почало цікавити сусідні держави. Литва, Польща, Московська держава розпочали активну боротьбу за Чернігівщину, яка тривала декілька століть. Чернігів пережив багато випробувань: походи литовців (1278, 1362, 1404), поляків (1471, 1604, 1610, 1618), російських військ (1503, 1633), набіги кримських татар (1482, 1483).Кожна адміністрація, посівши в місті, намагалася перетворити Чернігів на власну фортецю. Чернігівська фортеця являла собою декілька ліній укріплень,міцні фортифікації: земляний вал, рови з водою, дерев’яний мур з бойовими баштами, підземний хід, що вів до річки Десна, перекидні мости. Фортеця була добре озброєна, в тому числі, гарматами.

Нарешті, в середині ХVІІІ  ст. внутрішні чинники, зокрема, піднесення національної свідомості, поява козацтва та ін.,дали змогу чернігівцям самостійно впливати на ситуацію. В 1648 році, після початку Визвольної війни, з міста були витіснені польські адміністрація та гарнізон. Подальші спроби польсько-литовських військ захопити Чернігів були невдалими.

Ставши центром полку, місто починає відбудовуватись, на фортеці розгортається монументальне будівництво. Вже в сер. ХVІІІ ст. територія колишнього Дитинця була щільно забудована житловими та адміністративними будівлями. Тут здіймалися величезні храми, знаходився базар, а також кладовище. В 90-х рр. зводиться житлова споруда-мурований будинок полковника Я. Лизогуба. Полковник був героєм штурму турецької фортеці Азов в 1696 р. та фінансував будівництво церкви св. Катерини на пошану загиблим при облозі козакам. Крім того,в кінці ХVІІІ ст. поряд з Борисоглібськом собором будується мурована монастирська трапезна, над якою в 1700-02 рр. зводиться двох’ярусна башта з дзвіницею і церквою Іоанна  Богослова. Так був заснований чернігівський Колегіум.

 

Споруда цікава як своєю  архітектурно-просторовою композицією, скульптурним декором, плануванням, так і історією спорудження, оскільки це був перший учбовий середній заклад у Лівобережній Україні.

 

Колегіум з’явився завдяки  зусиллям вихованців Києво-Могилянського  Колегіуму архієпископів Чернігова  Л.Барановича й І.Максимовича, а також фінансовій підтримці гетьмана І. Мазепи. Заклад, де викладали мови та природничі науки, був всестановим та багатонаціональним. Проіснувавши з 1700 до 1786 р., дав багато освічених людей, зокрема, відомих медиків ХVІІІ ст. В 1786 р. був реорганізований в духовну семінарію.

Поступово грізні і бурхливі часи війн та походів відійшли в  минуле. Необхідність в утриманні  фортеці зникла і її було реорганізовано в 1799 р. Гарнізон розформовано, укріплення знесені, озброєння майже повністю вивезено. Натомість залишилися гармати на Цитаделі, що й досі охороняють старовинне місто, та пам'ять про славетне й героїчне минуле наших пращурів.

 

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ  СОБОР

 

 

Спасо-Преображенський собор - один з найдавніших храмів Русі. Розташований в історичному середовищі Чернігова в центрі колишнього дитинця. Був головною архітектурною домінантою міста. Завдяки високим вежам, що фланкують західний фасад, і зараз відіграє роль важливої домінанти.

 

Будівництво собору було розпочато приблизно у 1033 - 1034 роках за розпорядженням першого відомого за літописами чернігівського князя Мстислава Володимировича. Вперше літописи згадують про «церкву святого Спаса» у 1036 році, коли князь Мстислав раптово помирає. На цей час стіни собору височіли на рівні вершника, який стоїть в стременах, піднявши руку (близько 4-х метрів).

 

 Вірогідно,  після  смерті Мстислава будівництво  припинилося, і храм був добудований  при наступному чернігівському  князеві — Святославі Ярославичі.

Спаський собор будувався  за візантійськими архітектурними традиціями. Знавці архітектури називають планувально-просторове рішення собору унікальним, оскільки подібної конструкції не має жоден з відомих давньоруських храмів. В ньому поєднується візантійська хрестово-купольна схема з елементами романської базиліки.

Для будівництва використовувалась  система мурування запозичена у  візантійських будівельників, так  зване мішане мурування, в якому  поряд із плінфою ( давньоруська цегла) використовувався природній камінь. Фасади собору оздоблені орнаментальними візерунками, що викладалися цеглою під час мурування (меандри, плетиво, хрести). Поєднання цегляних візерунків, пошарового мурування з плінфи та природного каменю з широкими смугами розчину надавало фасадам Спаського собору особливої урочистості і мальовничості.З північного боку до західного фасаду була прибудована кругла вежа, всередині якої гвинтовими сходами піднімалися на хори собору. Це приміщення призначалося для перебування князя та його найближчого оточення під час літургії. Дерев'яна підлога хор згоріла під час пожежі в середині ХVІІІ ст. І в подальшому приміщення не поновлювалося. Після того, як храм було збудовано, до його південно-західного кута прибудували хрестильню - невеличку однобанну церкву, призначену для проведення обрядів хрещення (не збереглася).

Особливої уваги приділяли  внутрішньому оздобленню храму. В давні  часи інтер'єр був багатшим і красивішим, аніж сьогодні. Стіни та склепіння  були прикрашені фресковим живописом, підлогу з різьбленних шиферних плит (рожевий сланець) оздоблювала різнокольорова мозаїка. Сьогодні в соборі ми можемо побачити фрагменти старовинних фресок, різьблені шиферні парапети хор та масивні колони, всередині яких ховаються залишки колон первинних, біломармурових.

 

 

Головну увагу в храмі  нині привертає бароковий іконостас, споруджений в кінці ХVІІІ ст., на місці попереднього, пошкодженого пожежею 1750 року. Під час наступного ремонту було розібрано пошкоджену вогнем хрестильню, а на її місці збудували круглу в плані вежу, симетричну північній. І ту і іншу увінчали високими шпилями, дещо змінили форму бань церкви. На початку ХІХ ст. до північного, південного та західного фасадів прибудували великі тамбури, після чого собор набув свого нинішнього вигляду.

 

 Кафедральний Спаський  собор з найдавніших часів був князівською усипальнею.

В 1036 році в храмі знайшов  спокій його засновник - князь Мстислав Володимирович, тут же були поховані його дружина Анастасія та син  Євстафій. В соборі поховали князя  Святослава Ярославича, потім Гліба  Святославича (1078) і Олега Святославича (1115). В 1150 році Святослав Ольгович переніс в Чернігівський Спас мощі убитого в 1147 році в Києві князя-ченця Ігоря Ольговича, пізніше канонізованого. Знайшли в соборі останній прихисток герої «Слова о полку Ігоревім» Всеволод Святославич та князь Ярослав Всеволодович. Письмові джерела донесли до нас свідоцтво про те, що до 1572 року в церкві Святого Спаса зберігались мощі убитого в Орді князя Чернігівського Михайла, перевезені пізніше до Московського Кремля. З 1896 року собор став місцем перебування мощей св. Феодосія Чернігівського.

 

 

Спаський собор завжди був головною святинею Чернігово-Сіверської землі, її своєрідним суспільно-політичним центром. В епоху Київської Русі тут укладалися договори і оголошувалися  князівські укази. В 1814 році в храмі встановили прапори Чернігівських полків, що брали участь у війні з Наполеоном, а в 1856 році — знамена, що прославилися під час Кримської війни 1853-1856 років.

 

 Храм був настільки  шанованим, що його обов'язково  відвідували всі монархи і  члени імператорської родини, що приїжджали до Чернігова, не кажучи про різних вищих державних сановників та діячів вітчизняної культури.

Починаючи з ХІХ ст. пам'ятник всебічно вивчається істориками, архітекторами та археологами.

Нині Спасо-Преображенський  собор входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» і одночасно є храмом Української православної церкви.

 

БОРИСОГЛІБСЬКИЙ СОБОР ХІІ СТ.

 

 

 

У стародавньму центрі Чернігова  поряд зі Спаським собором височить ще один свідок князівськой доби – Борисоглібський собор (1120 – 1123 рр.) – усипальниця князів роду Давидовичів, пізніше головний храм кафедрального монастиря, ліквідованого указом російської  імператриці Катерини ІІ в 1786 р.

 

Борисоглібський собор  є характерним зразком чернігівської архітектурної школи ХІІ ст. Хрестовокупольний, шестистовпний, увінчаний однією банею (висота 25 м). Фасади храму визначаються великими площинами стін, розбитими тільки півколонами, що йдуть від самого низу до карнизів. Ці півколони завершуються різьбленими капітелями з білого каменю, а стіни – півциркульними аркоподібними закомарами.

Собор справляє враження міці, нерухомості та спокою. Йому притаманні і надзвичайна досконалість цегляного  мурування, висока якість цегли-плінфи, витончене і цікаве різьблення білокам´яних капітелей на півколонах фасадів. Застосування в оздобленні фасадів деталей з вапняку, прикрашених рельєфними орнаментами так званого “звіриного стилю”, що йде від поганських часів, де рослинні орнаменти поєднуються в казкове мереживо з фантастичними птахами, звірями-грифонами, є характерною рисою саме чернігівської архітектури ХІІст.

 

 

 

 

Нині капітелі на півколонах фасадів  відновлені за зразком первинних  з оргскла, а фрагменти оригіналів експонуються в пам´ятці-музеї.

 

 

Дослідженнями встановлено, що собор побудований на місці  більш давньої споруди ХІ сторіччя, від якої виявлено залишки нижньої  частини стін та фундаменти.Відносно цих залишків, існує припущення, що то міг бути двокамерний князівський  терем або ж більш давній (ніж існуючий Борисоглібський собор) храм.

Собор будувався як храм-усипальниця,тому в північній і південній стінах собору зроблені глибокі ніші-аркасолії  для гробниць. Поховання, напевно , робили і у галереях-прибудовах, які  не збереглися (їх залишки виведено на поверхні грунту), і під підлогою бічних нав собору.

За час існування  Борисоглібський собор неодноразово зазнав пошкоджень і перебудов, і  кожного разу його архітектура набувала нових рис.

На початку ХVІІ ст. під час польскої інтервенції  собор було перебудовано у домініканський костел. Потім до західного фасаду прибудовано восьмигранну в плані ротонду-притвор у стилі українського бароко ХVІІ ст. Значними були перебудови ХІХ сторіччя, коли собор значно розширили на схід за рахунок нової апсиди для вівтаря.Пам´ятка зазнала значних руйнувань протягом 1941-43 рр. під час ІІ світової війни.