Сутність податкової політики

– установи Пенсійного фонду України – стосовно внесків до Пенсійного фонду України;

– податкові органи – стосовно податків і зборів, які справляються до бюджетів та цільових фондів, крім тих, що відносяться до компетенції митних органів;

установи Фонду  соціального страхування України – стосовно внесків до Фонду соціального страхування України;

Закон №2181 встановлює компетенцію  контролюючих органів, які мають  право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів, які віднесені до їх компетенції. Порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору встановлюється спільним рішенням центрального податкового органу та центрального митного органу.

 

У процесі контролю виконання платником  податків податкових зобов’язань можуть застосовуватися різні методи податкового аудиту. Ці методи слід поділити на дві групи: загальнонаукові та прикладні.

До загальнонаукових методів відносяться методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, абстрагування, моделю-вання, аналогії та інші.

До прикладних методів аудиту належать документальні, аналітичні спостереження, запити про платника податків, метод інвентаризації активів, метод огляду фізичного стану об’єкта аудиту, метод достовірних тверджень, повторне виконання перевірки та інші.

 

Документальні методи аудиту – це методи ревізійної перевірки доку-ментів та неформальних записів платника податків для того, щоб підтвердити інформацію, яка є або повинна бути включена до податкової звітності, або використовується у процесі аналізу стану надходжень платежів.

Документи, які є формою доказу (а нерідко єдиним доступним аудитору доказом), можна класифікувати:

– в залежності від  місця знаходження – на внутрішні і зовнішні документи;

– залежно від змісту, суті і правильності складення –  на доброякісні і недоброякісні.

Найчастіше виділяють  такі види недоброякісних документів:

– за формальними ознаками (за умови, що документи відображають законну діяльність в неспотвореному виді):

- документи, що складені  не за встановленою формою;

- документи, в яких  відсутні необхідні реквізити,  а також резолюції, штампи й  печатки;

- документи, які мають підчистки, помарки та інші подібні дефекти;

– за суттю відображення господарських операцій:

- документи підроблені (фальсифіковані);

- документи безтоварні;

- документи безгрошові;

- документи, якими  оформляють незаконні, недоцільні  операції та інші порушення.

Розглянувши основні  вили документів, перейдемо до методів  і способів їх перевірки. Документальні методи аудиту, як вже відзначалося, є найбільш поширеними, тому доцільно зупинитися на них більш детально.

За ознаками документальні методи бувають:

– суцільні, коли перевіряють зміст усіх проведених операцій, оформлених у первинних і зведених документах, що, звісно, вимагає багато часу і коштів, що витрачаються перевіряючим органом;

– вибіркові, коли із всієї  сукупності операцій і документів перевіряють  тільки їх частину;

– комбіновані – поєднують  прийоми суцільної і вибіркової перевірок облікової документації.

За глибиною перевірки документації виділяють такі методи:

– загальні, коли перевірки  проводяться на підставі аналізу  узагальню-ючих показників та використання даних синтетичного обліку, балансу і звітності;

– детальні, за допомогою  яких повніше і грунтовніше досліджуються  господарські операції на підставі ретельного вивчення первинних докумен-тів  і даних аналітичного обліку.

За процедурою перевірки є такі методи:

– зустрічна перевірка  документів, що використовується для  виявлення фактів неповного або  несвоєчасного оприбуткування цінностей, встанов-лення приписок тощо;

– перевірка суті і  змісту первинних документів – при  порівнянні змісту документів з іншими (зведеними, виписками банку тощо);

– арифметичні, які націлені на перевірку правильності підрахунків  і підсумків у документах.

 

Документальні методи слід поєднувати з іншими, зокрема, з тими методами, що наведені нижче.

Спостереження – це метод отримання інформації стосовно платника податку з використанням податковим аудитором своїх органів сприйняття інформації (зір, слух, дотик та інш.), почуттів для оцінки певних дій у господарюванні платника податків.

Метод інвентаризації є одним із методів фактичного контролю; інвентаризація – це систематично здійснювана перевірка (наявності, стану, умов зберігання) матеріальних цінностей, які перебувають на балансі підприємства.

Поряд з вказаними  методами в системі фактичного контролю важливе місце займають методи контрольно-вибіркового порівняння, суть яких полягає у тому, що до кількості фактичних залишків окремих видів цінностей за даними інвентаризації додають кількість цих цінностей за документами, що надійшла до наступної інвентаризації і віднімають кількість одиниць тих же цінностей, що відображені у видаткових документах за цей період.

Контрольні  обміри і контрольні запуски використовуються, коли необхідно перевірити фактичний стан справ з технічною та технологічною документацією та даними бухгалтерського обліку щодо списання сировини, матеріалів та комплектуючих.

Дієвим також є метод огляду фізичного стану об’єкта аудиту, який полягає в безпосередньому визначенні дійсного існування активу, його оцінки чи якості.

Для податкового аудиту важливе значення має також прийоми анкетування, тобто одержання від службових і матеріально відповідальних осіб первинних відповідей – пояснень.

Запит про платника податків є одним із методів податкового аудиту, суть якого полягає в отриманні письмової або усної інформації від інформатора, клієнта платника податків або безпосередньо від посадових осіб чи працівників самого платника податків у вигляді відповідей на питання податкового аудитора.

Метод достовірних  тверджень передбачає пошук способів одержання письмової або усної форми відповіді третьої незалежної особи, яка підтверджує (або не підтверджує) точною інформацією на запит податкового аудитора факти, що ним перевіряються.

Розрахунково-аналітичні методи призначені для виконання розрахун-ків щодо сум платежів до бюджету, встановлення факторів, що на них впливають, визначення бази оподаткування тощо.

 

Основна мета даного етапу – виділити для включення в план проведення документальних перевірок на майбутній  період підприємств, перевірка яких з максимальною ймовірністю забезпечить надходження до бюджету і державних

цільових фондів значних  сум донарахованих податків та інших  обов’язкових платежів.

Відбір суб’єктів для проведення документальних перевірок здійснюєть-ся двома методами: спеціального відбору або випадкового відбору.

 

Метод спеціального відбору реалізується шляхом аналізу показників, що містяться в інформаційному масиві даних про платників податків і податкових розрахунків, а також аналізу основних показників діяльності підприємств. Результати цілеспрямованого відбору є знаходження таких підприємств, перевірка яких представляється найпріоритетнішою. Це потребує розуміння і знання ділового процесу підприємства, загальних ризиків ухилення від оподаткування та визначення ризиків саме цього платника.

Податковий  ризик – це вірогідна можливість порушення податкового законодавства, в результаті чого можливі втрати бюджету. Визначення податкових ризиків являє собою узагальнення результатів контролю та створення єдиної бази даних податкових ризиків (БДПР). При формуванні БДПР слід враховувати специфічні фактори господарської діяльності, соціально-економічні фактори, діюче законодавство, його зміни, які властиві загальному колу підприємств галузі, де функціонує клієнт. На підставі статистичної інформації визначаються ризики діяльності у певній галузі чи певної категорії платників, як відношення кількості встановлених порушень до кількості клієнтів:

 

РД = Кпп / Кк,

де РД – податковий ризик діяльності;

Кпп – кількість встановлених податкових порушень;

Кк – кількість  клієнтів.

 

Перелік податкових ризиків не може бути постійним, він повинен весь час поповнюватися новими ризиками, які будуть виявлятися фахівцями податкових органів Ризики можуть бути актуальними та неактуальними, з’являтися та зникати.

Ризики поділяють також  на складні та прості. Складний ризик склада-ється з простих ризиків, і його максимальна важливість дорівнює сумі простих ризиків, тобто може змінюватися від 1 до n (де n – сума балів простих ризиків). Простий ризик – це ризик, який вже неможливо поділити на складові. Він оцінюється в залежності від важливості бальною системою від 0 до 3. Бали означають наступне:

3 – для високого  ризику;

2 – для середньому  ризику;

1 – для  низького  ризику;

0 – для неіснуючого  ризику або дуже низького ризику.

 

Всі клієнти розподіляються на групи ризиків, межі яких визначаються щорічно ДПА України на підставі статистичної інформації та наявних трудових ресурсів аудиторів. Прийняті наступні межі груп ризиків:

Н група – новостворені клієнти;

А група – клієнти, які набрали від 0 до 5 балів, – платники податків, які виконують свої зобов'язання у відповідності до законодавства;

Б група – клієнти, які набрали від 5 до 15 балів – платники податків, які декларують податкові зобов'язання, але в силу фінансового стану не мають реальної можливості їх сплачувати;

В група –- клієнти, які набрали від 15 та більше балів – платники податків, які виконують податкові зобов'язання під постійним наглядом і при наявності попереджувальних дій з боку податкової інспекції. До цієї категорії належать також клієнти, у яких від останнього перевіреного податкового періоду минає строк 1095 днів, тобто закінчується термін, за яким податковий орган має право визначати суму податкових зобов'язань.

К група – платники податків, які не намагаються виконувати свої податкові зобов'язання, діяльність яких направлена на ухилення від оподаткування в великих розмірах за встановленим фактом, в тому числі за однією операцією, тобто у яких можливо спрогнозувати факти шахрайства (криміналу).

 

До кожної із зазначених груп необхідні відповідні методи контролю.

До платників  групи А достатньо якісного обслуговування та надання необхідної допомоги для вирішення проблемних питань.

До платників груп Б, В, крім обслуговування та спостереження, необхідно здійснювати глибокий аналіз їх діяльності з метою надання допомоги по забезпеченню надходжень задекларованих платежів та застосовувати попереджувальні дії з боку податкової інспекції, спрямовані на виявлення шляхів можливого ухилення від оподаткування.

До платників групи К з метою розкриття ухилень від оподаткування повинна застосовуватись найактивніша позиція податкового органу, яка полягає в здійсненні аудиту підприємства.

 

Метод випадкового  відбору передбачає здійснення відбору об’єктів для проведення документальних перевірок незалежно від результатів попередньої оцінки інформації про платників податків. Застосування даного методу дозволяє потенційно розширити обсяг платників для перевірки, а також забезпечити необхідну репрезентативність відбору платників податків, але інколи знижує ефективність податкової роботи.

 

Планування перевірки полягає  у визначенні строку проведення перевірки, обсягів робіт, що необхідно про-вести, кадрових ресурсів, необхідних для  її проведення, та ресурсу часу для  здійснення перевірки.

Підсумковим документом планування є програма (план) перевірки. Основою для складання програми перевірки є визначений та затверджений перелік питань, що підлягають перевірці.

Схематично форму програми документальної перевірки конкрет-ного платника податків можна подати у такому вигляді:

а) установчі дані;

б) ведення бухгалтерського  та податкового обліку;

в) оподаткування;

г) оформлення результатів.

 

Перевірка платника податків починається з прибуття працівників  податкової служби до офісу платника податків. Починаючи перевірку, працівники податкового органу зобов’язані пред’явити керівнику підприєм-ства, що перевіряється, посвідчення на право перевірки та зробити необхідні записи у журналі реєстрації перевірок.

На наступному етапі  перевірки працівники податкової служби узгод-жують з керівниками підприємства організаційні питання, вирішення яких спрямоване на створення необхідних умов проведення перевірки в уста-новлений термін: надання перевіряючим особам необхідного приміщення, копіювальної техніки тощо, встановлення сфери відповідальності та відповідальних осіб.

Наступний етап проведення документальної перевірки присвячений  вивченню документів, операцій та записів  в облікових регістрах та звітності. Цей етап є основним в процесі  перевірки, потребує найбільше робочого часу та спеціальних знань податкових аудиторів, застосування методів та спеціальних прийомів податкового аудиту.