Податковий контроль

Слідча профілактика - це спеціальна діяльність органів дізнання і попереднього слідства органів  внутрішніх справ, Служби безпеки, прокуратури  та інших суб'єктів, спрямована на недопущення  вчинення нових злочинів. Для реалізації слідчої профілактики у нормах кримінально-процесуального законодавства передбачено обов'язок органів дізнання і попереднього слідства при проведенні дізнання і слід¬ства виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і вжи¬вати заходів щодо їх усунення шляхом внесення у відповідні державні органи, організації, посадовим особам подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (статті 23-231 КПК України).

При встановленні причин і  умов учинення злочину одержують  інформацію про антигромадську спрямованість  особи і ступінь її три¬валості; сукупність істотних зовнішніх обставин, які справили свій криміногенний  вплив на формування даного злочинного рішення; конкретну життєву ситуацію, в якій знаходилася особа перед  вчинен¬ням злочину; наявність криміногенних  рис особи злочинця; окремі недоліки у діяльності державних установ, фірм, господарських орга¬нізацій, навчальних закладів, конкретних службовців і громадян, які об'єктивно сприяли  вчиненню злочину або полегшували  настання злочинного результату.

До заходів щодо усунення причин і умов належить подання слід¬чого  у кримінальній справі. Форма і  зміст його мають відповідати  певним вимогам, яких слідчий повинен  додержувати. У поданні стис¬ло  викладається суть справи, хто і  за який злочин притягнений до відповідальності, дається докладніша характеристика криміногенних явищ, що призвели чи можуть призвести до нового злочину, вносяться пропозиції щодо їх усунення.

Вирішальною ланкою в ланцюгу  слідчої профілактики є постійний  контроль за виконанням внесених слідчим  у тій чи іншій формі про¬позицій (використання контрольних карток на внесення подання, за¬ведення спеціального журналу чи картотек та ін.). Не пізніше  як у мі¬сячний строк за поданням мають бути прийняті необхідні заходи і про результати повідомлена  та особа, яка направила подання. У разі за¬лишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий або прокурор зобов'язаний вжити заходів, передбачених стат¬тями 254-257 Кодексу України про адміністративні  правопорушення.

Формами позапроцесуальної  роботи слідчого щодо запобігання злочинам є: постійне вивчення кримінологічної  обстановки на підпо¬рядкованій йому дільниці чи у районі; аналіз причин і умов учинення злочинів за групою справ і участь у розробленні  заходів щодо усунен¬ня криміногенних  предметів; узагальнення практики реагування на подання слідчих; індивідуальні та колективні бесіди з певним контин¬гентом осіб тощо.

Служба безпеки України  забезпечує державну безпеку України. На неї покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави  та прав громадян від розвідувально-підривної  діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. Крім того до завдань СБУ  належать також спеціально-кримінологічне запобігання злочинам проти миру і безпеки, тероризму, корупції та організованої  злочинної діяльності у сфері  управління і економіки та інших  злочинних пося¬гань, які безпосередньо  створюють загрозу життєво важливим інте¬ресам України.

Митні органи України. Ці органи здійснюють широкомасштабну діяльність щодо спеціально-кримінологічного запобігання  таким пра¬вопорушенням, як контрабанда, факти умисного ухилення від сплати митних зборів, незаконний експорт  товарів, коштовностей, наркотиків, зброї, предметів художньої, історичної і  археологічної цінності, вій¬ськової  техніки та ін.

Органи охорони державного кордону. Одним із напрямів їх діяль¬ності  є запобігання злочинам, пов'язаним з порушеннями режиму дер¬жавного  кордону країни. Разом з іншими правоохоронними органами України  вони здійснюють оперативно-розшукову  діяльність, вживають заходів щодо недопущення нелегального переходу, переїзду правопо¬рушниками державного кордону України, у необхідних випадках їх ад¬міністративного затримання, особистого догляду, а також транспортних засобів, запобігання та припинення незаконного  переходу кордону.

Державна податкова служба України. Згідно з її повноваженнями запобіжна діяльність цих органів, у складі яких перебувають спеціаль¬ні  підрозділи з боротьби з податковими  правопорушеннями і податко¬ва міліція, пов'язана з головними завданнями, що передбачені законо¬давством  про податкову службу. До спеціально-кримінологічного за¬побігання можна віднести, зокрема, здійснення контролю за додержан¬ням податкового законодавства, роз'яснення  законодавства з питань оподаткування серед платників податків, запобігання злочинам та ін¬шим правопорушенням, віднесеним до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Органи і установи виконання  покарань. Департамент з питань ви¬конання покарань України реалізує державну політику у сфері вико¬нання покарань, призначених судом. Запобігання  злочинності у місцях позбавлення  волі може бути у двох формах: загальне й індивідуальне. Загальне запобігання - це діяльність установ виконання  покарань (УВП) у взаємодії з іншими державними органами і громадськими організаціями щодо виявлення та усунення обставин, які сприяють рецидиву злочинів з боку засуджених. Заходи такого характеру досить різноманітні та численні, ними охоплюються профілактика, відвернен¬ня та припинення нових злочинів. Індивідуальне запобігання - робо¬та  апарату УВП, спрямована на виявлення  засуджених, від яких можна чекати вчинення злочинів, і застосування до них заходів запобіжного впливу. Тісна взаємодія з територіальними  органами внутрішніх справ і громадськістю, взаємна поінформованість дозволяють знаходити за¬соби ресоціалізаціїї  та адаптації засуджених.

Запобігання рецидиву злочинів при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, передбачає: створення  обстановки, яка виключала б можливість вчинення злочину, порушення трудової дисципліни і правил поведінки, проживання та реєстрації; поставлен¬ня на профілактичний облік криміногенних осіб; надання  допомоги адміністрації, громадським  організаціям у здійсненні контролю за по¬ведінкою засуджених на роботі тощо.

Певну роль у запобіганні  рецидиву злочинів відіграють центри реабілітації та адаптації засуджених, які відбули покарання. Основне  завдання таких центрів - допомогти  особам, які повернулися з місць  позбавлення волі, працевлаштуватися, вирішити питання з житлом, сім'єю, а взагалі - стати перехідним ступенем до нормального життя. Тим самим  ці центри запобігають рецидиву злочинів, сприяють руй¬нуванню кримінальної субкультури.

Органи державного контролю. Слід відзначити особливу роль у спеціально-кримінологічному запобіганні численних державних  контрольних органів: державної  контрольно-ревізійної служби, рибо¬охорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна  України та інших органів, які  здійснюють правозастосовно-охоронні функції. Згідно зі своїми повноваженнями по контролю за виконанням законів  у різних сферах народного госпо¬дарства  і природокористування вони здійснюють різноманітні заходи і засоби щодо недопущення вчинення злочинів; усунення і обмеження тих криміногенних  факторів, які їх породжують або  сприяють їм.

Судові органи. Основні  напрями запобіжної роботи суду можна  визначити так: а) виявлення і  усунення причин та умов, які сприяли  вчиненню злочину; б) виховно-профілактична  функція; в) підвищення запобіжної активності громадян.

Згідно зі ст. 23 КПК України  суд при встановленні під час  розгля¬ду кримінальної справи причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, виносить вмотивовану окрему ухвалу про вжиття заходів щодо їх усу¬нення. Окрема ухвала - це своєрідний захід  суду щодо запобігання злочинам, засіб  судового реагування на криміногенні явища у суспіль¬ному житті або  на виняткові позитивні випадки, пов'язані з криміналь¬ною справою (прояв громадянином високої свідомості, мужності при виконанні громадянського обов'язку щодо припинення або розкриття  злочину тощо). Окремі ухвали виносяться судами при виявленні по¬рушень  закону і прав громадян, що були допущені при проведенні дізнання або попереднього слідства: причин і умов, що сприяли  вчинен¬ню злочину; неправильної поведінки  окремих осіб на виробництві чи у  побуті; інших обставин, на які вважає необхідним реагувати суд. Окре¬ма  ухвала, як і подання слідчого, - це процесуальний документ, який повинен  обов'язково виконуватися тими, кому він  надсилається. Звідси завдання суду полягає  в тому, щоб встановити належний контроль за додержанням керівниками  підприємств, установ, організацій, фірм вимог закону, який зобов'язує вжити  необхідних заходів щодо усунення озна¬чених криміногенних обставин і в місячний строк від дня її одержання  повідомити про це суд. Виховно-профілактична  функція суду полягає у формуванні право¬вої і моральної свідомості населення, поваги до закону, права, культу¬ри правовідносин, переконаності у невідворотності і справедливості покарання за вчинений злочин або інше правопорушення. Ця функція здійснюється судом у процесі судового розгляду справ, при виїзних сесіях суду, використанні суддями засобів масової інформації та ін.

Шляхи підвищення запобіжної активності громадськості різно¬манітні  і можуть включати: клопотання про  умовне засудження і пе¬редачу на поруки трудовому колективу чи громадській  організації злочинця для його виправлення  без позбавлення волі; передачу мате¬ріалів  справи на розгляд товариського суду; правову допомогу громад¬ським організаціям; участь громадськості у судочинстві  та ін.

Запобігання злочинності  здійснюється судами також шляхом адмі-ністративного  і цивільного судочинства. Певну  роль у зв'язку з цим відіграють господарські суди, особливо у частині  виявлення і усунен¬ня обставин, які сприяли чи можуть сприяти  вчиненню посягань у сфе¬рі економіки.

2.Кримінологічна характеристика  злочинів у сфері економіки. 

 У світі немає жодної  держави, економіка якої абсолютно  була б схожа на економіку  іншої держави. В економіці  будь-якої держави є суперечності  й недоліки, котрі використовує  злочинність. Це стосується й  економіки України. В 2004 р. розкрито 33 819 злочинів економічної спрямованості  (13 691 злочинів залишаються нерозкритими), серед них у сфері господарської  діяльності - 6878 (2343).

   Економічна злочинність  погіршує життя суспільства загалом,  а тому боротьба з нею є  одним із пріоритетних завдань  не тільки правоохоронних органів,  а й усіх структур держави.  Питання економічної злочинності  піднімалися на конгресах ООН  із запобігання злочинності та  поводження з правопорушниками. В одній із резолюцій Сьомий  конгрес ООН визначив економічні  злочини як особливо небезпечні  та вказав на посилення боротьби  з ними.

   Економічна злочинність  - це явище, яке:

   - властиве будь-якій  державі та виникає в результаті  високоінтелектуальної злочинної  діяльності осіб з метою незаконного  спрямування частини економічних  ресурсів на свою користь. У  країнах з низьким рівнем ринкових  відносин їй додатково сприяє  невідповідність законодавчої бази  економічним реаліям;

   - виникає у сфері  управління державним або приватним  майном і пов'язана з використанням  службового становища з корисливими  намірами;

   - стримує розвиток  ринкових відносин, вільної конкуренції,  а в кінцевому підсумку - підриває  основи економічної безпеки держави;

   - стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану  злочинність;

   - викликає соціальну  нестабільність, зневіру законослухняних  громадян у спроможність держави  захистити їхні інтереси.

   За кримінально-правовою  класифікацією економічна злочинність  поділяється на такі групи:

   1) злочини у сфері  відносин власності, пов'язані  зі службовою діяльністю: розкрадання  державного чи колективного майна  шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати  або зловживання посадовим становищем;

   2) злочини у сфері  використання бюджету: порушення  законодавства про бюджетну систему  України; видання нормативних  актів, які змінюють доходи  та витрати бюджету всупереч  визначеному законом порядку;

   3) злочини у сфері  фінансових відносин: виготовлення  чи збут підроблених грошей  або цінних паперів; незаконні  операції з валютними цінностями; приховування валютної виручки;  ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) й обігу цінних паперів; підробка  знаків поштової оплати та  проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання чи збут  незаконно виготовлених й одержаних  або підроблених марок акцизного  збору;

   4) злочини у сфері  підприємництва: заняття забороненими  видами підприємницької діяльності; порушення порядку заняття нею;  фіктивне підприємництво; шахрайство  з фінансовими ресурсами; виготовлення  спиртних напоїв і торгівля  ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприємницькій  діяльності; приховування банкрутства;  фіктивне банкрутство;

   5) злочини у сфері  захисту від монополізму та  несумлінної конкуренції: незаконне  збирання з метою використання  чи використання відомостей, що  становлять комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення та підтримання  високих цін на товари народного  споживання й послуги населенню;  змова про фіксування цін; примушування  до виконання або невиконання  цивільно-правових зобов'язань;

   6) злочини у сфері  обслуговування населення: випуск  чи реалізація недоброякісної  продукції; обман покупців; обман  замовників; одержання незаконної  винагороди від громадян за  виконання робіт, пов'язаних з  обслуговуванням населення; порушення  правил торгівлі;

   7) злочини у сфері  митного регулювання - контрабанда.  Досліджуючи сферу економіки  як об’єкт злочинного посягання,  сучасні кримінологи оперують  такими двома базовими категоріями  як «злочини у сфері економіки»  та «економічні злочини», а також  низкою похідних понять: «злочини  економічної спрямованості», «господарські  злочини», «злочини у сфері госпо¬дарської  діяльності», «підприємницькі злочини», «службово-економічні злочини» тощо. Незважаючи на різне етимологічне  навантаження, ці поняття часто  ототожнюються, що призводить  до невиправданого роз¬ширеного  або навпаки звуженого їх тлумачення.