Методи розвитку сприйняття творів живопису дітьми шостого року життя

4. Повтор за  вихователем (навичок, прийомів).

5. Завдання додому.

Р.М. Чумичева також  пропонує використовувати:

-Метод адекватних  емоцій (пожвавлення дитячих емоцій)

-Прийом входження  в картину.

Починаючи зі старшої  групи, в роботі з дітьми для ознайомлення з живописом застосовуються різноманітні форми і методи роботи. Завдяки  цим формам і методам педагог  їх вчить бачити, як художник зображує красу навколишнього світу. Діти опановують умінням не тільки бачити і розуміти зміст картини, але відчувати, що хотів передати художник, зображуючи природу (радість, смуток).

Доволі часто  використовується методів роботи - це зразок особистісного ставлення  педагога до вподобаної картині. Цей метод дає можливість на прикладі якісної розповіді вихователя вибудувати дитині свою розповідь.

Мистецтвознавча розповідь:

Структура мистецтвознавчого  заняття складається з вступної частини, коли необхідно налаштовувати  дітей на подальше сприйняття художніх творів. Це можуть бути цікаві ігрові ситуації («Чому помилився художник?», «Знайди помилку в картині», ситуації, де діти організовують і «відвідують» вистави художніх творів, вернісажі).

В основній частині  дітям повідомляється назва картини, з якою доведеться познайомити дітей. Назвати прізвище художника. На одному занятті в старшій і підготовчій групі можна показати 2-3 знайомих твори і один твір новий, незнайомий дітям. Застосовуючи різні методи роботи, вихователь вчить порівнювати художні твори, формує вміння бачити і розуміти ідею і зміст твору. Робиться це ненудно, ненав'язливо, цікаво.

Після розглядання  та порівняння художніх творів проводяться  дидактичні ігри на закріплення отриманих  знань.

У заключній  частині спільно з дітьми аналізуються нові отримані знання, діти діляться своїми враженнями, проводиться аналіз активності дітей на занятті.

Більшу частину  роботи на такому занятті займають мистецтвознавчі оповідання. Вибір  мистецтвознавчої розповіді як методу ознайомлення з пейзажним живописом обумовлений вмістом і побудовою твору, в якому відображені у логічнім взаємозв'язку його елементи.

Структура мистецтвознавчої розповіді може бути приблизно такою: повідомлення назви картини, і прізвища художника, про що написана картина, що найголовніше в ній, як вона зображена (колір, побудова, розташування), що зображено навколо головного у творі і як з ним з'єднані деталі (так йде поглиблення у зміст картини, при цьому встановлюється зв'язок між змістом твору та засобами його вираження), що красивого показав художник, про що думається, що згадується, коли дивишся на цю картину. Використання такої структури розповіді можливе до тих пір, поки діти не почнуть адекватно відповідати на поставлені питання за змістом картини і набудуть навик монологічного мовлення при відповіді на питання, про що картина. На перших етапах ознайомлення дітей з пейзажним живописом виправдовує себе прийом «входження в картину», відтворення попередніх і наступних подій за змістом картини. Застосування прийому доцільно ще й тому, що він тісно пов'язаний з грою, творчою фантазією, з певного роду установками на розгорнуте виразне розповідання.

Екскурсії. Вистави:  особливий емоційний заряд діти отримують під час екскурсій, де діти набувають навик культурного спілкування з художніми творами, навички відвідування музеїв, який надалі вони будуть відвідувати без дорослих. Тим самим у дітей формується вміння обмінюватися враженнями при перегляді картини.

Розваги: однією з форм залучення дошкільників до пейзажного живопису є розваги. Структура може бути наступною (розберемо на прикладі одного з них). Розвага «Як прекрасний наш світ» може складатися з таких моментів:

1. емоційна розповідь  вихователя про картини одного  або кількох художників, про чарівний  світ фарб (така розповідь краще сприймається на тлі музики, що посилює емоційний вплив на дітей);

2. вистава репродукцій  картин;

3. конкурс на  краще оповідання дитини про  вподобану картині;

4.Проведення  гри «Музика і картина», в якій  дошкільнята вправляються у співвідношенні музичного твору з настроєм, вираженим у картині;

5. вікторина  про картини та їх художників;

6. уявне створення  дітьми власної картини за  назвою, даною картині художника.

Індивідуальна робота: проводиться з дітьми, які на заняттях з образотворчого мистецтва не засвоїли знання про нові твори, а також із замкнутими, сором'язливими дітьми, з розсіяним увагою, які не проявили жодного інтересу до пейзажного живопису, зі слаборозвиненою емоційною сферою. Індивідуальна робота здійснюється і з дітьми обдарованими, у яких яскраво виражений стійкий інтерес до творів пейзажного живопису та образотворчої діяльності, що відрізняються високою активністю, розвиненою емоційною промовою.

Якщо з першими  дітьми вихователь може обмежитися лише детальним розгляданням одного - двох творів, то з другими можливо використовувати поєднання різних видів діяльності; розглядання краєвидів, читання пейзажної літературної лірики і самостійна художня діяльність дітей.

 

Висновки  до першого розділу

Таким чином, сприйняття художнього твору - складний психічний процес. Він передбачає здатність дізнатися, зрозуміти зображене; але це тільки пізнавальний акт. Необхідною умовою художнього сприйняття є емоційна забарвленість сприйнятого, вираз ставлення до нього. Оціночні судження дітей дошкільного віку ще примітивні, але вони свідчать про зародження вміння не тільки відчути гарне, але й оцінити.

При сприйнятті художніх творів має значення не тільки загальне ставлення до всього твору, а й характер відносини, оцінка дитиною  окремих героїв.

Має значення в художньому сприйнятті і ступінь близькості, доступності образу. Діти старшого дошкільного віку здатні сприйняти в художньому творі не тільки зовнішній, а й внутрішній комізм, гумор, іронію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. ВИВЧЕННЯ РІВНЯ СПРИЙНЯТТЯ ТВОРІВ ЖИВОПИСУ ДІТЬМИ ШОСТОГО РОКУ ЖИТТЯ

2.1 Педагогічні  умови організації естетичного  сприйняття творів живопису дітьми старшого дошкільного віку

 

Однією з умов піднесення якості естетичного виховання учнів  є докладне вивчення особливостей їх естетичних суджень. Джерелом естетичних суджень є естетичні властивості предметів і явищ дійсності, природа, людина і її поведінка, праця, твори мистецтва. Розвиток естетичних суджень є невід'ємною частиною загального естетичного розвитку. В естетичних судженнях старші дошкільники виявляють естетичні ставлення до дійсності, своє розуміння естетичних властивостей дійсності і творів мистецтва, характеризують почуття, які вони переживають під час естетичного сприйняття. Для того, щоб розвинути естетичні судження , треба виявити основні особливості цих суджень.

Естетичні судження –  це обґрунтована естетична оцінка предметів  і явищ, яка виявляється або  у формі простого твердження про  красу чи потворність предмета, або  у формі аргументованого доведення, чому саме спостережуваний предмет красивий або чим він не подобається [24, 79]. Естетичне судження є невід'ємним компонентом естетичного сприйгяття: у них виявляється розуміння естетичних властивостей дійсності і творів мистецтва, характеризуються почуття, які людина переживає під час естетичного сприйняття. Психологічний аспект естетичних суджень полягає в особливостях виявлення в них естетичних почуттів, мотивів естетичних оцінок, смаків та ідеалів, а також впливу на безпосереднє естетичне сприйняття асоціативних образів уяви.

Емоційність естетичних суджень, мотиви естетичних оцінок залежать від суб'єкта, від його досвіду, знань, смаків, уявлень, почуттів, від загального рівня його розвитку [6, с. 43]. Останнє в свою чергу, детерміноване навчанням, вихованням і умовами життя людини. В процесі тривалого досвіду в людини виробляється здатність диференціювально-оцінного сприймання і переживання естетичних властивостей явищ дійсності. Ця здатність називається естетичним смаком. Завдяки цій здатності людина може оцінювати ту або іншу естетичну властивість, розрізняти прекрасне і огидне, красиве і потворне і т.д.

Предметом дослідження  були естетичні судження старших дошкільників у процесі сприйняття творів живопису – тематичних (сюжетних) картин і творів пейзажного жанру. Сприймаючи тематичні картини, діти насамперед реагували на сюжет. Перші естетичні судження, в яких вони виявляють свою загальну естетичну оцінку, такі, як і про пейзажні твори: «Картина подобається». А вже потім виявлялося емоційне ставлення до зображеного, з'ясовувалися мотиви естетичних оцінок.

Деякі діти не можуть висловити естетичне враження від картини навіть тоді, коли вона їм подобається. Вони розповідають її сюжет без будь-яких посилань на почуття, без жодної спроби дати естетичну оцінку зображеного: Як виявилося, діти цієї групи вибирають відомі їм картини. Вони не раз чули, як дорослий пояснював зміст картини, і запам'ятали це. Картина стала доступною розумінню учнів, тому вони про неї і говорять. Це звичайні висловлювання, які не мають емоційно-оцінних ознак естетичного судження. Діти підряд перелічують усе, що бачать на репродукції. Мова і міміка під час цього сприйняття свідчать про цілковиту байдужість до об'єкта. Може, естетичне враження в них і є, але воно не виявляється в їх судженнях.

В естетичних судженнях інших дітей виявлені емоційно-оцінні ознаки. Так, емоційність одних суджень залежить від естетичного ставлення дошкільників до окремих ознак предметів, які їм сподобались, які їх вразили, захопили:  «Гори подобаються висотою». Дітей захоплюють розмір, форма, кількість. Це враження залежить від попередніх знань дітей. Вони чули, бачили на картинах, у фільмах, що хмари високо в горах ідуть просто над головою, але самі так високо в горах не були. Вони знають, що вилізти так високо може тільки відважна, сильна людина. І хоч вони й не висловлюються про моральні якості таких людей, проте це впливав на те безпосереднє почуття захоплення, яке діти переживають і завдяки якому їм подобається картина.

Про вищий рівень естетичного  ставлення старших дошкільників до творів живопису свідчать ті естетичні судження, в яких відбивається їх розуміння переживань зображених людей, моральних рис їх характеру, моральних норм поведінки, які вони засвоїли в процесі свого морального розвитку. Значну роль при цьому відіграють їх знання та попередній досвід. Усвідомлення моральних норм як красивих позначається на виборі тієї або іншої репродукції. Спочатку поняття «хороший» (у розумінні етичний) і «красивий» (у розумінні естетичний) у них не диференціюються. Лише поступово з цього єдиного розширеного поняття викристалізовуються етичні й естетичні сторони.

Етичне і естетичне  так тісно переплітається, що один неетичний жест стає для дітей узагальнюючим, і вони відкидають усі естетичні якості. І вони вже не звертають уваги на всі інші якості, бо вважають, що в картині все повинно бути красивим, усе повинно подобатись. Негативне явище вони розглядають як порушення норми, а тому не одержують естетичного враження від картини. Мотиви таких оцінок діти беруть з правил поведінки. Вони спостерігали, як за порушення певних етичних норм поведінки давалося зауваження – «некрасиво», «негарно». Якщо це некрасиво в житті, то воно повинно бути некрасивим і в творі мистецтва. У цих судженнях дітей тісно переплітаються естетична і етична оцінки. Їх мотиви: зрозумілість, привабливість певної моральної якості, почуття захоплення. Ці судження мають емоційно-оцінний характер. Єдність естетичного і етичного в судженнях не суперечить сприйняттю дітьми художнього образу – адже в творах мистецтва етичне відображається через естетичне.

Твори побутового та історичного  жанрів сильніше впливають на дітей етичною стороною, ніж естетичною. Знаючи цю особливість ставлення старших дошкільників до твору живопису, треба вибирати для розгляду принаймні на початковій стадії роботи з ними, ті твори живопису, в яких естетична і етична функції тісно переплітаються, в яких «добре» і «красиве» звучать синонімічно.

В деяких судженнях правдивість  зображеного пояснюється власними спостереженнями дітей: «Дітям холодно, великий мороз, бо діжка вся вкрилася кригою». Дівчинка неодноразово спостерігала, що в мороз вода замерзає, утворюються бурульки. Естетичні судження дошкільників цієї категорії визначаються розгорнутістю, повнотою форми. Це не просто розповідь за картиною, а пояснення основної ідеї твору, втіленої в художньому образі.

Емоційність естетичних суджень пов'язана з розумінням настрою зображеного. У них виявлене не звичайне констатування того або  іншого настрою людей, а називаються  джерела цього настрою, висловлюються  з приводу цього догадки і припущення. У таких висловлюваннях діти основну увагу звертають на емоційний стан героїв картини і на їх дії відповідно до цього стану. Дехто з дітей цієї групи звертав увагу на вираз обличчя персонажів: «Обличчя в хлопчика сумне, у матері і сестри – докірливе, а в брата – веселе, хитрувате» («Знову двійка» Ф. Решетникова).

Дані аналізу творів про картину дали можливість поділити естетичні судження дітей в основному на дві категорії. В одних судженнях на перше місце дошкільники ставлять сюжет з композиційним визначенням, що зображене на першому і другому планах, а в кінці перелічується, що художник використав такі кольори: «коричневий, чорний, зелений», але чому художник зробив так, пояснення дати не можуть. Колорит картини, як важливий компонент композиції, як виразник змісту, для дітей цієї категорії незрозумілий.

У судженнях другої категорії діти звертаються до кольорової гами, як до виразника настроїв зображених на картині персонажів. З приводу чого діти висловлюють естетичні судження. Колір учням ніби підказує, як треба розуміти зображене, як до нього явиться сам художник. Ці дошкільники краще розуміють зображене, глибше того відчувають: «Щоб показати поганий настрій хлопчика, художник використав темні фарби» («Знову двійка» Ф. Решетникова).

В естетичних судженнях відображається естетичне сприйняття колористичної гами; у дітей виникають певні естетичні уявлення: «Колорит картини холодний, темний, він дає уявлення про морозну, снігову ніч… Білі світлі фарби наче освітлюють снігурочку».

Як встановлено цим дослідженням, естетичні судження старшої групи показують, що діти насамперед реагують на сюжет тематичних картин. Емоційність естетичних суджень у цьому залежить від розуміння дітьми сюжету картини, від повноти сприйняття виражальних засобів. Вона залежить також від емоційного ставлення дітей до психології зображених людей: їх моральних рис, характеру і настроїв. Серед мотивів естетичної оцінки перше місце належить мотиву правдивості зображеного. Але цю правдивість діти розглядають як звичайну подібність до певних предметів і явищ життя, не розуміючи узагальнених рис реалістичного художнього образу. Мотив правдивості тісно пов'язаний з власним досвідом дітей, їх знаннями.