Теорія аграрних відносин та аграрна політика

У первісному суспільстві, оточуюча природа і природа людини (її стать) визначали її рід діяльності. Наприклад, коли плем'я селилося в степу, праця общини була зосереджена, в основному, на скотарстві, а в лісі, у зв’язку з обмеженістю землі – на рослинництві. Внутрішня природа людини, що проявлялась в її статі теж визначала її рід діяльності. Так, жінки повинні були створювати умови для існування племені, що проявлялось у готуванні їжі, зберіганні вогню. Звідси жінок величали охоронницями вогнища. В свою чергу, праця чоловіків зосереджувалась на захисті племені та полюванні.

З появою додаткового  продукту починає формуватися перша  класова (прошаркова) структура суспільства, яка предстає у вигляді невеликої кількості рабовласницьких суспільств, які пізніше перетворюється у феодальні або (у переважній більшості) зразу ж формуються як феодальні осередки з розпадом первісних общин. Схожі за своєю сутністю з рабовласницькими общиннами, вони стають вторинними формами общинного устрою. При цьому відносини особистої залежності можуть мати вигляд як таких, що базуються на традиціях суспільства або жорстко централізованій системі державного устрою, де держава встановлює і жорстко контролює всі дії її членів. Остання система більш характерна для східного типу організації рабовласницького або феодального типу.

Із становленням перших рабовласницьких суспільств, посилюється  спеціалізація і обмін надлишками. Спочатку в обмін потрапляє додатковий продукт, а у часи пізнього феодалізму ще і необхідний, хоча переважна його частина, що надходить у споживання до розпаду феодалізму обміном не опосередковується. Тобто, товарність виробництва залишається низькою і не отримує вид масового. Звідси значна частина додаткового продукту не надходить у сферу розширення виробництва на продаж, а «проїдається» пануючими верствами як феодалами та їх челяддю так і церквою. Відтворення в цих умовах переважно просте, а при  катаклізмах (засуха, епідемії тощо),  періодично змінюється на звужене.

У доринкових суспільствах виробництво виконується простими, ручними знаряддями праці, що обумовлює невисокий рівень її продуктивності. Вони належать або рабовласнику або селянину. В першому випадку землю обробляє раб або вільний селянин. У другому – кріпак якого пізніше, як у країнах Західної Європи в ХІІІ – ХІV ст., змінює вільний селянин, що обробляє як землю феодала так і власну.

Домінуючою формою господарювання продовжує зберігатися натуральне господарство. Однак поступово в обмін, окрім надлишку, потрапляє все більша частина необхідного продукту. Цей процес набуває значне пожвавлення, коли відбуваються зміни в релігійних догматах, як наприклад, протестантизм.

Нерозвиненість ринку формує основну форму зв’язку між людьми як відносини особистої залежності, де воля окремої людини вкладається в іншу. Правда, частина надлишку, що утворюється в селянському господарстві, стає власністю селянина, який може ним розпоряджатися після сплати обумовленої з феодалом частини продукту. Остання отримує форму ренти. В цьому випадку, хоча воля вкладається в мертву річ, селянин (кріпак) продовжує знаходитися в особистій залежності від феодала. Ліквідація особистої залежності  не ліквідує феодалізм як суспільну систему, так як зберігаються відносини особистої залежності у вигляді судово-адміністративної і, головне, поземельної залежності.

Названі особливості  знаходять прояв у рентних  відносинах між людьми, які у феодальному суспільстві є формою прояву позаекономічного примусу до праці, що змушує сільського виробника віддавати частину створеного ним продукту феодалу. У вигляді ренти феодал отримує весь вироблений додатковий продукт, а нерідко – і частину необхідного. Таким чином, феодальна рента відбивала відносини між двома класами: феодалами і кріпаками у формі якої відображалась плата за право користуватися землею або економічна форма реалізації земельної власності. 

Історично феодальна рента існувала у трьох формах:

1. Відробіткова рента у формі панщини, як перша форма привласнення продукту праці. Вона виникає тоді, коли час праці селянина на себе та пана чітко поділений. Наприклад, три дні на тиждень він обробляє своїм знаряддям праці землю пана, а в інший час – на своїй ділянці, створює продукт для власного споживання. Ця форма ренти є найбільш відповідною формою примусового підкорення одних людей іншими на основі відносин  залежності між людьми і отримує вид особистої, земельної та судово-адміністративної, коли власність на працю та її результати ще мало опосередковуються обміном.

2. Продуктова рента (оброк) є іншою формою ренти, що виникає як наслідок невисокої продуктивності праці. Виникає необхідність пошуку нового стимулу виробника до праці, коли її результат на виділеній йому ділянці ділиться на частини, одна із яких привласнюється селянином, а і інша віддається феодалу.

3. Грошова рента є третьою формою ренти, як результат розвитку товарно-грошових відносин коли всередині феодального суспільства починають виникати умови становлення промислового капіталу. З’являється і нова форма відносин, що проявляє себе в грошах. В цих умовах змінюється форма привласнення додаткового продукту. Тепер через продаж він повинен був змінити свою форму і через певну, обумовлену суму грошей, надійти феодалу. Ця форма феодальної ренти стала попередницею капіталістичної земельної ренти, показавши руйнівну дію капіталістичних відносин.

З вище наведеного видно, що відносини докапіталістичного суспільства виступали в переважній більшості як відносини, пов’язані із землею і формами господарювання на ній. Серцевиною їх виступала земельна рента і все, що з нею було пов’язано. Довгий час ремесло і торгівля залишались вторинними формами виробництва. Це треба пам’ятати коли мова піде про збереження в суспільстві доринкових напластувань.

З часом товарообмін стає масовим, у зв’язку з чим, на етапі пізнього феодалізму починають закладатись основи нового – буржуазного суспільства, де переважна частина продукту проходить через прийняття товарної форми, як висхідної форми уже капіталу.

В умовах феодального  суспільства, базовою сферою господарювання продовжує залишатися земля і сільське господарство як єдина галузь виробництва. Воно забезпечує існування людей, надаючи їм як продукти харчування, так і сировину для створення найпростіших засобів виробництва. З посиленням спеціалізації у переробці продуктів сільського господарства від скотарства відділяється ремесло, роль якого, особливо в містах, посилюється. Виникає цеховий устрій, який разом з ремеслом поступово формує таку галузь виробництва як промисловість.

Збільшення обсягів  торгівлі активізує виокремлення торгової діяльності у окрему верству населення – купців, прошарок, який виділяється з ремісництва, задовольняючи зростаючі потреби всіх верств населення. З посиленням ролі купецького капіталу, а з ним і лихварського розпад відносин особистої залежності виходить на новий етап, прискорюючи перехід до речових (вартісних) відносин. Допотопні форми капіталу, розкручують товарну форму зв’язку, з одного боку, руйнують общинний тип господарювання, а з іншого – утворюють форми централізованого та концентрованого обміну, які працюють по типу, коли одна людина (купець або лихвар) багато продає і купляє. Ці точки обміну і стають відправними пунктами виникнення промислового капіталу.

Поступово в сферу  товарних відносин потрапляє все  більше матеріальних благ. Надлишку натуральних господарств для обміну не вистачає. Товарний дефіцит, що виникає спочатку долається розширенням світових ринків через відкриття нових територій, що починає епоху Великих географічних відкриттів ХV – ХVІІ ст., а з іншого – переорієнтовує купців або лихварів на виробників продуктів на продаж.

2. Основні риси  аграрних відносин в умовах  капіталізму:

Виходячи з вище наведеного, товарне виробництво поступово  перетворюється на масове, що кардинально змінює відносини між людьми. В цьому випадку, воля вкладається не в людину, а в мертву річ. Спочатку це досягається через розвиток обміну, а вже потім – виробництва, що безпосередньо, зорієнтовано на нього. Одночасно починає розгортатися двоїстий характер праці представлений в товарі, а з ним і процес завершення формування загального еквівалента, який закріплюється за золотом. Простий товарний оборот, поєднуючи раніше локальних виробників, утворює сітку загальних товарно-грошових відносин, що перетворюються в грошовий обіг. Виробництво набуває форми промислового капіталу. З ним відносини, де панувало право на чужу працю, перетворюються на відносини обміну праці на працю.

а) земельна рента  та орендна плата

Капіталістичні виробничі  відносини, закріпившись у всіх галузях виробництва поступово починають проникати в аграрний сектор, де зустрічають на своєму шляху залишки феодальних епох у вигляді власника землі. Однак на відміну від промисловості, де виробничі відносини складаються між двома класами – власниками засобів виробництва та найманими робітниками, у сільському господарстві вони формуються між трьома класами: власниками землі, капіталістами – орендарями та найманими сільськогосподарськими  робітниками.

Це пояснюється виокремленням  землі як об’єкта власності від землі, як об’єкта вкладання капіталу, коли землевласник сам не використовує свої капітали для її обробітку, а передає цю функцію капіталісту-орендарю. Орендар, купуючи засоби виробництва необхідні для обробітку землі, наймає робітників,  які створюють додаткову вартість, що потім буде поділена між капіталістом-орендарем та власником землі, що отримує форму капіталістичної земельної ренти.

Виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок, що капіталістична земельна рента – це частина перетвореної  форми додаткової вартості, що утворена найманими сільськогосподарськими робітниками, друга частина якої дістанеться капіталісту-орендарю у вигляді середнього прибутку на авансований ним капітал.

Збільшення населення, а разом з тим і його потреб, постійно натикається на старий технологічний спосіб виробництва на основі ручної праці. Постійне зростання потреб населення вступає в протиріччя зі старими технологіями, які не можуть задовольнити його попит на продукцію сільського господарства. Розв’язати проблему, що виникла саме сільське господарство не може. Потрібна нова продуктивна сила, яка б здійснила переворот у цій галузі. І вона знаходиться у промисловості. Однак для цього потрібно задіяти ресурси села.

Зробити такі перетворення неможливо без розвитку цілої  низки наук: астрономії, фізики, хімії, агрономії та ін. Зрозуміло, що розірвати це замкнене коло можна тільки з великими матеріальними і людськими втратами щодо створення нових продуктивних сил у промисловості. В історії США – це Громадянська війна між буржуазною північчю та рабовласницьким півднем, який не дозволяв провести залізничні колі для з’єднання його з промисловою північчю. В Англії підготовка до промислового перевороту проявилась у зігнанні селен із їх земель, що викликало голод, поневіряння та смерть значної частини сільського населення. Подібні приклади можна продовжити.

Така ж індустріалізація мала місце і в Радянському Союзі, яка вилилась у масове переселення частини селян у міста, побудову гігантів індустрії і поряд з цим голод, поглиблений сталінськими методами отримання хліба в обмін на товари індустрії з Заходу для проведення конче необхідної індустріалізації. Її прискорення вимагало і вороже оточення країни, що потребувало якнайшвидше створити щит для її захисту. Звідси походить і відомий вислів Й.В.Сталіна «Або ми проведемо прискорену індустріалізацію, або нас зімнуть». Цю далеко не останню причину треба пам’ятати висвітлюючи причини Голодомору 1932 – 1933 р.р. в Україні і не тільки.

Виникає замкнене коло. Малопродуктивні сили, що використовуються на селі, викликають періодичні неврожаї, а з ними голод і смерть частини населення. Із зростанням обсягів сільськогосподарського виробництва природних ресурсів таких, як земля добрива та ін. не вистачає. Основне знаряддя праці – деревина, що продовжує масово використовуватись у промисловості, з часом, у зв’язку з її активним використанням, натикається як на її обмеженість, так і невисоку міцність, що, приводить до її масової заміни більш довговічним та міцнішим залізом. Одночасно виникає пошук інших замінників, наприклад, гною – хімічними добривами. Результатом описаних змін стає необхідність створення нової продуктивної сили в промисловості, тобто проведення індустріалізації. 

Із оволодінням сільським  господарством  нових продуктивних сил, поступово змінюється характер виробничих відносин в аграрному секторі, а з ним і спосіб життя сільського населення. Продуктивні сили села все більше починають базуватися на машинному виробництві, що має кінцевим результатом зростання продуктивності праці, і відповідно, товарності сільськогосподарської продукції, а з ним і покриття зростаючих потреб інших галузей.

Через зміни в технічному прогресі у формі промислової революції, здійснюється перехід від примітивних до високих технологій, коли людська праця озброєна могутністю механізмів та іншими індустріальними засобами виробництва остаточно підриває залежність людини від природи. З активним використанням науки та розвитком машинобудування і хімічної промисловості відбувається постійне зростання родючості землі та продуктивності праці на ній, підвищення врожайності зернових і продуктивності худоби.

Для того, щоб глибше розібратись у сутності рентних відносин, треба спочатку з’ясувати сутність категорій ренти та орендної плати. Як відомо, оренда – це угода, згідно з якою одна сторона отримує право на користування будь-якою власністю, що належить іншій стороні, на певний період часу за фіксовану плату, яка здійснюється у вигляді періодичних платежів. Орендар сплачує, а землевласник отримує орендну плату. До складу орендної плати входить земельна рента і відсоток на вкладений капітал. Так, якщо на орендованій ділянці є якісь будівлі, споруди, то орендар сплачує певний відсоток від їхньої вартості. Крім того, орендар здійснює амортизаційні відрахування за елементи основного капіталу, які належать землевласнику, і вони, також, входять до складу орендної плати. Як видно із вище вказаного, при наявності приватної власності на землю суспільство обкладається податком у вигляді ренти для сплати власнику землі, що відволікає немалу частину коштів, від процесу виробництва.