Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю

2) це прихований вплив, наявність якого не повинна бути поміченою об'єктом маніпуляції. Г.Шиллер зауважує, що «для досягнення найбільшого успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції буде гарантовано тоді, коли маніпульований вірить, що усе, що відбувається, є природнім і неминучим. Коротше кажучи, для маніпуляції вимагається фальшива дійсність, у якій її присутність не буде відчуватися». [206; 27] Коли спроба маніпуляції розкривається й викриття стає широко відомим, акція зазвичай згортується, оскільки розкритий факт такої спроби завдає маніпулятору значних збитків. Ще з більшою ретельністю приховується головна мета – так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до вияснення його подальших намірів. Тому приховування та втаємничення інформації є обов’язковою умовою здійснення  маніпуляції;

3) це такий вплив, коли до  людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, окремого виду речей. Маніпуляція – це частина технології влади, а не вплив на поведінку приятеля чи партнера. До поняття маніпуляції ми не долучаємо й поняття етикету – вплив на поведінку оточуючих за допомогою інакомовності та замовчувань, мови знаків, жестів, що розуміються тільки у даній культурі. Застосовуючи правила етикету, ми тим самим поважаємо іншу людину як особистість;

4) це вплив, який вимагає значної майстерності і знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самородки з міцною інтуїцією, здатні до маніпуляції свідомістю оточуючих. Але, зазвичай, територія їх впливу невелика – сім’я, група, бригада, злочинне угрупування. Якщо ж мова іде про суспільну свідомість або політику то, зазвичай, до розробки необхідної акції залучаються спеціалісти або спеціальні знання, запозичені з науки та літератури. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю почала передбачати технологічний підхід, з’явилися професійні діячі, які володіють цією технологією. Виникла система підготовки кадрів, наукові установи, наукова й науково-популярна література;

5) це вплив, який здійснюється в інтересах маніпулятора. Проте термін «в інтересах маніпулятора» інколи є неточним, оскільки маніпуляція може відбуватися і в інтересах маніпульованого (у крайньому випадку частково), наприклад для того, аби хтось інший кинув палити, вживати алкоголь. Е.Шостром вказує, що маніпуляція може використовуватися для захисного контролю ситуації, бажання і дій партнера по спілкуванню. [208; 153] Мається на увазі превентивний вплив для пониження власної тривоги, зняття невизначеності.   

Є.Доценко зауважує, що не кожен вплив можна назвати маніпуляцію, а лише той, «коли ми не просто приєднуємося до чийогось особистого бажання, а нав’язуємо йому нові цілі, які він, напевне, не переслідував» і наводить такий приклад: «якщо хтось запитує у нас дорогу на Мінськ, а ми його направляємо хибно на Пінськ – це лише омана. …маніпуляція буде мати місце у тому випадку, коли той, інший, збирався іти в Мінськ, а ми зробили так, щоб він захотів піти у Пінськ.» [64; 182] Тому, маніпуляція (за Є.Доценко) - «це вид психічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого збудження у іншої людини намірів, що не співпадають з його актуально існуючими бажаннями». [64; 185] С.Кара-Мурза пропонує вважати маніпуляцією «спосіб панування шляхом духовного впливу на людей через програмування їх поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано та ставить своїм завданням зміну думок, прагнень і цілей людей у необхідному владі напрямку». [84; 33]

Отже, маніпуляцією сьогодні називають умисне і приховане спонукання іншої людини до переживання певних станів, прийняття рішень та виконання дій, необхідних для досягнення ініціатором своїх власних цілей, вона є способом духовного впливу на людей через програмування їх поведінки, який спрямований на психіку людини і здійснюється приховано. Кожен процес маніпуляції обов’язково повинен передбачати взаємовплив між маніпулятором і «жертвою» (за В.Шейновим) маніпуляції. Жертвою ж маніпуляції людина може стати лише у тому випадку, коли виступає як її співавтор або співучасниця. Головна трагедія для людини полягає у тому, що цей вплив позбавляє свободи набагато діяльніше, ніж пряме примушування. Жертва маніпуляції повністю втрачає можливість раціонального вибору. Однією із переконливих ознак того, що у якийсь момент здійснюється велика програма маніпуляції є те, що люди раптом перестають дослухатися розумних доводів – вони ніби бажають бути обманутими. «Тільки якщо людина під впливом отриманих сигналів змінює свої уподобання, думки, настрої, мету, - писав С.Кара-Мурза, - і починає діяти за новою програмою – маніпуляція відбулася. Але якщо вона засумнівалася, вистояла, захистила свою духовну програму, то жертвою не стає. Маніпуляція – це не насильство, а спокуса.» [84; 22 ] Кожній людині дано свободу духу і волі, а це означає, що вона обтяжена відповідальністю – встояти і не спокуситися.

Головною характеристикою маніпуляції є її прихована мета, - професійні маніпулятори, як і фокусники, таємниць не розкривають і у свої творчі лабораторії сторонніх не пускають. Таким чином, справжній зміст слів і справ авторів та «відповідальних виконавців» важливих акцій по маніпуляції суспільною свідомістю завжди ретельно приховується, й потребується багато копіткої роботи для його виявлення. Чому ж є можливим здійснення маніпуляції? Оскар Уайльд якось казав, що будучи не в змозі керувати напрямом вітру, завжди можна поставити вітрила так, щоб досягнути своєї мети. Оскільки людиною завжди керують її потреби, пристрасті та слабкості, маніпулятори, як досвідчені психологи, навчилися досить ефективно керувати ними, викликати необхідні та спрямовувати наявні у потрібне їм русло. Це означає, що нема такої людської потреби, яку б не навчилися використовувати з метою керування її поведінкою.

А.Маслоу запропонував наступну загальновизнану класифікацію людських потреб: 1) фізіологічні (їжа, вода, житло, відпочинок, здоров'я, бажання уникнути болі, сексуальне задоволення та інші); 2) потреба у безпеці та упевненості в майбутньому; 3) потреба належати якійсь спільності (сім'ї, колективу, однодумцям); 4) потреба в повазі та визнанні; 5) потреба в самореалізації. Психологи додають іще одну, не менш важливу, – потреба людини у позитивних емоціях. Реалізація кожної із вище перерахованих потреб приносить людині задоволення, тому, експлуатуючи їх, маніпулятори мають можливості досягти своєї мети.

Рекламні тексти на телебаченні майже щохвилинно нагадують, що їжа або вода – це задоволення смаком, відчуття вгамованої спраги чи енергії природних джерел, яке можна відчути лише скуштувавши рекламований товар. Творці такої реклами апелюють до фізіологічного задоволення від процесу їжі або угамування спраги і спонукають людину задовольнити цю фізіологічну потребу.

Користуючись нагальною потребою людини в безпеці, маніпулятори можуть ефективно використати як нагнітання відчуття страху, так і демонстрування виходу із небезпечної ситуації у потрібному їм напрямку. «Страх має над нами більше влади, ніж надія», - писав Е.Кондільяк. [90; 245] Людина не може перебувати у постійному очікуванні якоїсь небезпеки й відчувати страх, тому за будь-якої умови намагається його позбутися. Потреба в безпеці знаходить своє вираження в необхідності у щось вірити. Така потреба є основою існування всіх релігій. Більша частина населення належить до однієї із світових релігійних конфесій – християнства, мусульманства, буддизму, іудаїзму. Релігійні секти, які останнім часом відчутно збільшили свою кількість, за допомогою прийомів маніпуляції змушують людину повірити у власну недосконалість і вселяють у неї недовіру до власної природи, після чого вона починає відчувати потребу у зовнішньому керівництві над собою. Людина ж, яка вірить, відчуває себе захищеною від небезпек та негараздів.

Кожна людина створена для суспільства, вона нездатна і не має мужності жити самотньо. Ми боїмося самотності, бо самотня людина почуває себе беззахисною й нікому не потрібною. Звідси походить її потреба в сім’ї, друзях, колі однодумців. Найяскравішим тому прикладом може бути зустріч на чужині, десь далеко від рідної землі, із людьми своєї національності, віросповідання чи просто земляками. Відчуваючи себе частиною якоїсь спільності чи групи, ми боїмося «не випасти» із неї. Цим вправно користуються маніпулятори. Тому часто від політиків, які хочуть залучити виборців на свій бік, можна почути слова – друзі, земляки, однодумці, товариші.

Але тут постає й інша проблема – будучи частиною якоїсь спільності або групи, ми обов'язково спілкуємося, оскільки потребуємо цього найбільше. Про спілкування, яке носить інформативний характер, або характер діалогу, мову вести не будемо, бо воно передбачає повагу до думки кожної людини як особистості. Психологи давно встановили, що під тиском випадкової групи люди можуть змінювати свою думку і навіть не намагаються обстоювати її, коли вона не співпадає з думкою інших, тобто проявляють конформізм (від латинського conformis – подібний, відповідний) – «пасивне пристосовницьке приймання готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил співжиття». [187; 308] Дивним є те, що навіюваний вплив випадково зібраних людей є набагато дієвішим, ніж вплив колективу, до якого належить людина. Сприйняття думки незнайомої, випадкової групи пояснюється недостатністю інформації про її учасників. Людина досить часто схильна більше вірити чужому, у той час, як до думки знайомого ставиться з недовірою. Це відбувається тому, що захищаючи свою думку, вона бере на себе відповідальність за її правильність, а піддаючись спільній – знімає її, адже це безпечніше.

Потреба у повазі та визнанні пояснюється тим, що людям лестить, коли їх щось поєднує з відомими людьми. Десятиліттями людина зберігатиме фото, на якому зображена із знаменитістю. З.Фрейд казав, що в основі всіх наших учинків лежать два мотиви – сексуальний потяг і прагнення стати великим. Саме це прагнення – стати великим (або значимим), є настільки ж сильним та владним, як і бажання їжі чи сну. «Прагнення людини до власної значущості є однією із головних рис, яка відрізняє людину від тварини, - писав Д.Карнегі, – …Якби наші предки не мали цього палкого прагнення до власної значущості, то не було б цивілізації. Без нього ми б недалеко відійшли від тварин.» [85; 48,49] Таким чином, реалізуючи цю природну потребу, можна легко «купити» згоду людини.

Потребу в самореалізації А.Маслоу характеризує як потребу вищого рівня. Задоволення її також використовується для прихованого керування людиною. Самореалізація є однією з найбільш індивідуалізованих потреб, вона проявляється в досягненнях людини, відображенням яких можуть бути різні дипломи, похвальні грамоти, відзнаки, медалі, атестати. Зберігає людина їх з особливою ретельністю, бо вони є підтвердженням перемог. Ефект використання цієї потреби полягає у тому, що якщо ставитися до людини як до героя, вона неодмінно намагатиметься ним стати. Ефект успіху діє на людину підбадьорливо, вона пишається собою і готова до подальших звершень, приниження ж може зробити її гіршою, ніж вона є. Сьогодні засоби масової інформації посилюють тенденцію до пригнічення духовного стану людини.

Людина – істота емоційна, а  негативні емоції пригнічують її і можуть викликати розлади здоров'я, тому для піднесення духу їй необхідні позитивні емоції. Потребу людини у позитивних емоціях також можна використовувати для прихованого керування свідомістю і поведінкою. Іноді викликає подив жіноча пристрасть до «мильних» телесеріалів. Але В.Шейнов пояснює це так: «той, хто пише сценарії та знімає їх, повинен запам'ятати особливі етичні норми й беззаперечно їх виконувати». [204; 33] Ці норми в узагальненому вигляді такі: не використовувати брутальних фраз і сварок, уникати іноземних слів, не зачіпати тем бандитизму, наркоманії, тероризму, протизаконного тюремного ув'язнення; суперечності й конфлікти в сім'ї вирішувати в дусі її зміцнення, неодмінно підкреслювати повагу до праці слуг, нянь, водіїв та інших малозахищених верств населення, уникати показу непрофесійних (та корисливих) спеціалістів, і тут-таки їх засуджувати, нічого не показувати негативного на адресу президента чи керівництва країни, не показувати існуючих у суспільстві сексуальних відхилень. [204; 33-34] Тому глядачі або слухачі таких серіалів кажуть, що «відпочивають душею» при їх перегляді, - сцени, за якими вони спостерігають, викликають тільки позитивні емоції, чим відтворюють їх нестачу в реальному житті.

Слабкості – це теж дошкульне місце у психологічних лаштунках людини; переважна частина людських слабкостей нездатна опиратися волі маніпулятора й коритиметься за умови, коли він виявить і буде на них «тиснути». Деякі люди не приховують своїх слабкостей, інші ж ховають їх від усіх. Такими слабкостями можуть бути допитливість, невпевненість у собі, відчуття неповноцінності, повільність у прийнятті рішень, жалісливість, азартність, неконтрольовані емоції чи бажання, любов до підлесливості, приниженість, марновірність, навіюваність, схильність до впливу установок, хвалькуватість, неосвіченість, нерозвиненість мови, слабохарактерність, жадібність і марнославство, відсутність морального стрижня, заздрість, - нема таких людських слабкостей, які б не використовувалися для прихованого керування.

Аби розпізнати маніпуляцію, необхідно самостійно логічно міркувати. Сьогодні засоби масової інформації старанно готують, детально аналізують і завчасно підбирають пояснення подій, що відбуваються у суспільному житті, але сприймати їх треба з обережністю, намагаючись самостійно встановити істину. Головна умова успішної маніпуляції полягає в тому, що зазвичай переважна більшість громадян не бажає витрачати ні духовних і розумових зусиль, ні часу, аби поставити під сумнів запропоноване повідомлення, бо пасивно поринути у потік інформації набагато легше, ніж критично осмислювати кожну новину, - для цього ніяких сил не вистачить, якщо людина майже до автоматизму не оволоділа деяким набором розумових інструментів, які, ніби самі по собі, без особливих зусиль свідомості і волі, аналізують її за єдиною ознакою: чи є у ній прояви маніпуляції. Людина ж, яка досягла успіхів у тому, аби виявляти різні смисли слів і дій, одразу помічає повідомлення, у яких наявний прихований зміст, при цьому вона повинна мати розвинене відчуття міри, адже прихований зміст є у всіх словах і діях, саме тому настільки різнобарвною є сфера людського спілкування.

Наука теж створила інтелектуальні інструменти, необхідні людині, що будує захист проти маніпуляції. І навіть не просто інструменти, а цілий методологічний підхід, який називається герменевтикою (від грецького слова «роз’яснюю») – науку про тлумачення текстів, яка до ХІХ століття утвердилася як філософська наука і навчилася так «вживатися» у текст, щоб не тільки розуміти його зміст краще, ніж сам автор, але й показати його прихований зміст. Поряд з терміном герменевтика досить часто використовують поняття «інтерпретація», оскільки саме вона є її найбільш вагомим методологічним маніпулятивним прийомом. Інтерпретацією П.Рікер називає «роботу мислення, яка полягає у розшифровуванні смислу, прихованого у смислі очевидному, у розкритті рівнів значення, розміщених в буквальному значенні». [154; 18] Герменевтика виникла в епоху еллінізму для вивчення і тлумачення старих текстів, не втратила популярності у Середні віки, коли головним предметом її стало тлумачення Святого письма, а в епоху Відродження стала найважливішим засобом суспільних наук, які тільки зароджувалися. Із герменевтики в маніпуляцію перейшло головне правило – кожен текст може мати прихований зміст, тому повідомлення потрібно створювати таким, щоб воно містило якусь приховану вказівку.