Корекція мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами логоритміки

Оволодівши способами вираження думок та емоцій, діти прагнуть до самостійної творчої діяльності – створення суб’єктивно нового, значущого для дитини продукту (малюнка, розповіді, танцю, пісеньки, гри).

Творчість як вид діяльності має дві істотні характеристики: вона завжди нова, завжди своя. При цьому нове не є новим від початку до кінця, це нова структура відомих елементів. Уява і фантазія беруть лише те, що є в пам’яті, а відчуття новизни необхідне для правильного мислення [31].

Творчістю вважається і сам процес пошуку шляхів розв’язання образотворчої, ігрової або музично-рухової задачі. Тому в логоритмічних заняттях велике місце відводиться цілеспрямованій роботі щодо стимулювання дітей до фантазування, прояву ініціативи, прийняття нестандартних ігрових рішень.

Таким чином, оцінці підлягає самостійність прояву творчості. При цьому можна виділити такі ступені самостійного прояву творчості: відсутність творчого початку, прагнення до наслідування і копіювання; слабовиражений творчий потенціал, неадекватна переробка завдання; творчість як органічний процес [31].

В. Грінер у своїй роботі «Логопедична ритміка для дошкільнят» говорить про необхідність застосування логоритмічних занять в логопедичних групах, що є найважливішою основою для виправлення не тільки моторики дитини, але і безпосередньо її  мовленнєвих недоліків. Науковець вказує, що мета логоритміки – пов’язати завдання гімнастики із завданнями мовлення [11].

Автором пропонується наступна структура заняття [11]:

1. Спів.

2. Вступні вправи.

3. Вправи, що регулюють м’язовий тонус.

4. Мовленнєві вправи без музичного супроводу.

5. Вправи, які активізують увагу.

6. Вправи, які виховують почуття ритму.

7. Гра.

8. Заключні вправи.

Ознайомившись з даною методикою одним з позитивних моментів можна вважати те, що в заняттях В. Грінер особливе значення надає вправам з включенням мовленнєвого матеріалу, який вводиться: у формі співу, який може бути використаний для вироблення протяжності та плавності звуку і для впорядкування дихання; у формі завдань, що пов’язують розмовну мову з деякими елементами музичної мови; у формі мовленнєвих вправ без музичного супроводу;  у формі рухових завдань до яких включається мовленнєвий матеріал.

Також дуже важливо те, що в основі всього методу лежить музичний ритм, як організуючий момент.

На заняттях В. Грінер приділяє велику увагу і розвитку вищих психічних функцій, що, безсумнівно, є дуже значущим в процесі розвитку дітей з ЗНМ.

Однак, дана методика більше підходить для корекції заїкання. Про що свідчить великий обсяг завдань в роботі на розгальмовування м’язового тонусу дітей, на спів, який в структурі заняття виступає на першому місці. Також одним з недоліків цієї методики ми вважаємо те, що дуже мало уваги приділяється чіткому промовлянню окремих звуків (фонетичній ритміці), розвитку мовних, мімічних рухів. І зовсім не приділяється увага розвитку дрібної моторики пальців рук, що, як ми вважаємо, грає одну з найважливіших ролей у подоланні ЗНМ у дошкільнят.

Г. Шашкіна пропонує іншу структуру логоритмічного заняття [39]: підготовчу частину, яка включає в себе ходьбу спокійного характеру під маршову музику, вправи на різні види ходьби і бігу, з рухами рук, зі зміною напрямку, зі зміною рухів, з перестроюванням;  основну частину, що включає вправи на розвиток дихання,   вправи для чіткого промовляння голосних звуків (фонетична ритміка голосних звуків без музичного супроводу), голосові вправи, вправи для чіткого промовляння складів, мовні ігри,  мовні ігри на увагу, переключення, синхронність, загально-розвиваючі вправи з положення стоячи, вправи для розвитку мовних, мімічних і тонких рухів пальців рук, загально-розвиваючі вправи з положень сидячи і лежачи; заключну частину, яка передбачає вправи на відновлення дихання і релаксацію, різні види спокійної ходьби.

Аналізуючи запропоновану Г. Шашкіною схему заняття, можна відзначити, що дуже велика увага приділяється розвитку орального праксису, міміки, що, безсумнівно, є одним з головних позитивних моментів у цій методиці. Так як у дітей з ЗНМ спостерігається не сформованість рухової сфери, в тому числі і дрібної моторики, артикуляційної [39]. Структура заняття побудована логічно вірно, приділяється належна увага і розвитку вищих психічних функцій, саме в момент мовленнєвої, ігрової діяльності.

Таким чином, спостерігається комплексність, взаємозв’язок виховних, корекційних завдань, що дуже важливо взагалі для будь-якого заняття. Але слід зазначити, що у даній методиці мало уваги приділяється розвитку орієнтування в просторі, розвитку почуття ритму і темпу (адже саме це і виділяє логоритмічні заняття серед інших). Також дуже мало уваги приділяється розвитку творчої діяльності, уяви, просодики мовлення, що є необхідною умовою для розвитку особистості дошкільника, емоційно-вольової сфери.

Г. Волкова пропонує поетапне використання логоритмічних засобів на логопедичних заняттях [8]. Так, підготовчий етап має на меті: створення умов для встановлення контакту; формування та коригування основних рухів (загально-розвиваючі і рухові комплекси в рухливих іграх); виховання сенсорних і сенсомоторних компонентів почуття ритму дітей, з використанням здібності малювання.

На етапі  формування основних рухових вмінь дитини науковець за мету ставить: тренування основних рухів (біг, ходьба, лазіння, стрибки, метання м’ячів і т.п.). У вправи та ігри вводяться різні предмети, що відрізняються один від одного. Проводяться вправи та ігри з виховання виразності, ритму і темпу рухів.

Наступний етап – це  розвиток вищих психічних функцій, його метою є: розвиток пам’яті; розвиток тактильно-кінестетичних відчуттів; корекція мовлення. На заняттях активно використовується драматизація. Розвиваються навички впізнавання властивостей предмета: ваги, термічних властивостей і т.д. Паралельно йде навчання дітей складання груп з однорідних предметів для засвоєння понять «багато», «мало», «порівно» та ін. [8]. На заключному етапі науковець пропонує  удосконалення мовленнєвої діяльності дітей із загальним недорозвиненням мовлення. Метою цього етапу є: розвиток аналізу слів у реченні; збагачення словника; стимуляція музичної діяльності дітей.

Аналізуючи запропоновану Г . Волковою методику, слід відзначити те, що тут робота ведеться системно, по всіх напрямах: розвивається моторика, мовлення, почуття ритму, вищі психічні функції, продуктивні види діяльності. Що додає найбільший позитивний момент цій методиці, оскільки перераховані напрями дуже важливі для всебічного розвитку дитини і корекції її мовленнєвих порушень. Однією із специфіки корекційної роботи з дітьми з ЗНМ є розвиток орального праксису, дрібної моторики, фонетична ритміка. В даній методиці таких напрямів не спостерігається, вона не враховує особливості психомоторики дітей з ЗНМ, а також відсутня робота над диханням та голосом.

Аналізуючи описані методики ми робимо висновок, що логоритміка є ефективним засобом, який сприяє подоланню мовленнєвих недоліків. Логоритмічні заняття спрямовані на корекцію загальних і дрібних рухів, розвиток координації «мовлення – рух», розширення у дітей словника, сприяють вдосконаленню психофізичних функцій, розвитку емоційності, навичок спілкування. Логоритмічні заняття засновані на тісному зв’язку слова, руху та музики і включають пальчикові, мовні, музично-рухові і комунікативні ігри, вправи для розвитку дрібної моторики, танці під ритмодекламацію або спів дорослого, ритмічні ігри з музичними інструментами, вірші з рухами.

 

2.2 Методичні рекомендації  щодо змісту логоритмічних занять  для дітей із ЗНМ

Складаючи заняття з логоритміки, слід враховувати такі дидактичні принципи: науковість, наочність, доступність, поетапне підвищення вимог, стимулювання активності і свідомості дітей, індивідуальний підхід до кожної дитини. Крім того, під час побудови занять необхідно опиратися на спеціальні принципи: зв’язок логопедичної ритміки і фізичних можливостей дітей, її оздоровча спрямованість; зв’язок з основними компонентами музичної діяльності з урахуванням механізмів та структури мовного порушення; розвиток особистості логопата [19].

Заняття з логоритміки проводяться один раз на тиждень, тісно пов’язані з іншими засобами комплексного корекційного впливу. Їх тривалість становить 30-40 хвилин залежно від віку дітей і етапу логопедичної корекції.

У плануванні логоритмічних занять необхідно використовувати поетапне наростання матеріалу з усіх видів лексичних тем – пори року, збір врожаю, новорічні свята, зимуючі птахи, транспорт і т.д.

Основа занять може бути дуже різноманітною: казковий сюжет, уявна подорож або екскурсія, фольклорні джерела, сюжетні та дидактичні ігри. Тематична спрямованість, захоплюючий сюжетний хід, ігрова форма у поєднанні з широким використанням наочного матеріалу стимулюють потребу у спілкуванні, розвивають мовленнєве наслідування, моторику, формують емоційно-естетичний відгук, сприяють формуванню у дітей стійкого інтересу до музичної і мовленнєвої діяльності, підтримують позитивне емоційне ставлення дітей до логоритмічних занять, а отже, допомагають досягти кращої результативності в корекції мовленнєвих порушень.

Заняття для дітей з діагнозом ЗНМ будуються особливо емоційно, з швидкою зміною діяльності, щоб діти не втомлювалися, тому позитивний настрій необхідно створити ще на початку логоритмічного заняття.

Зміст заняття як ми вже вказували, має бути пов’язаним з лексичною темою,  завданнями логоритміки,  в конкретній віковій групі [29].

У результаті дослідження нами було розроблено структуру логоритмічного заняття, яка включала вступну частину, основну і заключну.

1. Вступна частина.

Ходіння, переступання через предмети, обхід через предмети, стрибки, підскоки в різних напрямках, вправи на розвиток рівноваги, розвиток  загальної моторики, вступна логоритмічна розминка, яка дає установку на потрібний темп рухів і мовлення.

2. Основна частина.
• музично-ритмічні рухи (рухи змінюються відповідно до темпу музики);
• вправи на розвиток музичного слуху;
• вправи, що розвивають мовне і фізіологічне дихання;
• зміна рухів відповідно до характеру музики;
• вправи на увагу;
• вправи на регуляцію м’язового тонусу;
• вправи, що розвивають голос і артикуляцію (спів, виспівування);
• вправи на розвиток міміки обличчя;
• вправи на розвиток дрібної  моторики;
• слухання музики;
• гра.

Мовленнєвий матеріал залежить від змісту логопедичної корекції (підготовчий етап, постановка, автоматизація чи диференціація): це пісні, хороводи, скоромовки, вірші, драматизація з піснями, інсценування, тощо.

3. Заключна частина.

Заспокійливі вправи, вправи на розвиток міміки відповідно до музичних образів, ігри, заспокійливе звичайне ходіння під музику, слухання музики в поєднанні зі спокійними рухами з предметами і без предметів, визначення її характеру.

Кожна частина включає в себе різні види вправ, які вирішують певні корекційні завдання.

У вступній частині використовуються вправи на розвиток основних рухів. Ці вправи полягають у вигляді марширування в різних напрямках, побудова шеренг, колон, перестроювання, переступання через предмети, обхід предметів, біг, підскоки, стрибки, підскоки в різних напрямках, вправи на розвиток рівноваги. Вправи розвивають у дітей первинні навички ходіння по колу (по одному і парами), уміння дотримуватися однакової відстані між дітьми які йдуть, а також шикувати  шеренги, лінійки, колони тощо.

У вправах на розвиток основних рухів діти вчаться орієнтуватися в просторі, координувати свої рухи, передавати в ходьбі, бігові, підскоках темп і ритм, регулювати дихання. У них формуються слухова і зорова увага, розвивається словник дітей: розуміння і вживання наголосів, визначень, прийменників (праворуч-ліворуч, між, близько, вище-нижче, в центр-з  центру, прямо-в сторону і т д.). Вправи рухового характеру удосконалюють фізіологічне та мовне дихання.

Основна частина включає в себе:

– загальнорозвиваючі вправи;

–  вправи на розвиток почуття ритму;

– вправи на розвиток пам’яті та уваги;

– вправи, що розвивають голос і артикуляцію (спів, виспівування);

– вправи для розвитку дрібної моторики;

– ігри.

Загальнорозвиваючі вправи проводяться з положення, сидячи, лежачи, стоячи, без мовлення і з мовленням, і виконуються в певному темпі і ритмі. Загальнорозвиваючі рухи діляться на вправи для м’язів тулуба, м’язів рук і плечового пояса, м’язів шиї і голови, м’язів ніг. При закріпленні рухових умінь корисно включати загальнорозвиваючі рухи в комплекс вправ. Це сприяє активізації уваги, пам’яті, нормалізації м’язового тонусу, темпу і ритму; вихованню спритності, точності виконання рухів.

Основні, загальнорозвиваючі рухи в співі і в спеціальних завданнях,  формують плавний і тривалий видих без голосу і з голосом, що забезпечує комплексне вирішення низки корекційних завдань. Наприклад, у вступній вправі «Музичне вітання» діти підспівують зі словами «добрий день» та з одночасним рухом пальців рук. Таким чином, розвивається координація голосодихальних і моторних навичок.