Корекція мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами логоритміки

Вправи, що розвивають почуття ритму розучуються під музику, сприяють вихованню темпу і ритму. Музичний керівник проводить на заняттях з логоритміки постійну роботу над розрізненням повільного і швидкого темпів, уповільнення і прискорення в музиці. Тренування можна починати з найпростіших ритмів: проплескати своє ім’я, день тижня і т.д. Діти дуже люблять працювати з ритмічними картками, викладати найпростіші пісеньки – ритми.

Ритмічний малюнок можна виконувати плескаючи в долоні, перетупотіти, бігом, стрибками, грою на дитячих музичних інструментах.

Вправи на розвиток пам’яті та уваги: стимулюють увагу і зміцнюють зорову, слухову та моторну пам’ять дитини; виховують швидку і точну реакцію на зорові і слухові подразники; формують навички швидкого перемикання з одного руху на інший; сприяють утриманню в пам’яті ряду зорових дій.

Вправи повинні бути ретельно продумані для того, щоб отримати максимальні результати, не завантажуючи дитячу психіку надмірним напруженням.

Слід зважати на вік дітей та їх можливості. Включаючи тільки одну з вправ цього розділу в своє заняття, педагог повинен врахувати, чи слід вибрати рухливе завдання, пов’язане з маршируванням або бігом, чи завдання статичного характеру. Цей вибір залежить від психомоторного навантаження попередньої і наступної вправи даного заняття.

Вправи на розвиток дихання, голосу, артикуляції мають важливе значення для корекції ЗНМ. Адже найважливішою умовою правильного мовлення є плавний і тривалий видих, чітка артикуляція. Фізіологічне дихання здійснюється мимоволі, вдих і видих відбуваються через ніс. Тривалість вдиху і видиху однакова. Мовне дихання відрізняється від фізіологічного: мовець на самому початку висловлювання може вдихнути носом, але при тривалому висловлюванні повітря надходить в легені тільки через рот, тому що швидко і безшумно вдихнути через носові ходи неможливо. Тому при постановці мовного дихання необхідно привчати дітей безшумно і швидко робити вдих через рот. Видих повинен бути тривалим і плавним.

Дихання, голосоутворювання і артикуляція являють собою єдиний процес, тому починати роботу з постановки мовного дихання, нормалізації голосу і уточненню артикуляції слід одночасно. Але, перш за все, необхідно виробити тривалий і сильний фізіологічний видих (без мовлення). Поступово завдання ускладнюються: спочатку тренування тривалого видиху проводиться при проголошенні окремих голосних і приголосних звуків, потім – на матеріалі складів, пізніше на видиху вимовляються слова і фрази.

У роботі над розвитком у дітей фізіологічного дихання ми використовували вправи «Подуй на кульбабу», «Задуй свічку», «Погріємо руки».

Прикладами вправ на розвиток мовного дихання можуть бути такі вправи: «Ліс шумить» (діти вимовляють звук «Ш» з одночасним погойдуванням піднятими вгору рук), «Мотор працює» (діти тривало вимовляють звук «Р», роблячи кругові рухи зігнутими в ліктях руками перед грудьми).

З метою оволодіння дітьми навичками мовленнєвого дихання, голосоутворення та артикуляції з урахуванням їх мовленнєвого розвитку, в заняття включаються виспівування і спів пісень.

Ми рекомендуємо музичним керівникам на початкових етапах роботи над співом підбирати пісні з короткими фразами, з метою правильно голосоутворювання. Крім того, небажано, щоб в мелодії зустрічалися великі інтервали; необхідно підбирати пісні в повільному і середньому темпі; бажано, щоб у тексті пісень було багато голосних і дзвінких приголосних; акомпанемент пісень повинен бути нескладним; краще підбирати пісні, які можна інсценувати; текст пісні має відповідати віку і мовленнєвим можливостям дітей.

Так, наприклад, робота музичного керівника з дітьми в розділі «Спів» ділиться на кілька етапів. Перший етап – проспівування голосних. На заняттях слід звертати особливу увагу на правильне дихання під час співу, постановку голосу, темп і ритм мови. Після цього можна відпрацьовувати виразність виконання. Основне завдання цього етапу – розвиток м’язів мовленнєвого апарату, правильне проспівування голосних і виділення їх на слух. Наступний етап – чистомовки з співом на постановку шиплячих і свистячих. Третій етап – чистомовки з співом на постановку сонорних звуків. Останній етап – закріплення всіх звуків у вільному мовленні.

Робота по співу не обмежується тільки правильною постановкою звуків. Вона повинна відрізнятися одним важливим акцентом – розвитком емоційної сфери дитини, яку вона могла б проявити в міміці, жестах.

Для досягнення позитивного ефекту рекомендується на одному занятті давати пісеньки різного характеру, щоб діти могли відчути різницю в настрої і виразити його своєю поведінкою. Розспівування слід більше давати на голосні, щоб краще відпрацьовувати дихання і задіяти затиснуту нижню щелепу. Одну і ту ж тему краще повторювати по 2-4 рази, щоб діти її засвоїли, а розспівування на голосні співати протягом декількох місяців.

Вправи для розвитку дрібної моторики пальців рук також включаються в різні частини заняття, наприклад, в виспівування або спів.

У кожне заняття включені пальчикові ігри, пальчикова гімнастика  або масаж пальців. За насиченістю різних важливих зон кисть не поступається вухові та стопі. Так, вплив на ці зони усуває м’язове та емоційне напруження.

Музичні керівники на заняттях використовують «пальчикові вправи». Вони захоплюючі, оригінальні і цікаві тим, що являють собою мініатюрний театр, в якому акторами є пальці.

При уважному знайомстві з пальчиковими іграми виявляється, що текст знаходить тут не буквальне відображення: певно жести – смислова символіка «волає» до своєї розшифровки та інтерпретації. Пальчикові ігри: розвивають м’язовий апарат, дрібну моторику, тактильну чутливість; впливають на реактивність свідомості (зважаючи на швидкість зміни рухів); підвищують загальний рівень організації мислення дитини, розвивають увагу; сприяють розвитку мовленнєвої діяльності дітей. Текст в пальчикових іграх бажано вимовляти двічі. При повторенні діти підлаштовуються до виконання методом «відлуння».

Рухливі ігри слугують закріпленню навичок, отриманих на музично-ритмічних заняттях, і є їх складовою частиною.

Оскільки діти з ЗНМ часто фізично ослаблені, мало витримані, швидко втомлюються, рухливі ігри допомагають їм розвивати моторні навички, наздогнати однолітків у фізичному розвитку. Більше того, у дітей поліпшуються пам’ять, увага, переключення, вони стають більш зібраними, активними, витриманими. Поряд з виробленням швидкості рухової реакції ігри розвивають здібності до гальмування, привчають до стриманості і терпіння. Для деяких дітей гра є тим засобом, який залучає їх в колектив, змушує побороти почуття страху.

На початку корекційної роботи доцільно включати в заняття ігри з різними елементами шикувань або перешикувань, а пізніше, коли основні моторні навички практично сформовані, – ігри з бігом, стрибками, підскоками.

Від поставленого музичним керівником завдання в музичне заняття можуть бути включені рухливі ігри, малорухливі ігри або сюжетні ігри.

У міру формування мови в ігри бажано вводити мовленнєвий матеріал. Музичний супровід ігор допомагає узгоджувати рухи по швидкості та тривалості, виховує почуття ритму.

В заключній частині використовуються мімічні вправи (етюди) відповідно до музичних образів, вони широко застосовуються в логопедичній ритміці і сприяють розвитку артикуляційного апарату а також вихованню особистісних якостей; слухання музики в поєднанні зі спокійними рухами з предметами і без предметів; спокійну ходьбу і марширування. Ці вправи сприяють нормалізації дихання, перебудові і врівноваженню процесів збудження і гальмування нервової системи.

Всі вправи на заняттях проводяться по наслідуванню. Мовленнєвий матеріал попередньо не вивчається. Під час занять бажано, щоб діти стояли разом з педагогом у колі або сиділи півколом. Таке розташування дає можливість дітям добре бачити педагога, рухатися і промовляти мовний матеріал синхронно з ним. Успішність всієї роботи залежатиме від відчуття радості, отриманої дитиною на занятті, щоб діти з нетерпінням чекали наступного.

Логоритмічні заняття дають можливість долати проблеми в мовленні у дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення шляхом розвитку, виховання і корекції у дітей рухової сфери в поєднанні зі словом і музикою, що дозволяє дітям глибше зануритися в ігрову ситуацію, створити сприятливу атмосферу засвоєння досліджуваного матеріалу і розвитку творчих здібностей. Знання засвоюються дітьми швидше, так як їх подача супроводжується різноманітними рухами під музику, що дозволяє активізувати одночасно всі види пам’яті (слухову, рухову, зорову). Крім того,  колективне виконання завдань сприяє упорядкуванню і вдосконаленню ритмічних процесів, розвиває уміння зосередитись, що допомагає слабким дітям у колективі виконати ритмічний рух, наслідуючи більш сильніших дітей. Музика, ритм, слово, сигнал створюють сприятливі умови для тренування процесів збудження і тренування. Наприклад, гіпоактивні діти стають більш емоційними, рухливими, жвавішими, а гіперактивні заспокоюються. На заняттях відбувається психологічне розвантаження. Діти, отримуючи яскраві враження, позитивні емоції, почуття радості, поступово звільняються від невпевненості в собі, від слабкості, від особистої несамостійності.

Головним принципом логоритмічних занять є взаємозв’язок слова, руху та музики. І все це поєднано у вправах, завданнях, іграх, та спрямовано на вирішення корекційних, освітніх, а також оздоровчих задач.

2.3 Охорона праці  в галузі освіти

Проблеми охорони праці в галузі освіти, як і в усіх сферах суспільного життя, на сьогоднішній день є надзвичайно актуальними, тому що велика кількість захворювань  в закладах освіти спричинена тим, що не завжди вихователі, вчителі, учні, науково-педагогічні працівники та студенти дотримуються в повному обсязі правил охорони праці. У наш час, як свідчить міжнародна статистика, рівень травматизму може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років.

Охорона праці та безпека життєдіяльності в сучасному техногенному світі відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим більше життя.

Тому, в Законі України «Про охорону праці» [16], в Законі України «Про охорону дитинства» підкреслюється, що основним принципом державної політики України є пріоритет життя і здоров’я людини над результатами її праці .

У сучасних умовах під охороною праці розуміється система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення, адже від цього залежить і продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

Таким чином, проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, включаючи й освітню та науково-дослідну роботу в гуманітарній галузі. Зокрема, проблема охорони праці набуває актуальності при роботі та опрацюванні матеріалів в бібліотечних, архівних, музейних та інших установах, а також при проведенні в навчальних закладах занять та інших форм освітньо-виховної роботи, в тому числі і дозвілля.

Для належної організації охорони праці при здійсненні науково- дослідної та освітньої-виховної роботи необхідно керуватися Законами України, передусім такими як «Про освіту» [15]; «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», «Про вищу освіту»; «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічній діяльності»; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; «Про інформацію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про наукову і науково-технічну діяльність»; «Про Основні правила роботи державних архівів України»; «Про Національний архівний фонд і архівні установи»; «Про музеї та музейну справу», Кодекс законів про працю України, Кримінальний Кодекс України.

Правила охорони праці розробляються на основі державних та відповідних відомчих нормативно-правових документів. Так, при проведенні навчальних занять на базі в архівних установ чинними є «Правила охорони праці в архівних установах», затверджені Державним комітетом архівів України відповідно до Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 1 лютого 2005 року № 22 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2005 р. за № 245/10525.

Цим документом визначено, зокрема вимоги до санітарно-гігієнічних умов праці в архівах. Зазначається, що освітленість виробничих і побутових приміщень архівних установ має відповідати вимогам СНИП ІІ-4-79. Всі приміщення архівних установ, за винятком архівосховищ та фотолабораторій, мають бути забезпечені природним освітленням. Природне та штучне освітлення для роботи з архівними документами має забезпечувати сприятливі умови для загальної та зорової працездатності.

Для забезпечення охорони праці важливо, щоб під час природного освітлення для захисту від прямого та відбитого світла з поверхні екранів і клавіатури були передбачені сонцезахисні пристрої та правильне розташування робочих місць відносно вікон (природний потік світла має попадати на робочу поверхню з лівого боку).

Працюючи в архівних, а також в бібліотечних та музейних установах необхідно знати, що організація освітлення робочих приміщень і зон має виключати попадання прямих і відбитих світлових потоків в органи зору. Під час заміни джерел світла на обладнанні належить встановлювати лампи, які не знижують рівня освітленості.