Психолого-педагогiчна корекцiя уваги молодших школярiв з затримкою психiчного розвитку

3

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

1.1. Характеристика дітей з затримкою психічного розвитку

1.2. Проблеми розвитку молодших школярів з затримкою психічного розвитку

1.3. Особливості уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку

1.4. Шляхи розвитку уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ УВАГИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ЗАТРИМОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

2.1. Організація, методи  та методики експериментального дослідження   уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку

2.2. Хід, результати експериментального дослідження та їх аналіз

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В останні роки відмічається значне зростання кількості дітей з затримкою психічного розвитку. Більшість з них не потрапляє до поля зору фахівців і не отримує відповідної допомоги.

Зважаючи на цей факт, проблема діагностики та корекції розвитку для цієї категорії дітей є досить актуальною в наш час. Особливо це питання важливе для дітей молодшого шкільного віку, оскільки результати досліджень багатьох вчених (Т.О. Власової [5], М.С. Певзнер [10], К.С. Лебединської [20], В.І. Лубовського [1], С.Г. Шевченко [57] та ін.), які вивчали цю проблему, показали, що ці діти виявляються не готовими до шкільного навчання і, як наслідок, мають великі проблеми з успішністю в школі.

Сучасними дослідженнями встановлено [4, 5, 13, 21, 42], що в дітей, які на початку шкільного навчання виявляють ознаки відставання в психічному розвитку, найслабшим місцем є недорозвиненість чуттєвого пізнання довкілля, зрідненість усіх знань, уявлень, вражень, які здобуваються від безпосереднього знайомства з предметами. Так, вони часто не знають назв предметів і погано розрізняють кольори та відтінки, геометричні фігури. Навіть знаючи той чи інший колір, форму, діти з великими труднощами користуються цими ознаками для розв’язання різних практичних завдань. Відтак дитина виявляється безпорадною, і подальший розвиток немає підґрунтя.

Напевно, це зумовлено тим, що саме в ранньому дитинстві, коли має йти бурхливе нагромадження чуттєвого досвіду, діти не отримують належної допомоги дорослих. У цей час батьки ще не помічають відставання психічного розвитку малюка або не надають цьому серйозного значення чи, не знаючи, яких заходів вжити, думають, що з часом все минеться. Коли ж відставання нарешті помічають, намагання навчити дитину виявляється марним, тому що необхідно заповнити прогалини її попереднього розвитку.

Отже, в якому б віці не почалися спеціальні заняття з дитиною, необхідно завжди звертатися до розширення, зміцнення і систематизації її чуттєвого пізнання предметів і явищ довкілля. Краще це робити вчасно і послідовно.

За умови ранньої діагностики розвитку дітей та надання своєчасної психолого-педагогічної корекції молодшим школярам з затримкою психічного розвитку, ці діти здатні подолати психічне недорозвинення до початку систематичного навчання.

Як відомо [21, 42], у дітей з затримкою психічного розвитку так чи інакше порушені всі психічні процеси, але в цій роботі ми досліджуємо саме увагу, оскільки вона являється основою інтелектуальної діяльності. У розв’язанні пізнавального завдання взаємодіють різні пізнавальні процеси, психічні стани і якості особистості. Усі вони підпорядковані певній меті – забезпечити ефективне функціонування мислення, завдяки якому і розв’язується те чи інше пізнавальне завдання. Наявність добре розвиненого рівня уваги в діяльності молодшого школяра робить її продуктивною, організованою та активною.

Проблема вивчення та корекції уваги в дітей з затримкою психічного розвитку є значимою і актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства, тому що процеси уваги страждають найбільш рано, утрудняють повноцінне пізнання навколишнього світу, придбання необхідних навчальних і практичних навичок.

Об'єкт дослідження: процес реабілітації дітей з вадами розвитку.

Предмет дослідження: психолого-педагогічна корекція уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

Мета дослідження: зробити психолого-педагогічну корекцію уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

Об’єкт, предмет та мета дослідження зумовили вирішення наступних завдань дослідження:

1.      Дати характеристику дітей з затримкою психічного розвитку.

2.      Проаналізувати проблеми розвитку молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

3.      Охарактеризувати особливості уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

4.      Вивчити шляхи розвитку уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

5.      Визначити групи досліджуваних дітей молодшого шкільного віку.

6.      Підібрати методи та методики для дослідження уваги дітей молодшого шкільного віку.

7.      Провести експериментальне дослідження уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку.

Гіпотеза дослідження: систематизована та регулярна корекція уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку підвищує рівень таких властивостей уваги, як стійкість, переключення, розподіл, концентрація та обсяг, що робить її продуктивною, організованою та активною.

Теоретико-методологічною основою дослідження є основні положення Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», а також Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Програма «Діти України», Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Важливими для дослідження стали наукові роботи, що розкривають особливості затримки психічного розвитку (К.С. Лебединська [20], Т.О. Власова [5], М.С. Пензнер [10], В.І. Лубовський [1], В.М. Синьов [4], Г.М. Коберник [42], Т.Б. Єпіфанцева [28] та ін.), аналізують молодший шкільний вік (Т.Е. Єгорова [12], М.В. Матюхіна [26], Т.С. Міхальчик [26],  О.О. Люблінська [22] та ін.), характеризують увагу (Л.С. Виготський [7], Г.Я. Гальперін [8], Е.Л. Кобильніцька [8] та ін), визначають корекційну ефективність спеціального навчання і виховання (В.М. Синьов [8], Л.М. Блінова [3], А.Д. Гонеев [9], В.А. Лапшин [19], Ліпа [21] та ін.).

Розв’язання визначених завдань і необхідність перевірки у процесі дослідження вихідних припущень зумовили використання комплексу методів та методик дослідження: метод системного аналізу наукової літератури, результатів психолого-педагогічних досліджень,  методи опитування, спостереження, бесіди, математичної статистики, метод експерименту; методики: методика «Дослідження розподілу та переключення уваги» (П’єрона-Рузера в адаптації Р.С. Нємова), проба переплетених ліній Рея, методика «Запам’ятай і розстав крапки» (в адаптації Р.С. Нємова), коректурна проба за таблицями кілець Ландольта.

Експериментальна база дослідження. Пошукова робота здійснювалася на базі КЗО «Багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр» ДОР по вул. Ляшка Попеля, буд.1 та СШ № 10  м. Дніпропетровська.

Теоретичне значення роботи: виявляється в аналізі багатьох наукових джерел з проблем розвитку молодших школярів з затримкою психічного розвитку та корекції їх уваги.

Наукова новизна роботи: проведення даного дослідження дозволило нам виявити особливості розвитку уваги молодших школярів з затримкою психічного розвитку та на місцевій вибірці зробити її психолого – педагогічну корекцію.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати і висновки, які містяться в ньому, можуть бути використані при визначенні основних складових психолого-педагогічного супроводу молодших школярів з затримкою психічного розвитку як умови їхнього успішного навчання у школі та вступі у наступні навчальні заклади.

Результати дослідження можуть бути корисними для широкого кола психологів, дефектологів, батьків, вихователів спеціальних шкіл-інтернатів, а також для студентів – майбутніх фахівців з корекційної освіти.

Структура дипломної роботи: вступ, теоретичний розділ, експериментальне дослідження, висновки, список використаних джерел та додатки.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

1.1.      Характеристика дітей з затримкою психічного розвитку

Більшу частину контингенту дітей із труднощами в навчанні становить група, яку визначають, як «діти з затримкою психічного розвитку». Це численна група, що становить близько 50% серед невстигаючих молодших школярів [4].

Поняття «затримка психічного розвитку» (ЗПР) використовується стосовно дітей з мінімальними органічними ушкодженнями або функціональною недостатністю центральної нервової системи, а також після довгострокового перебування в умовах соціальної депривації. Для них характерні незрілість емоційно-вольової сфери і недорозвинення пізнавальної діяльності, що має свої якісні особливості, які компенсуються під впливом тимчасових, лікувальних і педагогічних факторів [2].

Спеціальне комплексне вивчення затримки психічного розвитку, як специфічної аномалії дитячого розвитку, розгорнулося у вітчизняній спеціальній психології у 60-70х рр. ΧΧ століття. Це було викликано потребами шкільної практики, коли у зв'язку з переходом на нові ускладнені програми, різко зросли освітні проблеми у невстигаючих школярів. До цього часу був накопичений значний досвід диференціальної діагностики і узагальнений закордонний досвід вивчення і навчання школярів цієї категорії [10].

Вивчення (Т.О. Власова [5], В.І. Лубовський [33]) закордонного досвіду досліджень дітей, що мають труднощі у навчанні в школі, підтвердило, що однозначного трактування сутності і причин цих утруднень немає. У США, Англії, Німеччини ця категорія дітей позначалася як «діти із труднощами в навчанні», як «діти, що мають недостатні здатності до навчанні», «непристосовані», «педагогічно запущені», «діти з порушенням поведінки», а також «діти з мінімальними ушкодженнями мозку» [44].

Першою фундаментальною публікацією про таких дітей була монографія А. Штрауса і Л. Летінен «Психопатологія і навчання дитини з ушкодженням мозку», яка вийшла у США в 1947 р., де вказуються особливості таких дітей [45].

Вітчизняні клініцисти, психологи і педагоги, враховуючи різні аспекти цієї проблеми, визначають поняття «затримка психічного розвитку», характеризуючи відставання в розвитку психічної діяльності дитини в цілому. Дослідження  Г.Е. Сухарєвої [46], Т.О. Власової [5], М.С. Певзнер [10], В.І. Лубовського [1], К.С. Лебединської [20] дозволили виділити серед стійких неуспішних молодших школярів особливу категорію, у якої труднощі в навчанні були обумовлені затримкою темпу психічного розвитку [44].

Великий внесок у розвиток понять про затримку психічного розвитку і основах навчання дітей внесли К.С. Лебединська [20], В.В. Ковальов[17], 3.І. Калмикова[16], Т.Е. Єгорова [12] та ін. В останні роки цей напрямок очолює С.М. Шевченко [57], завідувачка сектору дітей із труднощами в навчанні.

Термін «затримка психічного розвитку» був запропонований Г.Е.Сухарєвою. Затримка психічного розвитку - це вповільнення темпу розвитку психіки дитини, що виражається в недостатності загального запасу знань, незрілості мислення, перевазі ігрових інтересів, швидкого пересичення в інтелектуальній діяльності [49].

Визначення у вітчизняній спеціальній психології, характеризує затримку психічного розвитку, як порушення темпу усього психічного розвитку при наявності значних потенційних можливостей. Затримка психічного розвитку  дитини це - тимчасове порушення, яке коригується тим раніше, чим кращі умови розвитку дитини [45].

Для таких дітей характерна ширша «зона найближчого розвитку», тобто вони краще використовують педагогічну допомогу у виконанні пізнавальних та інших завдань, з якими на даний момент не можуть упоратися самостійно [4].

Причинами вираженої затримки психічного розвитку дітей у більшості випадків є мінімальні органічні ушкодження мозку або функціональна недостатність центральної нервової системи, які виникли в результаті, патогенетичних факторів внутрішньоутробного періоду розвитку, під час пологів і в перші роки життя дитини, тривалі хронічні соматичні захворювання, перенесені у ранньому дитинстві, а також тривала соціальна депривація (зокрема, перебування з моменту народження в умовах неблагополучної родини, будинку дитини, дошкільного дитячого будинку) і вплив стресових психотравмируючих факторів [44].

Проведені клінічні та психолого-педагогічні дослідження свідчать, що діти з затримкою психічного розвитку посідають нібито проміжне положення між дітьми, які нормально розвиваються, та розумово відсталими, якісно відрізняючись як від перших, так і від других [4].

Зупинимося на класифікації дітей з затримкою психічного розвитку. Нашими клініцистами виділяється серед них (класифікація К.С.Лебединської) чотири групи. У їх основі лежить етіологічний принцип.

Перша група - затримка психічного розвитку конституціонального походження. Це гармонійний психічний і психофізичний інфантилізм. Причини: спадкові та генетичні фактори, внутрішньоутробні інтоксикації, легкі родові травми, інфекційні захворювання в перші місяці після народження дитини.

Такі діти відрізняються вже зовні. Вони більш субтильні, частіше зріст у них менше середнього і личко зберігає риси більш раннього віку, навіть коли вони вже стають школярами. У цих дітей особливо сильно виражене відставання в розвитку емоційної сфери. Вони перебувають, як би на більш ранній стадії розвитку в порівнянні із хронологічним віком. В них спостерігається більша виразність емоційних проявів, яскравість та жвавість емоцій і, разом з тим, нестійкість і лабільність; для них дуже характерні легкі переходи від сміху до сліз, і навпаки. У дітей цієї групи дуже виражені ігрові інтереси, які переважають навіть у шкільному віці. Ці діти невтомні в грі, у якій проявляють багато творчості і вигадки, і в той же час швидко пересичуються інтелектуальною діяльністю. Школа для них є продовженням гри, вони приносять із собою ляльок, забираючись із ними під парту. Психологи радять батькам таких дітей не віддавати їх рано до школи, дати їм можливість «дограти». У першому класі мала спрямованість на тривалу інтелектуальну діяльність супроводжується невмінням підкорятися правилам дисципліни. Слід пам'ятати, що незрілість емоційної сфери затрудняє соціальну адаптацію. Несприятливі умови життя можуть спричинити патологічне формування особистості по нестійкому типу. «Інфантильна» конституція може бути сформована і у результаті не грубих обмінно-трофічних захворювань, перенесених на першому році життя [49].