Социальни аспекти освити людей з обмеженими можливостями здоровя

Міністерство освіти і  науки України

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА"

Житомирський економіко-гуманітарний інститут

Кафедра соціальної роботи

 

ДОПУЩЕНО ДО ЗАХИСТУ

«______» ______________2010р.

Завідувач кафедри соціальної роботи

_______________О.М.Дікова-Фаворська 

 

спеціальність 7.040202 «Соціальна робота»

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

 

СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ОСВІТИ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЗДОРОВ`Я

 

Зміст

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  дослідження. Розуміння потреби забезпечення молоді з обмеженими функціональними можливостями освітніми послугами в рамках інтегрованих структур є не лише результатом гуманістичного прагнення рівності в освіті, але й диктується об’єктивними вимогами сьогодення. Адже, за прогнозами ЮНЕСКО, досягти високого рівня суспільного розвитку зможуть лише ті країни, серед працездатного населення яких налічуватиметься щонайменше 40–60 % фахівців із вищою освітою [55].

Оптимальним способом вирішення цієї проблеми є організація інтегрованого/інклюзивного навчання. Організація такого навчання для студентів з обмеженими функціональними можливостями передбачає вирішення ряду проблем [41, с. 5]:

• вибір форми навчання (денна, заочна, дистанційна);
• наявність соціально-психологічного та соціально-педагогічного супроводу в процесі навчання;
• підбір методик і технологій навчання;
• доступність реабілітаційних послуг;
• індивідуальний підхід та заходи інтегрування в групу однокурсників;
• наявність безбар’єрної архітектури та технічне забезпечення процесу навчання;
• сприяння подальшому працевлаштуванню за обраною спеціальністю.

Визначені аспекти залучення молоді з обмеженими функціональними можливостями в інтегроване освітнє середовище коледжу є відносно новими для української соціальної практики. Тому актуальності набуває вивчення та аналіз традицій зарубіжного та міжнародного досвіду в цій галузі, використання та адаптація його ідей у системі освіти України.

 

Основні наукові  напрямки дослідження проблем у  соціологічній літературі. Загальнотеоретичні аспекти проблем люей з функціональними можливостями здоров`я знайшли своє відображення у вітчизняних та закордонних законодавчих актах, економічній, соціальній та психологічній літературі.

Серед вчених, що присвятили свої праці питанням навчання та виховання людей з функціональними обмеженнями здоров`я, а також реабілітації та соціальному захисту вказаної категорії осіб варто виокремити В. С. Андреєва, М.А. Вігдорчіка, І.М. Сироту, Б.І. Сташківа, І.М.Терюханову, А.Г. Шевцова та інших. Серед українських науковців ґрунтовні дослідження з питань освіти молоді з обмеженими функціональними можливостями зробила О.М. Дікова-Фаворська, яка працює над проблемою можливостей інтегрованої освіти для вказаної категорії осіб.

Попри значну кількість  наукових робіт з цієї проблематики, соціальному аспекту даного питання приділено недостатню увагу.

Огляд літератури з проблем соціологічних аспектів освіти людей з обмеженими можливостями здоров¢я дозволив зробити висновок, що автори переважно висвітлюють лише різні аспекти інвалідізації, тож актуальною науковою задачею залишається створення цілісного уявлення про освіту як спосіб інтеграції у суспільство людей з обмеженими можливостями здоров¢я.

Тому, ми вважаємо, обрана тема дипломної роботи «Соціальні аспекти  освіти людей з обмеженими можливостями здоров`я» є актуальною

Об’єкт дослідження – учнівська молодь з обмеженими функціональними можливостями здоров¢я.

Предметом дослідження  виступають соціологічні аспекти проблеми освіти учнівської молоді з обмеженими функціональними можливостями здоров¢я.

Мета дослідження – проаналізувати сутність соціологічних аспектів освіти учнівської молоді з обмеженими функціональними можливостями здоров¢я увищому навчальному закладі І-ІІ рівня акредитації.

Для досягнення мети дослідження  необхідно розв’язати наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми інтеграції учнівської молоді з обмеженими можливостями здоров¢я у суспільство у соціологічній та соціальній літературі.
2. Визначити бар¢єри соціальної інтеграції учнівської молоді з обмеженими можливостями здоров¢я.
3. Проаналізувати особливості соціальної політики щодо учнівської молоді з обмеженими можливостями здоров¢я.
4. Здійснити соціологічне дослідження шляхів інтеграції учнівської молоді з обмеженими можливостями здоров¢я у системі вищої освіти України на прикладі Коростишівського педагогічного коледжу ім. І.Я. Франка.

Гіпотеза дослідження: ми вважаємо, що інклюзивна освіта сприяє ефективній інтеграції учнівської молоді з обмеженими можливостями здоров¢я у соціумі.

Методи дослідження. Дослідження проводилось шляхом опитування викладачів та учнів Коростишівського педагогічного коледжу ім.. І.Я.Франка.

Методологія проведення дослідження базувалася на стратегії  поєднання кількісних та якісних  методик отримання інформації, науковому аналізі різних джерел інформації.

Характер та обсяг  предмета дослідження зумовили потребу  використання: логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного, за допомогою яких поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості поняття «інвалід», «особами з обмеженими можливостями», «людина з функціональними обмеженнями здоров`я»; історичного методу – при аналізі поглядів на проблеми поняття та законодавчого регулювання інвалідності; методів моделювання і прогнозування – в процесі розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи освіти для людей з функціональними обмеженнями здоров`я. У роботі застосовувались також статистичний та інші наукові методи.

Наукова новизна одержаних  результатів визначається передусім тим, що дана робота є комплексним загальнотеоретичним дослідженням соціальних аспектів освіти учнівської молоді з обмеженими можливостями здоров¢я у вищому навчальному закладі І-ІІ рівня акредитації.

Практичне значення одержаних  результатів. У науково-дослідницькій сфері матеріали дослідження можуть стати основою для подальшої розробки концепції освіти учнівської молоді з обмеженими можливостями здоров¢я у вищому навчальному закладі І-ІІ рівня акредитації; у навчальному процесі – розроблено програму дистанційного навчання учнівської молоді з обмеженими функціональними можливостями здоров¢я у вищому навчальному закладі І-ІІ рівня акредитації з курсу «Психології».

Структура та обсяг дипломної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить  113 джерела, та додатків. Робота містить 7 рисунків та 2 таблиці. Обсяг дипломної роботи складає 80 сторінок.

 

     

 

Розділ І. Теоретичні підходи до проблеми освіти людей з обмеженими можливостями

1.1. Особи з особливими потребами як специфічна соціальна група

Ще з історії  Древньої Спарти до нас дійшли відомості про страшне ставлення до немовлят з явно вираженими фізичними вадами.

Наприкінці  середніх віків словом «інвалід»  називали немічних людей, які були жертвами війн та потребували допомоги та опіки. В часи епохи Відродження, яка возвеличувала здорове та гарне тіло, люди з каліцтвом зазнавали переслідувань. Надалі в історії людства спостерігається прогрес - для інвалідів створюються притулки, вони живуть на подаяння. В Європейських країнах інвалідів годували при монастирях, а у 1671 році у Франції було побудовано перший будинок для інвалідів.

За часів  Царської Росії інвалідів розміщували  при монастирях, із державної казни виділялися кошти на їх утримання. Поняття «інвалід» на той час застосовувалося до осіб, що зазнали каліцтва у зв’язку з проходженням військової служби. Як бачимо протягом історії, суспільство змінювало своє відношення до людей з відхиленнями в розвитку. Воно пройшло шлях від ненависті і агресії до терпимості, усвідомлення рівноправності інвалідів із здоровими людьми, їх інтеграцію у суспільство.

На думку  М.М. Малофєева, в еволюції ставлення  суспільства і держави до людей з фізичними вадами можна виділити п’ять етапів [61, с. 24]:

Перший  етап - від агресії та нетерпимості до визнання необхідності турботи про дітей з відхиленнями в розвитку. Ознаменуванням даного етапу стало відкриття в Баварії першого притулку для незрячих дітей у 1198 р. На 1706-1715 рр. припадає виникнення перших монастирських притулків і в Україні.

Другий  етап – від визнання необхідності піклування про дітей з відхиленнями в розвитку до визнання можливості навчання хоча б частини з них. Так, у 1770 р в Парижі було відкрито спеціальні школи для глухонімих, а в 1784 р. для незрячих дітей.

Третій  етап – від визнання можливості навчання до визнання доцільності навчання трьох категорій дітей: з порушеннями слуху, зору та розумово відсталих.

Четвертий етап - від визнання необхідності навчання частини атипових дітей до розуміння необхідності навчання всіх атипових дітей. В Західній Європі цей етап триває від початку до 70-х рр. ХХ століття і характеризується розвитком законодавчої бази спеціальної освіти, а також структурним вдосконаленням національних систем спеціальної освіти (в деяких країнах існує д 20 типів таких спецшкіл).

П’ятий  етап – від ізоляції до інтеграції. В західноєвропейських країнах етап характеризується скороченням кількості спеціальних шкіл та різким збільшенням кількості спеціальних класів в загальноосвітніх школах, реорганізацією взаємодії структур загальної та соціальної освіти та орієнтацією останньої на підготовку дітей з відхиленнями в розвитку як повноцінних громадян того суспільства, до якого вони належать [61, с. 25].

У сучасній науковій літературі поруч з терміном «інвалід» широко використовуються такі означення, як «люди з функціональними обмеженнями», «люди з особливими потребами», «особи з обмеженими можливостями», «особи з обмеженими фізичними можливостями», «особи з фізичними вадами», «неповносправні», «особи з відхиленнями в розвитку».

Цієї точки  зору притримується і О.М. Дікова-Фаворська, яка на позначення інвалідності оптимальним вважає термін «людина з функціональними обмеженнями здоров'я», так як він характеризує специфічний стан здоров'я, неможливість виконання певних функцій. Цей термін не знижує цінності особистості як повноцінного актора соціальної взаємодії, хоча обмеження здоров'я приводить до здійснення атипових соціальних ролей.[27]

Одне з перших визначень терміну «інвалідність» належить експерту- профпатологу, статистику М.А. Вігдорчіку. Він, зокрема, зазначав, що інвалідність – це стійка втрата працездатності [10, с. 38].

Крім цього  саме йому належить теорія теорія соціального ризику, яка базується на розумінні ризиків як соціальних, тобто таких, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані з соціально-економічними чинниками в державі. Теорія соціального ризику не є новою у соціологічній літературі. За нею особа отримує право на соціальне забезпечення у випадку настання обставини, яку суспільство трактує як правомірну підставу участі непрацюючого у розподілі колективного продукту.

Значний внесок у дослідження поняття «інвалідність» вніс В.С.Андреєв. За його визначенням «інвалідність – це засвідчений медичним органом стан, при якому особа внаслідок хронічного захворювання або анатомічних дефектів, що викликають стійке, незважаючи на лікування, порушення функцій організму, вимушена припинити професійну діяльність на тривалий термін або може працювати при значній зміні звичайних умов праці [8, с. 132].

Серед вітчизняних  науковців визначення поняття «інвалідності» запропонував професор І.М. Сирота. За його визначенням, про інвалідність мова йде тоді, коли розлади функцій організму під впливом хвороби чи внаслідок анатомічного дефекту тягнуть за собою соціальні наслідки - припинення професійної роботи в звичайних умовах чи зміну її, призначення різних видів соціальної допомоги, встановлення різних пільг і т. ін. [86, с. 155].

Визначення  інвалідності як порушень функцій організму, що є перепоною виконання професійної діяльності наведено і в словниках. Так, за словником російської мови С.І. Ожегова, «інвалід» - людина, яка втратила працездатність внаслідок каліцтва, хвороби [73, с. 214]; у словнику іншомовних слів слово «інвалідність» (від лат. invalidus - безсилий, слабкий) означає нездатність людини працювати за своєю професією чи взагалі внаслідок захворювання або вродженого дефекту розвитку [88, с. 380]; за тлумаченням юридичного словника інвалідність визначається як посвідчення медичним органом стану здоров’я, за якого громадянин внаслідок хронічного захворювання чи анатомічних дефектів, які спричиняють стійке, незважаючи на лікування, порушення функцій організму, змушений припинити професійну працю чи може працювати в разі значних змін звичайних умов праці [111, с. 256-257]; енциклопедичний словник медичних термінів наводить визначення інвалідності як стійку, тривалу або постійну втрату працездатності чи значне обмеження її, що викликано хронічним захворюванням, травмою або патологічним станом [109, с. 411].