Курс лекций по "Философии"

Невід'ємною частиною будь-якої релігії є релігійний культ. Це ціла система символічних дій, за допомогою яких віруючі намагаються вплинути на уявлювані надприродні сили чи реально існуючі об'єкти. До культу відносяться: обряди, таїнства, ритуали, жертвоприношення, богослужіння, містерії, пости, молитви. Цьому служать культові споруди, сакральні місця і предмети, задіяні в культовій дії. Роль культу в будь-якій релігії велика. За допомогою культу релігійні організації в доступній, чуттєво-конкретній формі доводять релігійні ідеї до свідомості віруючих. У процесі культових дій зміцнюється релігійне світовідчування, між віруючими виникають особливі зв'язки, формується почуття єдності, інколи – і переваги над інаковіруючими і невіруючими.

Істотну роль у функціонуванні релігії відіграють релігійні організації, серед яких найбільш значимою є церква – автономний, строго централізований інститут, що обслуговується професійними священиками. Церкві притаманний ієрархічний принцип управління, поділ на клір (тобто отримавши спеціальну професійну підготовку служителів культу) і мирян. Об’єднання віруючих, що протиставляють себе пануючій релігії, являють собою організації у вигляді сект. Секту вирізняє ряд характерних ознак: відсутність жорсткого поділу на клір і мирян, свідомий вступ у громаду, активна місіонерська діяльність. У процесі розвитку секта може перетворитися в церкву, чи перехідну організацію, що має риси як секти, так і церкви ("деномінація").

Майже кожна релігія  в більшій чи меншій ступені містить  соціально-гетерономні норми поведінки  віруючих, тобто містить у собі такі вимоги, як строго регламентовані і виконання яких підкріплюється певною формою заборон (табу), санкцій, повелінь (десять заповідей Моїсея, заповіді любові, Нагірна моральнісна проповідь Христа).

5. Моральнісна  свідомість (мораль). Поняття мораль означає квінтесенцію розумового і практичного досвіду людей, а саме звичаїв, законів, норм, правил поведінки, за допомогою яких виражаються найвищі цінності буття і належного. Лише через них людина виявляє себе як розумна, самосвідома і вільна істота³⁰ . 

Мораль як система  норм, принципів, цінностей виражає  і закріплює правила поведінки, які виробляються людьми стихійно в праці і суспільних відносинах. Мораль є узагальнений результат багатовікової масової житейської практики. Джерела моралі – у вдачах, звичаях, що закріпили ті вчинки, які досвідом поколінь виявилися найкориснішими для збереження і розвитку суспільства і людини і які відповідали інтересам історичного прогресу (О.Г.Спіркін). Мораль – це правила і зразки поведінки, що закріпилися в історичній пам'яті людства і спрямовані на узгодження інтересів окремих людей один з одним і з інтересами суспільства в цілому.

Мораль як особлива форма  суспільної свідомості включає в  себе моральнісні норми, у тому числі поведінкові норми – повеління ("піклуватися про батьків", "не лихословити", "не брехати" і т.п.), моральнісні принципи (справедливість/несправедливість, гуманізм/антигуманізм, індивідуалізм/колективізм і т.д.), цінності (благо, добро/зло), моральний ідеал (інтегральне уявлення про норми моральності), а також моральнісно-психологічні механізми самоконтролю особистості (обов’язок, совість, відповідальність). Тому основні оцінкові категорії стають предметом етики як науки, що вивчає моральне відношення і моральну свідомість.

Враховуючи названі  структурні елементи моралі, слід вказати  на специфічні риси моралі: всеосяжний характер, позаінститиуційність, імперативність.

Всеосяжний  характер моралі означає, що моральні вимоги й оцінки пронизують усі сфери людського життя і діяльності (побут, працю, науку, політику, мистецтво, сімейні й особисті відносини і т.д.).  Кожна сфера суспільної свідомості, кожен конкретно-історичний етап розвитку суспільства і кожна життєва ситуація має свій "моральний зріз", перевіряється на "людяність".

Позаінстутиційність моралі означає, що, на відміну від науки, мистецтва, релігії та інших форм суспільної свідомості, мораль не має спеціалізованих установ, що забезпечують її функціонування і розвиток. На відміну від права мораль спирається не на державний, зовнішній примус, а на самооцінку і громадську думку, звичаї і традиції, що  устоялися, прийняту в даному суспільстві систему моральних цінностей.

Імперативність  моралі означає, що мораль носить форму імператива, прямого і безумовного повеління, належного (наприклад, «золоте правило моральності», категоричний імператив І.Канта). Однак досвід свідчить, що строге слідування правилам моралі не завжди приводить до життєвого успіху окремого індивіда. Проте, мораль наполягає на строгому дотриманні її вимог. І цьому є своє пояснення.   Адже тільки в кінцевому рахунку, на рівні суспільства в цілому правила моралі спрацьовують.

Під загальнолюдськими нормами маються на увазі елементарні (прості) норми моральності і справедливості, соціальне призначення яких – охороняти людей від усього, що загрожує їх життю, здоров'ю, безпеці, гідності, благополуччю. Загальнолюдські норми моральності засуджують як найбільше зло вбивство, злодійство, насильство, обман, наклеп. До елементарних норм моральності відносяться також турбота батьків про виховання дітей, турбота дітей про батьків, повага до старших, ввічливість.

Теоретичну основу моралі складає етика як наука, що вивчає, як відзначалося, феномен моралі і пов'язаної з ним моральної свідомості особистості і суспільства. В історії етики склалися різні уявлення про фундамент моралі (моральних дій і моральних відносин): етика блага, етика закону, етика любові, етика обов’язку, етика творчості, етика користі і т.д.

На основі загальної  етики формуються прикладні етики, у тому числі професійні, що виступають «сукупністю моральних норм, що визначають ставлення людини до свого професійного обов’язку, а за допомогою нього – до людей, з якими вона пов'язана в силу характеру своєї професії, і, врешті решт, до суспільства в цілому»³¹. До питання про специфіку технічної етики ми повернемося в останній темі даного посібника.

Основними функціями  моралі є регулятивна, рестриктивна, аксіологічна, пізнавальна.

Регулятивна функція полягає в тім, що мораль виступає загальним і унікальним способом регулювання поведінки людей у суспільстві і саморегулювання поведінки окремого індивіда. Унікальність цього способу полягає в тому, що мораль не потребує в підкріпленні з боку різних організацій, установ, каральних органів, а апелює до морального почуття, розуму і совісті людини.

Рестриктивна (заборонна) функція моралі виражає специфічні обмеження, ефективність яких забезпечується не зовнішнім контролем над вчинками людини з боку суспільних інститутів, а внутрішнім волінням самого суб'єкта діяльності.

Аксіологічна функція полягає у виробленні системи моральних цінностей. Моральне засвоєння людиною дійсності реалізується на основі критерію добра і зла. За допомогою цих основоположних категорій дається оцінка будь-якому явищу суспільного життя, вчинкам особистості.

Пізнавальна функція моралі тісно пов'язана з аксіологічною і полягає в прагненні людей знаходити найбільш найгуманніші, найгідніші і найперспективніші шляхи розвитку й удосконалення, як усього суспільства, так і кожної людини. Моральне схвалення чи обурення є показником того, що наявна форма життя застаріла, чи, навпаки, є перспективною для розвитку. Стан звичок у кожну конкретну епоху є самодіагностика суспільства, тобто його самопізнання, виражене мовою оцінок, ідеалів.

Мораль виконує також  виховну, орієнтуючу, прогностичну і  комунікативну функції. Разом узяті, вони надають уявлення про соціальну  роль моралі.

6. Політична свідомість. Яскраво вираженою формою суспільної свідомості регулюючої підгрупи є політична свідомість, під якою розуміється «сукупність ідей, теорій, поглядів, що виражають відношення соціальної спільноти до політичної системи, державного ладу, організації економіки суспільства, влади, а також до інших соціальних спільнот, до партій»³².

Філософський підхід передбачає виділення в політичній свідомості двох рівнів – буденного  і теоретичного. Буденна свідомість формується стихійно на основі життєвого досвіду при безпосередньому  впливі засобів масової інформації і політичних технологій. Вона є сукупністю уявлень індивіда про поточні політичні події, про роль інституту держави в суспільному житті, про діяльність політичних партій, громадських організацій, груп інтересів, ЗМІ і т.д., що складаються на основі засвоєних ним світоглядних стереотипів, пануючих політичних міфів і міфологем, емоційно-почуттєвого, ірраціонального переломлення політичного процесу, здорового глузду.

Однак ведучу роль у політичній свідомості відіграють ідеологічні  настанови, принципи, що відносяться до теоретичного рівня відображення політичних реалій. Теоретичний рівень політичної свідомості, що складає зміст політичної ідеології, постає як система наукових за формою поглядів, концепцій, що ґрунтуються на певній інтерпретації феномену влади (влади класу, раси, еліти, народу) і пов'язаних з нею механізмів відтворення владних політичних відносин. Політична ідеологія виробляється свідомо політичними лідерами, ідеологами, політологами, фахівцями відповідних дослідницьких інститутів. Загальнотеоретичні і загальметодологічні питання політичного життя узагальнюються і розробляються політичною філософією.

Прийнято вважати, що всяка політична ідеологія підпорядкована своєму ведучому компоненту, у якості якого виступають інтереси як раціонально усвідомлені потреби: політичні (потреба у владі), економічні (потреба у встановленні контролю над ресурсами), соціальні (потреба в підвищенні статусу, у пануванні над іншими людьми). Питання про співвідношення політичних і економічних інтересів носить найдраматичніший характер. Історія знає кілька варіантів його вирішення:

- політична надбудова  первинна стосовно економічного  базису, визначає і направляє  розвиток економічних процесів;

- економіка первинна  відносно політики, політика є концентроване вираження певних економічних інтересів;

- рівноважне співвідношення  двох складових, що є оптимальним  варіантом їх взаємодії.

Дуже важливо мати на увазі і таку обставину. У силу специфіки (тісний зв'язок з економікою, націленість на вирішення проблем влади) політична свідомість прагне підпорядковувати собі всі інші форми суспільної свідомості. У певних реальних моделях державного устрою політична ідеологія прагне встановити тотальний контроль над іншими формами суспільної свідомості, включаючи правосвідомість, мораль, естетичну, філософську, наукову і навіть релігійну свідомість. Механізмами такого контролю виступають різного роду санкції, заборонні акти, вердикти, цензура, обмеження громадянських прав і свобод. Яскравий приклад тиску політичної ідеології на духовну культуру – принцип класового підходу до оцінки наукової і художньої творчості.

З іншого боку, у реальній практиці зустрічається і ліберальна модель держави-мінімум (держава –  “нічний сторож”, роль якої зводиться до арбітражу процесів, що відбуваються в суспільстві).

В сучасних умовах у політичній теорії розробляються концепції  соціальної й екологічної держав. Перша з них ґрунтується як на врахуванні приватних інтересів, так і на принципі солідарності, що забезпечують узгодження індивідуальної і колективної сторін соціально-політичного життя. Друга модель держави націлює на вирішення актуальних завдань економіко-технологічного розвитку в умовах дефіциту природних ресурсів і загострення глобальних суперечностей.

7. Правосвідомість. Правова свідомість є специфічним відображенням моральних, політичних і власне правових практик, що складаються протягом всієї історії людства. Вона являє собою систему загальнообов'язкових соціальних норм, правил, встановлених у законах, і систему поглядів людей (і соціальних груп) на право, оцінку ними існуючих у державі норм права як справедливих чи несправедливих, а також оцінку поведінки громадян як правомірної чи неправомірної.

При цьому правосвідомість  визначається як сукупність прав і обов'язків членів суспільства, переконань, ідей, теорій, понять про правомірність чи неправомірність вчинків, про законне, належне й обов'язкове у відносинах між людьми даного суспільства. Ядром правосвідомості є поняття справедливості, що хоча й історично мінливо, але, разом з тим, носить абсолютний характер.

Етимологічно «справедливість» (лат. justitia, грец. dikais) походить від слова  «правда». Принцип справедливості пов'язаний з регулюючим взаємовідношенням  між людьми з приводу розподілу  і перерозподілу, у тому числі взаємного в обміні (одарюванні) соціальних цінностей. Самі ж соціальні цінності – це свобода, сприятливі можливості, доходи і багатство, знаки престижу і поваги.

У правосвідомості, як і  в будь-якій іншій формі суспільної свідомості, розрізняють його психологічний (буденно-практичний) і теоретичний (чи ідеологічний) рівні.

Перший рівень складають  правові почуття, емоції, навички, звички, несистематизовані знання права  індивідами, що дозволяють їм орієнтуватися  в правових нормах і на правовій основі регулювати свої відносини з іншими людьми, державою і суспільством у цілому. Це - рівень буденної чи «практичної» правосвідомості. Виконуючи прийняті в суспільстві правові вимоги в процесі повсякденної життєдіяльності, люди здобувають так звані «практичні знання» правових норм, опановують навички правовідносин і правової діяльності. Треба мати на увазі, що на рівні правової психології відбувається також почуттєва оцінка індивідом не тільки правових явищ у суспільстві, але і свого правового статусу. Правове почуття, за словами російського філософа й історика права І.О.Ільїна, виявляється в якості «інстинкту правоти» чи «інтуїції правоти». Він думав, що розкрити й описати зміст цього неясного інстинктивного почуття, перевести його з несвідомого в площину знання значить «покласти початок зрілій природній правосвідомості». Тим самим І.О.Ільїн вказував на наявність тісного, генетичного зв'язку між психологічним і зрілим, теоретичним рівнем правосвідомості.

Теоретичний рівень правосвідомості  є правовою ідеологією. Якщо на психологічному рівні відбивається стан індивідуальної правосвідомості, то правова ідеологія являє теоретичне знання, що виражає правові погляди й інтереси великих соціальних груп. На теоретико-методологічному рівні відбувається осмислення самої сутності права, його можливостей і меж, аналіз досвіду правового життя, діяльності правових інститутів. Це вже сфера професійної діяльності юристів, теоретиків права, ідеологів. Вони розробляють систему правових наук, науково-практичні рекомендації органам державної, судової і виконавчої влади.