Социальная философия и история философии

Домінуюча культура - це комплекс політико-культурних елементів, які притаманні більшості  соціальних груп даного суспільства. Політико-куль-турні утворення, що не мають спільного поля з домінуючою культурою, визначаються як контркультури. Домінуюча культура виконує інтегративну функцію стосовно політичної системи. Політичні структури, які не додержуються принципів домінуючої культури, розглядаються як антисистемні. Наявність домінуючої культури надає політичній культурі суспільства гомогенний (цільний) характер.

  Гетерогенний тип характеризується  відсутністю домінуючої культури. Не маючи спільного підгрунтя, політичні культури різних соціальних груп протистоять одна одній. Гетерогенна політична культура детермінує соціальні, етнічні, релігійні та інші політичні конфлікти. Вона народжує тенденції дестабілізації політичної влади, дезінтеграції політичної системи суспільства.

  Комунікативний підхід до типологізації  політичних культур багато в  чому був визначений працею  англійського політичного мислителя  Карла Поппера "Відкрите суспільство  та його вороги". У ній автор  протиставив "закритим суспільствам", культура яких консервативна, грунтується на колективній відповідальності, обтяжена великою кількістю усіляких табу, законів і звичаїв і тому закрита для зовнішнього впливу та прогресу, "відкриті суспільства", де право прийняття особистих рішень, особиста свобода та особиста відповідальність громадян визначають динамізм розвитку та відкритість їх культури. Методологія Поппера дала підставу для вирізнення в подальшому закритого та відкритого типів політичної культури.

Закрита політична культура - то замкнутий, зорієнтований тільки на власні локальні цінності, зразки та норми, тип. Для нього характерний традиціоналізм політичної свідомості та поведінки. Закриті політичні культури не спроможні до скільки-небудь продуктивного обміну цінностями з іншими політико-культурними системами. Закритий тип політичної культури притаманний для патріархальних та тоталітарних суспільств.

Відкрита  політична культура характеризується спроможністю до комунікації. Відкриті культури порівняно легко вбирають у себе інокультурний досвід. Вони здатні до новацій та модернізації. Відкритий характер мають політичні культури демократичних суспільств, що обумовлює динамічність і еволюційність їх розвитку.

Багатоманітність  методологічних підходів до типологізації політичної культури та множинність її типів відбивають усю складність політико культурного феномену. Являючи собою архіскладне структурне утворення, політична культура будь-якого суспільства своїми конструюючи ми атомарними елементами має політичну свідомість та політичну поведінку кожного з його членів. Як людина поводить себе в політиці, які особливості мають її політична свідомість і поведінка - це багато в чому визначається процесом політичної соціалізації.

26. Національне буття суспільства:  сутність, структура, тенденції розвитку.

Поняття суспільства. Суспільство – одна з основних категорій філософії  в цілому і соціальної філософії  зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”, “соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі. Ще й насьогодні поняття “суспільство” вживається у різних значеннях у філософській, історичній та економічній літературі:

  – Суспільство як окреме суспільство,  як самостійна одиниця історичного  розвитку (суспільство стародавнього  Єгипту чи Афін, середньовічної  Флоренції, сучасної України, Польщі чи Німеччини). Кожне таке суспільство є єдиною, притаманною лише йому, системою суспільних відносин, розвивається відносно незалежно від інших суспільств, або ж, як часто можна зустріти в літературі, є “соціальним організмом”.

  – Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів (у цьому значенні вживається, наприклад, поняття “європейське суспільство”).

  – Суспільство певного типу (первісне, феодальне, індустріальне чи постіндустріальне,  інформативне).

  – Насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто людство в цілому.

27. Нація та етнос.

Поряд з поняттям "етносу" для характеристики відносин між народами використовується поняття "нація". У світовій практиці воно означає союз громадян однієї держави. У цьому сенсі це слово використовується, наприклад, в назві - Організація Об'єднаних Націй. Це організація не якихось економічних або культурних спільнот, а саме суверенних держав, які прийнято називати національними тому, що, як правило, держави Нового часу формувалися на базі одного або декількох великих етносів. Тому, визначаючи співвідношення понять "етнос" і "нація", можна було б сказати, що нація - це етнос, що отримав свою державність.

Тільки при  цьому треба обов'язково підкреслити, що кордони між державами ніколи точно не збігалися з кордонами локального проживання представників конкретних етносів. Багато етноси взагалі часто виявлялися розділеними межами держав (поляки, вірмени). А логіка становлення великих держав диктувала необхідність об'єднання багатьох етносів під одну державний "дах". Наприклад, американці (громадяни США) - це одна нація. Хоча етносів у ній перемішано мабуть-невидиме.

Нація - це продукт  буржуазної епохи. Провідні сучасні  нації склалися у XVIII-XIX ст. в пору катастрофи абсолютистских монархій і ліквідації феодально-станової соціальної організації. До цього часу етнічна приналежність людини особливого значення не мала. З тієї простої причини, що соціальна середа його існування була замкнута, відділена від решти світу і географічно, і економічно, і духовно. Тому, наприклад, французи аж до XV11I ст. французами (тобто єдиною нацією) себе не усвідомлювали і не називали. Тоді в ході були інші ознаки соціальної ідентичності: становий (підпорядкованість конкретного сюзеренові), релігійний (приналежність до тієї чи іншої конфесії) і т. д.

Ситуація змінилася  з настанням буржуазної ери. Становлення  єдності господарської життя  на великих територіях, поява нових  засобів і форм організації праці, потреба у вільної робочої сили, формування громадянського суспільства, здатного контролювати політичну владу породили ідею нації як якоїсь цивільної спільності, що створює суверенна держава. Ця ідея допомогла буржуазно-демократичних рухів початку Нового часу здійснити свої цілі, в процесі досягнення яких великі етно-територіальні спільності і насправді почали усвідомлювати себе як єдине ціле - націю.

Та ж ідея зіграла свою роль і на початку XX в., коли розпалися і Австро–Угорської імперії, і в середині століття, коли впала колоніальна система. Тобто, не сформовані нації породжують так звані "національно-визвольні" руху, а навпаки - визвольний (від експлуатації, іноземного захоплення) рух призводить до утворення націй. А "мотором" цих рухів виступають етноси, які прагнуть зберегтися і зміцніти через набуття власної державності.

28. Природа і суспільство, їх історична взаємодія.

Відношення  суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою. Адже і суспільство, і природа є  об'єктами дослідження багатьох наук. Ми розглянемо філософський аспект їхнього співвідношення, зокрема, єдність і відмінність суспільства і природи, аналіз системи "суспільство—природа", основні етапи розвитку взаємодії суспільства і природи, сучасну екологічну ситуацію, шляхи і методи розв'язання соціально-екологічних проблем.

Що являють  собою суспільство і природа? Поняття "природа" в науковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розумінні слово природа охоплює  і суспільство, і навколишній  світ у всій багатоманітності своїх  проявів, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розумінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть су­спільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Саме під таким кутом зору у даному розділі розглядається проблема взаємодії суспільства і природи.

Поняття "суспільство" багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася, а також система, яка охоплює  всю сукупність умов соціальної життєдіяльності  людей та їхні відносини один з  одним і з природою.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів  років. Ми з'явилися в природі  зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з  іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведено матеріальну  єдність природи, в якій народжуються і розвиваються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матеріального руху — соціальна.

Сучасна наука  виходить із того, що виникнення життя на Землі є результатом саморуху і розвитку матерії при наявності відповідних природних умов. Це стало можливим завдяки тому, що наша планета перебуває на найбільш оптимальній віддалі від Сонця — 150 млн км. Як стверджують природознавці, Земля була б покрита льодом, якби вона перебувала на 16 млн км далі від Сонця. З іншого боку, якби вона була на 16 млн км ближче до Сонця, то вся вода випарувалася б. І в першому, і в другому випадках життя на Землі було б неможливим.

З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Багато таємничого і загадкового є в історії розвитку життя на Землі, але незаперечним є те, що людина — частина природи.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва.

Історія розвитку суспільства є продовженням історії  розвитку природи. Єдність історії  природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Історія природи виявляє внутрішню  суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на історію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи. Разом з тим і історія суспільства не обмежується лише власною суспільною історією, тобто історією існуючого суспільства, вона охоплює також і шлях становлення, формування суспільства.

Визначаючи  взаємозв'язок людини, суспільства  і природи, відзначимо, що вони є  не тотожними, а специфічними частинами  матеріального світу. Так, Ф.Енгельс  зазначав у "Діалектиці природи", що зовнішній світ є або природа, або суспільство. Природа і історія є двома складовими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на від­міну від інших природних істот, людина — не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе.

Перебуваючи в  тісному взаємозв'язку, природа і  суспільство утворюють систему "суспільство  — природа", яка функціонує відтоді, відколи з'явилася людина з властивим  їй практичним способом ставлення до природи. Система "суспільство —  природа" передбачає пізнання людиною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця система могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.У світі все взаємопов'язане. Це видно, якщо уважно придивитись до такого елемента цієї системи, як природа. Протягом тисячоліть розвивається ця складна динамічна система за своїми законами, охоплюючи кругообіг різноманітних процесів.Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — природа", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі, її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим явищем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з'явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.

29. Географічне середовище та його роль і житті суспільства.

Одним із найважливіших  понять соціальної філософії є поняття  географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької  сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається географічним середовищем. Географічне середовище – це сукупність предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, грунти, луки, ліси, води, болота, рослинний і тваринний світи, дороги, села, міста, нижня частина атмосфери. Тобто та частина природи, яка є об'єктом діяльності людини і насамперед виробництва. Із розвитком суспільства географічне середовище розширюється, до його складу залучаються дно океанів, Північний і Південний полюси, різноманітні родовища, космічний простір тощо. Змінюється і його роль у житті людини. На перших етапах розвитку суспільства важливе значення мали багатий рослинний і тваринний світ, родючість грунтів, сприятливий для життя людини клімат, багато інших важливих складових. І це зрозуміло, навіть життя як явище природи могло виникнути лише за сприятливих умов. У подальшому географічне середовище, його умови або прискорювали, або гальмували розвиток суспільства. Для порівняння можна зіставити темпи соціального розвитку народів Африки, які жили в умовах тропічних лісів або в пісках Сахари, Італії, Франції, Іспанії, Німеччини, якутів, евенків тощо. В даному випадку мова йде лише про вплив на життя людини виключно природних умов. Із розвитком суспільства географічне середовище не тільки роз­ширюється (територіально) у просторі, а й якісно змінюється, зокрема створюється нова природа: нові сорти дерев, рослин, нові породи тварин (методами селекції), великі площі земної поверхні займають культурні насадження (сади, парки, ліси), створюються нові міста, дороги, річки, озера, будуються електростанції, штучні моря тощо. Тисячу років тому земна поверхня була значно іншою, не кажучи вже про рослинний і тваринний світ. Ми не стверджуємо, що ці зміни на користь людству і природі, — це окреме питання. Але абсолютно однозначно, що наш сучасник живе практично в інших природних умовах, ніж його предок тисячу років тому на тій же території. Наприклад, у великих містах сьогодні майже обов'язкові атрибути: трамвай, тролейбус, багатоповерхові будинки, асфальтові і бетонні дороги, електромережі, радіо, телебачення, телефонний зв'язок тощо. Таким чином, людина постійно змінює і вдосконалює географічне середовище у відповідності з потребами розвитку суспільства. Закономірно, що і географічне середовище суттєво впливає на саму людину. Умови життя формують стиль і спосіб життя людей, їхню психологію, звичаї, традиції, форму одягу, специфіку харчування. Зайве переконувати, що за темпераментом, звичаями, традиціями, способами ведення господарства, полювання, відпочинку італійці, іспанці або грузини відрізняються від шведів і якутів. На ранніх етапах розвитку суспільства географічне середовище відігравало провідну роль. Із розвитком виробництва, культури все більшого значення набувають стан економіки, виробництва, науки, техніки, освіти, культури в цілому. Для прикладу можна порівняти темпи і рівень соціального розвитку, наприклад Японії і Китаю або Німеччини і Росії. Люди давно помітили залежність розвитку суспільства від географічного середовища. Певна частина мислителів навіть абсолютизувала роль географічного середовища або окремих його елементів у житті суспільства. Такі ідеї зустрічаються вже у Демокріта, Гіпократа, Геродота, Полібія, Страбона, пізніше — в окремих мислителів середньовіччя і Нового часу. Французький філософ-просвітитель Шарль Монтеск'є (1689 — 1755) вважається засновником географічного детермінізму як окремого напрямку в розвитку філософської думки. Він розвинув ідею про провідну роль географічного середовища, зокрема клімату в житті людей, культурі й