Податковий контроль

Крім суб’єктів, що вказані в  частині 3 ст.19 БК, в інших статтях Кодексу в якості учасника бюджетного процесу згадуються й інші суб’єкти. Так, в статті 116 Кодексу визначено, що порушенням бюджетного законодавства вважається лише діяння, вчинене учасником бюджетного процесу. Аналогічно, в статті 117 Кодексу вказано, що до учасників бюджетного процесу можуть бути застосовані заходи впливу за порушення бюджетного законодавства і зазначаються такі суб’єкти як, зокрема, розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів. Якщо розпорядники бюджетних коштів є бюджетними установами, то одержувачі бюджетних коштів є окремою категорією учасників бюджетного процесу. Одержувачі бюджетних коштів не зазначені в частині 3 статті 19 Кодексу, оскільки не приймають участі в управлінні бюджетними коштами.

Проте до посадових осіб не може бути застосовано заходи впливу за порушення  бюджетного законодавства. Посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом (частина 1 статті 121 Кодексу).

Загальна організація та управління виконанням Державного бюджету, а також  координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання Державного бюджету здійснюється Міністерством фінансів України (частина 1 статті 42 Кодексу). В свою чергу загальна організація та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, а також координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання цих бюджетів здійснюється місцевими фінансовими органами (частина 1 статті 78 Кодексу).

Розпорядники бюджетних  коштів є суб’єктами бюджетних правовідносин, які беруть участь в усіх стадіях бюджетного процесу, здійснюють поряд з іншими учасниками бюджетного процесу безпосереднє виконання бюджетів за видатками та кредитуванням бюджету. Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, розпорядникам бюджетних коштів надаються бюджетні асигнування. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 2 Кодексу бюджетне асигнування – це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Розпорядник бюджетних  коштів згідно з пунктом 47 частини 1 статті 2 Кодексу – це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету. Тобто, лише бюджетні установи можуть виступати розпорядниками бюджетних коштів. Термін  «бюджетна установа» чітко визначений в пункті 12 частини 1 статті 2 Кодексу. До бюджетних установ належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Це визначення відповідає поняттю «юридична особа публічного права», закріпленому в частині 2 статті 81 Цивільного кодексу України, де зазначено, що юридичні особи публічного права створюються «розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування». Згідно з частиною 3 статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. На юридичних же осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення Цивільного кодексу України лише в тому разі, якщо інше не встановлено законом (стаття 82 Цивільного кодексу України). В зв’язку з цим важливим є положення пункті 12 частини 1 статті 2 Кодексу, згідно з яким бюджетні установи є неприбутковими.

При цьому керівник бюджетної установи, в особі якого діє розпорядник бюджетних коштів, виступає в бюджетних правовідносинах не окремим учасником бюджетного процесу, а уповноваженою особою. Він діє від імені цієї організації, є її законним представником як орган цієї юридичної особи, реалізуючи її законний інтерес та повноваження, якими наділена дана бюджетна установа, зокрема в бюджетних правовідносинах.

За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних  коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (ст..22).

Бюджетно-правові  норми - регулюють суспільні відносини при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між окремими її ланками та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також: визначають правову регламентацію бюджетного процесу й компетенцію його учасників (забороняючи, управ омочуючи, банкетні, матеріальні, процесуальні, постійно чинні та періодичні).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Бюджетна система  України, структура, принципи. Бюджетний  період.

Відповідно до статті 2 БК бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Отже, на зміст та склад бюджетної системи України впливає декілька складових:

а) економічні відносини;

б) державний устрій;

в) адміністративно-територіальний устрій.

Ці положення є відображенням  конституційних норм, що містяться  в статтях 132,133 Конституції України, які визначають засади територіального устрою України (стаття 132), систему адміністративно-територіального устрою (стаття 133). Фактично, відповідно до статті 133 Конституції України і побудовано склад бюджетної системи України, яка включає:

1. Державний бюджет України;
2. Місцеві бюджети:

а) бюджет Автономної Республіки Крим;

б) обласні бюджети;

в) районні бюджети;

г) бюджети місцевого  самоврядування (територіальних громад):

• бюджети територіальних громад сіл та їх об’єднань;

• бюджети територіальних громад селищ;

• бюджети територіальних громад міст;
• бюджети територіальних громад районів у містах.

Підставами розмежування бюджетів на місцеві та бюджети місцевого  самоврядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття  та виконання і особливості формування доходної частини. Доходи місцевих бюджетів містять переважно закріплені доходи, тобто ті, що надходять за рахунок розподілення загальнодержавних податків і зборів. Бюджети місцевого самоврядування містять як подібні доходи, так і значне коло надходжень власного характеру, доходів, що формуються за рахунок власних джерел відповідних територіальних громад: місцевих податків та зборів; плати за землю; фіксованого сільськогосподарського податку тощо. Бюджети місцевого самоврядування – базові бюджети.

Відповідно до статей 1 та 6, цього ЗУ «Про місцеве самоврядування» територіальну громаду складають жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб’єкти права власності. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування, обирати єдиного сільського голову та формувати спільний бюджет. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР передбачено право на об’єднання територіальних громад тільки сіл, як наслідок, Кодексом передбачено право на формування єдиного бюджету об’єднаних територіальних громад таких сіл. Бюджети районів у містах, будучі бюджетами територіальних громад, як і бюджети сіл (їх об’єднань) селищ, міст, районів у містах необхідні для забезпечення власних інтересів громад. У той же час обласні та районні бюджети не є бюджетами територіальних громад, вони необхідні для забезпечення спільних інтересів територіальних громад.

Цікавим видається той факт, що у Законі України «Про місцеве  самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР надано визначення таких понять як: «бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет)», «районний бюджет», «обласний бюджет», «поточний бюджет», «бюджет розвитку», «мінімальний бюджет місцевого самоврядування». Деякі з наведених понять (поточний бюджет, мінімальний бюджет місцевого самоврядування) не використовується бюджетним законодавством України. Інші поняття використовуються, але дещо у іншій, не бюджетній сфері.

Як приклад, у статті 1 Закону України  «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР використовується і дається визначення поняття «бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет)». Між бюджетом місцевого самоврядування та місцевим бюджетом поставлений знак рівноваги. Формально, таке положення не відповідає нормам Кодексу, але є допустимим для застосування у разі регулювання відносин не у бюджетній сфері.

Дещо незрозумілим є поняття  «державний бюджет». Нажаль, ні в коментованій, ні у будь-якій іншій статті визначення не дано. Більш того, поняття «державний бюджет» у статтях Кодексу використовується лише: у 2, 5, 8 та 109 – якою передбачено обов’язок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування надати за зверненням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету інформацію про державний бюджет та місцеві бюджети, необхідну йому для підготовки та попереднього розгляду бюджетних питань. У всіх інших випадках використовується поняття «Державний бюджет України». Логічно припустити, що державний бюджет і Державний бюджет України це тотожні категорії. Однак, неврегульованість цього питання може бути формальним приводом для невиконання обов’язку, передбаченого у статті 109 Кодексу.

У 2 та 5 статтях Кодексу надано визначення поняття «бюджети місцевого самоврядування», яке побудоване як система, що складається з бюджетів територіальних громад. Однак, використовується і поняття «бюджет місцевого самоврядування» (частина 3 статті 101, під яким розуміється конкретно визначений бюджет, що входить до системи бюджетів місцевого самоврядування).

Слід звернути увагу й на ст. 6 БК, яка закріплює поняття та зміст зведеного бюджету - сукупність бюджетних показників всіх бюджетів, що існують на відповідній території. Зведені бюджети використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави, територіальних громад. Зведені бюджети існують на рівні держави, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом.

Принципи бюджетної  системи України (ст.7)

 

1. Бюджетна система України ґрунтується  на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної  системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети;

4) принцип повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності та результативності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі — гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання  бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

9) принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості — інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

Бюджетний період в Україні складає один календарний рік, який триває з 1 січня по 31 грудня одного року. Фактично бюджетний період за змістом співпадає з однією із стадій бюджетного процесу – виконанням бюджету (стаття 19 Кодексу) та диференціюється відносно Державного бюджету України (статті 42-51 Кодексу) і місцевих бюджетів (стаття 78 Кодексу). З приводу цього необхідно розмежовувати бюджетний цикл та бюджетний період. Бюджетний цикл включає весь час і може тривати понад два роки. Тобто бюджетний цикл охоплює дію на всіх стадіях бюджетного процесу. При цьому треба враховувати і можливість розширення бюджетного циклу за рахунок пільгових бюджетних строків, коли триває дія капітальних асигнувань минулого бюджетного року, у випадку, якщо ці асигнування не були використані в поточному бюджетному періоді.