Облік в банку

1. Які питання вивчає економіка?

 

Зараз під терміном "економіка" розуміють:

• господарство, що включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери;
• історично сформовану сукупність виробничих відносин, економічний базис суспільства;
• наукову дисципліну, що вивчає сутність і розвиток економічних відносин.

        Економіка – це наука про  те, як суспільство використовує  визначені, обмежені ресурси для  виробництва корисних продуктів  (послуг) і розподіляє їх серед  різних груп людей. Тому економіка  підприємства – наука про те, як це явище здійснюється в рамках кожного, окремо взятого, підприємства.

         Економіка - імперична наука (ґрунтується  на фактах). Теорія, як результат  раціонального мислення, пізнання  законів і закономірностей економічного  розвитку - необхідна умова для прийняття кваліфікованих рішень про напрямки використання матеріальних ресурсів, про реалізацію товарів і послуг. Однак найвищої цінності вона досягає лише в найтіснішому зв'язку з практикою. Саме практика формує соціальне замовлення на теоретичні дослідження і виносить справедливий вирок (служить перевіркою теорії).  Гіпотеза - різновид теорії, що не може бути доведена цілком.

         Метод історичного реалізму і  логіки означає, що тільки при  урахуванні реальної історичної  обстановки, специфіки економічної ситуації можливий правильний аналіз процесів і явищ господарського життя.

Основними методами економічної науки також є: методи порівняльного аналізу і графічних  зображень, описовий, гіпотетичний, дедуктивний, індуктивний.

 

2. Поняття підприємства, його ознаки. Правові основи функціонування підприємства в Україні.

       Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак. Кожне підприємство має свою місію, або генеральну мету, тобто чітко окреслену причину його існування. У більшості випадків місією сучасного підприємства можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. На основі місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі.

         Закон Укр. “Про п-ва в Укр.”та  “Про підприємництво”з 01.01.2004 недіє,  а вступив в дію Госп.Кодекс України з 1.01.04. Регулюється діяльність підприємств: “Про господарські товарства”, “Про власність”. Крім того підприємство розробляє внутрішні нормативні документи, якими керується в процесі своєї діяльності: статут п-ва, а також узгоджений з чинним закон-вом колективний договір.

Основні положення ГКУ:

1.Заг.положення.  П-во та його осн цілі. Види  п-в. Об”єднання п-в. Закон-во  про п-во.

2.Створення  п-ва і порядок його реєстрації. Заг.умови створення. Держ. реєстрація. Створення відокремлених підрозділів.  Ліцензування видів діял-ті. Статут п-ва.

3.Майно п-ва. Формування і викор-ня майна.  Володіння та користування природ. ресурсами. Гарантії майнових  прав.

4.Упр-ня п-вом  і самоупр-ня труд.колективу. Заг.  принципи упр-ня. Трудовий колентив  та його самоупр-ня. Керівництво п-ва. Колективний договір.

5.Госп., ек. і  соціальна діяльність. Прибуток (дохід). Трудові доходи прац-ка. Планування  діял-ті. Госп. відносини з ін. суб”єктами  госп-ня. Забезпечення засобами виробництва.  Ціноутворення. Фін. Відносини.  Соц. діяльність.

6.П-во і держава.  Гарантії прав. Правові та ек. умови госп-ня. Облік і звітність.  Комерц. Таємниця. Відповідальність. Контроль  за діял-тю. Відносини з місцев. радами.

7.Ліквідація  та реорг-ція п-ва. Умови Л. та  Р. Ліквідаційна комісія. Задоволення претензій кредиторів.

 

3. Статут підприємства, колективний договір. Класифікація підприємства. Організаційні форми підприємства.

 

Статут п-ва –  певна сукупність правил, що регулюють діял-ть п-ва та його взаємовідносини з інш. суб”єктами госп-ня. Уньому мають бути чітко сформульовані: точне найм-ня і місцезнах-ня п-ва, власник(-и) або засновник(-и), місія та осн. цілі діял-ті, органи упр-ня і порядок їх формування, джерела і порядок формування майна, умови реорг-ції і припинення діял-ті.

Колективний договір –  угода між труд. колективом в особі профспілки та адмін-єю п-ва (орг-ції), що викор-є найману працю. К.д. має укладатися щорічно. К. д-ром регул-ся вир-чі, ек. і труд. відносини прац-ків з власником п-ва; визначаються заходи із забезпечення належних умов та оплати праці, соц. захисту всіх категорій персоналу.

Будь-яку підприємство може бути створене: 1) відповідно до рішення  власника(-ів) майна чи вповноваженого ним органу, організації-засновника; 2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) через виокремлення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішенням їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення і ін) з поточним й розрахунковими рахунками в банку.

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:

1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)

2)форма власності майна  (приватна, колективна, державні, спільні).

3)належність капіталу (національні,  закордонні, змішані).

4)правовий статус і  форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські  товариства).

5)галузево-функціональний  вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6)технологічна і територіальна  цілісність (голловні, дочірні, асоційовані,  філії).

7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).

Існують також добровільні  об’єднанн підприємств:

1)асоціації – найпростіша  форма договірного об’єднання  підприємств з метою постійної  координації господарської діяльності.

2)корпорація – договірне  об’єднання господарчих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум – тимчасові  статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни – форма  статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне  об’єднання підприємств переважно  однієї галузі для здійснення  спільної комерційної діяльності.

6)синдикати  – організаційна форма існування  різновиду картельної угоди, що  передбачає реалізацію продукції  учасників через створення спільного  збутового органу.

7)трести –  монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги –  державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається  виробничою діяльністю, а використовує  свої фінансові кошти для придбання  контрольних пакетів акцій інштих  підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові  групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

 

 

4. Виробнича структура підприємства, сутність і види. Фактори, що впливають на виробничу структуру підприємства.

 

Виробнича структура – інтегрований склад підрозділів (цехів та обслуговуючих господарств), де відбуваються відповідні виробничі процеси.

Види: залежно від підрозділу, на основі якого формується структура: цехова (експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт), безцехова (основа побудови є виробнича дільниця - сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція), корпусна(на великих підприємствах кілька однотипних цехів об‘єднуються в корпус, він стає основним структурним підрозділом підприємства), комбінатська(здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини); за формою спеціалізації основних цехів: технологічна(спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу; одиничне і дрібносерійне виробництво з різноманітною і нестійкою номенклатурою), предметна(спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій; великосерійне й масове виробництво з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції), змішана(частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту — предметно); залежно від наявності основних і допоміжних цехів: комплексна(мають усю сукупність основних та допоміжних цехів), спеціалізована(лише частину).

Види виробничих цехів: основні (заготівельні, обробні, складальні) – виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства; допоміжні (інструментальні, ремонтні, транспортні) – виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства; побічні (товарів широкого вжитку) - займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

Сукупність  усіх виробничих, невиробничих та управлінських  структур (відділів, бюро, служб) із системою відповідальних зв‘язків, підпорядкованості  та взаємодії, які характеризують внутрішню  побудову підприємства (організації).

Чинники формування виробничої структури: виробничий профіль підприємства(характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів); обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

 

5. Порядок утворення, реєстрації та ліквідації підприємств.

 Кожне створене  підприємство підлягає державній  реєстрації за місцем перебування  у відповідному виконавчому комітеті  Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству економіки і Держкомітету статистики, саме підприємство заноситься до держ.реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним цифровим кодом.

Підприємство  може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або вповноваженим ним органом, а за банкрутства — судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій До підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.

 

7.8.  Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків підпорядкування та взаємодії між ними. Розрізняють поняття: виробничої, загальної та організаційної структури (див. Додаток А, Б).

В залежності від  підрозділу, на базі якого формується структура розрізняють: цехову, безцехову, корпусну та комбіновану виробничу  структуру.

Управління  підприємством відображає сукупність взаємопов’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей підприємства. Реалізація функцій здійснюється за допомогою системи методів управління.

В цільовій структурі  основним виробничим підрозділом є цех, може мати і більш ступенів (директор, начальник цеху, майстер). Повноважним керівником є керівник цеха. При ньому діє апарат управління, структура і чисельність якого залежать від типа і масштабу виробництва, складності продукції.

Безцехова структура складається з виробничих дільниць підприємства, які очолює майстер. Вона має 2 або 3 ступені управління. За такою структурою майстри дільниць підлеглі, директора, а вся робота по управлінню виробництвом зосереджена в заводоуправлінні.