Становлення та розвиток бюджетної системи України

Також близько 10% займають видатки в галузі медицини, адже цій галузі наразі приділяються питання першочергового реформування,це програми «Розвитку загальної практики/сімейної медицини», «Екстреної медичної допомоги». В абсолютному розмірі з 2008 р. до 2012 р. обсяг видатків зріс на 24,89 млрд. грн., при незмінній відносній вазі у сукупних видатках – 11%.

До загальнодержавних видатків, що займають приблизно 10% видатків, відноситься така вагома стаття, як обслуговування боргу України. Валовий зовнішній борг України за перше півріччя 2013 року складав 134,4 млрд. дол. США і складав 75,7% ВВП. Громадський порядок, безпека та судова влада, як необхідна складова видатків будь-якої держави займає близько 8%. Проте такі сфери, як житлово-комунальне господарство, охорона навколишнього природного середовища та оборона нажаль недоотримують необхідних коштів у потрібних обсягах, так як вони не є першочерговими сферами спрямування коштів в умовах обмежених бюджетних коштів.

Щодо класифікації видатків за економічною класифікацією, то їх можна поділити, згідно з Додатком Г, на дві групи: поточні видатки та капітальні видатки. Переважну частину займають саме поточні видатки частка яких всередньому перевищує 90%. У цій сфері частка видатків на товари і послуги перевищує 50% загальних, цю закономірність можна пояснити необхідністю здійснення оплати праці працівників бюджетних установ і забезпеченням їх функціонування (тепло - ; водопостачання, електроенергія). Виплата процентів за зобов’язаннями займає теж відносно велику частину бюджетних видатків, приблизно 5%. Субсидії та поточні трансферти забезпечують соціальний захист населення держави і включають як субсидії населенню (виплата пенсій та допомог, стипендії) так і субсидії і поточні трансферти підприємствам (вугільній промисловості, тваринництву). Частка субсидій та поточних трансфертів становить близько 33% у сукупних витратах ЗБУ.

Стосовно капітальних видатків, то вони займають не дуже велику частку видатків, що має тенденцію до зниження. Це дуже важлива частина видатків, що має спрямовуватися на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, але, нажаль, в умовах недостатності коштів на нагальні потреби інвестиційна діяльність залишається поза увагою. Найбільшу частку серед капітальних видатків останніми роками займають капітальні трансферти (близько 4% видатків), це пояснюється необхідністю здійснення невідшкодованих платежів підприємствам та населенню.

Отже, проаналізувавши видатки бюджету України за 2008 - 2012 роки можна стверджувати, що сума видатків щорічно зростає по всіх показниках, тим самим підтверджуючи закон Вагнера про щорічне зростання державної діяльності і відповідно бюджетних видатків [20]. Причиною такого зростання є насамперед економічний розвиток і зміна потреб громадян України і відповідно можливість бюджету фінансування цих потреб.

Видаткова частина бюджетних видатків досліджуваного періоду має ряд проблем:негнучкість державних витрат; короткостроковість бюджетного планування, недооцінка подальших витрат після здійснення державних інвестицій, низький рівень бюджетної дисципліни, недофінансування багатьох сфер тощо.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Забезпечення оптимального соціально-економічного розвитку країни обумовлюється нормальним функціонуванням бюджетної системи, забезпеченої достатньою кількістю фінансових ресурсів. На сьогодні диспропорції економічного розвитку позначилися на бюджетній сфері, виникла проблема недостатності коштів, яка особливо гостро проявляється на рівні місцевих бюджетів. Місцеві органи влади позбавлені  фінансової самостійності у зв’язку з посиленням тенденції залежності місцевих бюджетів від фінансової допомоги. Доходи місцевих бюджетів тільки на 49 % забезпечували фінансування покладених на них завдань. Зберігається значна диференціація рівнів соціально - економічного розвитку регіонів, що пов’язано з  різним їх економічним і природним потенціалом, рівнем розвитку галузей соціальної інфраструктури, інженерної інфраструктури, науки та інноваційної діяльності, наявності основних засобів галузей економіки на душу населення [13].

Ключовим питанням вдосконалення бюджетної системи є побудова міжбюджетних відносин і міжбюджетне регулювання. Система міжбюджетних відносин між державним і місцевими бюджетами має важливе соціальне й економічне значення для розвитку регіонів і держави.

Аналіз фінансового стану місцевих бюджетів надасть нам необхідну інформацію для виявлення проблем та шляхів вдосконалення бюджетної системи.

Аналіз фінансової стійкості місцевих бюджетів пропонується здійснювати у такій послідовності [4]:

а) аналіз стійкості бюджетів адміністративно - територіальних одиниць України на підставі розрахунку фінансових коефіцієнтів;

б) розрахунок стандартизованих показників фінансової стійкості  місцевих бюджетів з метою приведення їх у порівняний вигляд;

в) аналіз  фінансової  стійкості  бюджетів  адміністративно-територіальної  одиниць  України  на підставі розрахунку зведеного стандартизованого показника (ЗСП);

г) рейтинговий аналіз регіонів за рівнем фінансової стійкості.

Формули показників аналізу фінансової стійкості місцевих бюджетів можна знайти в додатку Д. Дані необхідні для розрахунку були узагальнені в додатку Е. Далі здійснено підрахунок основних коефіцієнтів, що були вибрані для аналізу в додатку Ж.

Як свідчать розрахункові дані, по ряду показників протягом аналізованого періоду не було дотримано нормативного значення. Так коефіцієнт бюджетної самостійності по усім регіонам був нижчий за 0,8, що говорить про основну проблему бюджетної системи. Система доходів бюджету не забезпечує місцеві бюджети власними надходженнями, достатніми для реалізації функцій місцевого самоврядування.

Шляхами підвищення обсягу місцевих доходів ми вважаємо:

1. повністю зараховувати ПДФО до бюджетів територіальних одиниць без залежності від статусу, адже місцеві громади мають право розпоряджатися цими надходженнями самостійно. Сьогодні близько 19% (68 з 360 млрд. грн.) доходів місцевих бюджетів формуються за рахунок цього джерела;
2. встановити реальний податок на торгові місця (ринковий збір), адже сьогодні велика частка людей працює у торгівлі без будь-якої плати до бюджету. Власники ринків збирають кошти за місця, проте до бюджету вони не поступають (за 2012 рік надходжень -142 тис.грн), а осідають у карманах власників ринків. За підрахунками експертів недонадходжень за 2011 рік було близько 800 млн. грн., при фактичних надходженнях у 14,5 млн. грн., а це істотні суми для бюджетів;
3. Встановити вищі ставки збору за паркування автотранспорту та туристичні збори. В Україні за даними AUTO-Consulting на січень 2012 року приходилося 179 автомобілів на 1 тис. осіб, а це велика кількість паркувальних місць, залишається їх тільки обладнати. Туристичний збір для багатьох регіонів України може бути у перспективі істотною часткою доходів власних бюджетів, тому необхідно використовувати туристичну привабливість з вигодою для бюджетів регіонів;
4. Реальне встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. У розвинутих країнах подібні податки забезпечують всередньому 30-40% усіх прибутків бюджету. Позитивними рисами втілення можемо назвати наступні: зручність для застосування на місцевому рівні (оскільки майно не можна перемістити на іншу територію і ухилитися від сплати); не зменшує податкову базу загальнодержавних податків та зборів; стабільність надходження. Він може значно підвищити фінансову незалежність місцевих органів влади;
5. Збільшення надходжень ресурсних платежів до місцевих бюджетів (усі 100%) та посилення контрольної роботи щодо їх стягнення, адже далеко не всі суб’єкти сплачують необхідні збори за використання води, лісових ресурсів та користування надрами;
6. Сприяння розвитку малого і середнього підприємництва, що є платниками єдиного податку, адже сьогоднішні 9% сукупних доходів - це досить невеликий показник потенційних надходжень;
7. Посилення зацікавленості у додатковому одержанні коштів для бюджетів міст районного значення, селищ і сіл, адже в більшості випадків вони просто чекають надходження трансфертів.

Коефіцієнт стійкості також не мав нормативних значень, а це вказує на переважання у структурі доходів «залученого капіталу» у вигляді трансфертів. Фінансове забезпечення місцевого самоврядування здійснюється значною мірою за рахунок трансфертів із Державного бюджету України. Таке посилення централізації коштів не відповідає концепції розвитку місцевого самоврядування. Питома вага трансфертів та дотацій у доходах місцевих бюджетів становить близько 47% за 2012 рік. Проте проблемою тут є відсутність прозорості та механізму вирівнювання за регіонами. Обмежувати роль державних дотацій та субвенцій не слід на етапі нестабільності та незначущості власних доходів, оскільки це єдиний спосіб впливу на розвиток місцевого самоврядування.

Коефіцієнт бюджетної залежності визначає, що, знову ж таки, рівень залежності місцевих бюджетів від централізованої допомоги явно перевищує нормативні значення. Але трансферти поділяються залежно від мети їх спрямування. Проблемою є те, що близько 49% займають дотації вирівнювання та дотації призначені для вирівнювання фінансової платоспроможності держави. Великі обсяги надання дотацій можуть перешкоджати подальшому соціально - економічному розвитку адміністративно - територіальної одиниці. Міжбюджетні трансферти можуть мати і цільовий характер – субвенції. Ступінь незалежності місцевих бюджетів визначається співвідношенням між дотаціями і субвенціями. За 2012 рік цей коефіцієнт був 1,05 з перевісом у сторону субвенцій. Тобто місцеві органи влади не мають самостійності, а займаються переважно виконанням делегованих державою повноважень, а не проблемами місцевого значення. Шляхом вирішення цієї проблеми вбачаються наступні заходи [14]:

1. створення фонду фінансової підтримки, який мав би інвестиційно - відтворювальне спрямування. При цьому необхідним є запровадження прозорого і обґрунтованого механізму розподілу цих коштів державного бюджету на основі багатофакторної формули, яка дозволила б оцінити потребу конкретної адміністративно - територіальної одиниці в централізованій підтримці;
2. мінімізація вилучення коштів у регіонів - донорів до державного бюджету та замість цього спрямування їх на інноваційні перетворення;
3. надання переваги в структурі міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам інвестиційним субвенціям, які будуть спрямовані на заходи щодо подолання депресивності конкретних регіонів;
4. забезпечення вибіркового механізму фінансування окремих проектів, ініційованих місцевими органами, адже деякі проекти просто бездумне розтрачання обмежених коштів, типу святкування 1800 річчя міста Судак (24 млн. грн.); проведення консервації археологічних досліджень Старокиївської гори (проект 20 млн. грн., виконано - 1,5 млн. грн.).

Стосовно частки дотацій вирівнювання у загальній сумі трансфертів, то критичних показників не досягнуто, проте проблема відсутності належних податкових надходжень адміністративно-територіальної одиниці не зникає.

Коефіцієнт бюджетного покриття констатує , що досить нечасто в яких регіонах доходи покривають хоча б половину здійснюваних видатків. Одночасно з недостатністю доходів існує і проблема надмірності видаткової частини місцевих бюджетів. Пропонуємо наступні пропозиції зменшення видатків:

1. розглянути пропозиції щодо скорочення граничної чисельності працівників бюджетних установ та оптимізації мережі бюджетних закладів. Це важкі не тільки економічні, а й адміністративні реформи, проте 35% сукупних видатків на оплату праці – достатньо високі показники;
2. переглянути систему державних закупівель через корумпованість їх проведення і закупівлі товарів за завищеними цінами.

Окрім загальної недостатності бюджетних ресурсів вбачається і проблема нецільового та незаконного використання бюджетних коштів на місцях. Як зазначав В.Ф. Янукович на засіданні комітету економічних реформ: «З 1 млрд. бюджетних коштів розкрадається 200 млн. грн.»

Пропонуємо наступні заходи стосовно удосконалення контролю за використанням бюджетних коштів :

1. встановлення об’єктивної ціни на нерухоме майно, що продається чи здається в оренду, адже це є основними махінаціями від яких втрачає дохідна частина бюджету;
2. впровадження ефективної політики у сфері управління земельними ресурсами, адже безліч земель не використовується, а відповідно втрачаються можливості одержання додаткового доходу;
3. забезпечення чітких повноважень контролюючих органів та неупередженість проведення ревізій;
4. посилення вимогливості та відповідальності керівників установ і організацій щодо забезпечення раціонального і економного витрачання коштів, вживши суворіші заходи за перевитрати коштів.

Коефіцієнт бюджетної результативності показує скільки грн. припадає на 1 мешканця певної території, найбільші показники спостерігаються в регіонах з великими обсягами доходів (м. Київ, АРК, Запорізька, Полтавська), тобто це дозволяє виконувати більше покладених на органи місцевого самоврядування функцій.

Наступним етапом є порівняння індивідуальних бюджетних коефіцієнтів кожного регіону із значенням по Україні. Порядок розрахунку стандартизованого бюджетного коефіцієнта залежить від характеру впливу індивідуального показника на фінансову стійкість місцевого бюджету. Якщо між індивідуальним бюджетним коефіцієнтом і фінансовою стійкістю місцевого бюджету існує пряма залежність (показники - стимулятори), то стандартизація показника проводиться через розрахунок СБПі :