Склад витрат підрозділів і порядок їх планування

У залежності від питомої  ваги окремих видів витрат у витратах виробництва виділяються такі групи  галузей як: трудомісткі, матеріаломісткі, енерго і паливомісткі , фондомісткі, змішані .

Трудомісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на заробітну плату.

Матеріаломісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати.

Енерго- і паливо місткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на енергію і паливо.

Фондомісткі - з великою питомою вагою амортизації в загальних витратах.

Змішані - зі значною питомою вагою у витратах матеріальних витрат і заробітної плати .

Розрізняють також витрати виробництва і витрати реалізації. Виробничі витрати - це витрати, безпосередньо зв'язані з виробництвом  товарів чи послуг. Витрати реалізації - це витрати, зв'язані з реалізацією виробленої продукції. Вони підрозділяються на додаткові і чисті витрати реалізації. Перші містять у собі витрати на доведення виробленої продукції до безпосереднього споживача (збереження, розфасовка, упакування, транспортування продукції), що збільшують кінцеву вартість товару; другі - витрати, зв'язані зі зміною форми вартості в процесі купівлі-продажу, перетворенням її з товарної в грошову (оплата праці торгових працівників, витрати на рекламу і т.п.), не утворюючої нової вартості і від'ємники з вартості товару.

З позиції окремої  підрозділу підприємства економічні витрати - це ті витрати, що повинний нести підрозділ на користь постачальника ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від їхнього застосування в альтернативних виробництвах. Такі витрати можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Витрати в грошовій формі, що фірма здійснює на користь постачальників трудових послуг, палива, сировини, допоміжних матеріалів, транспортних і інших послуг, називаються зовнішніми чи явними витратами. В цьому разі постачальники ресурсів не є власниками даного підприємства.

У той же час підприємство може використовувати і свої власні ресурси. У цьому випадку теж неминучі витрати. Витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс є неоплачувані, внутрішні (неявні), витрати. Підприємство розглядає їх як еквівалент тих грошових виплат, які б були отримані за самостійно використовуваний ресурс при самому оптимальному його застосуванні.

В залежності від часу, затрачуваного на зміну кількості  застосовуваних у виробництві ресурсів, розрізняють коротко - і довгострокові  періоди в діяльності підприємства.

 Короткостроковим  періодом називають такий часовий  відрізок, впродовж якого підприємство  не в змозі змінити свої  виробничі потужності. Впливати  на хід і результативність  виробництва вона може лише  шляхом зміни інтенсивності використання своїх потужностей. У цей період фірма може оперативно змінювати свої перемінні фактори - кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

Довгостроковий період - такий часовий відрізок, протягом  якого фірма в стані змінити  кількість усіх використовуваних ресурсів, включаючи і виробничі потужності. У той же час цей період по своїй тривалості повинний бути достатній для того, щоб одні підприємства змогли залишити дану галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

У короткостроковому  періоді кількість деяких виробничих факторів залишається незмінним, кількість інших змінюється. Відповідно і витрати в цьому періоді діляться на постійні і перемінні.

Постійні витрати - це такі витрати, величина яких не змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. Наявність таких витрат порозумівається самим існуванням деяких виробничих факторів, тому вони мають місце навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє. До постійних витрат відносять витрати на оплату праці управлінського персоналу, рентні платежі, страхові внески, відрахування на амортизацію будинків і устаткування.

Перемінні витрати - це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати на оплату праці, придбання сировини, палива, допоміжних матеріалів, оплата транспортних послуг,  соціальні відрахування і т.п.

1.2. Формування витрат структурних підрозділів підприємства

 

Матеріали. Вартість затрат на матеріали відображає вартість придбаної сировини і матеріалів, котрі входять до складу виготовляємо продукції, як її основа або як необхідний компонент технології (проведення робіт, надання послуг). Витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на матеріали і виробничої програми. Крім ціни придбання матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (комісійні виплати заготівельним організаціям, плата за вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування та ін.). Від вартості матеріалів віднімають відходи за ціною їх можливого використання чи продажу. Отже, витрати на матеріали обчислюються за формулою:

де,

См –витрати на матеріали певного виду, грн.;

n – кількість найменувань виготовленої продукції;

Ni – випуск (запуск) виробів і-го найменування в плановому періоді у

        натуральному виразі;

Нм - норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу у натуральному

       виразі;

Цм – ціна одиниці матеріалу, грн. ;

Рт – частка транспортно-заготівельних витрат у вартості купованих

         матеріалів, % (якщо вони не враховані  у внутрішній ціні на

         матеріали;

Ві – кількість зворотних відходів з усієї сукупності і-х виробів у

       натуральному  виразі;

Цв – ціна одиниці  відходів, грн.

Обчислені величини См підсумовуються за всіма видами матеріалів і остаточно визначаються витрати.

Паливо та енергія  на технологічні потреби. До статті включають витрати палива та енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів: палива для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагріву металу в прокатних, ковальських цехах; випробувань виробів, передбачених технологічним процесом (турбін, двигунів та ін); електроенергії для електропечей, електрохімічних, гальванічних процесів, сушіння тощо.

Витрати на паливо та енергію  технологічного призначення обчислюються аналогічно попереднім статтям, тобто  за нормами витрат і встановленими  цінами (тарифів).Коли ці витрати займають незначну частку в загальних витратах або коли відсутня належна нормативна база, їх включають у кошторис загально виробничих витрат як витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, переводячи таким чином у категорію непрямих витрат.

Куповані вироби й  напівфабрикати. Купованими вважаються вироби, що купуються для укомплектування виготовленої продукції і потребують витрат на їх установку чи складання (двигуни, різні прилади, механізми тощо). Куповані напівфабрикати – це вироби, які додатково обробляються на підприємстві (штампування, відливки деталей, поковки та ін). Сюди ще можуть зараховуватися виробничі послуги сторонніх підприємств, які стосуються конкретних виробів і можуть бути прямо на них віднесені.

Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали згідно з нормами і цінами з урахуванням транспортно-заготівельних витрат. Вартість виробничих послуг сторонніх підприємств визначається за договірною ціною на виконані роботи.

Слід мати на увазі, що за напівфабрикатного методу обліку, що відповідає умовам внутрішніх ринкових відносин, матеріальні витрати доповнюються ще однією статтею аналогічного змісту – напівфабрикати власного виробництва підприємства. Витрати за цією статтею обчислюються за встановленими внутрішніми цінами.

Затрати на оплату праці  включають в себе оплату праці  основного виробничого персоналу  підприємства (в том числі і  премії робітникам і службовцям за виробничі результати, що стимулюються), на компенсації по оплаті праці у  зв’язку з підвищенням і індексацією цін в межах норм, передбачених законодавством, а також затрати на оплату праці працівників, що не є штатні.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно з встановленими нормами (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові оклади). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. До додаткової заробітної плати належать винагороди за працю понад встановлені норми,  за  трудові досягнення  і винахідництво, а також особливі умови праці. Вона включає доплати і надбавки до тарифних  ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: премії працівникам, керівникам, спеціалістам за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; винагороди за вислугу років і  стаж роботи;  оплату щорічних  і додаткових відпусток  згідно із законодавством, компенсацій за невикористану  відпустку тощо.

Додаткова  заробітна  плата  - ст. 105 КЗпП передбачено , що працівниками, які виконують на тому ж підприємстві,  в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією або  обов’язок тимчасово відсутнього працівника без увільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання  професій   або  виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат  за поєднання  професій (посад)  або виконання  обов’язків тимчасово відсутнього  працівника встановлюються на умовах , передбачених  у колективному договорі.

При розрахунку заробітної плати робітників по тарифу годинну  тарифну ставку потрібно помножити  на кількість годин зміни. Розподил заробітної плати при підрядній  оплаті праці здійснюється трьома засобами : по коефіцієнту виробітку; по відпрацьованому часу, приведеного до першого розряду; по коефіцієнту трудової участі (КТУ).

Розподіл загального заробітку по коефіцієнту приробітку дуже простий. Він розраховується по формулі:

 

               загальний заробіток робітник

К =  ---------------------------------------------------  , де

       sum ((n₁ * m₁) + (n₂ * m₂) + ... + (n_n * m_n))

 

n1, n2, ... , nn   - часова  тарифна ставка n-го робітника

m1, m2, ..., mn - відпрацьована  кількість робочого часу робітником

 

Коефіцієнт приробітку є одним для всіх робітників бригад. Якщо помножити заробіток по тарифу кожного робітника на цей коефіцієнт, то можливо визначити його загальний  заробіток.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за винахідництво і раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження  нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих  завдань тощо.

Вичерпний  перелік  основної і додаткової заробітної плати  та інших заохочувальних і компенсаційних виплат  міститься в інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженій наказом Мінстату України від 11.12.95 №323.

На підприємствах застосовують дві форми  оплати праці - відрядну і погодинну. Кожна   з цих форм має різновиди (системи). Так, відрядна форма  оплати праці має системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна. При прямій відрядній системі оплата праці здійснюється за кожну одиницю виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Відрядно-преміальна система передбачає, що робітникам, крім основного заробітку, нараховуються премії (за виконання  норм виробітку, економію матеріалів, якість продукції тощо). Ця система стимулює покращення кількісних і якісних показників роботи, тому широко застосовується на підприємствах. При відрядно-прогресивній системі виконані роботи оплачуються: в межах  норми  - за твердими розцінками, понад норми  - за підвищеними прогресивно-зростаючими розцінками. Ця система має обмежене застосування (на найважливіших ділянках господарської діяльності), оскільки при її застосуванні темпи зростання заробітної  плати   можуть   випереджати   темпи   росту продуктивності праці, що може призвести до перевитрати фонду  оплати праці, підвищення  собівартості продукції.

При  акордній системі оплати праці норма і розцінка визначаються  на весь комплекс виконуваних  робіт (ремонтних, будівельних тощо).

Погодинна форма  оплати праці має дві системи: проста погодинна і погодинно-преміальна. При простій погодинній системі праця працівників оплачується виходячи тільки з кількості відпрацьованого часу і тарифної ставки (посадового окладу) відповідно до їх кваліфікації. При погодинно-преміальній системі до погодинної ставки (посадового окладу) за досягнення визначних показників працівникам виплачується премія. Економічна доцільність застосування тих або інших форм  і систем оплати праці визначається їх стимулюючою   роллю  в підвищенні ефективності діяльності кожної ділянки і підприємства в цілому.

До витрат на соціальні  заходи належать:

• відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції;
• відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;
• відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;
• відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи робітників, зайнятих виробництвом продукції;