Аналіз фінансової стійкості підприємства

Продовження табл. 1.1

 

	характер податкової політики, політики регулювання інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, ринку кредитних ресурсів, грошового ринку, ринку цінних паперів).
За характером впливу на економіку	1. Чинники, що стимулюють розвиток економічної системи (зростання обсягів валового національного продукту, обсягів виробництва промислової продукції, збільшення обсягів інвестицій в економіку та перевищення їх обсягу над амортизацією, що є однією з умов зростаючої економіки). 2. Чинники, які негативно впливають на розвиток економіки, тобто є основною передумовою стагнації економіки (скорочення обсягів інвестицій при одночасному перевищенні амортизаційних відрахувань над розмірами валових інвестицій, зростання собівартості продукції при одночасному скороченні обсягів виробництва, збільшення податкового тиску, негативні зрушення в структурі витрат на виробництво (реалізацію продукції, робіт, послуг).
За характером впливу на результати фінансово-економічної діяльності підприємства	1. Прямі фактори, зміни яких відразу відбиваються на фінансовому стані підприємств (зміни податкової політики – ставок, умов сплати податків, пільг тощо, амортизаційна політика, грошово-кредитна політика та ін.). 2. Опосередковані чинники (до них належать основоположні).

 

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, кризовим фінансовим станом підприємств, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу, боргу держави, зниженням життєвого рівня населення. Така ситуація свідчила про те, що економічна система перебувала у фазі глибокої економічної та фінансової кризи [7, c. 120].

Державне регулювання економікою в умовах розвинутого ринку має здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб’єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни, тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви субсидії, субвенції, державне мито. Вони виступають як прямі й опосередковані регулятори розвитку економіки, забезпечують умови для її саморегуляції в бажаному напрямі.

Крім економічних, соціально орієнтована ринкова економіка потребує адміністративних методів втручання саме в ті її сфери, де економічні не можуть дати необхідних результатів.

Отже, державне регулювання економіки має бути збалансованим і покликане не підміняти ринковий механізм, а доповнювати його завдяки превалюванню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку. Щодо управління діяльністю підприємств їх менеджерами, то першочергове значення має фінансове управління, узгоджене із загальною економічною стратегією. За цих умов найбільш дійовими будуть важелі впливу на фінансову стійкість. Останню необхідно постійно вимірювати та аналізувати з метою пошуку резервів її зростання.

 

1.3. Оцінка фінансової стійкості підприємства та її показники.

 

Значення і сутність фінансової стійкості яскраво відображаються в її показниках.

Розрізняють абсолютні і відносні показники фінансової стійкості.

Так, до абсолютних показників фінансової стійкості А.Д. Шеремет,  
Р.С, Сайфулін відносять такі групи показників [55, c. 102]:

• для характеристики джерел формування запасів і затрат, що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів ( ). Розраховується як різниця між джерелами власних і прирівняних до них коштів (І розділ пасиву балансу) і позаоборотними активами (розділ І активу балансу). Він характеризує чистий оборотний капітал.

 

,                                           (1.1)

 

де – підсумок розділу І пасиву балансу;

     – підсумок розділу І активу балансу;

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат ( ) [51, c. 334]. Отримується шляхом додавання до власних оборотних коштів величини довгострокових пасивів (ІІ розділ пасиву балансу):

 

,                                         (1.2)

 

де – підсумок розділу ІІ пасиву балансу;

 

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат ( ). Розраховується додаванням до власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат суми короткострокових кредитів і позикових коштів (за виключенням позик, не погашених у термін):

 

,                                           (1.3)

 

де – короткострокові кредити і позикові кошти (за виключенням позик, непогашених у термін);

 

• показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування:
1. Лишки (+) або нестача (-) власних оборотних коштів ( ):

 

,                                          (1.4)

 

де – запаси і затрати (розділ ІІ активу балансу);

 

2. Лишки (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат ( ):

 

;                                              (1.5)

 

3. Лишки (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів ( ):

 

.                                                (1.6)

 

У наукових роботах останнього часу вчені-економісти виділяють один абсолютний показник фінансової стійкості – наявність власних оборотних коштів, який можна розрахувати в два способи:

Перший спосіб. Даний показник розраховується як різниця між поточними активами і поточною (короткостроковою) кредиторською заборгованістю:

 

,                           (1.7)

 

де – поточні активи, тобто сума підсумків розділів ІІ та ІІІ активу балансу;

     – поточна (короткострокова) кредиторська заборгованість, підсумок розділу ІІІ пасиву балансу.

 

Цей показник показує, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу або що залишається в обороті підприємства після повного погашення кредиторської заборгованості [51, c. 336].

Як показує практика, джерелами формування довгострокових активів є перманентний капітал (власний і прирівняний до нього капітал і довгострокові позикові кошти – довгострокові пасиви).

Але бувають випадки формування довгострокових активів за рахунок короткострокових кредитів.

Поточні ж активи формуються за рахунок власного капіталу та короткострокових позикових коштів.

Тому поточні активи – оборотний капітал (підсумки розділів ІІ і ІІІ активу балансу) можна поділити на дві частини:

• змінна частина, сформована за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства;
• постійна частина, сформована за рахунок постійного капіталу.

Нестача власного оборотного капіталу веде до збільшення змінної і зменшення постійної частини поточних активів, а це свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкий його стан.

Тому для визначення величини власного капіталу, що використовується в обороті підприємства, існує другий спосіб розрахунку наявності власних оборотних коштів.

Другий спосіб. Даний показник розраховується як різниця між перманентним (постійним) капіталом і величиною позаоборотних активів:

 

,                              (1.8)

 

де – постійний (перманентний) капітал, тобто сума підсумків розділів І і ІІ пасиву балансу;

     – величина позаоборотних активів підприємства, тобто підсумок розділу І активу балансу.

 

 Для нормальної життєдіяльності підприємство повинно обов’язково мати власні оборотні кошти [51, c. 337].

Якщо підприємство має короткострокові борги, то воно зобов’язане сплатити їх поточними активами. Якщо після сплати підприємства залишається «нуль» власних оборотних коштів, то воно не зможе погасити довгострокові борги поточними активами; якщо отримують суми зі знаком «-», то це означає, що підприємство не може розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями.

Наявність власних оборотних коштів за формою балансу згідно П(С)БО 2 розраховується як різниця між оборотними активами та поточною кредиторською заборгованістю, тобто від підсумку розділу ІІ активу балансу треба відняти підсумок розділу ІV пасиву балансу.

Крім розрахунку та аналізу в динаміці наявності власних оборотних коштів при оцінці фінансової стійкості підприємства досліджується також ряд її відносних показників:

1. Коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами розраховується відношенням суми власних оборотних коштів до  
   матеріальних запасів:

 

                      (1.9)

де - коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами;

     - сума власних оборотних коштів;

     - матеріальні запаси (розділ ІІ активу балансу).

 

За формою балансу згідно П(С)БО 2 в чисельнику буде різниця між розділом ІІ активу балансу та розділом ІV пасиву балансу, в знаменнику – сума рядків 100-140 розділу ІІ активу балансу, тобто:

 

      (1.10)

 

 показує, якою мірою матеріальні запаси  покриті власними коштами і  не потребують залучення позикових.

Даний коефіцієнт необхідно розглядати у взаємозв’язку із станом виробничих запасів [51, c. 338].

Якщо на підприємстві значні надлишкові запаси, то власні оборотні кошти не покриють їх повністю, тому коефіцієнт буде набагато менше одиниці.

За умови нестачі запасів для проведення нормальної виробничо-торговельної діяльності підприємства коефіцієнт буде більше одиниці, але це не свідчить про стійкість фінансового стану.

Нормальним явищем є рівень коефіцієнта 60-80%.

Деякі автори називають нижню критичну величину – 50%.

2. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів) розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу за наступною формулою:

 

                      (1.11)

 

де - коефіцієнт маневреності власного капіталу;

     - власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

За формою балансу згідно П(С)БО 2 в чисельнику буде різниця між розділом ІІ активу балансу та розділом ІV пасиву балансу, в знаменнику – підсумок розділу І пасиву балансу, тобто:

 

                       (1.12)

 

З фінансової точки зору, чим вище цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами [51, c. 338].

Чим вище показник, тим краще фінансовий стан підприємства, забезпечується більш достатня гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб’єкта.

Оптимальне значення дорівнює 0,5, на думку деяких авторів, більше 0,3.

3. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

 

                                              (1.13)

 

де - коефіцієнт довгострокового залучення коштів;

     - сума довгострокових залучених коштів;

     - довгостроковий капітал.

 

Цей показник характеризує структуру капіталу. Його зростання є негативною тенденцією, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

4. Стабільність структури оборотних коштів розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів:

 

            (1.14)

де - стабільність структури оборотних коштів;

     - оборотний капітал.

 

За формою балансу згідно з П(С)БО 2 в чисельнику буде різниця між розділом ІІ активу балансу та розділом ІV пасиву балансу, в знаменнику – підсумок розділу ІІ активу балансу, тобто:

 

                                (1.15)

 

Використовується для оцінки власних оборотних коштів. Зростання цього показника є позитивною тенденцією [51, c. 340].

5. Індекс постійного активу розраховується як відношення основного капіталу до власного капіталу:

 

                                         (1.16)

 

де - індекс постійного активу;

     - основний капітал.

 

Аналогічна формула згідно П(С)БО 2.

Використовується для характеристики стану основного капіталу, показує питому вагу основних засобів і поза оборотних активів у джерелах власних засобів.