Шпаргалка по "Физиологии и психологии труда"

Основними напрямками боротьби з шумом на виробництві  є розробка і впровадження заходів технічного характеру, які виключали б причини генерування шуму; виведення персоналу із зон з високим рівнем шуму за рахунок впровадження дистанційного управління; впровадження фізіологічно обгрунтованих режимів праці і відпочинку; застосування індивідуальних захисних засобів тощо.

164.Вплив вібрації на організм  і працездатність людини.

До факторів виробничого середовища, що негативно  впливають на організм працівника, відноситься вібрація — механічні  коливання машин, обладнання, інструменту. Зіткнення їх з тілом працівника призводить до коливання рук, ніг, спини або всього організму. Від точки зіткнення механічні коливання можуть досягати голови, хребта, органів грудної порожнини. Вони сприймаються рецепторами вібраційної чутливості і у вигляді нервових імпульсів передаються в центральну нервову систему.

Низькочастотна  вібрація призводить до ушкодження опорно-рухового апарату, а високочастотна викликає функціональні розлади периферійного  кровообігу у вигляді локальних  судинних спазмів.

Вплив вібрації на організм працівника посилюється збільшенням її амплітуди, внаслідок чого вона поширюється на більшу відстань від точки виникнення. Крім того, при роботі з інструментами ударної та ударно-обертової дії виникає так звана віддача інструменту на руки працівника, сила якої може досягати 60—100 кг при зусиллі 25 кг. Дія такого поштовху-удару триває тисячні частки секунди, однак може призводити до пошкодження дрібних кісток кисті і ліктьового суглоба.

Тривалий  вплив загальної вібрації призводить до змін у центральній нервовій системі, які виявляються у запамороченнях, сонливості, шумі у вухах, болях в ікроножних м'язах, порушенні координації рухів, розладах зору.

Вплив вібрації на організм працівника виявляється  у збільшенні затрат нервової енергії, швидкому розвитку втоми і може призводити до тимчасової втрати працездатності через вібраційну хворобу.

У хворого  на вібраційну хворобу порушується  кровообіг, виникає біль у руках, деколи спостерігаються судоми рук, знижується чутливість шкіри.

дієвими засобами боротьби з вібрацією є поліпшення конструктивних характеристик машин, механізмів, інструменту; впровадження прогресивних методів обробки; дистанційного управління; віброізоляція робочих місць; застосування різних пристосувань для погашення вібрації та індивідуальних засобів захисту працівників.

 

 

 

165.Стан повітряного середовища  та його вплив на працівника.

Небезпечними  і шкідливими для здоров'я працівників  є такі виробничі фактори, як забрудненість  і загазованість повітря, токсичні речовини, інфрачервоне, ультрафіолетове та іонізуюче випромінювання, електромагнітні поля.

Найбільш  поширеною виробничою шкідливістю  є забруднення повітря пилом  мінерального або органічного походження. Пил утворюється внаслідок механічного  подрібнення твердих речовин, просіву  і змішування пилеутворюючих матеріалів. Серед органічного пилу найбільш поширені бавовняний, вовняний, деревинний, борошняний і т. п., а серед неорганічного — цинковий, залізний, свинцевий, вугільний, кварцовий, наждачний, вапняковий та інші. Найчастіше утворюється змішаний пил. Чим менші розміри пилинок, тим довше вони утримуються в повітрі і тим шкідливіші для організму.

Найбільшу небезпеку  становить пил, розмір часток якого  не перевищує 5 мікрон. Попадаючи разом  з повітрям в органи дихання, пил  викликає захворювання слизової оболонки носа, гортані, трахеї, бронхів і легенів (риніти, катари бронхів, бронхіальна астма). З органів дихання пил поступово попадає в рот та органи травлення. Крім того, пил, що міститься у повітрі робочої зони, осідає на шкіру і слизову оболонку очей, зумовлюючи дерматити, екземи, кон'юнктивіти. Забруднюючи шкіру, пил забиває проходи потових залоз і утруднює потовиділення, а значить негативно впливає на процеси терморегуляції працівників.

У повітрі  виробничих приміщень, крім пилу, можуть міститися інші шкідливі домішки — хімічні речовини, або промислові отрути. Вони можуть бути у вигляді газів або парів. Найпоширенішими промисловими отрутами є цинк, окис вуглецю, марганець, хром, бензол, свинець, ртуть, ефіри оцтової кислоти та ін. Кожна промислова отрута справляє специфічний вплив на організм. Так, ртуть діє на центральну нервову систему, фтор — на кістковий обмін, хлор — на верхні дихальні шляхи. Багаторазове попадання в організм невеликих концентрацій отрути характеризується як хронічне отруєння. При попаданні в організм великої кількості токсичних речовин виникає гостре отруєння.

166.Освітлення та його вплив  на працівника.

Освітлення  на робочих місцях справляє багатоплановий вплив на працівника, зокрема на його емоційний стан, працездатність, мотивацію, продуктивність і безпеку праці. Світло — це випромінювання електромагнітних хвиль, яке викликає зорові відчуття.

Рівень освітлення на робочих місцях впливає на гостроту зору, тривалість ясного бачення, контрастну чутливість і здатність бачити на далекій і близькій відстані. Нормальна гострота зору, тобто здатність розрізняти дрібні предмети, у працівників, що не страждають на дефекти зору, досягається лише при освітленні 50—70 лк. Для максимальної здатності ока розрізняти такі предмети необхідна освітленість 600—1000 лк. Фізіологічними дослідженнями встановлено, що при освітленості 50 лк через три години роботи час ясного бачення у працівників зменшувався на 72 % порівняно з вихідною величиною, при освітленості в 75 лк — на 55, при 100 лк — на 26, при 200 лк — на 15 %.

Гострота  зору підвищується зі збільшенням яскравості і контрасту. Недостатнє освітлення може призводити до неадекватного сприйняття об 'єктів. Разом з тим перевищення певних меж освітлення може викликати осліплення і зниження працездатності. Погане освітлення не тільки негативно впливає на зорову працездатність, яка виявляється болями очей та голови, а й викликає загальну втому. Втома зорового аналізатора пов'язана з центрами мозку, які гальмують його діяльність, що виявляється в погіршенні уваги, порушенні координації рухів, роздратуванні працівника. Оптимальна інтенсивність освітлення робочих місць визначається типом виконуваних робіт. Чим точніша робота, чим менший розмір деталі, чим темніший фон, чим більша забрудненість простору, чим більша віддаль, тим більшим і рівномірнішим повинно бути освітлення. Раціональність освітлення робочих місць забезпечується за умови достатнього його рівня, рівномірності, відсутності тіней і осліплюючої дії джерел світла, оптимального співвідношення між загальним і місцевим освітленням та контрастом.

167.Суть і фактори важкості  праці

Теоретичне  обґрунтування сутності важкості праці, розробка єдиної методології і методики її оцінки дають можливість класифікувати  за ступенем важкості всі роботи, які  відрізняються характером і структурою трудових навантажень та умовами виробничого середовища. Обґрунтована оцінка важкості різних робіт необхідна для вирішення таких конкретних проблем організації праці, як:

• оптимізація  трудових навантажень і нормування праці різних категорій працівників;

• оптимізація  умов праці;

• організація  оплати праці та об'єктивне встановлення пільг і компенсацій працівникам;

• регламентація  режимів праці і відпочинку;

• скорочення і ліквідація важкої ручної праці.

Відмінності в напруженні певних фізіологічних систем зумовлені різними факторами та їх комбінаціями. Фактори важкості праці такі:

— особливості  трудового процесу;

— умови виробничого  середовища.

Фактори трудового  процесу визначають навантаження на м'язову і нервову системи; співвідношення між динамічними і статичними навантаженнями; ритм і темп; кількість інформації, що надходить та перероблюється; монотонність; робочу позу; змінність роботи тощо.

Фактори умов праці формують певну сукупність санітарно-гігієнічних, психологічних та естетичних елементів виробничого середовища, які діють на працівника під час роботи. Основні з них такі:

•  метеорологічні умови (температура, вологість, рух  повітря);

•  стан повітряного  середовища (наявність пилу, загазованість);

•  шум  і вібрація;

•  освітлення;

•  випромінювання;

•  контакт  з отруйними речовинами;

•  небезпека  травматизму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

168.Класи і категорії важкості  праці.

Згідно з  функціональними станами, які формуються в організмі працівника під впливом  трудових навантажень і умов праці, виділено три класи важкості праці.

Нормальному стану організму відповідає перший клас важкості праці, граничному — другий, патологічному — третій. У кожному класі встановлено по дві категорії важкості праці.

Відповідно  з показниками до першої категорії важкості належать роботи, при виконанні яких з більшості показників функціонального стану в результаті переключення на інший вид діяльності у працівників виявляється позитивний ефект Сєченова.

Ознакою і  критерієм другої категорії важкості праці є наявність позитивного ефекту Сєченова не менш як у половині функціональних проб. Інші показники при переключенні на другу роботу залишаються на рівні доробочого періоду.

Роботи третьої категорії важкості характеризуються підвищеними м'язовими або нервово-емоційними навантаженнями, а також не зовсім сприятливими виробничими умовами.

До четвертої категорії важкості належать роботи, при виконанні яких наприкінці зміни або тижня у працівника формується більш глибокий (передпатологічний) граничний стан організму. У практично здорових людей погіршуються фізіологічні показники в процесі праці.

До п'ятої категорії важкості належать роботи, які виконуються в несприятливих (екстремальних) умовах. У працівників наприкінці зміни або тижня формуються патологічні функціональні стани організму.

До шостої категорії важкості належать роботи, які виконуються в особливо несприятливих умовах, а ознаки патологічного стану організму виразно виявляються уже в першій половині зміни або в перші дні тижня. При розумовій праці зміни функціонального стану організму розвиваються через три-чотири місяці після нормально проведеної відпустки.

169.Суть медико-фізіологічної класифікації  важкості праці.

Науковою  основою класифікації праці за важкістю є сучасна фізіологічна теорія функціональних систем. Стосовно трудової діяльності функціональна система організму є інтегральним комплексом фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат.

Рівень фізіологічних затрат на досягнення мети праці може бути достатнім або вимагати залучення резервів організму, що виявляється у формуванні певних функціональних станів організму: нормального, граничного і патологічного. Кожний стан має свої ознаки, які можуть бути визначені на основі медико-фізіологічних та виробничих показників.

Для оцінки функціонального  стану організму використовують показники поточних змін фізіологічних  функцій, які характеризують рівень працездатності і втоми у процесі  праці, і показники більш віддалених наслідків роботи.

Найбільш  важливими є показники, які характеризують: силу і витривалість м'язових груп; системи кровообігу і дихання; психофізіологічні  функції; стан нервової системи; роботу аналізаторів; психічні функції; координацію  рухів; співвідношення між фазами працездатності в динаміці; тривалість і повноту відновлення під час відпочинку порушених функцій; частоту і важкість виробничого травматизму; структуру, причини і рівень виробничо зумовлених і професійних захворювань; виробничі показники.

Кількісні значення показників у доробочий період використовуються як «фізіологічні проби» відносно показників, визначених в процесі праці або  по її закінченні. Для аналізу беруться ті зміни функціонального стану, які мають місце в кінці  роботи (за винятком фази «емоційного пориву») або тижня. Ці функціональні зрушення можуть бути як позитивними, так і негативними.

170.Функціональний стан працівника  як інтегральний критерій важкості  праці.

Функціональні стани організму формуються при  всіх видах діяльності та умовах праці, тому використовуються як інтегральний критерій для об'єктивної і досить точної оцінки важкості праці.

Критерієм для оцінки функціонального стану  організму є наявність або  відсутність ефекту Сєченова при  переключенні після закінчення роботи на інший вид діяльності.

Якщо рівень більшості функцій центральної  нервової системи, аналізаторів, периферійних систем і органів після роботи вищий, ніж до роботи, то функціональний стан організму нормальний. Результат цей має місце тоді, коли навантаження на організм не перевищують фізіологічні можливості людини, а умови праці сприятливі.

Граничний функціональний стан організму — це перехідна форма між нормою і патологією. Основними ознаками його є відсутність позитивного ефекту Сєченова по більшості функціональних проб; виникнення від'ємної фази ефекту Сєченова, що виявляється в сповільненні (погіршенні) деяких функцій, які входять до складу робочого акту, певному напруженні вегетативних функцій, розгальмуванні побічних рефлексів, що призводить до неточних, зайвих рухів і зниження якості роботи.