Експериментальне дослідження системи роботи з агресивними підлітками

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ 

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

Кафедра соціальної роботи

і соціальної педагогіки

 

КУРСОВА РОБОТА

 з дисципліни «Технології соціально-педагогічної діяльності» на тему:

СИСТЕМА РОБОТИ З НАДАННЯ СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ АГРЕСИВНИМ ПІДЛІТКАМ

 

 

Виконала студентка

групи СП-10-1

 Верміяш К.Д.

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри соціальної роботи

 і соціальної педагогіки

Рідкодубська Анна Анатоліївна

                                                           До захисту допустити:

______________________

                                                                                                     (дата, підпис)

 

Хмельницький 2013

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні основи роботи соціального педагога з агресивними підлітками.

1. Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження……………………....5
2. Особливості роботи соціального педагога з агресивними підліткам…….12

1.3 Основні методи роботи  з агресивними підлітками……………………….16

Розділ 2. Експериментальне дослідження системи роботи з агресивними підлітками.

2.1  Характеристика методичного  інструментарію та хід дослідження……...22

2.2  Аналіз та інтерпретація  результатів дослідження………………………...27

2.3  Методичні рекомендації  соціальним  педагогам по організації  роботи щодо подолання агресії  в підлітків……………………………………………..34

Висновки………………………………………………………………………...42

Використані джерела…………………………………………………………..45

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Актуальність дослідження: огляд наукових досліджень відносно даної проблеми показує, що до недавнього часу увага спеціалістів була здебільшого спрямована на з’ясування причин агресії, а не на пошук засобів корекції. Дуже мало літератури, що містить конкретні практичні рекомендації щодо подолання агресії та закріплення навичок конструктивної поведінки. Тому дана тема є сьогодні надзвичайно актуальною.

       В наш час діти просто не можуть не бути агресивними. Щодня вразлива дитяча психіка зіштовхується з величезною кількістю насилля і жорстокості на екранах, у газетах, у власній сім’ї, у ставленні до себе батьків, педагогів, однолітків. І звичайно ж у свідомості дитини (особливо підлітка) закарбовується: бути сильним означає бути агресивним[22,с.144].

  Проблему подолання агресії розглядають багато вітчизняних та закордонних учених. Серед найбільш відомих вітчизняних науковців ми можемо назвати такі імена: М.Алемаськін, Б.Алмазов, Ю.Клейберг, С.Белічева, Н.Катаєва І.Невський, Р.Овчарова та ін. Серед зарубіжних – А.Бандура, А.Браун, К.Бютнер, А.Мічерліха, М.Пападопулу, Д.Річардсон, З.Фрейд, З.Хол, Р.Арон, К.Вільсон, Ш.Волін, Р.Ковганіч, Р.Моргентау, Р.Нібур, Д.Стей та ін. Теоретико – методологічні засади цієї проблеми сформульовано в проацях М.Ганді, А.Гусейнова, М.Кінга, Л.Толстого; психологічні аспекти розроблялися в дослідженнях А.Асмолова, Б.Братуся, Т.Драгунової, Л.Зюбіна, Н.Лєвітова, Н.Максимової, Н.Михайлової, Л.Семенюк та ін. Розробкою педагогічних аспектів подолання агресії займалися: Ю.Антонян, М.Асанова, П.Блонський, Ф.Думко, М.Козакіна, Р.Лактіонова, П.Пономеренко, Р.Щербак та ін.[1,с.55].

       Мета: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність методів та прийомів соціально-педагогічної допомоги агресивним підліткам.

Об’єкт: система роботи з надання соціально-педагогічної допомоги агресивним підліткам.

Предмет: методи соціально-педагогічної допомоги агресивним підліткам.

Завдання:

1. - проаналізувати проблему агресивності підлітків в соціально-педагогічній літературі.
2. - описати роботу соціального педагога щодо подолання агресії в підлітків.
3. - обґрунтувати методи та прийоми соціально-педагогічної допомоги агресивним підліткам.
4. - на основі матеріалів дослідження розробити рекомендації соціальним педагогам по організації роботи щодо подолання агресії в підлітків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З АГРЕСИВНИМИ ПІДЛІТКАМИ

1. Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження.

       Проблема агресивної поведінки є однією з найбільш гострих та актуальних і на фундаментально – теоретичному, і на прикладному рівнях досліджень психологів різних шкіл та напрямків таких, як Р.Ардрі, А.Бандура, А.Басс, Р.Берон, А.І.Захаров, І.В.Козубовська, Н.Міллер, Д.Тедеші, З.Фрейд, А.І.Кудрявцева[7,с.68].

        Агресивність – (з лат. aggredi - нападати) – короткочасний емоційний стан або індивідуальна риса особистості, що характеризується стійкою готовністю людей до агресивних дій, спрямованих на завдання психологічної або фізичної шкоди або знищення когось. Агресивність як риса формується у особи, що не може виразити в соціально прийнятних формах свою реакцію на фрустрацію або емоційно нейтральну мету. Агресивність виявляється в структурі девіантної або деліквентної поведінки. В формування здатності агресивні збудження, потяги та дії значну роль відіграє розвиток уяви про іншу людину як унікальну цінність, здатність до співчуття, співпереживання, емпатія, ідентифікація. Агресивність супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті тощо. Деякі прояви агресивності можуть слугувати ознакою патопсихологічних змін особистості, таких як збудлива психопатія, параноя, епілепсія тощо[10,с.9-10].

     Агресивними називають такі дії й таке ставлення людини, які, будучи ворожими, водночас не мають будь – яких об’єктивних причин, не можуть бути виправдані обставинами, що склалися, або міркуваннями морального чи юридичного характеру, зокрема необхідністю самооборони або захисту інших людей. Існують:

1) вербальна агресія –  вираження негативних почуттів(погроза,  прокляття, крик, лайка); 2) фізична  агресія – фізичні дії проти  будь – кого; 3) пряма агресія  - дія, спрямована проти будь  – якого суб’єкта чи об’єкта; 4) непряма агресія – дія, яка непрямо спрямована на іншу особу(плітки, злісні жарти), та дії, для яких характерні не спрямованість та невпорядкованість(вияви люті, крики в натовпі, штовхання тощо); 5) інструментальна агресія – продумані дії задля досягнення певної нейтральної мети; 6) ворожа агресія – дії, мета яких – спричинення страждання об’єкта агресивної поведінки;7) аутоагресія – дії, спрямовані на себе(самозвинувачення, самоприниження, нанесення тілесних ушкоджень у формі виривання волосся, здирання шкіри, кусання нігтів, відмови від їжі в підлітковому віці). Агресивна поведінка може мати прихований, замаскований характер, наприклад, дитина з силою відчиняє двері, роблячи вигляд, що не помітила людини, яка заходить. Характер агресивної поведінки значною мірою визначають вікові особливості. Кожен віковий етап має специфічну ситуацію розвитку й висуває певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко викликає різні вияви агресивної поведінки. Кризові перехідні періоди супроводжують невдоволеність своїм становищем, протести, вередливість та неврівноваженість. Вікові кризи, які призводять до істотного зростання агресивності, пов’язані з появою нових потреб, які не задовольняють нові стосунки й уміння. Якщо дорослі переживають кризи кожні 7-10 років, то в дитини кризові явища спостерігаються значно частіше. Вікова динаміка вияву агресивності в дітей відповідає віковим «кризам» в 3-4 роки, 6-7 років і в 14-15 років. Агресію слід відрізняти від настійливості, яка містить у собі захист майна чи прав або наполегливість у своїх бажаннях та прагненнях[23,с.5-7].

       Індивідуальні детермінанти агресії – постійні, стійкі. Людина здатна «тиражувати» вдалі моделі поведінки, які згодом закріплюються і перетворюються на досить стабільні риси особистості, тому схильних до насильства осіб рідко вдається «переробити» «звичайними способами»: посиленням режиму, збільшенням терміну покарання тощо. Агресія для них є способом досягнення мети, а тому найбільш прийнятна. Вона глибоко вкорінилася у структурі їхньої особистості і, як модель поведінки надзвичайно влаштовує, тому навряд чи вони готові відповідати ударом на удар. Ключем до вирішення цієї проблеми може бути психотерапія, спрямована на підвищення рівня упевненості у собі, формування зрілого погляду на життя і стосунки з іншими людьми[19,с.12].

      На прояв небажаної агресивної поведінки впливають різноманітні фактори: вік, стать, індивідуальні психологічні особливості, зовнішні фізичні і соціальні умови. Вікові особливості визначають специфічні для кожного віку прояви агресії.

      З точки зору деструктивної спрямованості можна розглядати три типи порушення поведінки:

1. індивідуальний агресивний тип порушення поведінки, у якого домінує фізична та вербальна агресія, яка переважно спрямована проти доросли і родичів. Підлітки даного типу схильні до ворожості, лайки,зухвальства, непокори та негативізму по відношенню до дорослих, постійної брехні, прогулів і вандалізму. Вони не приховують своєї антисоціальної поведінки, доволі рано розпочинають сексуальні відносини, вживають тютюн, алкоголь та наркотики. Агресивна антисоціальна поведінка може проявлятися у формі бешкетництва, фізичної агресії, жорстокості по відношенню до однолітків. У таких підлітків порушені соціальні зв’язки, вони не здатні встановити нормальні контакти з однолітками. Підлітки відсторонюються від ровесників. Деякі з них дружать з більш старшими або з молодшими ніж вони, або мають поверхневі відносини з іншими антисоціальними молодими людьми. Більшість підлітків даного агресивного типу мають низьку самооцінку, проявляють егоцентризм, відчувають сильну фрустрацію, гіпертрофічну потребу в залежності. По відношенню до них часто використовують різні види покарання, що у свою чергу підсилюють їхній гнів і фрустрацію і не вирішують проблеми.
2. груповий агресивний тип порушення поведінки проявляється у вигляді групової активності в колі однолітків поза домом. Проявами такого типу агресивної поведінки є прогули, деструктивні акти, вандалізм та фізична агресія проти дорослих, аутсайдерів у групі, представників «чужої групи». Їхня агресія нерідко досягає високого рівня жорстокості. Важливою характеристикою даної поведінки є значний вплив групи однолітків на вчинки підлітків, їх сильну потребу в залежності від групи,

встановлюють дружні стосунки з однолітками, цікавляться благополуччям  своїх друзів або членів своєї  групи, не звинувачують і не

видають їх.

3. порушення поведінки у вигляді непокори та неслухняності – особливістю такого порушення поведінки є прояв негативізму, ворожості, яка спрямована проти батьків та вчителів. Для дітей даного типу поведінки властиві: роздратованість, імпульсивність, відкритий та прихований опір вимогам оточуючих, образливість, підозріливість, помста. Підлітки нерідко сперечаються з дорослими , втрачають терпіння, легко роздратовуються, лаються, сердяться. Вони не виконують вимог і прохань, провокують конфлікти з оточуючими, покладають на інших свої помилки. Це завжди проявляється вдома і в школі, у взаємодії з батькам або дорослими, з однолітками, яких підліток добре знає. Цей тип порушення заважає нормальним взаємовідносини з іншими людьми та успішності в навчанні. Такі підлітки практично не мають друзів, вони не задоволені своїм станом, вони погано вчаться в школі, не беруть участі в

життєдіяльності класу, шкільного  колективу, намагаються вирішувати    свої проблеми без сторонньої допомоги[6,с.57].

          На думку більшості спеціалістів, зокрема І.В.Козубовської, А.І.Захарова, Р.Лактінової , Н.Катаєвої, М.Казакіна та ін. одне із джерел вияву агресивності дітей та підлітків – сім’я. Форми прояву агресії в сімейних стосунках містить у собі: пряме фізичне й сексуальне насильство, холодність, образи, негативні оцінки, приниження особистості, емоційне неприйняття дитини. До сімейних чинників агресивної поведінки підлітків належать:

1) жорстоке поводження  з дитиною(фізичні покарання,  погрози, залякування, грубість, культ сили в сім’ї );

2) гостра травма або  втрата(хвороба, смерть одного  з батьків, насильство, розлучення) з фіксацією на травматичних  обставинах;

3) слабкість батьків(безпорадна  мати, батько, який відхиляється  від відповідальності), їхня неспроможність  захистити себе та дитину;

4) недостатній вплив батька(наприклад,  його відсутність), що значно ускладнює  розвиток моральної свідомості;

5) потакання батьків дитині  у виконання її бажань , недостатня  вимогливість батьків, їхня неспроможність  послідовно висувати зростаючі  вимоги або добиватися їх виконання;

6) гіперопіка – надмірна кількість указівок, підвищена тривожність за здоров'я дитини, надмірна увага;

7) особистісні особливості  батьків(дратівливість матері, жорстокість  батька, психічні захворювання батьків);