Розвиток пізнавальних інтересів дошкільників у процесі медіаосвіти

Міністерство  освіти і науки України

Лисичанський  педагогічний коледж

Луганського національного  педагогічного університету

імені Тараса Шевченка

 

 

Циклова комісія  дошкільної педагогіки та психології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток пізнавальних інтересів

дошкільників у процесі медіаосвіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2008

ЗМІСТ

 

Вступ ……………………………………………………………...	3
Розділ I. Теоретичні передумови розвитку пізнавальних інтересів дошкільників у процесі медіа освіти ……………..	5
1.1. Теоретичні підходи до проблеми формування пізнавальних інтересів дітей ………………………………...	5
1.2. Психолого-педагогічні особливості медіа освіти як сучасного засобу навчання і виховання ……………………	15
Розділ II. Педагогічні умови розвитку пізнавальних інтересів старших дошкільників в процесі медіа освіти …..	23
2.1. Організаційна робота …………………………………..	23
2.2. Методика використання засобів мідіаосвіти у розвитку пізнавальної діяльності дітей …………………….	42
2.3. Результативність медіаосвітніх засобів у розвитку пізнавальних інтересів старших дошкільників ……………	59
Висновки …………………………………………………………	64
Література ………………………………………………………..	67
Додатки …………………………………………………………..	68

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Однією з найактуальніших  проблем сьогодення є проблема розвитку пізнавальних інтересів у процесі  медіаосвіти старших дошкільників.

Актуальність  і значущість проблеми полягають в необхідності  використання медіаосвітніх засобів, насамперед комп’ютерів, на заняттях з дітьми старшого дошкільного віку, для того, щоб сформувати у них передумови теоретичного мислення, що характеризується усвідомленим вибором способу дії для розв’язання поставленого завдання; підготувати до мислительної діяльності, розвиток якої є запорукою успішного навчання в школі.

Медіаосвіта сьогодні –  це особливий напрям в педагогіці, виступаючий за вивчення дітьми масової комунікації. Медіазаняття вигідно відрізняються від традиційних форм освітньо-виховного процесу атмосферою самодіяльності і творчості, наочністю результатів виконуваної діяльності, можливістю реалізовувати творчі потреби, загальною захопленістю і доброзичливістю і так далі.

Комп’ютер найвищою мірою вчить структуруванню і схематизації пізнавального матеріалу. У дитини, що працює за комп’ютером, виникають нові асоціації з досліджуваним предметом.

Позитивне емоційне забарвлення  ходу гри також має значення. Чим більше людина знає, тим більше нового здатна засвоїти, при цьому запаи’ятовування – це не збереження, а впорядкування, співвідношення інформації. Малюк, який сам навчається за допомогою комп’ютера, засвоює саме ті навички, які необхідні сучасній людині - вибір рішення, скорочення операцій, які проводяться вручну, пошук нових смислів, незалежний індивідуальний дизайн. Комп’ютер сприяє розвитку пізнавальних інтересів дітей.

Мета  роботи – вивчити особливості розвитку пізнавальних інтересів старших дошкільників у процесі медіа освіти.

Об’єкт – розумовий розвиток дітей старшого дошкільного віку в умовах керованого навчально-виховного процесу.

Предмет – педагогічні умови розвитку пізнавальних інтересів старших дошкільників у процесі медіа освіти в дошкільно-виховному закладі.

Гіпотеза – пізнавальні інтереси дітей старшого дошкільного віку ефективно розвиваються в процесі медіа освіти за таких педагогічних умов: системного підходу до визначення завдань і засобів; доцільного відбору матеріалу для засвоєння і використання дітьми у самостійній творчій діяльності.

 Завдання:

1) Проаналізувати теоретичні підходи до проблеми формування пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку.

2) Розкрити психолого-педагогічні особливості медіа освіти як сучасного засобу навчання і виховання.

3) Розкрити особливості  організаційної роботи.

4) Запропонувати ефективні засоби мідіаосвіти у розвитку пізнавальної діяльності дітей.

 4) Зробити дослідження результативності медіаосвітніх засобів у розвитку пізнавальних інтересів старших дошкільників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Теоретичні передумови розвитку пізнавальних інтересів дошкільників у процесі медіа освіти

 

1. Теоретичні підходи до проблеми формування пізнавальних інтересів дітей

 

Стратегія розбудови  дошкільного виховання на сучасному етапі спрямована на виконання положень Закону України "Про дошкільну освіту", концептуальних засад Базового компонента дошкільної освіти, завдань Концепції дошкільного виховання в Україні та державних національних програм "Освіта" ("Україна XXI століття, "Діти України", основу яких становить забезпечення належного розвитку, вихованості та навченості дитини перших семи років життя. Першими це завдання розв'язують працівники дошкільних закладів, створюючи умови для самореалізації особистості дитини, формуючи у неї вміння пізнавати навколишній предметний світ, себе, інших людей і практично застосовувати набуті знання. Врахування фізичного та інтелектуального потенціалу дітей, їхніх потреб та інтересів відіграє провідну роль у становленні особистості.

Розглядаючи джерело  людських інтересів, більшість вітчизняних педагогів і психологів вважає, що ним є довкілля (явища, середовище). Інтерес може виявлятися через ставлення до певних об'єктів і явищ, з якими людина перебуває у взаємозв'язку і взаємодії. Будь-який реальний зв'язок і залежність між нею та життєвими явищами супроводжується певним поцінуванням. Тому інтерес можна розглядати як поцінувальне ставлення до об'єктів і явищ довкілля: предметів, процесів, подій тощо, які мають певне значення для існування та життєдіяльності особи.

Далеко не все захоплює нас однаковою мірою. Тому ставлення  до навколишніх предметів та явищ вибіркове. Наш інтерес насамперед пов'язаний з тим, у чому відчуваємо потребу, що має для нас особливе значення. Лише коли той чи інший предмет, явище, подія, вид діяльності уявляються важливими, значними, тоді з особливим захопленням пізнаємо його або віддаємо йому свою увагу. Якщо хтось, прагнучи заглибитись у сутність предмета, віддається пошуковій діяльності, такий інтерес розглядають як пізнавальний.

Тут пошук невідомого, "непізнаного спирається на вже сформовані знання. Бажання пізнати нове; пояснити незрозуміле, заглибитись у сутність предметів і явищ свідчить про наявність пізнавальних інтересів. Формування їх слід починати саме з дошкільного віку, оскільки вони активно взаємодіють із системою ціннісних орієнтацій, з метою та результатами діяльності, відображають інтелект, волю, почуття, особистості, а також є необхідною передумовою готовності до навчання у школі.

Феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, оскільки взаємодія людини із навколишнім світом можлива тільки завдяки її активності та діяльності.

Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв'язати завдання, що постають перед нею у конкретних життєвих ситуаціях.

Аналіз стану проблеми дослідження в сучасній психолого-педагогічній теорії і практиці свідчить, що в даний час пізнавальна активність розглядається педагогами і психологами не ізольовано, а з позицій структурної системності і пресдтає як своєрідний прояв біологічного і соціального, індивідуального і суспільного.

Як відомо, вичленення інтересу в окрему дослідницьку проблему відноситься до XVIII століття (Д.Дідро, К.Гельвецій, Ж.Руссо), хоча спроби визначення його як поняття містяться ще в  працях Я.А.Коменського.

Короткий історико-педагогічний аналіз дозволяє визначити як особливі значущі  етапи дослідження інтересу появу  «інтеллектуалістської» теорії (И.Гербарт, С.Ларсе Г.Лінднер і ін.), що співвідносить  пізнавальний інтерес з розумовою  діяльністю; «емоційного» підходу (В.Ієрузалем, В.Остерман, Т.Паульсен і ін.), що відзначали плотську природу даного явища. Свій внесок у розвиток досліджуваного феномена внесли прихильники «волюнтаристського» напряму (А.Вальземан, П.Вільман, П.Наторп і ін.), що розглядають інтерес як похідне від вольового зусилля, ваблення, прагнення. До особових особливостей дитини в аспекті розвитку пізнавальних інтересів звертались представники «Нового виховання» (Дж.Дьюї, Э.Клапаред, А.Фер’р і ін.), що ініціюють вивчення пізнавального інтересу на основі стимулів розумової активності. Тенденції комплексного підходу до розвитку особистості дитини, припускаючого включення в його структуру пізнавального інтересу як динамічної характеристики, містяться в працях вітчизняних педагогів (Е.Н.Водовозова, Л.В.Писарева, К.Д.Ушинського і інших).

Таким чином, сучасне розуміння  суті інтересу базується на численних  теоретичних джерелах, сама наявність  яких є переконливим підтвердженням значущості аналізованого явища.

Численні точки зору на суть пізнавального  інтересу узагальнено можна представити у вигляді трьох дослідницьких напрямів, в руслі яких інтерес пов'язує з потребами індивіда, особовою спрямованістю і мотиваційною сферою особистості.

Ще в часи І.П.Павлова представлялося очевидним, що пізнавальна діяльність ефективно протікає на основі попередніх сформованих потреб в ній. Так, С.Л.Рубінштейн, Л.А.Гордон, А.Н.Леонтьєв і ряд інших дослідників характеризують пізнавальний інтерес як суто особову освіту, зв'язану з потребами, в якому в органічній єдності представлені всі важливі для особистості процеси. У руслі даного підходу Л.И.Божович, Е.Ф.Рибалко, Ю.В.Шаров і інші визначають інтерес як потреба в знаннях, орієнтуюча людину насправді, виділяючи його суб'єктивну (емоційний стан) і об'єктивну (орієнтовна діяльність) сторони. Звідси, будучи стійкою характеристикою особистості, пізнавальний інтерес сприяє формуванню в цілому, оскільки під його впливом активніше протікає сприйняття, гостріше стає спостереження, активізується емоційна і логічна пам'ять, інтенсивніше працює уява. Виходячи з цього дослідники виявляють в інтересі визначену особистісну спрямованість. Зокрема, Г.І.Щукіна визначає інтерес як виборчу спрямованість особистості, звернену до області пізнання і її наочної сторони і до самого процесу оволодіння знаннями. Близькі до такої точки зору позиції П.І.Груздєва, М.А.Данілова, Б.І.Осіпова, Н.К.Постніковой, М.Н.Скаткіна і інших.

Проте найбільш продуктивною представляється  позиція учених, що зближують інтерес  із спонуками, що входять в мотиваційну сферу особистості, оскільки саме такий підхід розкриває механізм власне виникнення інтересу. Тобто інтерес предстає як складова системи мотивації, яка разом із спонуками, мотивами, потребами, прагненнями і т.д. визначає спрямованість активності людини. Дослідники (В.ГЛеонтьєв, А.К.Маркова, Н.Г.Морозова, Л.М.Фрідман, Е.В.Шорохова і ін.) в руслі детерміністського підходу, що розуміється найбільш загальний і провідний принцип вивчення особистості, аналізують процес формування і генезису мотиваційної сфери, наслідком якого стає розвиток пізнавального інтересу особистості. Така позиція знаходить підтвердження в багатьох розробках сучасних учених, що доводять, що інтерес є чинником суто особових         процесів, інтегральним                   результатом          різноманіття  мотиваційної сфери.

Відповідно до педагогічної теорії вікової періодизації розвитку особистості (Л.С.Виготский, А.Н.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін і ін.) кожному періоду в житті людини відповідає певний тип провідної діяльності. Прийняття як такої дитини дошкільного віку ігрової діяльності прийнято вважати стійким психолого-педагогічним положенням. У дослідженнях останніх років очевидно виявляється тенденція якщо не до переосмислення, то, в усякому разі, до розширення змісту провідної діяльності дошкільників. Особливо «рухомим в цьому        плані        є         вік 3-6 років. 

Дослідники Ю.Ф.Змановський. Н.А.Кістякова. Н.Н Піддячих. А.П.Усова і ін.) відзначають, що в старшому дошкільному віці у дитини виникають нові мотиви поведінки, пов'язані із спрямованістю, що росте, на учення, прагнення до  відповідальної діяльності.

Пізнавальна активність не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини. Соціальне середовище — умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність. Рівень ТТ розвитку зумовлюється Індивідуально-психологічними особливостями та умовами виховання.

Два основні чинники  визначають пізнавальну діяльність як умову подальшого успішного навчання: природна дитяча допитливість і стимулююча діяльність педагога. Джерело першої — послідовний розвиток початкової потреби дитини у зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби у новій інформації. Через нерівномірність психічного розвитку дітей (тимчасові затримки й відхилення від норми), відмінність в Інтелектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку пізнавальної активності дошкільнят.

Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про Інтереси дитини та Інтенсивність П прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать: увага й особлива зацікавленість; емоційне ставлення (подив, стурбованість, сміх тощо); дії, спрямовані на з'ясування будови та призначення предмета (тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи); постійний потяг до цього об'єкта.