Анатомо-топографічні дані сечостатевої системи

        Через 7 – 10 хв виникає повне  знеболення задньої частини тіла  до останнього ребра.

        Удосконалення при сакральній анестезії виникають в момент ін’єкції анестетика або через короткий час після неї. Вони виникають при неправильному введенні значної кількості розчину і, як правило, при проведенні високої сакральної анестезії.

        Часто ще до закінчення ін’єкції всієї дози тварини, які стояли, миттєво заклякають, потім витягують шию і закидають голову, раптово зі стогоном падають. Розвиваються опістотонус, зупинка дихання або різке його прискорення, у тварин спостерігають наляканий погляд. Усе відбувається настільки швидко, що лікарю буває важко зорієнтуватися щодо надання невідкладної допомоги. Як правило, такі тварини на мить затихають і складається враження, що вони загинули, але через короткий проміжок часу (через кілька секунд або хвилин) тварини «приходять у себе» й роблять споби піднятися.

        Це ускладнення, з одного боку, може пояснити вазомоторним колапсом, який розвивається внаслідок  знеболювання симпатичних нервових  волокон, що йдуть від спинного мозку до внутрішніх органів, та анестезії великого й малого черевних нервів, які регулюють кровонаповнення внутрішніх органів. З другого боку, дія анестетика могла спричинити анестезію нервів, що іннервують дихальні абдомінальні й грудні м’язи. Якщо взяти до уваги, що великий й малий черевні нерви утворюються в коня в межах від п’ятого грудного до першого поперекового, а в собак  - від дванадцятого грудного до першого поперекового, то для їх анестезії необхідні максимальні дози розчину. Часто тяжкі розлади виникають і при відносно малих дозах анестетика. Однак, і в собак ознаки, що загрожують життю, настають настільки швидко, що ніяк не можна пояснити їх дифузією розчину новокаїну.

        Отже, означені розлади є результатом  швидкого введення великої кількості  розчину анестетика, особливо коли ін’єктують холодну рідину. Вважаємо, що від швидкого введення прохолодного розчину виникає й термічне подразнення спинномозкових корінців та оболонок. Ні в якому разі не можна пов’язувати означений симптомокомплекс з отруєнням! Для виявлення токсичної дії потрібний певний час і введення, принаймні, всієї дози анестетика.

        Лише в тих випадках, коли можна  припустити анестезію нервів, що  реагують тонус судинних стінок  і функцію дихальних м’язів, допустимо говорити про вазомоторний колапс і респіраторну депресію. Це може бути при ін’єкції повної дози анестезувальної речовини, при дифузії її до середини або початкової частини грудного відділу хребта.

        Ускладнення, які спостерігаються  при введенні великої кількості  розчину анестетика, як правило, минають самостійно й так само швидко, як і виникали. Можна тваринам ін’єктувати розчин кофеїну і негативно виконувати штучне дихання або, якщо це можливо, проводити штучну вентиляцію легень. За допомогою цих заходів можна вивести тварину зі стану тяжкого колапсу.

        Вважають, ускладнння, які спостерігаються  при високій сакральній анестезії,  виникають або від вазомоторного  колапсу, або від респіраторної  депресії. Тому рекомендують для  відновлення порушеного кровообігу  внутрішньовенно ін’єктувати розчин адреналіну 1:1000. Коням та ВРХ вводити в дозі 10 мл, вівцям і козам – 1 мл, собакам – 0,2 – 0,5, кішкам – 0,1 – 0,3 мл.

 

                          Резекція крайньої плоті при фімозі в бугая

        Показання. Неможливість виходу статевого члена із препуціального мішка. Фімоз може бути уроджений і набутий. Уроджений фімоз спостерігається при гіпоплазії статевого члена й крайньої плоті. Набутий фімоз може бути наслідком різних патологічних процесів як у ділянці крайньої плоті, так і за її межами.

        Серед патологічних процесів найчастіше спостерігаються рубцеве звуження препуціального отвору, запальні процеси в крайній плоті (великий набряк, гематома, флегмона, фіброз) й новоутворення (фіброми, актиномікозні гранульоми тощо) біля препуціального отвору.

        Бугаїв із уродженим фіброзом каструють. При набутому фімозі лікування повинно бути спрямоване на ліквідацію основного захворювання.

        Фіксація. Бугая фіксують у лежачому положенні.

        Знеболювання. Провідникова анестезія статевого члена із додатковою інфільтрацією шкірно-фасціальних шарів крайньої плоті 1 %-вим розчином новокаїну. Ін'єкують нейролептик, застосовують наркоз.

        Техніка операції. порожнину препуціального мішка промивають розчином етакридину лактату 1:1000. Потім у неї вводять стерильний шматок гумової трубки, який полегшує фіксацію крайньої плоті при операції.

        Суть операції полягає у вирізуванні  трикутного клаптя стінки крайньої  плоті. Спочатку визначають розмір  клаптика, який треба вирізати. Вершину трикутника розміщують суворо по серединній лінії на відстані 5 -7 см вище препуціального отвору, а його основу – на вільному краї препуціального отвору. Ширина основи не повинна перевищувати 5 см.

        Фіксуючи крайню плоть, скальпелем  роблять V-подібний розріз тканин крайньої плоті, починають від вершини трикутника до його основи. Розсікають шкіру, фасціальні листки крайньої плоті й волокна препуціальних м’язів. Парієтальний листок препуціального мішка не розсікають. Ретельно зупиняють кровотечу. V-подібний клапоть шкіри з підлеглими тканинами відпрепаровують від парієтальноголистка препуціального мішка й видаляють. Потім суворо по серединній лінії розсікають парієтальний листок препуціального мішка в межах вирізаного трикутника. Гумову трубку видаляють. Рану присипають трициліном, а краї розсіченого парієтального листка препуціального мішка підшивають вузловим швом із шовку № 4 до відповідного краю трикутного дефекту шкіри. Таким чином збільшується препуціальний отвір.

        Післяопераційний догляд. У післяопераційний період рану періодично змазують антисептичною емульсією. Загоювання відбувається за первинним натягом. Шви знімають на 10 – 12-й день. Бугаїв допускають до спаровування через тиждень після знімання швів.

 

                          Розширення препуціального отвору в пса

        Показання. Фімоз (звуження отвору крайньої плоті); парафімоз (защемлення головки статевого члена), неможливість вправлення статевого члена в препуціальний мішок.

        Фіксація. У спинному положенні.

        Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз.

        Техніка операції. Отвір крайньої плоті розсікають дорсально до черевної стінки по серединній лініїножицями або скальпелем, розсікають при цьому шкіру й слизову оболонку препуція. Потім слизову оболонку препуціального мішка підшивають до шкіри вузловим швом. Застосовують атравматичні голки з лігатурою № 1, яка повільно розсмоктується.

         Післяопераційний догляд. За необхідності порожнину крайньої плоті промивають антисептичними розчинами.

 

      Репозиція й фіксація препуціального мішка при його пролапсі в бугая

        Показання. Звичне випадіння парієтального листка препуціального мішка, яке не вдається усунути консервативними способами. Це захворювання характерне для бугаїв м’ясної породи. У плідників комолих порід (абердино-ангуська, комола герегордська) пролапс пояснюється відсутністю каудальних м’язів препуція.

       Фіксація. Бугая фіксують у стоячому положенні в станку. Тазові кінцівки мотузками прив’язують до задніх стійок станка.

       Знеболювання. Застосовують провідникову анестезію статевого члена й інфільтраційну анестезію шкірно-фасціального шару крайньої плоті на рівні склепіння препуціального мішка. Ін’єктують нейролептик і застосовують наркоз.

       Техніка операції. Існують консервативний та оперативний методи лікування.

       Консервативний метод лікування застосовують на початкових стадіях звичного випадіння. Він направлений на ліквідацію запальних явищ, запобігання ускладненням і стійкому пролапсу.

         Препуціальний мішок очищають і промивають антисептичними й в’яжучими розчинами (калію перманганату 1:1000, фурациліну 1:5000, 1 %-вого цинку сірчанокислого або магнію сульфату). Вивернуту частину вправляють у порожнину препуціального мішка й вводять антисептичну емульсію. На звисаючу крайнюплоть оглядають гумове кільце, що запобігає рецедиву.

         Післяопераційний догляд. У препуціальний мішок вводять антисептичну емульсію протягом 3 – 5 днів. Після ліквідації запальних явищ слід застосовувати тепло й масаж вентральної черевної стінки й ділянки розміщення препуціального мішка.

        Якщо після консервативного методу  лікування розвивається рецидив,  приступають до оперативного  способу.

        Оперативний метод (за І. І. Вороніним). Фіксувати вивернутий препуціальний мішок можна двома способами.

        Перший метод. Вправляють вивернутий парієтальний листок препуціального мішка й фіксують його до стінки крайньої плоті за допомогою човникового шва. Останній накладають хірургічною голкою й довгою лігатурою із капрону № 8. Довжина лігатури 20 – 40 см.

        Укол голки починають робити зі шкіри, а викол – на парієтальному листку препуціального мішка. Від місця виколу голки відступають 0,5 – 0,7 см і роблять повторний укол з боку парієтального листка, а викол – на шкірі. Знову голку уколюють із боку шкіри, відступивши від точки виколу 1 – 2 мм, а викол – на внутрішній поверхні препуціального мішка. Шви поки не затягують. Усього роблять п’ять-шість стібків такого шва. При  останньому проколі внутрішній кінець лігатури виводять назовні, проводять його через петлі, які є на шкірі, лігатуру підтягують і її кінці (зовнішній та внутрішній) зв’язують. При накладанні шва необхідно стежити за рівномірним розміщенням його стібків при помірному натягуванні кінців лігатури. Зовні шов покривають тканинним клеєм.

        Другий метод. Після вправлення парієтального листка препуціального мішка шов накладають за допомогою голки Дешампа. Укол голки (із середини назовні) роблять у вентро-латеральній ділянці склепіння препуціального мішка, а викол – на шкірі. Проколовши всі шари крайньої плоті, з вушка голки витягають один (зовнішній) кінець лігатури довжиною 10 – 15 см. Протилежний (внутрішній) кінець лігатури вводять у вушко голки. Другий укол голки також роблять з боку склепіння препуціального мішка, відступивши від першого уколу 0,5 – 0,7 см. Після проколу всіх шарів крайньої плоті з вушка голки пінцетом витягують частину лігатури внутрішнього кінця у вигляді петлі. У цю петлю вводять вільний зовнішній кінець лігатури. Лівою рукою фіксують кінець лігатури, а правою витягують голку з каналу в порожнину препуціального мішка і помірним натягуванням внутрішнього кінця лігатури утворюється перший стібок човникового шва. Потім аналогічним чином роблять третій укол і, ввівши зовнішній кінець лігатури в другу петлю, утворюється другий стібок шва. Роблять шість таких проколів з боку склепіння препуціального мішка. При останньому уколі внутрішній кінець лігатури виводять назовні, де й і зв’язують його із зовнішнім кінцем.

        Коли накладають шов, стежать за рівномірним розташуванням його стібків при помірному натягування кінців лігатури.

        Для профілактики мікробного  забруднення шовних канальців  шов зовні прикривають колодієм, клеєм БФ-2, БФ-6 або циакрином. У результаті розвитку сполучної тканини в місці накладення шва виникає стійка фіксаціяпарієтального листка препуціального мішка, що попереджує рецедив.

         Післяопераційний догляд. Після операції в порожнину препуціального мішка періодично вводять антисептичну емульсію. Через 12 – 24 год після накладання шва в його ділянці спостерігається валикоподібна припухлість, яка зникає через 7 – 8 діб. Шов знімають через 10 – 12 днів. Бугая пчинають експлуатувати через 15 – 20 днів після зняття швів.

 

          Резекція препуціального мішка при його пролапсі в бугая

        Показання. Стійкий пролапс препуціального мішка з наявністю в його стінках фіброзного потовщення, абсцесів, гранульом і некротичних ділянок.

       Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні.

       Знеболювання. Провідникова анестезія статевого члена за І. І. Вороніним. Ін’єктують нейролептик і застосовують наркоз.

       Техніка операції. залежно від стану тварин ділянки, що випала, препуціального мішка операцію виконують двома способами після усунення запального набряку.

       Перший спосіб. Якщо зовнішньому листку частини препуціального мішка, що випала є фіброзні потовщення, абсцеси або некротичні ділянки, а внутрішній листок вивернутої частини крайньої плоті не має змін, резектують тільки зовнішній листок. Відступивши 2 – 3 см дистальніше препуціального отвору, роблять циркулярний розріз парієтального листка препуціального мішка. Такий же розріз виконують поблизу кінцевої частини органа, що випав. Потім поздовжнім розрізом з’єднують обидва циркулярних. Парієтальний листок скальпелем відпрепаровують від внутрішнього листка вивернутої частини крайньої плоті. По ходу  відпрепарування зупиняють кровотечу, видаляють згустки крові. Рану присипають трициліном або сумішшю стрептоциду з антибіотиками. Краї частин препуція, що залишилися, з’єднують вузловим швом лігатури з капрону № 4. Відстань між стібками 1 – 1,5 см.

       Утворену  куксу змазують антисептичною  емульсією, а потім вправляють  у порожнину препуціального мішка.

        Другий спосіб. У випадку великого ураження не тільки зовнішнього листка препуціального мішка, але й внутрішнього, резектують усю вивертну частину препуція.

        Безпосередньо нижче препуціального  отвору проколюють хрестоподібно  довгими ін’єуційними голками частину крайньої плоті, що випала, не ушкоджуючи пеніса. Відступивши 2 см нижче, циркулярним розрізом резектують усю частину препуція, що випала. На уторену куксу накладають вузловий шов, попередньо присипавши рану трициліном або сумішшю стрептоциду з антибіотиками при цьому шов накладають тільки на краї внутрішнього й зовнішнього листка препуція, залишаючи вільним вхід у препуціальний мішок.