Система екологічного виховання учнів на уроках географії

Міністерство освіти і науки України

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний

 інститут імені Тараса Шевченка

 

кафедра біології і методик викладання

 

 

 

 

 

 

Система екологічного виховання учнів на уроках географії

 

(курсова робота)

 

 

 

                         Виконала:

                                              Студентка 51-Б групи

                                                     Мазур Валентина Іванівна

 

 

                       Керівник:

                                 Бондаренко Т.Є.

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

1. Загальні питання екологічного виховання…………………………5
2. Форми і методи екологічного навчання…………………………….9

 

РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАВДАНЬ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ

2.1. Екологічна освіта  у курсі фізичної географії……………………….11

2.2. Екологічна освіта  у курсі фізичної географії  материків і океанів.23

2.3. Екологічне виховання  у курсі «Фізична географія  України»……33

2.4. Розвиток екологічних  знань у курсі соціально-економічної географії України……………………………………………………………38

2.5 Екологічне виховання  у курсі соціально-економічної  географії світу……………………………………………………………………………43

Висновок………………………………………………………………………44

Список використаних джерел……………………………………………...45

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Зміст екологічної освіти комплексний. Він включає  ідеологічні,  наукові,  етично-естетичні,  праві, особистісно-світоглядні і практичні аспекти. Для їх реалізації в шкільному курсі географії склалися найбільш  сприятливі умови, ніж в інших предметах.  Цілі і завдання географічного і екологічного виховання тісно взаємозв'язані між собою і доповнюють один одного.

Мета   екологічної   освіти   полягає   у   формуванні відповідального ставлення до природи, яке повинне стати важливим елементом у системі соціальних відносин майбутнього громадянина. Це визначило основне завдання екологічного виховання – подолати споживчий підхід до природи, впливаючи на аспекти свідомості: науковий, художній, етичний. Завданням же шкільної географії є перш за все – формування знань і умінь, необхідних для раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, оцінки природною і господарського становища в своїй місцевості; виховання норм і правил поведінки в природі.

Питання взаємодії природи і суспільства завжди розглядалися в шкільній географії. Екологізація шкільного курсу географії почалася з 80-х років, коли була  прийнята програма, в якій закладені наукові основи екологічної освіти (посилений понятійний апарат, виділені екологічні аспекти її змісту). Подальший розвиток екологізація шкільного курсу географії отримала в 1986р.. Зокрема, приділено більше уваги основам природокористування, екологічним проблемам,  екології людини, рекреаційній географії, географічному прогнозу.

В даний час на Землі немає жодної ділянки, яка прямо або побічно не випробовувала би на собі впливу людської діяльності. Тому навчальний матеріал по предмета включає систему знань про господарську діяльність людини, її результати і наслідки, рекомендації з охорони навколишнього середовища. Оскільки всі зміни природного середовища викликані діяльністю людини, впливають на умови життя і здоров'я населення, то й розгляд цього взаємозв'язку здійснюється через систему знань про значення окремих компонентів і природи в цілому для життя і господарської діяльності людини, про необхідність раціонального використання природних ресурсів і їх відновлення.

Вивчення основ природокористування, розгляд питань  ролі прогнозування змін навколишнього середовища сприяють розумінню учнями важливості обліку особливостей природи в процесі трудової діяльності людини. В цілому шкільна географія допомагає учням усвідомити значення природи для суспільства, з’ясувати, що природа — основне джерело задоволення життєвих і духовних потреб людини, осмислити необхідність відповідального відношення до неї.

Зміст шкільного курсу географії має в своєму розпорядженні об'єктивні можливості формування і розвитку у школярів етичних норм і звичок поведінки в природі, ціннісних орієнтації. Істотною особливістю цих знань і умінь є наявність в їх складі оцінного і правового компонентів, розкриття їх в курсі географії здійснюється в процесі вивчення навчального матеріалу про роль природи в житті і господарській діяльності людини, режимі економії, ощадливості (комплексна переробка сировини, використання вторинних ресурсів і відходів виробництва, безвідходна технологія і т. д.).

Розвитку ціннісних орієнтації сприяє виконання учнями практичних робіт оцінного характеру (наприклад, оцінка ресурсозабезпечення і т. д.). Для екологічної освіти важливе значення мають роботи на місцевості за оцінкою характеру впливу дії людини на навколишнє середовище, передбачені програмою. На їх основі у школярів виробляється звичка правильно, критично оцінювати свою поведінку в природі, вчинки інших людей, вибрати лінію поведінки, відповідну законам природи і суспільства. Знання і дотримання учнями правил поведінки в природі під час екскурсій, туристичних і краєзнавчих походів свідчать про ступінь сформованості їх екологічної культури.

Правовий компонент знань екологічного характеру в шкільному курсі географії розкривається в процесі ознайомлення учнів з основами природоохоронного законодавства України. При розгляді багатьох питань програми (наприклад, раціональне використання ресурсів, збереження, відновлення і поліпшення навколишнього середовища) надається можливість підкреслити, що дбайливе відношення до природи є громадянським обов'язком людини. Природоохоронне законодавство передбачає права і обов'язки громадян з охорони природи і раціонального використання її багатств, спрямовані на попередження порушень правил поведінки в природі. Ознайомлення учнів з основними розділами його змісту має велике значення для виховання відповідальності за збереження навколишнього середовища для подальших поколінь.

В екологічній освіті не меншу роль, чим етичне, відіграє естетичне виховання, в яке істотний внесок вносить і географія. На її уроках учні збагачуються новими естетичними враженнями, чому сприяють різноманітні засоби навчання (картини, кінофрагменти, кінофільми, діафільми, діапозитиви і т. д.), що формують образи територій, різних об'єктів природи, що розвивають у дітей емоційну сприйнятливість до краси взагалі, прекрасному в природі і естетичне сприйняття навколишнього середовища. Побачити прекрасне в природі, житті і діяльності людей, правильно зрозуміти красу праці людини по освоєнню навколишнього світу, усвідомити негативну поведінку людей по відношенню до природи допомагає читання географічних описів, широко представлених в різноманітній науково-популярній, періодичній літературі, в книгах для читання, хрестоматіях.

 Таким чином, зміст шкільного  курсу географії сприяє екологічній  освіті школярів і має для  цього величезні можливості. У  їх реалізації і підготовці  екологічно грамотного покоління основна роль належить вчителеві, його творчій ініціативі.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

 

1.1. Загальні питання  екологічного виховання

Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічної освіти і виховання – прищепити підростаючому поколінню правильні погляди на взаємозв'язок людини з природою, навчити бачити результати свого впливу на навколишнє середовище, сприяти виробленню екологічного мислення і свідомості.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

— національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

— гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

— збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

— об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

— зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

Загальною задачею екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. У відповідності з трьома підструктурами екологічної свідомості ця загальна задача конкретизується на рівні трьох основних задач екологічної освіти:

1) Формування адекватних екологічних  уявлень. Така система уявлень  дозволяє особистості знати, що  і як відбувається в світі  природи і між людиною і  природою, і як потрібно поступати  з точки зору екологічної доцільності.

З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень в найбільшій ступені формується психологічна включеність в світ природи, яка властива екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при розв'язанні даної задачі екологічної освіти є формування у особистості розуміння єдності людини і природи, яке сприяє виникненню у неї психологічної належності до світу природи.

2) Формування відношення до природи. Сама по собі наявність екологічних  знань не гарантує екологічно  доцільної поведінки особистості, для цього необхідно ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поведінки, іншими словами, стимулює поступати з точки зору екологічної доцільності.

3) Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поступати, особистості необхідно уміти це робити: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системі своїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій і дозволяють поступати з точки зору екологічної доцільності.

Екологічна культура, освіта і виховання – це категорії, які відображають певну етапність у формуванні людської особистості. Екологічна освіта представлена системою знань, направлених на засвоєння теорії і практики загальної екології, включає елементи географічних, біолого-медичних, геохімічних, соціально-економічних і технічних галузей знань.

Екологічне виховання здійснюється посередництвом впливу на свідомість в процесі формування особистості з метою розвитку соціально-психологічних установок і активної громадянської позиції.

Екологічна культура – складова частина загальноосвітньої культури, характеризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості екологічних проблем в майбутньому розвитку людства.

Екологічна освіта озброює людину необхідними знаннями про особливості взаємодії суспільства і природи, ходу природних процесів, впливу на них антропогенних навантажень і несприятливих наслідків такого впливу.