Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів та проблеми їх регулювання

5. Біженці. Поданим ООН, у світі  на кінець 2009 р. налічується більш 22 млн. біженців ( з них близько 6 млн., що вернулися в місця колишнього проживання, але, що перебувають під патронажем ООН). Більшість сьогоднішніх біженців живуть у спеціальних таборах. Що перебувають під опікою ООН або приватних агентств. По оцінках, лише менш 1% біженців розселяються в розвинених країнах Заходу.

 

 

 

1.2. Причини та економічна ефективність міграції

 

 

Міжнародний поділ праці як вищий  щабель розвитку суспільного територіального  поділу праці між країнами, що передбачає сталу концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, передбачає наявність у різних країнах трудових ресурсів різного обсягу та кваліфікаційного складу. Широке трактування міжнародного поділу праці як відокремлення окремих видів людської діяльності необов'язково має на увазі його наступну кооперацію – заснований на міжнародному поділі праці стійкий обмін між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. Але якщо така кооперація здійснюється, то відбуватися вона може у двох формах: міжнародного обміну товарами ( міжнародної торгівлі), виробленими на основі поділу праці, або на основі міждержавного переміщення самої праці – міжнародної трудової міграції.

Масова міграція стала  одним з характерних явищ життя  світового співтовариства першої половини  ХХI століття. Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, рекреаційної, туристичної та ін. Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні границі. Міжнародний ринок праці поєднує національні й регіональні ринки робочої чинності. Міжнародний ринок праці існує у формі трудової міграції.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу належать: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні й ін.

Причини економічного характеру криються в різному економічному рівні  розвитку окремих країн. Робоча сила переміщається із країн з низьким  рівнем життя в країни з більш  високим рівнем. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних відмінностей в умовах заробітної плати.

Істотним економічним фактором, що визначають міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвинених. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють сполученню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у важкі регіони.

Розвиток засобів транспортного зв'язку, у свою чергу, сприяє істотному розвитку міжнародної трудової міграції. Основу міграційних потоків складають робітники, меншою мірою, службовці.

Міжнародна трудова міграція спочатку виникає як стихійне явище, але поступова держава охоплює її своїм регулюванням. Разом з тим до останнього часу в міжнародній трудовій міграції зберігається значний елемент ринкової стихії.

Широкомасштабна міграція на початку 80-х років ((( в. з Італії й країн Східної Європи в США  була пов'язана з падінням цін  на європейську пшеницю. Потік міграції різко сповільнився внаслідок погіршення економічної кон'юнктури в США  й знову набрав чинність у ході економічного пожвавлення. Причинами широкомасштабної міграції робочої сили стали аграрне перенаселення в деяких європейських країнах, безробіття, більш сприятливі умови роботи в США і, звичайно, сприятливі умови для широкого розвитку власної справи, підвищенням рівня життя.

Нова хвиля міграції з Європи в США відзначена в 20-е роки. До вже згаданих причин слід додати труднощів  післявоєнного життя в Європі. Після 2-й світової війни відзначають  три нові потоки в міграції робочої  сили в США. По-перше, це « відплив умів», стійкий потік висококваліфікованих фахівців і членів їх сімей у Північну Америку. По-друге, потоки біженців з Угорщини ( 1956 р.) і з В'єтнаму ( 1974-1975 рр.). По-третє, найбільшим потоком цього періоду є наплив робочої сили з Мексики та країн Карибського басейну.

Якщо в перших двох випадках причини  були головним чином політичні, переселенські, то в останньому випадку – чисто  економічні.

Міжнародна міграція робочої  сили виникла багато сторіч назад і за минуле з того часу перетерпіла серйозні зміни (Першим масовим переміщенням трудящих у новий час стало цілеспрямоване завезення рабів з Африки на Американський континент, у результаті чого в XVІІ-XІX вв. населення Африки не тільки не збільшилося, але й скоротилося. Після заборони рабства в США почалася друга велика хвиля еміграції із країн Старого світу в країни Нового світу. Якщо в першій половині минулого століття переважала міжнародна міграція промислових робітників, то до кінця минулого сторіччя найбільш активними мігрантами стали селяни, що розорилися. Після Другої світової війни на світовий ринок праці вийшла науково технічна інтелігенція й кваліфіковані робітники.

Загальна кількість мігрантів  піддається лише досить приблизній оцінці. Вважається, що у світі в середині 90-х рр. постійно близько 125 млн. чоловік перебували за межами тих країн, громадянами яких вони є.

Позначені напрямки міжнародної трудової міграції міняються зі зміною економічних  умов розвитку в окремих країнах  і регіонах. Найбільше іммігрантів  приїжджають у США, Канаду та Австралію, тому що ВВП на душу населення в цих країнах один з найвищих у світі - 37 348 дол., 28 162 дол. і 29 143 дол. відповідно. У США переважає частка іммігрантів із країн, що розвивати Азії й Латинської Америки ( до 88%). Однією з найбільш актуальних проблем США, як і інших країн, є проблема нелегальних іммігрантів. По оцінках американських фахівців, число нелегальних іммігрантів у США перевищує 4,5 млн. чоловік, більшість із яких - робітники з Мексики.

Канада є другим великим центром  міжнародної міграції робочої  сили. У Канаду, як і в США, іноземні робітники мігрують із різних країн, але найбільше із країн, що розвивати, де більш низький рівень життя.

Після США й Канади Австралія  є третьою країною, що приймає трудових мігрантів. Однак в останні роки міжнародна трудова міграція суттєво утруднена національним законодавством. В Австралії держава здійснює міграційну політику, відповідно до якої в країну в першу чергу приймаються іммігранти, що здійснюють інвестиції в економіку країни.

У Західній Європі центрами імміграції є Німеччина та Франція. Основними країнами-донорами є: Туреччина, Югославія для Німеччини; Іспанія, Португалія для Франції.

Широко використовує працю іноземних  робітників і Азія, яка є регіоном, що розвивається. Необхідність використання іноземної робочої сили виникла в 70-х рр., коли в умовах стрімкого зростання цін на нафту потрібна була реорганізація національних господарств у нафтовидобувних країнах Близького Сходу (Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Катар, Бахрейн, Оман і ін.). Однак ці держави не розташовували необхідними для цього трудовими ресурсами, тому нафтовидобувні країни збільшили імпорт робочої сили, і до початку 90-х рр. іноземні робітники становили переважну більшість у Катарі - 92%, ОАЭ - 90%, Кувейті - 85%, Саудівської Аравії та Бахрейні - 40%, Омані - 34%. У якості головного експортера робочої чинності виступав Єгипет, частка якого в загальному обсязі емігрантів у даному регіоні досягалися 75%. Країнами-Донорами для нафтовидобувних країн Близького Сходу стали також Бангладеш, Індія, Пакистан, Філіппіни.

Ще одним центром тяжіння іноземних іммігрантів в азіатському регіоні є нові індустріальні країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея). Внаслідок прискорюваного економічного росту й підвищення рівня ВВП на душу населення (28 027 дол., 24 480 дол., 20 000 дол., 17 908 дол. відповідно) ці країни стали привабливими для іноземної робочої сили з інших країн Східної й Південно-Східної Азії.

У Латинській Америці центрами імміграції є Аргентина, Бразилія, Венесуела. У  цих країнах рівень ВВП на душу населення більш високий, чому в інших країнах Латинської Америки (11 586 дол., 7767 дол., 4909 дол. відповідно). У цей регіон в основному направляються емігранти з інших країн Латинської Америки для роботи в сільськім господарстві й на машиносборочних підприємствах - філіях великих автомобілебудівних транснаціональних корпорацій «Дженерал Моторс», «Фольксваген», «ФІАТ».

У Південній Африці основним центром  міжнародної трудової міграції є  ПАР - сама багата країна африканського  континенту із ВВП на душу населення 10 492 дол. Сюди їдуть іммігранти з усіх інших африканських країн. Згідно з теоремою Столпера - Самуэльсона в результаті розвитку зовнішньої торгівлі й вирівнювання відносних цін на товари відбувається зміна цін на фактори виробництва в різних країнах. Наприкінці 40-х рр. П. Самуэльсон довів теорему, відому як теорема про вирівнювання цін на фактори проведення, або теорема Хекшера - Олина - Самуэльсона. Згідно із цією теоремою, при виконанню цілого ряду передумов зовнішня торгівля веде до вирівнювання цін не тільки на товари, але й на фактори проведення. Однак у реальній дійсності в результаті дії цілого ряду протидіючих факторів (недосконалості конкуренції на світовому ринку, активного втручання держави в сферу зовнішньоторговельних відносин і т.д.) ця теоретична можливість не реалізується, і ціни на фактори проведення в різних країнах суттєво різняться.

Економічні  ефекти міграції.

Міжнародна міграція робочої сили може здійснюватися як по економічним, так і по зовнішньоекономічних причинах. У число останніх включаються політичні й релігійні причини, об'єднання й розпад держав, природні нещастя, війни, екологічні проблеми, причини особистого характеру. Кожна із цих і багато інші неекономічні причини здатні привести, і приводять до великих міждержавних переміщення робочої сили, які будуть мати ті ж економічні наслідки, що й міжнародна міграція робочої сили, по економічних причинах, під якими розуміються головним чином міжнародні відмінності в оплаті праці.

Для аналізу економічних причин міжнародної міграції робочої сили можна використовувати ті ж методи, які застосовувалися для аналізу міжнародного руху капіталу. Допустимо, що головною і єдиною причиною міжнародного руху робочої чинності є різний рівень реальної середньої зарплати в різних країнах. Нехай у світі існують країна Ι, що має у своєму розпорядженні трудові ресурси в розмірі LA, і країна II, що розташовує трудовими ресурсами в розмірі AL' (мал. 1.1). У цілому трудові ресурси, якими розташовують обидві країни, становлять LL`.

Прямі S1 і S2 показують ріст вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів використовуваної робочої сили, відповідно, у країні I і країні II. Якщо міжнародної трудової міграції не існує, то країна I використовує весь наявний у неї запас трудових ресурсів усередині країни й забезпечує середній рівень реальної заробітної плати в розмірі LC, а країна II також використовує весь наявний у неї запас трудових ресурсів усередині країни й забезпечує середній рівень реальної зарплати в розмірі L'D. Обсяг виробництва країни I за допомогою наявних у неї трудових ресурсів складе a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва країни II – i+j+k. Те, що LC < L'D, означає, що вартість робочої чинності в країні I нижче, чим у країні II.

                                                i     D

                               c                                          

Зарплата                                             R     g      j                   Зарплата

                   Е            b                          h               F

                   С                             d    e          k

                                a         S2                      S1           

 

                     L                              B        A       L' 

 

                                       Країна I          Країна II

Рис. 1.1.  Економічні ефекти трудової міграції

 

Припустимо, що обидві країни зняли  обмеження на вільне міждержавні переміщення робочої сили. Оскільки середня реальна зарплата у двох країнах різна, частина працівників AB переміститься із країни I у країну II, у результаті чого зарплата в обох країнах збалансується на рівні BR. З одного боку, обсяг виробництва за допомогою трудових ресурсів, що як залишилися в країні I, що так і мігрували в країну II, складе в результаті a+b+c+d+e+f+h, причому продукт a+b+c+d проводиться трудящими-громадянами даної країни, а h+e+f – іноземними трудящими, іммігрували в країну II. При цьому в результаті більш продуктивного використання трудових ресурсів за рахунок їх часткового переливу в країну II сукупний продукт, зроблений за допомогою того ж обсягу праці, виявляється більше, ніж споконвічний, на величенну сигменту h. Дохід трудящих зросте до a+b+c+d+e+f+h, тоді як прибутковість інших факторів виробництва скорочується до сегмента c.

З іншого боку, приплив трудових мігрантів  із країни I у країну II привела до зниження реальної зарплати в ній з L'D до L'F=BR. Однак у той же час за рахунок використання як своєї праці, так і іноземного, що прийшов із країни I, у країні II відбулося розширення обсягу внутрішнього виробництва з i+j+k до i+j+k+g+h+e+f. Правда, сегменти h+e+f є продуктом, зробленим іноземної робочої силою, більшу частину якого за винятком прибуткового податку треба віддати у вигляді зарплати іноземним робітником із країни I. Тим самим чисте зростання внутрішнього виробництва складе тільки сегмент g. Через падіння середньої реальної зарплати в країні II доходи трудящих у цій країні скоротяться з j+k до k, а доходи власників інших факторів виробництва збільшаться з i до i+g+j. З погляду всього миру, у результаті міграції трудящих з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва зріс із [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+i+j+k], тобто на розмір заштрихованих сегментів g+h, з яких h належить країні I і виникає через більш ефективне використання трудових ресурсів країни I у результаті їх еміграції в країну II, а g належить країні II і виникає в результаті збільшення обсягу трудових ресурсів, які використовуються країною II у результаті їх еміграції із країни I.

У результаті міжнародної міграції трудових ресурсів за рубіж переміщається товар особливої властивості – робоча сила. Його принципова відмінність від інших товарів полягає в тому, що робоча сила сама є чинником виробництва інших товарів. Країна, що експортує робочу силу, тобто звідки іммігрують працівники, звичайно одержує своєрідну оплату за такий експорт у вигляді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів. В умовах відносної надмірності трудових ресурсів у багатьох країнах вивіз робочої сили допомагає знизити безробіття, забезпечити приплив грошових надходжень з-за кордону. Але, з іншого боку, відливши висококваліфікованої робочої сили приводить до зниження технологічного потенціалу країн, що експортують, їх загального наукового та культурного рівня. Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах.

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ  ПОТОКІВ

 

2.1. Кількісні показники  межстрановой міграції

 

 

В умовах нерозвиненості статистики прикордонної системи потоків міжнародних мігрантів протягом декількох сторіч взагалі не фіксувалися державними органами. Сьогодні складно точно визначити обсяги міжнародного переміщення як найважливішого фактору виробництва.

Найбільш прийнятними кількісними  показниками межстранового переміщення  трудових ресурсів є показники, фиксируемые  в платіжному балансі. Як і в інших випадках, нерезидентом вважається приватна особа, що перебуває в країні менш року. Якщо людина перебуває в країні більш року, то з метою статистичного обліку він класифікується як резиденти. У статистику платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по трьом статтям.