Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів та проблеми їх регулювання

Іншим видом підходу є політика м'якої підтримки експорту робочої  сили. Ці країни формулюють свою еміграційну  політику так: “еміграція задовільна, потрібне державне втручання з метою  її збереження”. До таких країн належать: Туреччина, Індія, Бангладеш, тобто ті країни, для яких експорт робочої сили має досить істотний вплив. Розглянемо також дві країни, для яких експорт робочої сили є особливо важливим. Це Ємен і Пакистан. Ємен, у платіжному балансі якого експорт робочої сили — основна стаття доходів, що перевищує всі інші, дотримується політики посиленого стимулювання експорту: “еміграція задовільна, потрібне державне втручання з метою її посилення”. Що стосується Пакистану, те ця країна, що має в цей час найвищі у світі доходи від експорту робочої чинності, чого вона добилася в останнє десятиліття.

Політика цієї країни носить характер явної стимуляції експорту робочої  чинності й виражається формулою: “еміграція занадто низька, потрібне державне втручання для її посилення”. Посткомуністичні країни дотримуються політики стримування експорту робочої чинності. Або схованого — як Польща, що формулює свою політику так: “еміграція занадто висока, але державного втручання не потрібно”, або відкритого, як Республіка колишньої Югославії, що формулює свою позицію так: “еміграція занадто висока, потрібне державне втручання для її зменшення”. При цьому треба врахувати, що Польща належить до нових країн, що швидко зміцнюються, на ринку експортерів робочої сили, тоді як Югославія, що займала в середині 80-х рр. перше місце по доходах від експорту робочої сили, нині значно поступилася свої позиції як експортер робочої чинності. Таким чином, основної групи країн-експортерів робочої чинності тип міграційної політики визначається їхнім положенням на ринку робочої сили — у сьогоденні та минулому.

Після подій 11 вересня 2001 р. практично  всі країни, що ухвалюють мігрантів, почали прискореними темпами вживати  системні зусилля по зміцненню внутрішньої  безпеки, спрямовані на впровадження механізмів і технологій, призначених для придушення терористичної діяльності. Резолюція Ради Безпеки ООН, прийнята після здійснення терористичних атак на території США, зокрема, призивала всі держави прийняти всі можливі заходи для запобігання поширення тероризму, у тому числі посилити прикордонний контроль і здійснювати ретельну перевірку документів, які пред'являються при перетинанні державних кордонів.

Наслідку зміцнення й диверсифікованості діяльності силових структур, пов'язані  з антитерористичною політикою  держав, неминуче зачіпають інтереси, що як знову прибувають мігрантів, так і вже сложившихся діаспор. В ієрархії пріоритетів державної політики проблеми дотримання міжнародних стандартів в області забезпечення прав людини відступають на другий план у порівнянні з національним сприйняттям значимості протистояння погрозі тероризму. У квітні 2009 р. у Женеві на Конференції по расизму Верховний комісар ООН по справах біженців виразив глибоку стурбованість у зв'язку з поглибленням дискримінації відносно біженців і мігрантів у промислово розвинених країнах і загостренням расистських настроїв у суспільстві та ксенофобії. Він зв'язав це, у тому числі, з антитерористичними заходами, здійснюваними з метою боротьби з тероризмом.

Загострюється у світі й проблема біженців, число яких в 2001-2005 рр. початок був скорочуватися. Однак уже в 2006-2007 рр. їхня чисельність знову зросла на півтора мільйона людей. Список країн, що прийняли в останні роки найбільше число біженців, очолюють Пакистан, Сирія, Іран, Німеччина і Йорданія.

Збільшується і кількість обігів із проханням про надання права на притулок. В 2007 р. Керуванням Верховного комісара ООН по справах біженців в 154 країнах було зареєстровано 647 тис. подібних прохань. Країни-Члени Євросоюзу, який є одним із самих потужних центрів тяжіння для осіб даної категорії, надають притулок у середньому лише декільком відсоткам прохачів. За даними на середину 2009 р., з 65 тис. біженців, що звернулися до європейських держав із проханням про притулок, дозволи були видані лише 4,5 тис. чоловік [11]. При цьому слід зазначити, що видатки окремих країн на утримання шукачів притулку і їх депортацію у випадку відмови в їхньому проханні стають усе більш обтяжними для національних бюджетів, особливо в умовах кризи.

Серйозним фактором, що ускладнюють  проблеми міграції, стали «екологічні біженці», тобто потерпілі від природних катастроф. Уже зараз їх чисельність сягає близько 25 млн. чоловік. Прогнози в цій області досить невтішні. Так, потепління клімату може привести до 2050 р. до вибухового збільшення чисельності мігруючих переселенців, середовище проживання яких виявиться зруйнованою. Тільки підвищення рівня світового океану на один сантиметр загрожує, за експертними оцінками, змушеним переселенням більш ніж мільйону людей.

Світова фінансова криза, що вибухнула  в 2009 р., підсилив нестабільність і суперечливість ситуації в області міжнародної міграції. Він привів не тільки до скорочення потреб у трудовій міграції, але й до відчутного погіршення положення родин мігрантів-годувальників, що вертаються на батьківщину, де їх очікує бідність і безробіття. Особливо хворобливим є вплив кризи на становище жінок-мігрантів, оскільки вони зайняті переважно в галузях, де безробіття росте найбільш високими темпами (сфера послуг, охорона здоров'я й т.п.).

Падіння обсягу грошових надходжень від мігрантів негативно відбилося на економічнім становищі багатьох країн. В 2007 р., звертаючись до держав-учасникам Глобального форуму по міграції й розвитку, зокрема, Японії. США й країнам-членам ЄС, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун призвав до проведення відкритої політики в галузі міграції. Однак ніяких зрушень у міграційній політиці цих країн не відбулося, і вже перші наслідки світової кризи показали, що його настання взагалі відкинуло цю проблему на другий план. До квітня 2009 р. Малайзія, Таїланд, Австрія заморозили видачу дозволів на роботу. Іспанія та Чехія виступила із пропозицією надати фінансову допомогу мігрантам, що погоджуються вернутися у свої країни. У цілому приплив часток і банківських фінансових вступів у країни-джерела міграції в першій половині 2009 р., за даними журналу «Економіст», упав з 1,16 трлн. дол. до 770 млрд. дол.

Криза вплинула і на зростання припливу нелегальних мігрантів. В 2006-2007 рр. тільки із країн, розташованих по берегах Аденської затоки, у Європу прибуло більш 30 тис. мігрантів, в основному з Ефіопії й Сомалі. Більш 400 людей, по даним ООН, при цьому загинуло в шляху. У наступні роки чисельність нелегалів, що ризикують життям у пошуках роботи, продовжувала рости. В 2009 р. у Європі вибухнув міжнародний скандал, викликаний небажанням Італії допустити на свою територію сомалійців, що намагалися добратися морем до Європи. У результаті в Середземнім море від голоду та виснаження загинуло декілька десятків чоловік. Італія ж виправдовувала своє небажання тим, що в останній період чисельність нелегальних мігрантів, що прибувають у країну, подвоюється щороку. Зростанням нелегальної міграції серйозно стурбовані та інші середземноморські країни. У зв'язку зі згаданою вище трагедією в Середземнім море, Євросоюз у вересні 2009 р. був змушено скликати в Брюсселі нарада міністрів внутрішніх справ для обговорення колективних заходів щодо скорочення нелегальної міграції й можливостей розподілу фінансового тягаря, пов'язаного з утримуванням нелегальних мігрантів, між усіма членами Євросоюзу. Міграція, за заявою заступника Генерального секретаря ООН Ганні-Роуз Мігіро, стає усе більш вибухонебезпечним питанням, що і сіють розбіжності.

Прогнози, що стосуються впливи кризи  на міжнародну міграцію, досить невтішні. На думку експертів МОТ, у результаті кризи можуть втратити роботу 20 млн. мігрантів. При цьому у світі число живучих менш чім на два долари в день, може зрости до 100 млн. чоловік, а число тих, хто змушені жити менш ніж на один долар, - до 40 млн. чоловік.

ВИСНОВОК

В останні роки акцент в аналізі міграції змістився на дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного росту країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішою передумовою економічного розвитку, у рамках цієї групи моделей міжнародна міграція є одним з пояснень відмінностей у темпах економічного росту між країнами.

Іммігранти можуть забезпечити  ключовий науково-технічний прорив у питанні військово-політичного  лідерства. Серед фахівців, зайнятих у Манхэттенском проекті по створенню атомної зброї, частка іммігрантів перевищувала 50%. Ще більш значна кількість вихідців із закордонних країн працює над проектами Силіконової долини. Багато іммігрантів, що прибувають по вибудуваних каналах натуралізації в Канаду, США, Німеччину, Ізраїль, несуть високі освітні стандарти. Конкурентна боротьба за розуми в провідних галузях науки й техніки найчастіше здобуває форму довгострокових урядових програм. Це цілком виправдано, оскільки стороні, що приймає, немає потреби протягом довгих років вкладати кошти в підготовку фахівців і утвір. У той же час саме освіту у постіндустріальну епоху стає найбільшою статтею видатку сімейного бюджету. І саме від удалого вибору освітніх стратегій залежить конкурентоспроможність країни в цілому на міжнародних ринках.

Міграція робочої сили є частиною структурних змін в економіці. Аналіз її динаміки, зроблений в Австрійському інституті економічних досліджень, характеризує деякі аспекти взаємодії ринків праці в результаті міграції в регіонах ЄС, Скандинавії, Швейцарії й Австрії. Підсумки даної роботи публікуються в скороченні. У літературі відсутня однозначна оцінка ролі міграції. Панує представлення, що транскордонне переміщення робочої сили сприяє економічному росту. Очевидні і пов'язані із цим витрати – додаткове навантаження на інфраструктуру і соціальну сферу, обезлюднення регіонів через відтік трудових ресурсів, проблеми розподілу доходів. Висловимо деякі свої міркування про взаємозв'язок міграції й інтеграції.

Дослідження на рівні мікроекономіки виявляють фактори, що визначають прийняття індивідуальних рішень про міграцію (розроблені імовірнісні, поведінкові моделі) або, що спонукують роботодавців до наймання іноземної робочої сили. Істотними стимулами до еміграції називають різницю між доходами наявними й очікуваними в країні імміграції, можливість знайти надійне робоче місце, а надалі добитися дозволу на проживання, причому тривалість проживання залежить від ступеня реалізації очікувань.

Роботодавці зацікавлені у використанні праці мігрантів не тільки у зв'язку з розширенням виробничих можливостей. Іноземна робоча сила, збільшуючи пропозицію на ринку праці в певному кваліфікаційному сегменті країни, полегшує виживання підприємств, які випробовують конкурентний тиск, але мають у своєму розпорядженні обмежений капітал для інвестицій у раціоналізацію.

Як показують дослідження, в  основі міграції лежать відмінності  в соціальній і податкової системах країни походження та країни імміграції, а структура імміграції обумовлена кваліфікацією і походженням робочої сили.

Згідно з територіально-структурними моделями масштаб міжнародних  міграційних  потоків визначається комбінацією  таких факторів у регіоні еміграції, як безробіття, приріст населення, бідність, економічна стагнація, а в регіоні  імміграції – брак робочої сили, швидкий економічний ріст і ріст зайнятості. Діють також фактори значного розриву в рівні заробітної плати між регіоном еміграції й імміграції, а також географічної далекості, язикової та культурної дистанцій.

Аргументи, що підкріплюють ці моделі, добре вписуються в неокласичну теорію, згідно з якою міграція може вирівнювати регіональні відмінності в рівні заробітної плати. Хоча аналіз даних, насамперед по Великобританії, показує, що міграція не відіграє великої ролі в скороченні регіональних відмінностей у рівні заробітної плати та безробіття. Ринки праці сегментовані й регулюються, так що міграція може виступати лише як один з факторів вирівнювання заробітної плати та безробіття. Однак у межах США внутрішньої міграції приписують важливу функцію нівелювання регіонального дисбалансу

Аналіз також показує, чому саме обумовлена зайнятість іноземної робочої  чинності. Відмінності в галузевому розвитку виробництва, співвідношенні між капіталом і працею, рівні протекціонізму виділяються як факторів впливу, так само як інституціональні механізми набору робочої сили.

Уваги заслуговують дослідження ефекту добробуту в результаті міграції в країнах еміграції й імміграції. Мова йде про вплив трудової міграції на рівень заробітної плати та розподіл доходів у країні імміграції. В емпіричних дослідженнях ефект деякого зниження рівня заробітної плати допоміжних працівників і учнів по більшій частині приписується трудової міграції. Цей ефект яскраво виражений у країнах, що використовують іноземну робочу силу.

При оцінці впливу трудової міграції на заробітну плату й загальноекономічну продуктивність ключове питання полягає в тому, заміняють або доповнюють трудові мігранти робочу силу даної країни, і якщо так, те якою мірою. В Австрії, наприклад, ризик зниження рівня заробітної плати невеликий, а безробіття росте за рахунок іноземної зайнятості, що розширюється, насамперед, на сезонних роботах і іноземців, що проживають тут тривалий час.

Імміграція  забезпечує також деяке омолодження  населення, оскільки середній вік мігрантів найчастіше менше, чим корінного населення. До того ж в іммігрантів звичайно більше дітей. Правда, однозначно судити про вплив міграції на демографічні процеси не можна.

Все перераховане дозволяє одержувати чималі дивіденди від міграції й іммігрантів, але тільки тем урядам, які вміють управляти та приймати ризики розвитку. Отже, міграція робочої сили являє собою перенаселення працездатного населення з одних держав в інші строком більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру, і може ухвалювати форму еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міжнародного перерозподілу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Биффель. Г. Дж. Миграция и ее роль в интеграции Западной Европы //Проблемы теории и практики управления.  – 2008. - №4. – С. 96.
2. Бондырева С. К., Колесов Д. В. Миграция. Сущность и явления. – К.: Библиотека психолога. МПСИ. – 2004. – 170 с.
3. Бояркин Г. Д. Трудовая миграция и экономический потенциал  района. // Человек и труд. – 2009. - №2.- С. 23.
4. Воробьева О.Д. Миграционные процессы населения: вопросы теории и государственной миграционной политики // Проблемы правового регулирования миграционных процессов на территории Российской Федерации / Аналитический сборник Совета Федерации ФС РФ – 2003. - №9 (202). – С.35.
5. Гайдуцкий А.С. Миграционный капитал в Украине: скрытая реальность. //Зеркало недели. – 2009. - №167 (23 апреля). – С. 14-16.
6. Дергачев В.А. Международные экономические отношения. – М.: ЮНИТИ.  – 2003. – 350 с.
7. Дергачев В.А. Геополитика. – М.: .«Юнити».- 2007. 365 с.
8. Дмитриев А.В. Миграция: конфликтное измерение. – М.: Альфа. – 2006. – 356 с.
9. Иванов С. М. Трудовая миграция: факторы и альтернативы ООН. //Россия в глобальной политике". – 2009. — №3 Май – Июнь. – С. 23.
10. Ивахнюк И.В. Международная трудовая миграция. – М.: Теис. – 2007. – 459 с.
11. Ионцев В.А. Международная миграция населения: теория и история изучения. – М.: Диалог-МГУ, 2009. – С.19.
12. Экономика труда: (социально-трудовые отношения) / Под ред. Н.А.Волгина, Ю.Г. Одегова. – М.: «Экзамен», 2005. – 250 с.
13. Зинченко Н.Н. «Миграция населения. Теория и практика международно-правового регулирования». –М.: Внешторгиздат. – 2007. – 210 с.
14. Копылов В. А. География населения. /Учебное пособие, 2-е изд. – К.: Изд.: ИТК "Дашков и К". – 2008. – 309 с.
15. Международные экономические отношения. /Под ред. Стровского Л.Е., М.: Издательство журнала "Юнити", ЮНИТИ-ДАНА. 2005. – 320 с.
16. Мировая экономика: учебное пособие / Е.Г.Гужва, М.И.Лесная, А.В.Кондратьев, А.Н.Егоров; СПбГАСУ. – СПб., 2009. – 116 с.
17. Миграция населения. Выпуск 1. Теория и практика исследования. Приложение к журналу «Миграция в России». – М., 2010. – С. 18.
18. Миграция рабочей силы. Международная миграция рабочей силы. http://ru.wikipedia.org.
19. Официальный сайт Центра демографии и экологии человека: www.demoscope.ru.
20. Пристанева А.А. Рынок труда: занятость и безработица.  – К.: Освіта. – 2007.  – 250.
21. Рыбаковский Л.Л. Миграция населения. Три стадии миграционного процесса. – К.: Демография. – 2010. – 250 с.
22. Саймон Дж. Иммигранты и аборигены в США и Канаде. – М.: Издательство БЕК, 2002.–768 с.
23. Соренсен Е. Кл. Иммигранты и иммиграционная политика. – М.: Гринвич. – 2006. – 110 с.
24. Стореслеттен К. Поддержка финансовой политики через иммиграцию. //Политическая экономика. – 2010. – С. 300-323.
25. Труд и миграция: трансформация занятости населения и миграционных процессов в России в 90-х годах // Миграция в России. - №2 / Ред О.Д. Воробьева, М.: 2009. c.44-50.
26. Цапенко И. Р. «Ренессанс» экономической миграции на Западе. //Вопросы экономики. -  2009.  - №11. – С. 55-59.
27. Щекунских Ю.Б. Международная миграция рабочей силы. // http://rae.ru/forum2010/2/15.
28. Щербакова Е.М. «Бюллетень Население и общество» Центр демографии и экологии человека Института народнохозяйственного прогнозирования РАН:
29. Rodrigue, J.-P., Comtois, C., Slack, B. The Geography of Transport Systems. London, 2009, New York: Routledge.
30. Greg Madison (2006) Existential Migration. Existential Analysis, 17.2: 238-60.
31. Korobkov Andrei. State and Nation Building Policies and the New Trends in Migration in the Former Soviet Union // In: The Carl Beck Papers in Russian and East European Studies. Pittsburgh, PA: University of Pittsburgh.2003.
32. World Population Prospects: The 2008. Revision. United Nations, New York. 2009. Vol. 1: Comprehensive Tables.