Шпаргалка по "Истории Украинской литературі"

1. літописна традиція в українській  літературі 13 століття

З 2-ї пол. XIII ст. у зв’язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам’яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201-92 рр.

У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрах тогочасних князівств. Відзначаються цінністю фактичного матеріалу літописи Новгородські, Галицько-Волинський і Владимиро-Суздальський. Новгородські літописи висвітлюють економічне життя, політичні події й класову боротьбу в Новгороді ХІІІ - ХV ст.. Галицько-Волинський літопис, що зберігся в Іпатіївському літописному списку ХІV ст., поділяється на дві частини. У 1-й частині в центрі уваги літописця найважливіші події Галицької (1201-1261 рр. ), а в другій - Волинської (1262-1291 рр.)⁸ земель: боротьба князів проти боярської знаті, бої і перемоги руських військ у боротьбі проти монголо-татар, німецьких лицарів, литовських і польських загарбників. Літописці пропагували ідею сильної князівської влади. Г.-В. Літопис мав нетрадиційний характер. В ньому дуже рідко трапляється звичайний для раніших літописів хронологічний зачин статей. Писався він різними людьми. В ряді місць літописці засвідчують свою присутність у описуваних подіях. Відсутність будь-якої церковної хроніки, традиційних для ранніх літописців молитовних звернень до Бога вказує на те, що автори не належали до духовного стану, а були світськими особами.

Г.-В. літопис характеризується образністю мови, поетичністю стилю, але не відрізняється якістю і логічністю викладу. Натомість досить часто і докладно вони описують події, які відбувалися в західних сусідів: угорців, поляків, пізніше литовців. Пояснюється це, очевидно, тим, що з послабленням централізуючого значення Києва і посиленням претензій до південно-західних руських земель з боку Польщі, Угорщини і Литви, Галицько-Волинська Русь все більше посідала становище самодостатньої політичної структури, зорієнтованої історичними обставинами на взаємодію з цими країнами.

2. Галицько-Волинський  літопис. Жанрові особливості,  структура, зміст, проблематика.

Структурно чітко виділяють 2-і частини:

Галицька

Волинська

Відображ події, що відбув на території Галицького князівства з 1201-1261 роки. Героєм є князь Данило Романович (Галицький). Автори цієї частини ймовірно був особою не релігійною, скоріше військовою(друж князя), його в першу чергу цікавлять не релігійні справи і справи двору, а воєнні походи та дипломатичні відносини Данила Галицького з іншими князями і державами. З художньої точки зору ця частина значно домінуюча на Волинською. Автор використовує як джерела твору записи придворних, князів та боярин, дипломатичне листування, перекази та легенди про воєнні походи князя, свідчення очевидців… Твір багатий на тропи, метафори, алегоричні вирази, паралелі, порівняння.

Описуються події, що відбувалися  на території Волинського князівства з часів князювання Василька Романовича та його сина Володимира Впсильковича з 1262-1292р. Автор цієї частини ймовірно був релігійною людиною, скоріше за все священником при дворі князя Володимира. Про це свідчить його деяка байдужість до воєнних справ князів, його більш цікавлять більш духовні справи, будівництво храмів, церков. З худ точки зору стиль цієї частини виглядає значно сухіше і бідніше на худ засоби. До того ж запис подій характеризується деякою хаотичністю (події змішані) у порядку. Хронологія подій скоріше за все була розставлена пізніше, а тому більшість з них переставлена місцями.

 

3.Ораторсько-проповідницька  та агіографічна проза ІІп. 13 –  Іп. 16ст.

В цей період продовжують розвиватись жанри, найпопулярніші жанри були: проповіді, «слова», повчання(свящ).

У ораторсько-проповідницькїй  літ мона виділити 2 групи:

Проста за змістом і  викладом, доступна для розуміння  широкого кола читачів(повчання і послання Георгія Зарубського, Луки Жидяти).

Урочиста, складна за змістом  і формою, признач для вузького кола посвячених (свящ Серапіона Володимировича, зокрема, Серапіона, який був Ігуменом Київо-Печер монастиря, а згодом єпископом у Владимирі, належать кілька «слів», послань і повчань, з яких до наших днів дійшло 5-ть найвідоміших, з них є: « О казнях Божих і ратаях».

(темою усих його проповідей  є монголо-татарська нашестя на Руську землю і горе зумовлене ним.)

Серапіон закликає всіх русичів  покаятись у своїх гріхах (гріх назівається дотримання русичами язичницьких звичаїв, у нарузі багатіїв над бідними, неправедні суди) та зробити все задля запобіг знищ К.Р.) Він вважав тат-монг нашестя на Рус землю саме карою за всі ці гріхи.

Агіографія в цей період продовж свій розвиток. Агіограф літ найпопул. Сюжетом в агіограф прозі продовж бути бібл. сюжети (найвідом агіограф твором цього пер є «Слово о Лазаревім воскресінні»). Про попул цього бібл. сюжету свідчить те, що він зберігся у понад 20 списках.

У творі зображається біблійний  сюжет про перебування Лазаря у потойбічні. Користь тимчасового  перебування на тому світі, старозавітні праотці звертаються із молінням до Ісуса Христа і прохали визволити їх душі з пекла.

Насправді в цьому і  в подібних творах відбивається найголовніше питання середньовічного богословя  – про першість християн над рештою релігій.

4.Ренесанс як культурно-історична епоха.

Початок доби українського Ренесансу варто віднести до кінця 15 століття, а закінчення – до початку 17. Поняття про український Ренесанс було введене до наукового обігу з 1985 р .

Протягом тривалого часу існувала дискусія щодо безпосередньої наявності Відродження як такого в межах України. Так, Д. Чижевський заперечував його.

Безперечно, Ренесанс в Україні  мав свої специфічні риси. Він виявлявся  не так масштабно і в літературі не призвів до виникнення специфічних  жанрів, але помітні зрушення відбулися  у світогляді. На заміну теоцентризму прийшов антропоцентризм, а відтак і гуманізм, який виявлявся в тісному культурному обміну між Україною та країнами Європи. Великого поширення набуває освіта, безліч українців здобували вищу освіту в європейських університетах. Саме через них на Україну і прийшли ренесансні впливи.

Відбувається секуляризація: література стає світською. Поширюється книгодрукування. Ренесансна література відроджує античний культ краси, в літературі помітні впливи античних сюжетів. Визначальна риса – космополітизм – прагнення кожної національної літератури інтегрувати у світовий контекст і в результаті цієї інтеграції обмінятися досвідом і традиціями. Ренесанс заперечує середньов погляд на світ і повертається до античності, присутність у літературі відродження античної образності та символіки. На зміну геоцентризму приходить антропоцентризм.

Важливим аспектом також  є багатомовність ренесансної літератури, роль літературної мови виконувала латина.. водночас укр. Літ творилася не тільки латиною, а й книжною укр.-кою, білор., рос., польськ.мовами. багатомовність літератури визначила її багатоконтекстуальність, тобто низка авторів належить багатьом літ-ним контекстам: українсько-польському, українсько-російському, укр. – білоруському.

Початок українського Відродження вчені пов'язують з виходом в 1483 р. «Прогностичної оцінки…» Ю. Дрогобича, де автор намагається дати пояснення речам не з позиції теології, але з «позиції розуму» - науки. Український вчений Юрій Дрогобич навчався в Краківському університеті, де отримав ступінь бакалавра, а потім магістра. У 1483р. вийшла у світ латинською мовою праця «Прогностична оцінка поточного 1483р». У своїй латино мовній праці у віршах поет висловлює прогресивні погляди на призначення літератури. Книжка відривається віршованим вступом-присвятою Папі Сіксту ІУ, що свідчить про неабиякий літературний хист Юрія. У вступі автор говорить, що розум і талант спроможні відвернути удари долі, що їх віщують зірки. Ю.Дрогобич зазначає, що «Богом називатися гідним є той, хто владу над розумом має».  Бачення майбутнього має  служити людям – це одна з провідних ідей трактату. За  формою і змістом книжка є астрономічним календарем, де на основі аналізу взаємного розташування небесних явищ зроблено передбачення. Крім  традиційних астрономічних побудов, у трактаті є відомості з різних природничих наук. Зокрема, визначено з точністю до годин і хвилин час двох майбутніх місячних затемнень і фаз Місяця впродовж усього року, подано певні вказівки планет, наводяться також відомості з метеології.

     Юрій повідомляє  про визначені ним координати таких міст, як Вільнос, Дрогобич, Львів, ряду міст Італії й Німеччини, згадує Дамаск, Персію та Малу Азію.

    У розділі «Про  становище Польщі» він підкреслює, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою розуміє «Руське Королівство» - колишні володіння галицько-волинського короля Данила. Така характеристика тодішньої політичної карти Сх. Європи свідчить, що за кордоном Юрій прагнув представити саме Русь, під якою розумів насамперед Галичину.

   Павло Русин із  Кросна. Народився в м.Кросно. Автора називають першим гуманістичним поетом  України та Білорусії. 1509р. у Відні вийшла його збірка «Пісні Павла Русина із Кросна». У творі автор дав власне розуміння поезії як синтез глибокої асоціативності та підтексту. Він писав, що поезія повинна всередині показати свою сутність. Твори є глибоко автобіографічними. Він посилається на власний досвід. Він створює неперевершені зразки ностальгічної лірики, оскільки все його життя пройшло не  на Україні.

   Станіслав Оріховський.  Був українсько-польським письменником, який народився на Україна, але життя провів у Польщі. Він був наближений до польського короля, займав високі посади і створював цікаві зразки ренесансної прози. Зокрема, він написав рад послань і повчань о пльського короля Сизігмунда. Залишив низьку філософських і релігійних праць.

   Головні ідеї С.Оріховського:

1.Формування образу ідеального  правителя:гуманного, демократичного, не авторитарного, який приймає рішення не одноосібно, а радячись із сенатом.

2.С.О. один із перших  ставив питання про необхідність скасування целібату у польській церкві. Тобто ідея людських прав є визначальною.

5 Історичний контекст  формування полемічної літ-ри(к.16-п.17ст.)

Виникнення в ІІп. 16 ст полемічної літератури зумовили 2-і обставини:

 Історичні обставини (утвор Речі посполитої (Польша і Литва), що одразу виявила бажання встановити контроль над Укр землями і здобути тим самим авторитет серед інших Європ держав. Укр чинила збройний опір і прагнула позбутись польської експансії, до цього процесу долучились і укр. полемісти, які на сторінках своїх полем творів прагнули захищати соц, нац.., релігійні права свого народу. До того ж перебуваючи у стані конфлікту з Річчю посполитою в Укр виник внутр. Конфлікт: сусп. Розкололось на нац. Свідому частину укр-в, представлену зокрема і письменниками полемістами і тих, хто прагнув пристосуватися до нових умов польсько-шляхетського поневолення.

 Релігійні обставини:

Нав’язування унії народові, що загострило конфлікт між східними і західними церквами.

Несприйняття Унії частиною укр. духовенства та православними, що в конфесійному сенсі збігалося з реформаційними рухами в Європі. Внаслідок цього в середовищі церковної та культурноосвітньої еліти Укр сформувалася відповідна реакція у вигляді писемно-літературного діалогу – полеміки

Виправдання католиками польської  опресії щодо укр. територій.

Полеміка щодо конкретних догматичних і обрядових розбіжностей між православ’ям і католицизмом (про сходж святого духа, про чистилище, про посмертну долю душі, про першість Папи Римського, про форми причастя…)

Тематика полемічних творів:

Полеміка з ідеологією католицької церкви

Викриття соц порядків у Речі Посполитої

Засудження дій і вчинків  укр. єпископів, які зрадили православну  церкву/віру

Розкриття суті Брестської унії (1596)

Обстоювання інтересів православної церкви «як природної для укр.-в»

Апеляція до ранньохристиянських ідеалів з метою викриття і вихов тих, хто піддається спокусам католицької церкви

Представники: Герасим Смотрицький, його син Мелетій Смотрицький, клірик острозький, Василь Суразький, Іван Вишенський.

6. Явище бароко в давній укр.  літ-рі.

Д.Чижевський стверджував, бароко в Україні на відміну від Європи розвивалося не дуже рішуче і помітно. На його думку лише після 1680р Укр літ-ра пережила період пишного переобтяженого формальними прикрасами стилю. Порівняно з Європ бароком укр.-ке позначилося найяскравішим розвитком жанрів барокової поезії. Розквіт бароко в Укр припав на 17-18 ст. Представики укр. бароко: в поезії – Лазар Баранович, Іван Величковський, Стефан Яворський, Олександр Митура, Касіян Сакович, Кирило Транквіліон-Ставровецький.

Барокова епічна література – це історико-мемуарна проза 17-18 ст(монастирські літописи, швіцькі крайові та козацькі літописи (Величко, Георгій Грабянка)

Драматургія – Феофан Прокопович (на межі бароко з класицизмом) «Милість Божа»

Найкраще бароко проявилось в поезії. Про це свідчить розвиток жанрів барокової поезії, серед яких можна виділити:

геральдичні вірші (твори, що пояснюють герби, держави, міста, роду) Смотрицький

панегіричні вірші – це хвалебні тв. На честь певних осіб. Поезія Олександра Метури, Касіяна Саковича.

Філософські вірші – це вірші спрямовані на філософське  осмислення світу, люд, вияв філософ поглядів ліричного героя. Хома Євлевич.

Історичні вірші – це ті, в яких замальовується події  минулого або осмислення історії  загалом. Кілька анонімних істор творів, Поема Симона Пекаліда «Себастьян Клинович»

Духовні вірші – це релігійна лірика, яку створ церковні діячі, учні шкіл, мандрівні дяки, адаптуючи книжні псалми і канти до розуміння пересічного слухача. Твори Кирила Транквіліона-Ставровецького, Лазара- Барановича, Івана Волочковського.

7.Теоретико-літературні  студії.Сад-поетичний,Про поєтичне мистецтво

Першими дослідниками напряму барокової поезії у вітчизняній науці про літературу стали Ф.Прокопович (“Про поетичне мистецтво”, 1705) та М.Довгалевський (“Сад поетичний”, 1736).