Шпаргалка по "Истории Украинской литературі"

  Теоретичні міркування в цих працях розгортаються навколо проблем художньої форми, мови і стилю

 Митрофан Довгалевський. Професор Києво-Могилянської академії Митрофан Довгалевський залишив нащадкам чудову перлину давньоукраїнської і світової поетичної культури — твір «Сад поетичний».

Вперше перекладена на українську мову і видана в пропонованій серії, «Поетика» М. Довгалевського являє собою визначну пам’ятку естетичної думки України XVII-XVIII століть. Автор узагальнив те, що до нього було зроблено в галузі знань про літературу, про природу, призначення і функції мистецтва, про роди і види поетичних творів, поетичну мову, стиль тощо. Курс поетики М. Довгалевського до певної міри становить напівенциклопедичне зведення відомостей про давню українську науку поезії, яка безпосередньо впливала на естетичну практику.

 «Сад поетичний» поділений  на три книги.Самі ж поетичні твори різняться між собою не лише жанром а й обсягом та ваговістю змісту. сучасний читач знайде не тільки важливі теоретичні положення давньої поетики, але й цікаві зразки поетичного мистецтва багатьох авторів, особливо античних.

Книга має також велике пізнавальне значення, вона дає уявлення про той обсяг знань з галузі поетики і риторики, що їх здобували вихованці Київської академії.

8.Барокова  проповідницька літ.творчість Вишенського

Проповідб ще належала до літератури бароко.Та типи проповіді були дуже різноманітні; характерні для бароко три типи, що й собі розпадаються на дрібніші «підтипи»; це проповідь, що нав’язується безпосередньо до св. Письма, проповідь моральна та проповідь панегірична, похвальна.

Розуміється, суть проповіді  не лише в її темі, а і в формі. Форма барокової проповіді наближається до форми інших літературних ґатунків. Проповідник мав на меті вразити слухача, вдарити по його розуму або почуттю, — це потрібне було і для того, щоб розворушити увагу, і для того, щоб цю увагу утримати: слухач у ці неспокійні часи був зайнятий іншими, нецерковними інтересами, мав уже досить широку сферу світського життя, що не перебувала під контролем церкви. Цим з’ясовується любов проповідників бароко до ориґінального, вражаючого.

Письменницька діяльність Вишенського тривала понад двадцять п'ять років.  Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.  Але помилковим було б вважати, що Вишенський закликав до соціальної боротьби. На його думку, перемогти світ зла можна каяттям у гріхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням від скверни. Ідеалом суспільного устрою є «царство Божеє»,  де всі люди рівні й не мають власності, або мають «малу» власність і живуть у злагоді з Богом та один з одним. Він ідеалізував давньохристиянську євангельську громаду, всі члени якої жили в братерстві й рівності, відмовилися від власності та сім'ї, зреклися земних благ.  Живучи на чужині, Іван Вишенський не був, проте, відірваний від України, він уболівав за її долю, прагнув бути їй корисним. На Афоні Вишенський почав свою літературну діяльність одночасно з першим поколінням українських полемістів — Г. Д. Смотриць-ким, С. Куколем (Зизанієм) та іншими. Перші твори Івана Вишенського «Писание до всех обще в Лядской земли живущих», «Извещение краткое о латинских прелестях», написані на Афоні у 80-х та на початку 90-х pp. XVII ст., здобули велику популярність.

Основні твори: «Виявлення диявола-світодержця», «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького), «Порада», «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає», «Послання до єпископів»

9.Послання  І. Вишенського

але найвідомішим твором Вишенського  € «Послання до єпископів» де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками.

Основна ідея творів Вишенського  — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість,

Отже, із творів І. Вишенського  чітко видно, що він наголошував на неможливості примирення православ'я і католицизму, необхідності повернення до візантійських традицій; проповідував, що шлях до Бога лежить тільки через духовне очищення, спокутування гріха, дотримання Божих заповідей, засуджував розбещеність світської та духовної влади, захищав «голяка-странника» перед церковними та світськими володарями; наголошував на рівності людей перед Богом.

10. Провідні ідеї, ознаки художності твору Г. Смотрицького "Ключ Царства Небесного"

Трактат – один із різновидів полемічної прози, в якому автори аналізували скл. сусп. і реліг. проблеми.

Першим друкованим укр. полемічним твором ще до проголошення унії став трактат  Г. Смотрицького"Ключ ...", виданий в Острозькій друкарні в 1587 р.

Жанр - розмовна мова. Складається з 2-х частин та 2-х трактатів. Цей твір мав на меті протиставлення католіцизму. Осуджуючи смиренне мочання своїх сучасників, письменник закликає до опору.У частині під назвою "Ключ..", автор піддає критиці основні католіциські догмати, заперечуючи верховенство папи римського. У викладі теми, Г. Смотрицький найчастіше вдавався до протиставлення, задля увиразнення незалежності нового календаря.

«Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (1587). Ця книжка в першій частині присвячена обороні Русі від нападів (єзуїта Б. Гербеста), в другій — обороні старого календаря та іншим відмінам між східною й західною церквою. Переконливих аргументацій небагато: головне — патетичні, а іноді — ліричні чи дотепні заклики, запитання, нагадування, напади, а то й лайки. Передмова риторична, мова почасти трохи ритмізована та навіть римована: «Повстанте, почуйте ся й подносіте очи душ ваших, а обачте з пільністью, як спротивник ваш, діявол, не спить, і не тілько як лев рикаючи шукаєть кого пожерети, але явне в пащеки єму многиє... впадають». Церква, «болізно вас породивши, водою святою хрещенія омивши, дари Духа святого просвітивши і хлібом животним... возкормивши... з вами вічно царствовати певна била». Папи «єдини новини уставляють, а другиє старини поправляють, і як одступили дороги правой, завжди ся мішають, да инших до того ж примушають, і страшать, же їм того ж не помагають». Автор вміє промовити до простої людини. Ритмізована мова іноді нагадує ритміку дум або деяких віршів. У тексті зустрічаємо чимало приповідок.

11 Мілетій Смотрицький – «Тренос». Написаний польською у формі плачу голосіння православної матері-церкви.  Образ матері церкви переростає у образ матері-України, що плаче за своїми невдячними дітьми, покинули, зрадили віру. З докором звертається церква до І. Потія – пропонує покаятися. Великий поіменний список укр.. і білоруських магнатів, що зрадили віру. Немає прямого заклику до боротьби, але є критика католицизму, уніатства.

У 1610 виданий у Вільні польською мовою. «Тренос» із грецької мови означає «плач», тому своєму твору Мелетій Смотрицький надав форму плачів, голосінь.

Удаючись до антитези, автор подав характеристики тих, хто зрадив православну церкву.Дорікав Мелетій Смотрицький і православним, які піддавалися на агітацію уніатів.Використовуючи стилістичні прийоми, автор зобра­зив через мову персоніфікованої східної церкви стано­вище української православної спільноти.

Полемічне мовлення Мелетія Смотрицького вража­ло не стільки аргументацією, логічними висновками, скільки ліризмом.

12."Пересторога" 17 ст."ПЕРЕСТОРÓГА" – антиуніатський публіцистичний анонімний твір, авторство якого приписують руському (українському) церковному діячу І.Борецькому або діячу Львівського братства Ю.Рогатинцю (франко)

Написана 1605 року або на початку 1606 р. під впливом праць І.Вишенського та інших полемічних творів, подає історію боротьби українського народу проти засилля католицизму та унії і викриває політику шляхетської Польщі в Україні.

Основна ідея – головну  причину політ. І церковної кризи  в україні автор вбачає у недостатній  освіченості народних мас.

Головна мета автора – розповісти правдиву історію про зрадницьку діяльність єпископів, що відступили від  віри народу. Пішли до папи римського заради своїх інтересів. На початку твору автор докладно визначає мету своєї праці, він хоче застерегти своїх одновірців, щоб вони не зраджували свою віру. Навівши аргументи уніатів, якими вони виправдовують свій вчинок, автор приступає до власне історичного викладу. З історичного вступу бачимо, що автор був руським патріотом, але далекий від патріотичного самовихваляння Автор – флорентійська і брестська унія були злодійськими. Звинувачує: терлецький із потієм причепні до вбивства православного священика, яких суд потім визнав невинними. Іпатій Потій для досягнення та розвитку своєї кар’єри робив все і ішов «по трупах» Сатирично змальований і Михайло рогоза – дволичність і підступність давно був таємним агентом папського риму і таємним віропідданим польського короля, водночас він боявся Острозького. Єдина світла постать – князь Костянтин острозький.  Автор негативно ставиться як до католицизму взагалі так і до папи римського зокрема. Папа – не верховний пастир, а мучитель, тиран, антихрист і сатана. Показуючи наслідки унії автор подає кілька колоритних картин масових репресій, переслідувань. Звертаючись до минулого засуджував міжусобні чвари. Мова не книжна. Близька до розм., багато фольклорних фразеологізмів

 Дослідники поділяють цей твір на 2 частини : 1 – історична, друга менш цікава – теологічна –полемічна. Твір складають 5 нерівних частин.

Стиль «Перестороги» динамічний, образний, позначений бароковим поєднанням книжної та народнорозмовної стилістики

13. Митрофан Довгалевський. Професор Києво-Могилянської академії Митрофан Довгалевський залишив нащадкам чудову перлину давньоукраїнської і світової поетичної культури — твір «Сад поетичний».

Вперше перекладена на українську мову і видана в пропонованій серії, «Поетика» М. Довгалевського являє собою визначну пам’ятку естетичної думки України XVII-XVIII століть. Автор узагальнив те, що до нього було зроблено в галузі знань про літературу, про природу, призначення і функції мистецтва, про роди і види поетичних творів, поетичну мову, стиль тощо. Курс поетики М. Довгалевського до певної міри становить напівенциклопедичне зведення відомостей про давню українську науку поезії, яка безпосередньо впливала на естетичну практику.

В «Саду поетичному» сучасний читач знайде не тільки важливі теоретичні положення давньої поетики, але й цікаві зразки поетичного мистецтва багатьох авторів, особливо античних.

Книга має також велике пізнавальне значення, вона дає уявлення про той обсяг знань з галузі поетики і риторики, що їх здобували вихованці Київської академії.

У «Поетиці» М. Довгалевського поезія поділяється ще на кілька різновидів переважно за предметом, матеріалом і поетичними засобами. Але найголовнішим поділом поезії є поділ її на епічну, трагічну, комічну, сатиричну тощо.

Епічна поезія відтворює героїчні і щасливі дії видатних людей, переможні битви і створює епопею; трагічна поезія розповідає про визначні дії, але нещасливі за своїм характером — військові поразки, нещасні випадки, хвороби, смерть тощо; предметом комічної поезії, або комедії, є смішні та нікчемні вчинки, сміх, гра, сільські обряди.

У «Поетиці» М. Довгалевського основне місце відводиться характеристиці латинського, польського і давньоукраїнського віршування. У цьому питанні безперечною заслугою київського професора є розділ, присвячений давньоукраїнському і польському віршам. М. Довгалевський одним з перших виділив положення про ці вірші в окремий розділ і розглянув їх перед латинським віршем У М. Довгалевського ми зустрічаємо, наприклад, докладно розроблене вчення про метафору, багатство її різновидів, що звужують або розширюють значення слова, з численними ілюстраціями.

14. Першими дослідниками напряму барокової поезії у вітчизняній науці про літературу стали Ф.Прокопович (“Про поетичне мистецтво”, 1705) Теоретичні міркування в  цих працях розгортаються навколо проблем художньої форми, мови і стилю.

Ф. Прокоповичу своєму курсі “Про поетичне мистецтво” розробив теорію драми.

Феофан Прокопович написав  працю "Про поетичне мистецтво", • побудовану на засадах "Поетики" Арістотеля. І поетика, і риторика, і просвітницько-ораторська діяльність, і художня творчість засвідчили геніальність Прокоповича, якого О. Сумароков називав послідовником "пресладка Цицерона", короною "красноречия российского", ритором "из числа во всей Европе главных".

15.Зорова  поезія Величковського.Збірка Млеко

Мистецький вид, що синтезує літ-ний текст та елементи зорових видів мистецтва в одне естетичне ціле. Суть зорової поезії полягає у тому, що зовнішня зорова форма поетичного тексту фіксує усну форму і утворює з нею естетичну єдність. Найяскравіший представник – іван величковський «Млеко»:

Величковський один із найяскравіших  поетів укр. бароко – вихованець Києво-Могилянської колегії, друкар, священик. В літ-рі він відомий як автор 2-х віршових збірок «Зегар з полузегарком», «Млеко од овци пастеру належноє»(91р.). Саме в передмові до збірки «Млеко» Величковський про «штуки поетицькі» в літ-х інших народів і задумав вдатися до них рідною мовою, опираючись на зарубіжний досвід, додаючи своє, щоб представити їх «до читання охочим і любомудрим». Ідеться про курйозне віршування, у якому важливу роль відіграють формальні прийоми компонування творів, що відповідало стилю бароко: